Розвиток мовлення дітей дошкільного віку під час процесів з образотворчої діяльності

Розвиток мовлення дітей дошкільного віку під час  процесів з образотворчої діяльності.

Життя дитини супроводжується різними видами діяльності, у процесі яких вона набуває певних знань, здійснюється її псих­ічний розвиток. Причому, будь-який з видів діяльності — ігрова, трудова, пізнавальна, навчальна, пошукова, мовна, мовленнєва, музична, образотворча, естетична, художня та інші - привно­сять свій зміст, свої смисли в збагачення мовлення дошкільників. Особливого значення як засіб розвитку мовлення й стимулюван­ня мовленнєвої активності дітей набуває образотворча діяльність, яка є одним з найулюбленіших видів діяльності дітей, починаю­чи з раннього віку.

Зауважимо, що представники філософії, естетики, мистец­твознавці надають надзвичайної ваги образотворчій діяльності дітей, розглядаючи її як специфічний вид духовно-практичної (твори мистецтва, фольклор, дизайн, література тощо) і духов­ної (естетичне споглядання, естетичне сприймання, естетичне міркування тощо) діяльності, що пов'язана зі сприйманням, елементарним естетичним аналізом, відтворенням і власною творчістю під впливом художнього слова. Учені вказують на нерозривну єдність художнього й естетичного й водночас спе­цифіку кожної з цих категорій. Так, усім різновидам худож­ньої діяльності притаманне естетичне, художнє начало - здійснювана в певній формі «творчість за законами краси», що приносить людині високу духовну насолоду. Через неї людина вступає в певні зв'язки із зовнішнім світом, в естетичні відно­сини з дійсністю, змінюючи при цьому саму себе, свої здібності, внутрішній світ. Естетичне світобачення — не тільки спогля­дання речей, а особливий погляд на світ, що відкривається лю­дині в її індивідуальних вимірах. При цьому у фокусі людсько­го бачення виявляється неповторність усього того, що відбу­вається в дійсності. І саме таке світобачення лежить в основі художнього освоєння світу. Таким чином, метою й водночас змістом естетичної діяльності як духовно-практичної, емоцій­но-раціональної активності людини є побудова індивідуальної картини світу через створення виразних художніх образів для гармонізації своїх відносин зі світом, моделювання образу Я, формування Я-концепції творця. Художня діяльність - це спе­цифічна за своїм змістом і формами вираження активність, спря­мована на естетичне опанування світу за допомогою мистецтва.

Під час естетичної діяльності розвивається здатність сприй­мати, відчувати, розуміти прекрасне й засуджувати зло в житті та мистецтві; формується прагнення самому брати участь у пере­творенні навколишнього; відбувається залучення до художньої діяльності й розвиваються спеціальні художні й творчі здібності. У процесі художньої діяльності естетичний розвиток людини відбувається за допомогою засобів мистецтва. Головним значен­ням художньої діяльності вважається виховання культури людсь­ких почуттів: любові, доброти, милосердя, а також специфічних: відчуття кольору, лінії, форми, ритму, композиції тощо, що є засобами художньої виразності різних видів мистецтв (музично­го, образотворчого, театрального й літературного).

Кожний вид мистецтва сам по собі важливий для станов­лення особистості дошкільника, його художньо-естетичного розвитку, виховання основ смаку. А їх синтез (як створення органічної художньої цілісності з притаманними їй новими якостями, відсутніми в жодному з мистецтв до поєднання в єдине ціле, розвиває естетичне сприйняття дійсності, посилює й урізноманітнює впливи на дитину; розкриває перед нею жит­тя в його різноманітності та красі.

Сучасні дослідження в галузі педагогіки й психології дово­дять, що дитина за своєю природою поліхудожня, її свідомість здатна одночасно охопити всі види художньої діяльності зі своє­рідним їх переплетінням у процесі розвитку (JL Григор'єва, Т. Казакова, І. Ликова, Е. Маркова, К. Самолдіна, Б. Юсов). Саме на тому, що поєднує певною мірою основні види мистецт­ва - засоби художньої виразності, художньої мови й матеріалів - базується взаємопроникнення, інтеграція певних видів ху­дожньої діяльності дошкільників (музичної, літературної, об­разотворчої, театральної) в єдине дитяче образотворення з ме­тою не тільки ефективнішого впливу на емоційну сферу дити­ни та розкріпачення її фантазії й уяви у творенні власних об­разів у різних видах мистецької діяльності, а й формування в неї цілісної та динамічної картини світу.

