Розвиток культури за часів Української Держави П.Скоропадського та Директорії УНР

Розвиток культури України за часів Української Держави П.  Скоропадського та Директорії УНРВиконала: Вчитель історії та правознавства. Школи І-ІІІ ступеня №256 м. Києва. Марко Ліля Петрівна

План1. Розвиток освіти за доби гетьманату П.  Скоропадського2. Створення Української Академії наук. Розвиток науки. Мистецьке життя.3. Церковно-релігійне життя.4. Культурний процес за доби Директорії УНР. 5. Становище православної церкви за часів Директорії УНР.

1. Розвиток освіти за доби гетьманату П.  Скоропадського. За гетьмана продовжився процес українізації освіти. Поряд із російськими засновувалися нові українські гімназії. Так, на кінець 1918 р. 150 із 836 гімназій були українськими. Чимало зусиль влада докладала для підготовки й видання нових україномовних підручників для школи.

Гетьманський уряд опікувався також вищою освітою. Спроба швидкої українізації Київського університету Св. Володимира за часів УЦР успіху не мала. Тому було вирішено розпочати створювати нові університети з українською мовою викладання та значною кількістю українознавчих дисциплін. Так, крім університетів у Києві, Харкові, Одесі було відкрито ще два — Київський та Кам’янець-Подільський державні українські університети. Уряд усіляко підтримував вищі навчальні заклади і надавав їм статус державних.

За доби гетьманату в Києві створили Єврейський народний університет (діяв із 9 червня 1918 до кінця 1920 р.) — перший вищий єврейський навчальний заклад на території колишньої Російської імперії та єдиний в історії вищий навчальний заклад, де викладання провадилося мовою ідиш. У Катеринославі в цей період було відкрито приватний російський університет. У ньому діяли дві кафедри, що викладали українською мовою.

Створення Української Академії наук. Розвиток науки. Мистецьке життя. У листопаді 1918 р. гетьманський уряд заснував Українську Академію наук (УАН) за сприяння міністра народної освіти М. Василенка та вченого В. Вернадського. Останній і став її першим президентом.

У складі Міністерства народної освіти та мистецтва було створено спеціальне Головне управління мистецтва і національної культури. Уряд виділяв значні кошти на збереження пам’яток старовини, проведення археологічних досліджень, підтримку творчих колективів і окремих майстрів, надавав підтримку музейній справі.

Було засновано Другий Український національний хор, Державну капелу бандуристів Г. Хоткевича і Державний симфонічний оркестр ім. М. Лисенка. Плідною також була діяльність Київської, Одеської та Харківської консерваторій.

На добу гетьманату припадає справжній злет творчості українських композиторів М. Вериківського, Г. Верьовки, Б. Лятошинського, Л. Ревуцького, П. Демуцького. Продовжувала працювати створена за доби УЦР Українська академія мистецтв під керівництвом відомого митця-графіка Г. Нарбута. Саме він у період гетьманату розробляв ескізи державних паперів, грамот і листівок. У 1918 р. у Києві виникло перше об’єднання українських символістів «Біла студія».{5 C22544 A-7 EE6-4342-B048-85 BDC9 FD1 C3 A}Михайло Вериківський{5 C22544 A-7 EE6-4342-B048-85 BDC9 FD1 C3 A}Григорій Верьовка{5 C22544 A-7 EE6-4342-B048-85 BDC9 FD1 C3 A}Борис Лятошинський{5 C22544 A-7 EE6-4342-B048-85 BDC9 FD1 C3 A}Лев Ревуцький

У 1918 р. у Києві почав виходити журнал «Книгар», навколо якого згуртувалася група літераторів, які називали себе неокласиками. До неокласиків належали М. Зеров, П. Филипович, М. Драй-Хмара, О. Бургардт (псевдонім Юрій Клен), М. Рильський.{5 C22544 A-7 EE6-4342-B048-85 BDC9 FD1 C3 A}Неокласики  — об’єднання українських літераторів-модерністів початку XX  ст.{5 C22544 A-7 EE6-4342-B048-85 BDC9 FD1 C3 A}М. Рильський

Церковно-релігійне життя. Прийшовши до влади, П. Скоропадський уже в «Законі про тимчасовий устрій» заявив про чільне місце у житті суспільства православної церкви, але водночас обіцяв, що «всі, не належні до православної віри громадяни Української Держави, а також всі мешканці на території України користуються… свобідним відправленням їх віри і богослужіння по обряду оної».{5 C22544 A-7 EE6-4342-B048-85 BDC9 FD1 C3 A}Для підтримання відносин з усіма церквами, що діяли в цей час на території Української Держави, було створено Міністерство віросповідань.

Культурний процес за доби Директорії УНР. У ситуації, у якій опинилася Директорія УНР, здійснювати ефективну культурну політику було важко, незважаючи на те, що міністерство освіти очолював відомий церковний діяч і науковець І. Огієнко, а міністерство мистецтв — відомий діяч українського руху Д. Антонович (син В. Антоновича). Головні зусилля вони спрямували на розвиток освіти й утвердження державного статусу української мови. Проте фактично єдиним помітним заходом, який здійснила Директорія УНР після приходу до влади в культурній сфері, була заміна всіх вивісок у Києві україномовними.

Схильність окремих діячів УНР до примусової українізації, неприхована відраза до культурної спадщини попередніх часів не збільшувала кількості прихильників нової влади. Деякі з діячів цієї доби взагалі пропонували закрити «буржуазні» гетьманські заклади, зокрема Академію наук. Так, було ліквідовано Державний симфонічний оркестр, а в той самий час створено Українську республіканську капелу. Крім того, уже своїми першими законами Директорія значну частину інтелектуальної еліти виключала з державотворчого процесу як представників нетрудових верств населення.

Така політика Директорії і часта зміна влади призвели в майбутньому до масової еміграції української інтелігенції за кордон, а та, що лишилася, намагалася не висловлювати своїх політичних поглядів.

Становище православної церкви за часів Директорії УНР. Визнання Російською православною церквою автономного статусу українського православ’я мало що змінило. Проросійськи налаштоване духовенство протидіяло будь-яким спробам відокремлення Української церкви від РПЦ. 1 січня 1919 р. Директорія УНР ухвалила закон про автокефалію Української православної церкви. Однак запровадити його в життя в умовах окупації денікінськими, а згодом більшовицькими військами не вдалося. Цьому перешкоджали шовіністичний російський єпископат і консервативне духовенство. Незважаючи на це, прибічники національного церковного руху створили в Києві та деяких інших містах українські православні парафії і проголосили 5 травня 1919 р. автокефалію Української православної церкви.

Висновки. Для доби Української Держави П. Скоропадського характерним був успішний культурний розвиток, якому сприяла державна підтримка. У державно-релігійному житті доби гетьманату на чільному місці було питання статусу православної церкви в Україні. Культурний процес за доби Директорії обумовлювався складною ситуацією, що виникла в цей час в Україні. У церковно-релігійному житті Директорія продовжила боротьбу за автокефалію Української православної церкви.

Домашнє завдання. Параграф 18 Дати відповіді на питання 1-6, 11 на ст.106.