24 квітня о 18:00Вебінар: Хто змінює світ? Результати найбільшого освітянського форуму Global Education and Skills Forum

Розробка виховного заходу до 30 річчя виводу військ Авганістану

Про матеріал
Розробка виховного заходу до 30 річчя виводу військ з Авганістану на тему " Ми завжди будем пам'ятати і вам забути не дамо"
Перегляд файлу

и довго будем пам'ятати, і вам забути не дамо.

До 30-річчя виводу військ з Афганістану.

Мета. Ознайомити учнів з трагічною сторінкою нашої історії, виховувати повагу до учасників військових подій в Афганістані, розповісти про односельчан, що служили в Афганістані, віддати данину пам'яті полеглим воїнам-афганцям.

 Обладнання: політична карта світу, фотографії, аудіо запис, відеоролики, свічки, військова форма, гітара, квіти.

Хід роботи

І. Організаційна частина

ІІ. Вступна частина

 

На фоні відеоролика “Красивый горный край»

 

Ведучий І

Очі туманить ядуча сльоза,
Руки скувала утома,
Палить їй душу афганська гроза —
Син не вернувся додому.
В неї він був ясночолий, як світ,
Сонячно так усміхався,
Ще й двадцяти не було йому літ,
Юним навік і зостався.
Ясеночки! Синочки! Сини!
Колосочки вкраїнського поля,
Скільки ж вас не вернулись з війни ?
Скільки гибіє ще у неволі?
...Роки летітимуть, мов журавлі,
Та не полегшає втрата,
Доки ходитиме по землі Мати солдата.

Ведучий ІІ Цими словами ми починаємо годину пам'яті, присвячену річниці виводу військ з Афганістану, яка називається Ми довго будем пам'ятати, і вам забути не дамо

Сьогодні ми шануємо пам'ять тих, хто поліг в афганських ущелинах, та кланяємося тим хто прийшов з війни живим, хоча з пораненою душею. Молоді люди йшли туди не за орденами і медалями, вони свято вірили, що виконують свій інтернаціональний обов’язок, вони вірили, що несуть визволення народу Афганістану, вірили, що йдуть не воювати, а захищати. Офіційно це не називали війною, а всього лише воєнною політикою. Але ця компанія тривала майже 10 років і вимагала великих жертв.

Ведучий І

 

Для тисяч наших солдат, їхніх батьків та матерів, дружин, дітей розпочалася жорсока, кривава війна в Афганістані. Тривожні дні чекання, безсонні ночі та тривоги. Посивіли батьки. Тривожними були ці роки і для тих батьків, сини яких служили не в Афганістані, а на території колишнього Радянського Союзу. Де б не служив солдат, він у будь-який момент міг потрапити до Афганістану. Тому й не було спокою в Україні всі 10 років афганської війни, яка тривала вдвічі довше, ніж Друга світова війна.

За довгих 10 років цієї війни на цвинтарях з’явилося багато свіжих могил з фотографіями юних облич. Останки загиблих воїнів привозили в оцинкованих гробах. І не було у батьків упевненості в тому, ховають вони свого сина чи когось іншого… І ще довго ятритимуть душу запитання без відповіді. Навіть на могильних плитах довго забороняли писати справжню причину загибелі. Не забудеться це горе, не відболить іще кілька поколінь. (Пісня “Когда я маленькой девочкой была»)

Ведучий ІІ

Афганська війна… Брудна, неоголошена.… А хіба війни можуть бути чистими? Кожна несе смерть, інвалідність, одягає в жалість тисячі сердець, материнських сердець. У війни холодні очі… У війни свій рахунок, своя безжалісна арифметика…

 

Ведучий І . Через афганську війну пройшли 700 тисяч чоловік. І серед них 30% були українці. Звання Героя Радянського Союзу було присвоєно 72 військовослужбовцям, з них – 12 українцям. 15 тисяч воїнів загинуло у радянсько-афганській війні.