При цьому спільним й одним з найважливіших компо­нентів подібного образотворення виступає мовленнєва діяль­ність у її естетичному аспекті, з огляду на унікальність її ролі в життєдіяльності дитини. Мовлення бере участь в усіх етапах творчого процесу: створенні задуму, пошуку способів його реа­лізації, спрямуванні, уточненні, стимулюванні творення, на контрольному етапі оцінки — у співвіднесенні отриманого ре­зультату із задумом. Емоційно, естетично забарвлене мовлення збагачує, спрямовує, стимулює невербальні творчі прояви ди­тини; водночас у процесі художньої діяльності відбувається і зворотний позитивний вплив на розвиток зв'язного монологіч­ного мовлення, передусім, за рахунок збагачення художнього, емоційно-чуттєвого досвіду.

Саме тому в дошкільній лінгводидактиці виокремився інтег­рований варіант вищеозначених діяльностей — художньо-мов­леннєва діяльність дітей дошкільного віку — як специфічний вид діяльності, пов'язаний зі сприйманням, розумінням і відтворенням дітьми змісту художніх творів у різних видах ігор і театралізованих дійств; продуктивно-естетична діяльність (му­зична, образотворча, конструктивна), що супроводжується об­разним мовленням та в процесі якої використовуються різні жанри художнього слова. Розрізняють види художньо-мовлен­нєвої діяльності, в кожному з яких мовлення є стрижнем макродіяльностей, що виникли під впливом художнього слова: літературно-мовленнєва, образотворчо-мовленнєва, музично-мовленнєва, театрально-мовленнєва (А. Богуш, Н. Гавриш, Л. Гурович, Р. Жуковська, Н. Карпінська, О. Лещенко, Є. Лукіна, О. Монке, Л. Таллер, О. Ушакова, Є. Фльорина, С. Чемор- та ін).

У практиці досить поширеним є паралельне застосування двох термінів — «зображувальна діяльність» та «образотворча діяльність». З одного боку, використання терміна «зображу­вальна діяльність» можна визнати виправданим, оскільки воно розкриває суть самого поняття (узагалі, зображення — це спосіб дії): діяльність, у ході якої дитина малює, ліпить, клеїть, вирі­зає. Загальним для них є те, що кінцевим продуктом цих діяль­ностей є певний конкретний результат: малюнок, виріб, аплі­кація, витинанка(Н. Ветлугіна, Є. Ігнатьєв, Т. Комарова, В. Кот­ляр, В. Мухіна, Н. Сакуліна та ін.).

З другого боку, сучасні тенденції в дошкільній освіті Ук­раїни до розвитку креативності та творчого розкриття дитячої особистості змінюють погляд на це питання. Так, Е. Бєлкіна й Т. Науменко наголошують, що саме слово зображувальна відпо­відає застарілому підходу в практиці деяких педагогів дошк­ільних навчальних закладів, за яким діти визнавалися репродукціонерами, здатними тільки повторювати показане, «зоб­ражене» вихователем, і не здатними по-своєму відтворювати внутрішній світ. Тому головною метою зображувальної діяль­ності було формування відповідних умінь та навичок. «Нині ж, коли навчанню передують розвиток та виховання, тобто акцен­ти розставлені зовсім по-іншому, змінився й погляд на дитину. Адже вона - не об'єкт наших маніпуляцій (їй сказали чи пока­зали, як робити, і вона тільки повторює), а суб'єкт творчості - маленький митець, який «розповідає» про власний світ, про свої фантазії, уяву, почуття, через образотворення. Щодо вмінь і навичок — вони необхідні, але розглядаються суто як засоби, за допомогою яких дитина реалізує себе у творчості. Тож, якщо найвищим проявом мистецької діяльності дитини є будь-яка творчість, тобто створення власних образів, то більше відпові­дає сутності цієї діяльності семантика слова «образотворча» — як «творення образів».

До того ж, потребу кожної дитини вільно виявляти свої здібності й виражати інтереси найбільш ефективно забезпечує інтеграція традиційних видів дитячої зображувальної діяль­ності (малювання, ліплення, аплікації та конструювання) на основі взаємозв'язку виражальних засобів — форми, лінії, кольо­ру, об'єму, композиції та інших: з одного боку, дає більш бага­топлановий і динамічний художній зміст, з другого, - менш при­в'язана до стандарту (стереотипу) у пошуку задумів, виборі ма­теріалів, технік, форматів. Це забезпечує високий творчий по­тенціал, привносить у діяльність дітей розмаїтість і новизну.

Так, за умов інтеграції образотворча діяльність виступає як соціально-педагогічне явище, що, з одного боку, формує творчу особистість кожної дитини, забезпечує розвиток її самосвідо­мості, надає можливості самореалізації й, з другого, забезпечує формування позитивно стійкої взаємодії дитини у співтворчості з однолітками й дорослими. Отже, більш точним для позначен­ня діяльності зі створення й передавання образів засобами ма­лювання, ліплення, аплікації, конструювання, чи їх поєднан­ням є термін образотворча діяльність.

Зв'язок мовленнєвої й образотворчої діяльності підкреслю­вали наукові дослідження ще з кінця XIX століття: схожість у фазах їх розвитку (К. Бюлер, М. Рибніков, Дж. Селлі); відобра­ження одних і тих самих ступенів узагальнення (JI. Бачерикова); базування на одних законах уявлення (В. Штерн); тракту­вання дитячого малюнка як форми «символічного письма» або «піктографічної мови», особливого виду мовлення (В. Друммонд, К. Джеймсон); можливість використання малюнка для стимуляції розвитку мовлення дітей (Л. Бачерикова).

Стрижневою основою, об'єднувальним чинником образо­творчої та мовленнєвої діяльностей є художній образ, який діти сприймають у процесі ознайомлення з творами мистецтва (ори­гіналами) і творчо відтворюють у різних видах продуктивної діяльності. Художній образ — це специфічний для мистецтва спосіб відображення й узагальнення дійсності з позиції певно­го естетичного ідеалу в конкретно-чуттєвій емоційно насна­женій формі. Він включає такі універсальні компоненти, як змістова відповідність формі, композиційні особливості, худож­ня мова твору, та специфічну для кожного виду мистецтва сис­тему образних засобів.

Образ в образотворчому мистецтві — наочний. Довкілля відтворюється в наочній чуттєво-сприйманій формі за допомо­гою спеціальних зображувальних матеріалів, засобів (наприк­лад, у живопису, малюнку — це колір (колорит), лінія, форма, розмір, композиція). Словесний образ, завдяки образності й виразності мови, також містить у собі елементи наочності й не просто повідомляє про ті чи ті факти, події, явища життя, а зоб­ражує їх, малює словами, з усією чуттєвою переконливістю при­мушує «бачити» притаманний йому зміст. Отже, слово й зоро­вий образ впливають на свідомість людей рівною мірою.

Наявна близькість образотворчої й мовленнєвої діяльності дає можливість їх взаємопроникнення, поєднання в єдине об­разотворення з метою не тільки ефективнішого впливу на емоц­ійну сферу дитини, а й розкріпачення її фантазії та уяви у тво­ренні власних образів, тобто дає можливість їх інтеграції в обра­зотворчо-мовленнєву діяльність.

Образотворчо-мовленнєва діяльність- це вид художньо-мовленнєвої діяльності, в якій мовленнєві дії підпорядковують­ся меті й змісту образотворчої діяльності дитини для її збага­чення, спрямування, стимулювання й коментарю. Образи, ство­рені засобами кольору, лінії, форми, композиції, стають цільни­ми, яскравішими, якщо опосередковуються мовленням. Те, чого немає в дитячому малюнку, легко й природно заміщується, до­повнюється, «домальовується» за допомогою мовлення. І навпаки: невміння дібрати необхідні слова в естетичних переживан­нях, що переповнюють дитину, спричинює їх заміну найдос­тупнішим їй шляхом: жестами, звуконаслідуванням, фарбами, глиною, олівцями, рухами тощо. А складена дитиною казка оживає, набуває додаткових можливостей вираження в ілюст­руванні її змісту.

У процесі занурення дітей в активну мовленнєву діяльність на заняттях з образотворчої діяльності в них формується обра­зотворчо-мовленнєва компетенція — як результат художньо-творчої діяльності, в якій мовлення організує, спрямовує, суп­роводжує, регулює процес образотворення та, у свою чергу, зба­гачує й увиразнює, надає образності мовленню дитини (тобто розвиває естетичну логосферу).