Розвиток діалогічного мовлення першокласників на уроках мовно-літературного змісту у 1 класі

Розвиток діалогічного  мовлення першокласників на уроках мовно-літературного змісту у 1 класі

Діалогічне мовлення як засіб формування комунікативної компетенції учнів початкової школи

Основним із завдань сучасної освіти, зазначених у Державному стандарті, є навчання учнів вільному користуванню українською мовою як засобом спілкування, вироблення в них умінь і навичок комунікативно виправдано користуватися засобами мови в різних життєвих ситуаціях під час сприймання, відтворення і створення діалогічних висловлювань.

Першою, серед одинадцяти ключових компетентностей нового Державного стандарту початкової освіти, – є компетентність, що вимагає вільно володіти державною мовою, й передбачає уміння усно і письмово висловлювати свої думки, почуття, чітко та аргументовано пояснювати факти, а також любов до читання, відчуття краси слова, усвідомлення ролі мови для ефективного спілкування та культурного самовираження, готовність вживати українську мову як рідну в різних життєвих ситуаціях.

Комунікативна компетенція передбачає, зокрема, здатність вести діалог з дотриманням правил мовленнєвого етикету. Виконання цього завдання потребує створення відповідного освітнього середовища. Оскільки підручники української мови для учнів початкової школи не в повній мірі забезпечують реалізацію програмових вимог щодо розвитку діалогічного мовлення, то відповідальність за виконання чинних навчальних програм покладається на вчителя. Отож питання комунікативного підходу до навчання спілкування, зокрема навчання діалогічного мовлення, є актуальним для освіти в сучасній школі.

Державний стандарту початкової школи в галузі мовно-літературної освіти включає такі чотири змістові лінії, кожна з яких у тій чи іншій мірі стосується діалогічного мовлення:

•            взаємодія з іншими особами усно, сприймає і використовує інформацію для досягнення життєвих цілей у різних комунікативних ситуаціях;
•   сприймання, аналіз, інтерпретація, критична оцінка інформації в текстах різних видів, медіатекстах та використання її для збагачення свого досвіду;
•   висловлення думки, почуттів та ставленнь, взаємодія з іншими особами письмово та в режимі реального часу, дотримання  норм літературної мови;
•   дослідження індивідуального мовлення для власної мовної творчості, спостереження за мовними явищами, їх  аналіз  [1].

        Основною новацією у практиці діяльності 1-х класів закладів загальної середньої освіти є структурування змісту початкової освіти на засадах інтегративного підходу в навчанні. Дидактичний зміст процесу інтеграції полягає у взаємозв’язку змісту, методів і форм роботи. Відповідно інтеграцію навчального матеріалу з різних навчальних предметів здійснюють навколо певного об’єкту чи явища довкілля або навколо розв’язання проблеми міжпредметного характеру, чи для створення творчого продукту тощо.

      Однією з моделей інтеграції в початковій школі є інтеграція змісту навчальних предметів чи курсів навколо наскрізних умінь першокласників. До них належать:  читання з розумінням;   уміння висловлювати власну думку усно й письмово;  критичне та системне мислення;   здатність логічно обґрунтовувати позицію;   творчість;   ініціативність;  вміння конструктивно керувати емоціями;  вміння оцінювати ризики та приймати рішення;  вміння розв'язувати проблеми;   здатність співпрацювати з іншими людьми.

   Дієвим механізмом у формуванні наскрізних умінь учнів із 1 класу є діалогічне мовлення,  Так, очікувані результати за змістовою лінією «Взаємодіємо усно» першого циклу навчання включають такі вимоги:

• виконує навчальні та ігрові дії відповідно до прослуханої інструкції; слухає й розуміє коротке монологічне висловлення;
• відповідає на запитання за змістом прослуханого (хто? що? де? коли? як?) 
• розповідає, про що мовиться в тексті, який прослуховувався
•  ділиться своїми почуттями та емоціями від почутого;
• розповідає, що зацікавило в усному повідомленні;
• відтворює у ролях (з учнями або вчителем) діалог із прослуханих казок, розповідей вступає в діалог на теми, які викликають зацікавлення;
•  самостійно формулює репліки (запитання) до співрозмовника за змістом попередньо підготовленої короткої бесіди на добре  знайому тему;
•  уважно слухає співрозмовника й адекватно відповідає на його запитання; користується формулами мовленнєвого етикету в ситуаціях навчального та побутового спілкування (вітання, прощання, вибачення, подяка, звернення з проханням);
• дотримується правил спілкування з людьми різного віку;
• використовує відповідно до ситуації спілкування несловесні засоби (жести, міміка тощо);
• регулює дихання, силу голосу і темп мовлення у процесі спілкування.

 «Діалог, – пише А. Зимульдінова, – специфічна форма спілкування, коли особистість сприймається як партнер із правом на власну позицію, на свій індивідуальний спосіб сприйняття навколишньої дійсності. Діалог дає можливість самовиразитися кожному із партнерів спілкування».

Отож під діалогічним мовленням розуміємо комунікативний акт, у якому змінюються ролі мовця і слухача, який відбувається в певній ситуації спілкування і є її продуктом.

Дослідження науковців переконують, що діалог є основною, домінуючою формою мовлення, і тому вже в практиці навчання української мови в початковій школі йому відводиться належне місце. На думку вчених, процес навчання говоріння молодших школярів необхідно будувати в напрямі від діалогу до монологу, а не навпаки, оскільки діалогічне мовлення є важчим, ніж монологічне.

На уроці української мови в початковій школі найпоширенішою структурною схемою діалогу є сполучення двох реплік: запитання і відповіді. Проте ця діалогічна єдність не тільки не вичерпує різноманітності будови діалогу, а й не є головною з його форм. Структура природного повсякденного мовлення різноманітна і включає широку палітру логічних зв’язків між двома репліками. Однією з особливостей діалогічного мовлення, підкреслюють А. Зимульдінова та Г. Філь, є його спонтанність, оскільки зміст розмови та її структура залежить від реплік співрозмовника [6, 39].

На думку Г. Філь, мета розвитку діалогічного мовлення учнів початкової школи полягає в прилученні молодших школярів не просто до систематизованих результатів людського пізнання, а до процесу цього пізнання, який розгортається як неперервний діалог; в цілковитій повазі партнерів, які ведуть діалог (у тому числі педагога й учня), один до одного, визнання ними того, що істина не дається готовою і що кожний може і здатний зробити внесок в її осягнення; що шлях до неї може лежати через суперечливість поглядів, через зіставлення позицій партнерів; у формуванні з огляду на це потреби не просто у співрозмовнику, а в опоненті, який потрібний суб’єктові саме через свою відмінність від нього.

До діалогу співрозмовників спонукають, як зазначає І. Луценко, різноманітні мотиви і комунікативні задачі:

• повідомити щось співрозмовнику;  привернути увагу до певного об’єкта чи подій; • поділитися своїми враженнями;

• констатувати факти, які стосуються співрозмовників;

• узгодити різні підходи до розв’язання конкретної справи;

 • обмінятися із співрозмовником думками, переживаннями;

• виразити свої емоції.

С. Дубовик наводить приклади найпоширеніших логічних зв’язків між двома репліками:

повідомлення – доповнення (уточнення);

повідомлення – підтвердження (заперечення);

повідомлення – застереження;

повідомлення – прохання;

запит інформації – задоволення запиту;

запит інформації – контрзапитання;

прохання – згода (незгода);

наказ – уточнення (згода, незгода) тощо.

На думку дослідниці розвиток діалогічного мовлення доцільно розглядати в системі навчально-творчих завдань із використанням технік інтерактивного навчання. [5, 192–212].

Виходячи з наведених уявлень про діалог, розвиток діалогічного спілкування молодших школярів, необхідно зосередити увагу на розв’язанні кількох завдань:

 • опанування мови як засобу спілкування;

• встановлення дітьми соціальних контактів мовними і невербальними засобами;

 • формування навичок встановлювати інтерактивну взаємодію.

Труднощі при побудові діалогу за словесно описаною ситуацією полягають у тому, що учням доводиться утримувати в пам’яті ситуативну інформацію доти, поки висловлювання не буде закінчене; на початку роботи над ситуативними висловлюваннями мовне оформлення, яке не стало ще автоматичним, перебуває також під контролем уваги. Внаслідок цього утворюється складна психологічна ситуація – розподілення уваги на два об’єкти і перевантаження оперативної пам’яті, тому словесному описові мають передувати такі види роботи, які дають змогу зняти перевантаження пам’яті учнів. З цією метою використовують ілюстративне унаочнення.

О. Митник з метою формування у першокласників навичок діалогічного мовлення пропонує використовувати евристичні методи, зокрема: метод ключових евристичних запитань, емпатії та методи проблемно-пошукового діалогу.  До останні належать: метод інверсії, емпатії, інциденту, мозкова атака тощо. [5, 52–58].

ВИСНОВОК: уроки, які проходять у формі діалогічної взаємодії в підсистемах «учитель – клас», «вчитель – учень», «учень – учень», «учень – клас», стають для дітей школою живого спілкування. Формування умінь і навичок вести діалог з додержанням вимог мовленнєвого етикету в різних життєвих ситуаціях, адекватно сприймати його на слух становить основу комунікативної компетенції першокласників.

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Державний стандарту початкової школи. – Режим доступу: Lthttps://zakon.rada.gov.ua/laws/show/87-2018-%D0%BF#Text

2. Вашуленко М. С. Методика навчання інтегрованого курсу «Українська мова» у 1–2 класах закладів загальної середньої освіти на засадах компетентнісного підходу» : навч.-метод. посіб.  / М. С. Вашуленко.  – К.:  Видавничий дім «Освіта», 2019. –192 с.

3. Гончарова О.М. Діалогічне мовлення. Навчальні вправи та ситуативні завдання. 1-4 класи / О.М.Гончарова // Початкове навчання та виховання. – 2009. – №19-21 (203-205), липень. – С.76–80.

4. Зимульдінова А., Філь Г.  Діалог як форма усного мовлення учнів початкових класів / А.Зимульдінова, Г.Філь // Початкова школа. – 2014. – № 3. – С.37–39.

5. Навчання в початковій школі як цілісний творчий процес