 

Ведучий ІІ: Статистика свідчить : 160 тисяч наших співвітчизників, українців, брали участь у цій війні. 3360 не повернулися; з них 3280 загинуло, а 80 пропало безвісти чи потрапило в полон. Понад 8 тисяч були поранені, 3560 стали інвалідами. 550 вдів. 711 сиріт. Такий рахунок Афгану.

 

І летіли на Батьківщину “чорні тюльпани ” з цинковими гробами.

Ведучий І Що таке ЧОРНИЙ ТЮЛЬПАН? (літаки, які відвозили загиблих воїнів на батьківщину)

(Відеоролик № 2 «Черный тюльпан»)

Пісня «Дочка с папой говорит»

Ведучий ІІ

Чимало літ минуло відтоді, як вивели з Афганістану радянські війська, але рани цієї війни кровоточать і досі. Ми маємо знати про страшні події безглуздої афганської війни і пам'ятати, що і серед нас живуть люди, які в 20-30 років стали свідками й учасниками воєнних подій. І ми маємо пишатися їхньою мужністю, героїзмом,подвигом. Посивіли завчасно хлопці-афганці ще й донині йдуть у тривожних снах у бій, затуляючи від куль одне одного. їм досі важко повертатися до цих чорних сторінок у їхньому житті, та ще важче вирвати їх, знищити й забути.

Афганістан був і залишається незаживаючою раною. У виконанні інтернаціонального обов'язку в Афганістані брали участь ... Ці іменанавічно вписані в літопис нашої пам’яті.

15 лютого відзначають скорботний День пам’яті воїнів - афганців.. Нам дуже хочеться, щоб поезії, розповіді про Афганістан, пройшли крізь ваші юні серця, і ви зрозуміли, що найстрашніше і найбезглуздіше у світі – це війна. Ми повинні пам’ятати тих, хто її пережив, тих, хто недожив, недоспівав.

Вірші учнів

Боголюбська А

      Заплакало небо дощами,

        Біль і туга зійшлися клином,

        Свистіли кулі над Афганом,

        Прощається мати із сином.

        Котилися сльози рікою.

        Ще б жити – та віку немає.

        Лишилась невістка вдовою

        Й онучка за батька питає.

        Прощається мати із сином ….

        Прощаються гори й долини,

        І більшого горя немає, –

        Як жити їй без дитини?

        Лиш чорна хустина.

        Німа домовина …

        Прости”, – ледь шепоче вустами.

        Лиш чорна хустина – то туга за сином,

        Заплакало небо дощами

 

Якущенко О.

Ти – вічний біль, Афганістан, ти – наш неспокій,

І не злічить глибоких ран в борні жорстокій.

І не злічить сліз матерів, дружин, дітей –

Не всі вернулися сини із тих ночей…

 

Васільков М.

Хто ж відповість?

Як захлинався бій останній

І ущухав вогонь атак,

Упав юнак в Афганістані,

Двадцятирічний мій земляк.

 

Сергеєва І.

Минають дні, ідуть роки.

Життя  листки перегортає.

А  біль Афгану – навіки,

В душі чомусь не замовкає.

Я повернувся з тих завій,

Але тривожать сни, як рани,

Що ми ведемо смертний бій,

І що товариш все ще з нами.

Гірський суворий перевал,

Розщелина…Важке каміння…

Товариш мій від кулі впав,

І смерть нагадує про тління.

Живу. Валерія - нема.

Немає сина, брата, друга.

І тиша скрикує німа,

І не стихає в серці туга.

Я там, ще й досі на війні,

Обличчя вгадую знайомі

І з другом бачуся у сні.

І кличу все його додому…

Тінаєва Д.

 

Усі вони любили своїх батьків, своє місто. Були вірними друзями, жили щасливо і мріяли про майбутнє. Та не судилося їм повернутися живими до рідних домівок.

Патлатий І.

Старенька мати йде до свого сина,

Гранітні плити плачуть під ногами,

Стукоче серце в грудях, ниє спина:

Синочку, рідний, йди в обійми мами.

. Тече сльоза і падає на плечі.

