Розвиток культури України в добу відлиги

М. Хрущов похвалявся, що ракети виходять із заводів, як «ковбаси з автоматів». зустріч Кеннеді з Хрущовим навесні 1961 року у Відні,Політичні карикатури журналу «Перець»

Уже з перших повоєнних років, великих зусиль було докладено для розбудови військово-промислового комплексу, зокрема, для виробництва нових видів зброї. 1953 року Радянський Союз вперше випробував водневу зброю. Головним конструктором термоядерної зброї в СРСР був академік Андрій Сахаров, який згодом збагнув усю небезпеку виникнення термоядерної війни й став активним борцем за мир. Організатором дослідницької роботи в галузі ядерної науки та техніки у СРСР був академік Ігор Курчатов. Під його керівництвом 1954 року вперше в світі було збудовано атомну електростанцію в Обнінську (Калузька область РРСФР). Вражаючих успіхів було досягнуто в дослідженні та освоєнні космосу. 4 жовтня 1957 р. Радянський Союз вперше у світі здійснив запуск штучного супутника Землі. 12 квітня 1961 р. у космос полетіла радянська людина — Юрій Гагарін. Освоюючи виробництво найновішого озброєння та випробовуючи нові технології, урядовці не зважали на головне — як все це позначається на довкіллі, а отже, — на здоров'ї людини і всього живого. Так ядерна зброя стала джерелом отруєння радіонуклідами територій навколо полігонів. Аварія, що трапилася 1957 року на ядерному військовому об'єкті поблизу Челябінська, спричинила масові радіоактивні ураження населення, екологічне забруднення. Цю катастрофу й її шкідливі наслідки було приховано від громадськості, люди продовжували мешкати в небезпечній зоні. 1960 року під час випробувань вибухнула міжконтинентальна балістична ракета. Загинуло багато військовиків. Незважаючи на окремі невдачі, військово-промисловий комплекс СРСР набирав сил.

У травні 1954 р. на підставі доповідної записки генерального конструктора Сергія Корольова уряд прийняв рішення створити ракету для виведення в космічний простір штучного супутника Землі. Справжньою метою поставленого завдання були, однак, не космічні дослідження, а, як зазначено в урядовому рішенні, здатність «забезпечити ураження стратегічних цілей у будь-якому воєнногеографічному районі земної кулі». Провідним підприємством, де створювали суперракету, стало ОКБ-586 в Дніпропетровську, а головним конструктором цієї ракети – Михайло Янгель. У жовтні 1957 р. СРСР запустив перший штучний супутник Землі, а 12 квітня 1961 р. Юрій Гагарін здійснив перший політ у космос. Сергій Корольов (1906–1966)Конструктор ракетно-космічної техніки, один з основоположників практичної космонавтики. Народився в Житомирі. З ім’ям С. Корольова пов’язаний початок ери підкорення людством космічного простору. Під його керівництвом створено більшість балістичних та геофізичних ракет, ракет-носіїв, а також пілотованих космічних кораблів, за допомогою яких уперше в історії виконано польоти людини в космос (1961) та здійснено вихід людини у відкритий космічний простір(1965). Ракетно-космічні системи, розроблені під керівництвом С. Корольова, дали змогу здійснити запуски штучних супутників Землі (1957)та Сонця (1961), польоти автоматичних міжпланетних станцій до Місяця (1959), Венери (1960), Марса (1964), здійснити м’яку посадку на поверхню Місяця (1966)

Розвиткові наукових досліджень у Радянському Союзі надавали великого значення. У державному бюджеті на фундаментальну і прикладну науку, особливо пов’язану з військовими потребами, виділялися десятки мільярдів рублів. Щоправда, практичне застосування наукових досягнень відбувалося в набагато менших масштабах, ніж у країнах з ринковою економікою. Якщо в усьому світі здобутки науково-технічної революції дедалі більше змінювали життя людей, то в СРСР вони помітно впливали тільки на технічний рівень галузей ВПК. В Україні провідну роль у розвитку науки відігравали установи АН УРСР. У лютому 1962 р. загальні збори АН УРСР обрали новий склад Президії, на чолі якої став академік Борис Патон. У 1955 р. було засновано Інститут проблем матеріалознавства, у якому розробляли прогресивну технологію порошкової металургії. Незабаром він став одним із найпотужніших у складі АН УРСР. Тоді ж було організовано Інститутметалофізики. Його вчені створювали жароміцні сплави на основі титану для реактивної техніки. Інститут надтвердих матеріалів у 1961 р. розпочав синтез штучних алмазів.

У 1956 р. в Інституті математики АН УРСР почала працювати лабораторія моделювання та обчислювальної техніки, яку очолив В. Глушков. Наступного року вона була перетворена на Обчислювальний центр, з 1962 р. – Інститут кібернетики. Віктор Глушков (1923–1982)Математик, автор праць з теоретичної та прикладної кібернетики, теорії цифрових автоматів, застосування кібернетичних методів в економіці, створив наукову школу в галузі теоретичної кібернетики; заснований ним Інститут кібернетики НАН України сьогодні носить його ім’я. У складі Фізико-технічного інституту (Харків) у 1956 р. було створено відділ термоядерних реакцій і лабораторію з радіоастрономії, у яких велися дослідження на світовому рівні. З 1957 р. на ділянці в 140 га в Чугуївському районі почалося спорудження найбільшого у світі радіотелескопа. У 1960 р. від ФТІ відокремився Інститут низьких температур. У 1960 р. АН УРСР поповнилася ще двома інститутами – геофізики і напівпровідників. Неабиякими здобутками була позначена робота багатьох учених у галузі медицини. У середині 1950-х рр. під керівництвом Миколи Амосова почалося теоретичне розроблення і впровадження в практику нових методів хірургічного лікування серцевих захворювань. Амосов Микола Михайлович

Реформи освіти та процеси зросійщення. Витрати на освіту в СРСР досягли 10 % національного доходу, тобто стали у відносних величинах найвищими у світі. Однак у першій половині 1960-х рр. вони почали скорочуватися. Обов’язковою в 1950-х рр. була тільки семирічна освіта. У містах здійснювався поступовий перехід на десятирічку. У сільській місцевості семирічки також перетворювалися на десятирічки, але уповільненими темпами. З ініціативи М. Хрущова в 1958 р. у засобах масової інформації розгорнулася дискусія про принципи і напрями реформування школи. ОСВІТНЯ РЕФОРМА 1958-1964 РОКІВ В УРСРУ своїй промові «Виховувати активних і свідомих будівників комуністичного суспільства», Микита Сергійович зупинився головним чином на перебудові роботи середньої школи, вважаючи за краще відновити діяльність шкіл фабрично-заводського навчання та збільшити кількість вечірніх та заочних шкіл, у яких мали навчатися більшість випускників семирічних шкіл . Ці ідеї були розвинуті і доповнені в записці М. С. Хрущова в Президіум ЦК КПРС, надрукованій в газеті «Правда» від 21 вересня 1958 року, і більш конкретизовані в Тезах ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «Про зміцнення зв’язку школи з життям». Цей документ 12 листопада 1958 року був схвалений Пленумом ЦК КПРС і опублікований у засобах масової інформації для всенародного обговорення, яке на ділі виявилося формальністю, оскільки в масштабах такої країни як СРСР період з 12 листопада по 24 грудня 1958 року був занадто коротким для повноцінного розгляду та внесення змін у цей документ. У результаті, на основі Тез ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР, сесія Верховної Ради СРСР 24 грудня 1958 року прийняла закон «Про зміцнення зв’язку школи з життям і про подальший розвиток системи народної освіти в СРСР»Новий закон про народну освіту передбачав запровадження з 1960/1961 навчального року в місті й на селі восьмирічної освіти. У середній школі термін навчання збільшувався до 11 років

У грудні 1958 р. Верховна Рада СРСР ухвалила Закон «Про зміцнення зв’язку школи з життям і подальший розвиток системи народної освіти в СРСР». У ньому містилася норма про те, що батьки самі можуть обирати, якою мовою навчатимуться їхні діти. На етапі обговорення ця норма викликала обурення в багатьох союзних республіках . Русифікація освіти, що відбувалася знизу, від батьків, була особливо загрозливою. 22 грудня 1958 р. в газеті «Правда» з’явилася стаття М. Бажана і М. Рильського «В ім’я людини». Українські письменники виступили проти положення про запровадження фактичної факультативності у викладанні рідної мови в Україні. Верховна Рада УРСР ухвалила закон про освіту у квітні 1959 р. Дані про співвідношення українських і російських шкіл у регіонах республіки стали такою самою державною таємницею, як статистика про виробництво танків і ракет на українських підприємствах. За 1959–1966 рр. кількість шкіл з російсь кою мовою викладання збільшилася майже на 500, а кількість українських шкіл скоротилася більш як на 2 тис. В Одесі, Донецьку, Харкові та інших великих містах Сходу і Півдня лишилося по кілька невеликих за чисельністю українських шкіл., “... єдино правильним розв’язанням питання про вивчення мов у середній школі є рішення про обов’язкове і рівноправне вивчення і української і російської мов у всіх школах УРСР”. Партійнізборикиївських письменників, присвячені обговоренню тез ЦК КПРСу прийнятій резолюції заявляли: “Віддати лише на. Волю батьків вирішення питання, яку мову в обов’язковому порядку вивчатимуть їх діти, – не можна”.

17 квітня 1959 року сесія Верховної Ради Української РСРприйняла закон «Про зміцнення зв’язку школи з життям і про дальший розвиток системи народної освіти Української РСР». Він складався з 4 розділів та 55 статей. У першому розділі «Про середню школу» в Українській РСР замість загальнообов’язкового семирічного навчання вводилася загальна восьмирічна освіта для дітей і підлітків віком від 7 до 15-16 років. Восьмирічна школа ставала неповною середньою загальноосвітньою трудовою політехнічною школою. Повна середня освіта розпочиналася з 15-16 річного віку і повинна була поєднувати навчання з суспільно корисною працею. Наймасовішими мали стати вечірні (змінні)середні загальноосвітні школи робітничої і сільської молоді з 3-річним навчальним терміном. Для цього створювалися три типи шкілзагальноосвітні трудові політехнічні школи звиробничим навчанням.технікуми таінші середні спеціальні заклади, де, окрім власне загальної середньої освіти, можна булоотримати ще й середню спеціальну освіту. Шкільна реформа 1958 року була викликана реальними потребами розвитку радянського суспільства другої половини 50-х років ХХ століття. Вона містила в собі як позитивні моменти: впровадження загальнообов’язкової восьмирічної освіти, будівництво нових шкільних приміщень, збільшення кількості охоплених середньою освітою учнів, так і ряднегативних моментів, до яких слід віднести: явно завищену роль в середній освіті вечірніх ізмінних шкіл, значне перевантаження учнів, погіршення якості загальноосвітньої підготовки всередніх школах, відсутність матеріально-технічної бази виробничого навчання, вибір професії без урахування індивідуальних інтересів та запитів учнів та підготовка кадрів без урахування реальних економічних потреб та ряд інших. Таким чином, наслідки освітньої реформи вступали в протиріччя з її основною метою – підвищенням якості політехнічної освіти та підготовкою освічених людей, які б добре володіли основами наук. Тому реформа була частково згорнута ще за правління М. С. Хрущова та практично повністю відмінена його наступниками.

