Розвиток літератури в Україні

Розвиток літератури в Україні

Розвиток української літератури проходив дуже важко, через постійне панування іноземних загарбників над українськими землями. В різні періоди укрїнською мовою навіть забороняли друкувати. Але не дивлячись на численні репресії, наша Україна багата на літературну спадщину, яку створила велика кількість відомих авторів.

Література доби Київської Русі Українська література має свою тисячолітню історію, яка формувалася ще до початку Київської Русі. Предки українців ще в передісторичну добу мали розвинену усну творчість на яку згодом спиралась писемна література, яка сформувалася в Київській Русі на початку ХI ст., також джерелом була християнська традиція.

З утвердженням християнства велику роль починає відігравати перекладна література. З Константинополя в Київ незабаром після введення християнства стали надходити церковні і світські твори грецькою та іншими мовами. Одним з перших був переклад Євангеліє, виконаний у Києві дияконом Григорієм - Остромирове Євангеліє.

Згодом на Русі з'явилися оригінальні твори. Першим самостійним жанром давньоруської літератури стало літописання. Яскравим прикладом є  літопис "Повість минулих літ" - визначна пам'ятка епохи Київської Русі, яка є джерелом не тільки історичних відомостей, а й хрестоматією епічних пісень, переказів та легенд. Створена ченцем Нестором на початку ХІІ ст.

З початком роздробленості Русі літописи складалися в кожному великому феодальному центрі. Останніми з літописних руських зводів, що дійшли до нас, є Київський (1200 р.) і Галицько-Волинський (кінець XIII ст.) літопис.(зображення елементів Київського літопису)

У такому жанрі оригінальної літератури Київської Русі, як філософсько-богословська публіцистика, поєднувалися художня досконалість та ідейна спрямованість. Першим її зразком стало “Слово про закон і благодать” ченця Ілларіона.

Блискучим пам'ятником давньоруської публіцистики є “Благання” Данила Заточника

В особливий жанр оригінальної літератури Київської Русі виділилися повчання. Князь Святослав Ярославич створив знаменитий "Ізборник"

Перу князя Володимира Мономаха належить “Повчання", адресоване дітям.

«Слово о полку Ігоревім»— героїчна поема кін. XII ст. - яскраве свідчення розвитоку традицій і ідей.

Література ХVI-XVI ст.

В XIV-XV ст. на Україні спостерігається перерва в літературному процесі. Внаслідок зруйнування культурних осередків центральної України літературне життя жевріє лише на західних околицях. Оригінальна творчість розвивається слабо, літературні пам’ятки ідейно та стилістично не виходять за рамки традицій Київської Русі; Продовжує розвиватись обрядова поезія (русальні, купальські, обжинкові пісні, голосіння), яка створювалася ще в дохристиянські часи.

З’являється героїчний епос – думи та історичні пісні, створювані співцями-кобзарями, що з’являлися серед козацтва. Виконувались ці твори речитативом під супровід бандури, кобзи чи ліри.

Популярною була тема трагедії жінок-невільниць, якими татари й турки поповнювали гареми феодальної знаті і які змушені були ставати дружинами своїх ворогів. В історії відомо кілька таких прикладів - українка-полонянка родом з Рогатина Настя Лісовська, відома як Роксолана.

Образ зажуреної жінки відображений у думі «Маруся Богуславка».

Оригінального пам’яткою народної поезії другої половини XVI ст. є «Пісня про Байду», яка розповідає про страту в Царгороді відважного борця проти турецько-татарського гніту.

У XVI-XVII ст. на Україні виникає шкільна драма. Вперше українські інтермедії було додано до польської релігійної трагедії Якуба Гаватовича на біблійний сюжет «Трагедія або Образ смерті пресвятого Іоанна Хрестителя, посланця Божого», виставленої 1619 р. в Кам’янці-Струмиловій біля Львова.

У зв’язку з розвитком видавничої справи в українській прозі виникають всякого роду посвяти – передмови і післямови до книжок. Прикладом є передмова до Острозької азбуки.

Розвивається в цей час і житійна література, предметом якої були житія святих. Відома, наприклад, чотиритомна книга «Четьї Мінеї» (Київ, 1689-1705) Дмитра Туптала.

Література ХVI-XVI ст.

У другій половині XVII ст. з’явилися думи й історичні пісні про участь козаків у героїчній визвольній війні 1648-1654 pp., про Богдана Хмельницького та його сподвижників. Саме в той час створені відомі народні пісні «Розлилися круті бережечки»(1), «Не дивуйтеся, добрії люди»(2), «За світ стали козаченьки»(3) та багато інших.

Досягла високого рівня українська драма. Студенти в 30-40-х роках XVII ст. ставили шкільні спектаклі під час Різдвяних і Великодніх свят на сцені чи на майдані.

Цікавим явищем в історії українського театру був вертеп – ляльковий народний театр. . Вертепні вистави влаштовувались на торгових площах, у будинках старшин, заможних козаків і міщан.

Набуває поширення громадянська та любовна лірика. Це були романси, сентиментальні пісні. Багато таких пісень і поезій приписують Марусі Чурай – легендарній українській народній співачці і поетесі.

Перший коротким нарисом історії України від найдавніших часів до Останньої Чверті XVII ст., який і протягом наступного століття використовувався як офіційний підручник була праця Інокентія Гізеля «Синопсис» (1674).

До цінного історико-літературного надбання належить створений невідомим автором «Густинський літопис»

З історико-мемуарної прози виділяються козацькі літописи, наприклад «Літопис Самовидця», автором якого вважають генерального підскарбія Р. Ракушку-Романовського, зображує події 1648-1702 pp..

Видатним явищем у літературному житті XVIII ст. стала творчість філософа і письменника Григорія Сковороди (1722-1794). Погляди цього гуманіста-просвітнтеля, який у своїх творах розкривав філософські, суспільно-політичні й етичні проблеми, відбилися на становленні нової української літератури.

Основне місце у його творчості займають філософські трактати і діалоги, з літературних творів відомі збірка поезій «Сад божественных песней» та збірка байок «Басни харковскія».

Література XIX-XX ст.

Наприкінці XIX ст., з одного боку, завершується столітній період розвитку нової української літератури, а з іншого — з'являються нові її якісні риси, що набувають розвитку пізніше — у XX ст. Таким чином, доба XIX- XX ст. являє собою цілісний комплекс традицій і новаторства в літературному процесі, об'єднаний, єдністю ідейно-естетичних закономірностей. 

Література 40-50-х pp. розвивається ще на основі ідей романтизму. Органічним поєднанням надбань романтичної школи з широкими національно-політичнимн ідеалами стала творчість Тараса Шевченка (1814-1861), яка склала цілу епоху в українській літературі.

Розвивають революційну та патріотичну тематику поезії Кобзаря Леонід Глібов(1) (1827-1893) – обдарований байкар та поет-лірик; Степан Руданськнй(2) (1834-1873) – автор співомовок, сповнених щирого гумору, та ніжних ліричних віршів.

Також патріотичну тематику наслідує Павло Чубинський (1839-1884) – етнограф і творець національного гімну «Ще не вмерла Україна»

Найвидатнішою постаттю в тогочасній українській літературі поряд з Т. Шевченком був Пантелеймон Куліш (1819-1897) - поет, прозаїк, журналіст, історик, мовознавець.

Поряд з романтичним піднімається в українській літературі реалістичний напрямок. Однією з перших у дусі реалізму починає творити Марко Вовчок(Марія Вілінська) (1833-1907).

Реалізм проявився у творчості таких видатних письменників другої половини XIX ст., як І. Нечуй-Левицький (1838-1918), Панас Мирний (1849-1920) та Іван Франко (1856-1916). 

Одним з найвидатніших поетів в українській літературі другої половини XIX ст. був Іван Франко. Він не лише талановитий поет і прозаїк, автор блискучих літературно-критичних та політичних статей, а й глибокий дослідник народної творчості, історії літератури, соціальних проблем. Через школу І. Франка пройшла ціла плеяда українських письменників.

У кінці XIX й на початку XX ст. розгортається боротьба ідейних та художньо-естетичних течій. Поряд з реалізмом утверджується модернізм. Першим в українській літературі під гаслами модернізму виступив поет Микола Вороний (1871-1940).

На чільне місце в українській поезії виходить Леся Українка (1871-1913).  

Літературні журнали – це періодичні видання, найчастіше щомісячні, які публікують нові оригінальні й перекладні літературно-художні твори різних жанрів, знайомлять читача з подіями літературного життя, формують літературно-громадську думку. Більшість з них є водночас громадсько-політичними, оскільки поряд з белетристикою і літературною критикою вони вміщують публіцистичні твори, матеріали з питань розвитку інших видів мистецтва, внутрішньої і міжнародної політики, економіки, історії, соціології.

У 1925 році виник перший часопис літературного спрямування. Це був «Всесвіт» – журнал іноземної літератури, який виходить і досі.

Твори українських авторів першою почала публікувати «Вітчизна», заснована 1933 року. Останній номер часопису вийшов у 2009 році.

«Дніпро» – яскраве повноколірне видання

Журнал «Березіль»Отже, літературні журнали відіграють важливу роль у становленні й розвитку української культури. Вони здебільшого не тільки презентують поетичні та прозові новинки, а й критично аналізують і осмислюють події літературного життя.