Із стелі очі дивляться хлоп'ячі,

Їм тільки жити, жити і творити,

Вони єж навіки залишаються дитячі

 

Шешеня М.

Стоїть старенька й плаче. Ні, ридає…

Перед очима в неї похоронка,

І бій, що котрий день вже не згасає,

І у землі пекуча та воронка.

 

Синочку, рідний, чуєш, як курличуть

У синім небі сумно журавлі?

Вони ж тебе до себе, сину, кличуть,

А ти лежиш в холодній цій землі.

Філіппов А.

Я чую, мамо, як співають

Мені над Україною пісні.

Ти не журись, я крила розпростаю

І прилечу до тебе уві сні.

 

Вкраїнським рушником зотру сльозину

І поцілую в сивеє чоло:

Пісня кукушка Куслій К.

 

Знаткова Є.

- О, синку рідний, мій єдиний сину,

Як хороше мені б тоді було.

 

Стоїть старенька мати на могилі,

І навіть квіти плачуть мовчазні.

Від сина погляд відвести не в силі,

А син довічно житиме у сні.

Пирогов В.

Будь же проклята доба,

Коли в ранах конають солдати,

А комусь на погони

Кидають криваві зірки,

Як від суму сивіє

У думах згорьована мати,

Що і досі не вірить

В гіркі похоронні рядки…

 

Жилевський І.

Чекала мати,

Так чекала сина!

Цвіла і одцвітала калина,

Додолу стиглі ягоди ронила…

Та де ж у неї бралась тая сила –

Вже й після похоронки ждати сина!?

Все бачила у снах чи в маренні:

Десь начужому полі він поранений,

І кличе маму дать води напитися.

Довіку сон той буде мамі снитися.

І ніч, і день, із жалем і печалями

Він знов безсонням в шибку стукає

І серце материнське повнить мукою.

 

Фуга О.

Але сина нема!

І ніколи вже більше не буде,

І їх тисячі більш

Не воскреснуть, не стануть з могил.

Там, в Афганських пісках,

Прошивали на виліт їм груди,

Й на вустах запікався

Густий і задимлений пил…

 

Семикопенко С.

Літо проминуло, і прийшла зима,

А тебе, наш любий, все нема й нема.

Може, заблукав ти, чи поліг в бою,

Ставши враз зорею у чужім краю?

Пролетіли роки, весни відцвіли,

Ми тебе, наш татку, так і не знайшли.

Лиш про тебе згадка – фронтові листи,

У яких і досі ще воюєш ти.

 

Мельник Ю.

Посміхнувся поштар винувато,

Що сказати мені – він не знає.

Не приніс знов листа від солдата,

Адже знає, що я так чекаю.

Ти пиши мені, синку, частіше,

Хай дорослий, - мені ти дитина,

Повертайся додому скоріше,

Дорогенький, хороший мій сину.

Мені часто ти снишся ночами,

А прокинусь – тебе вже не бачу.

Подивлюсь на портрет твій і часто,

Щоб ніхто не помітив, я плачу.

Турчин В.

Ніч присіла погрітись до вічних вогнів,

Навіть місяць світити в цю мить не посмів,

Бо на вічне таємне посходились зорі,

Їх покликала ніч, почорніла від горя.

Вже світлішає схід,

Сипле роси ясні в оболоні,

А ключі від Афганських всіх бід

Ранок міцно затис у долонях.

Куслій К.

Як довго ця війна тривала. 

Ні, не забути нам її!

І постріл в спину з-за дувала, 

І в горах сутички-бої.

І на граніті сірі дати, 

Над трунами слова промов.

Ми довго будем пам`ятати 

І вам забути не дамо.

 

Ведучий І Страшними дорогами афганської війни пройшли і наші земляки

1 Деркач В.І

2 Барабашев А.

3 Гуренко Т. Д.