Іван Дзюба, узагальнюючи мовну ситуацію в Україні 60-х років, відзначав: “Стан шкільної освіти в містах України настільки стандартний, що відповідна статистика давно вже не публікується, а дані про кількість українських та не українськихшкіл ледве чи не відносяться до найбільших державних таємниць... Але і ті школи, які називаються “українськими”, по суті ними не є. Досить побувати у будь-якій українській школі в Києві, щоб пересвідчитися в тому, що поза викладанням усе внутрішнє життя ведеться в них російською мовоюі, навіть, самі вчителі по-українському “соромляться” говорити, не кажучи вже про учнів”Атмосфера лібералізації суспільного життя, яка проходила в країні, створювала умови для підготовки наукової та навчальної літератури з гуманітарних дисциплін. З 1957 р. почали виходити українською мовою фахові журнали з природничих і суспільствознавчих дисциплін, які ставали надбанням викладачів та студентів вузів. Серед них – “Український історичний журнал”, “Економіка Радянської України”, “Радянське право”, “Народна творчість та етнографія”. За участю науково-педагогічних працівників вузів у 1959 р. вийшов перший том “Української Радянської Енциклопедії”, протягом 1954 – 1956 рр. вийшла друком двотомна “Історія української літератури”, двотомний “Курс сучасної української літературної мови” (за редакцією. Л. Булаховського); започатковано видання журналів“Прапор”, “Всесвіт”, “Радянське літературознавство”Обкладинка журналу «Всесвіт» за 1929 рік. У редакції журналу «Всесвіт» (зліва): Олександр Довженко, Кость Гордієнко, Микола Хвильовий (Харків, 1925)

(1900 – 1961)Катерина Білокур – відома на увесь світ українська майстриня декоративного живопису . Народилася майбутня художниця в селі Богданівка Київської області. Її дитинство та юнацькі роки пройшли в бідній селянській родині. Тому і навчалася писати картини самостійно, без допомоги професійних педагогів. В 1940 році в Полтавському будинку народної творчості відкрилась перша персональна виставка художниці, яка складалася з 11 картин. Успіх був неймовірним. Найвідоміші полотна, що принесли художниці всесвітнє визнання , - «Польові квіти», «Цар Колос», «Сніданок», «Букет квітів», «Вересень в селі Богданівці», «За селом», «Осінь», «Жоржини», «Богданівські яблука» . В 1954 році на Міжнародній виставці в Парижі було виставлено 3 її картини. Пабло Пікоссо дуже високо оцінив їх. Останні роки життя художниця провела в рідній Богданівці.

В ОДНОМУ З ЛИСТІВ ДО МИСТЕЦТВОЗНАВЦЯ СТЕФАНА ­ТАРАНУШЕНКА ХУДОЖНИЦЯ КАТЕРИНА БІЛОКУР ЗГАДУЄ ЕПІЗОД ЗІ СВОГО ДИТИНСТВА. Жила у селі Богданівка – зараз Яготинський район Київської області. Якоїсь зими її батько Василь і дядько Омелько їздили до най­ближчого міста Пирятина на базар. Привезли гостинець – буквар."Я зразу і не зрозуміла, що воно таке, – оповідає Катерина Білокур. – Але мені так радісно стало від того дарунку, що я на печі підскочила. Грамота мені так легко далася! В тім букварі спершу були букви, потім склади, а тоді маленькі оповіданнячка й вірші. За тиждень я все це зучила майже напам'ять. З приводу цього дід та батько порадились, що нащо ж тоді Катрю віддавати в школу, як вона сама і без школи тієї грамоти учиться. Не буде вона драти чобіт, човгаючи ними по мерзлій землі та снігу, а буде сидіти вдома, помалу на веретено прястиме. І ото на тих двох букварях моя початкова, середня і вища освіта. Я не була ніколи ні в якій школі і не чула гласу вчителя".

Катерина Білокур «Хата в Богданівці» 1955 рік

Домашнє завдання - повторити параграфи 7-11 – підготуватися до підсумкового тестування