Ведучий ІІСолдатам-афганцям з нашого села випав щасливий квиток – їм випало  жити. Вони повернулись до рідного дому, впорядковують рідну українську землю. Кожен із них найкраще розуміє цінність людського життя і сутність мирного існування, кожен знає як боляче оплакувати втрати, кожен із них чесний перед власною совістю і світлою пам’яттю. Для кожного Афган є  незабутньою пам’яттю про суворі дні війни, про безкорисливу дружбу і  вірність військовому обов’язку.

Ведучий І До слова запрошується

Ведучий ІІ Інколи, в хвилини затишшя юнаки писали листи своїм матерям, які навіть не знали, куди направились їхні сини.

(Сценка солдат пише листа матері)

Солдат "Мамо. Рідна моя, мамо.

Я вже далеко від оселі.

В чужій країні, за "Салангом",

Де гори, спека і пустелі.

Я знаю, що немає в тебе сну,

Коли поїхав я "за річку".

З тих пір ти посивіла враз...

Не засипаєш кожну нічку...

Щоб повернувся я додому -

Ти Бога молиш... Щохвилини...

Я повернуся, мамо! І побачу

Зелені наші полонини!

Я обніму тебе і сам заплачу.

Промовлю тихо: "Я з тобою.

Ніхто нас не розлучить більш

Несправедливою "війною".

Бог допоміг нам! Та молитва,

Яка злітала з вуст твоїх,

Бар'єром стала перед смертю!

Сина залишила в живих!"

Ведучий І

Пливе, наче вічність, здобута в бою, 

Хвилина мовчання.

Натягнуті нерви, немов тятива, 

Пронизує пам`ять скорбота прощання.

І сумно згасає, і тяжко сплива 

Хвилина мовчання.

І подвиги мужні, і дружнє плече, 

І роки надії, перемог, сподівань...

І серце сльозою нараз опече 

Хвилина мовчання.

Встають побратими, відважні бійці... 

Знов закипає та битва остання...

Вона, як сивини, вона, як рубці, 

Хвилина мовчання.

Ведучий ІІ Пам’ять про мертвих вшановують хвилиною мовчання. Ніхто не рахував, скільки довелося б нам мовчати, коли б так пом’янули кожного вбитого. Встаньмо, постіймо хвилину, нехай у нас не заболять ноги, а тільки защемлять серця за тих, кого серед нас нема, хто лежить у землі, світить нам з небес, а може, з підбитим крилом не перелитить Афганської гори. Помовчімо хоча б хвилину. За всіх, адже страшна смерть будь-якої людини. ( Дівчата із свічками)

Ведучий І День 15 лютого нічим у календарі не позначений. Але він особливий. Цього дня закінчилася, нарешті, війна. Щороку ветерани афганської війни відзначають останній день виводу радянських військ з Афганістану.

(Відеоролик «Мы уходим»)

Ведучий ІІ Воїни-афганці… Ми тепер називаємо їх по-різному: інтернаціоналісти, ветерани. А цю війну називаємо помилковою. 74 років тому було покладено край фашизму. Діди наші думали, що та війна – остання. Проте вони не знали, що їх онуків також будуть називати ветеранами.

Давайте ж і ми з вами будемо пам’ятами ветеранів, виявлятимемо розуміння до тих, хто пройшов через війну і для кого вона триває й досі. У спогадах, снах, думках. Вони на це заслуговують.

Вірші Тимашова А., Шурару І.

Тимашов А.

І сьогодні ми позбавлені тиші!

Та вривається голос в ефір, 

Що благає, нагадує, кличе:

Захистіть, збережіть, люди, мир! 

Кожен день, кожен час пам`ятайте,

 Скільки жертв нам війна принесла. 

Все, що можна, для миру віддайте,

 Збережіть для нащадків життя!” 

Шурару І.

О люди! В світі й так доволі жертв,
Вже кров’ю нашою уся земля полита.
О люди! Я не хочу бачить смерть,
Я тут живу, я дуже хочу жити
Кохати хочу, щасливою хочу бути
Збирати щирі радості щоднини
Невже війна мою обірве путь
Мого життя квітучої години?!

 

docx
Додано
24 лютого
Переглядів
43
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку