Розвиток особистості як педагогічна проблема

Розвиток особистості як педагогічна проблема  

Ключові питання плану. Особистість, її формування та розвиток1 Фактори, що впливають на розвиток особистості.2 Вікові кризи у розвитку особистості школяра.3

 Історія поняття. Проблема розвитку дитини раннього віку є центральною у психології та педагогіці. Вона неоднозначно розв’язувалась протягом всього періоду становлення цих галузей науки та має вирішальний вплив на стратегію побудови навчально-виховного процесу. Вивченню питань розвитку особистості дітей раннього та дошкільного віку присвячено чимало фундаментальних праць як вітчизняних, так і зарубіжних психологів, серед яких А. Адлер, А. Валлон, Е. Еріксон, Ж. Піаже, З. Фрейд та ін. Незважаючи на певні здобутки, розкриття проблеми розвитку особистості дитини раннього віку у зарубіжних психологічних теоріях є недостатньо обґрунтованим, особливо з точки зору дослідження прив’язаності в системі «мати – дитина». Висвітленню сутності поглядів на розвиток особистості дитини раннього віку у зарубіжних психологічних теоріях присвячена наша стаття. Нині на уявлення про розвиток особистості дитини впливає значна кількість психологічних теорій. Своєрідні бачення про те, як з’являється, розвивається і змінюється особистість дитини, склалися в руслі біогенетичного, психодинамічного (психоаналіз і теорія рис), соціодинамічного (теорія ролей і теорія соціального навчання), інтеракціоністського (теорія соціальної взаємодії) і гуманістичного (теорія самоактуалізації і теорія пошуку сенсу життя) та інших напрямів. Особистість, її формування та розвиток

Східна та західна цивілізаційна модель особистостіЗахідна культура орієнтована на цінності технологічного розвитку, динамічний спосіб життя, вдосконалення культури і суспільства. Ідея значущості особистості, пріоритет ініціативи і творчості закріплюється в конституційних формах. Для социодинамики західної культури характерні хвилеподібність, ривки, нерівномірність. Процес переходу до нового протікає як ломка застарілих ціннісних систем, суспільно-економічних і політичних структур. На Сході нове не відкидає і не руйнує старе, традиційне, а органічно вписується в нього. Західна культура націлена зовні, тоді як для східної характерна заглибленість у внутрішній світ людини. Багато східні мислителі були переконані в тому, що удосконалити світ можна лише набувши цілісність і гармонію в самому собі. Якщо західна культура пішла по шляху створення техніки і технологій, що опосередковують відносини з природою, то для східної культури характерне прагнення до гармонії з природою, розвиток природним чином. Однак сьогодні можна говорити про те, що східні культури, не втративши свого самобутнього початку, сприйняли багато рис, характерні для західного світу. Особистість, її формування та розвиток

Східна та західна цивілізаційна модель особистостіЦікаво порівняти західну і азіатську (наприклад, китайську) традицію виховання. Західні батьки не фанатичні в справі виховання дітей, виховання дітей у них не стоїть на першому місці, а найголовніше, вони переконані, що діти нічого не винні своїм батькам. "Діти не вибирають своїх батьків. Батьки самі дають їм життя, і тому зобов'язані їм допомагати. А ось діти нічого батькам не повинні, вони будуть повинні тільки своїм дітям". Азіатські батьки схиблені на своїх дітях і готові зробити для них все. На навчальні заняття зі своїми дітьми китайські батьки витрачають приблизно в 10 разів більше часу протягом дня, ніж західні батьки. Однак в обмін на це китайські мами переконані, що їхні діти в боргу перед ними практично в усьому. «Батьки - це ті, хто дали вам життя. Батьки - це ті, хто присвятили вам життя. Батьки для дитини - це святе, і скільки б діти не зробили для своїх батьків, вони ніколи не розплатяться перед ними сповна. Обов'язок дитини - слухатися своїх батьків і викликати їх гордість своїми досягненнями ». Азіатська традиція виховання - це виховання в строгості, де йде привчання до дисципліни і забороняється все, що служить цілям виховання. Західна традиція виховання - це підтримка власних виборів дитини і створення сприятливого середовища для можливості його саморозвитку. Особистість, її формування та розвиток

Теорії розвитку особистостіПерші теорії дитячого розвитку з’являються ще у період Відродження. Особливу увагу привертають теорії Джона Локка та Жан-Жака Руссо. Джон Локк вважав, що дитина – це «чиста дошка». Згідно з його теорією, немовлята не мають ніяких рис чи здібностей і тому їх розвиток залежить лише від соціального оточення. Нову теорію дитинства запропонував Жан-Жак Руссо. Руссо був переконаний, що дитина від природи наділена високоморальними почуттями і здатністю до впорядкованого, здорового розвитку. Виховні впливи дорослих можуть тільки зіпсувати благородну душу дитини. На виникнення перших концепцій дитячого розвитку вплинула теорія Ч. Дарвіна, який вперше висунув ідею про те, що розвиток підлягає певним законам. Першою теоретичною концепцією психічного розвитку була так звана концепція рекапітуляції, що базувалась на біогенетичному законі Е. Геккеля: онтогенез – це коротке і швидке повторення філогенезу. Цей закон було сформульовано щодо ембріогенезу, але американський психолог Ст. Холл переніс його на процес онтогенетичного розвитку дитини і стверджував, що дитина в своєму розвитку швидко повторює розвиток людського роду. Під впливом праць Ст. Холла його учні А. Гезел та Термен розробили так званий нормативний підхід до дослідження дитячого розвитку. Так, А. Гезел розкрив практичну систему діагностики психічного розвитку дитини від народження до юнацького віку, що базувалась на систематичних порівняльних дослідженнях. Ним було вперше застосовано кіно і фотореєстрацію вікових змін моторної активності, мовлення дитини та ін. Другий учень Ст. Холла Термен провів одне з найбільш тривалих у психології лонгітюдних досліджень (протягом 50 років), присвячене вивченню обдарованості у дітей. Він створив тести для вивчення розумових здібностей, для виміру яких ввів поняття «коефіцієнт інтелектуальності» та положення про те, що він залишається незмінним протягом життя людини. Особистість, її формування та розвиток

Теорії розвитку особистості Австрійський психолог К. Бюлер запропонував теорію триступеневого розвитку: інстинкт, научіння, інтелект. Він пов’язував ці ступені не лише з дозріванням мозку та ускладненням відносин з оточенням, але й з розвитком переживання задоволення, пов’язаного з дією. Ця схема була перенесена К. Бюлером на онтогенез, що призвело до ототожнення етапів розвитку дитини і тварини. Дискусія психологів про те, що ж визначає процес дитячого розвитку – спадковість чи оточення – призвела до виникнення теорії конвергенції цих двох чинників. Так, В. Штерн вважав, що психічний розвиток є не просто проявом вроджених властивостей і не просто сприйманням зовнішніх впливів. Це – результат конвергенції внутрішніх задатків із зовнішніми умовами життя. Проте він прагнув розглядати періоди дитячого розвитку за аналогією з етапами розвитку тваринного світу та людської культури. Психоаналітичні стадії психічного розвитку – це стадії психічного генезису протягом життя дитини, в яких відображено розвиток трьох основних компонентів особистості: «Воно», «Я», «Над-Я» та їх взаємовплив. Основне значення теорії З. Фрейда полягає у виявленні ролі інших людей у розвитку дитини. На відміну від З. Фрейда, А. Адлер розглядав людину як єдине ціле. Він вважав, що люди мають творчу силу, що забезпечує можливість розпоряджатися своїм життям – вільна, усвідомлена активність є визначальною рисою людини. Ця творча сила впливає на кожну грань людського досвіду: сприймання, пам’ять, фантазію, мрії. На думку А. Адлера, фундамент стилю життя закладається у дитячі роки. У концепції психічного розвитку А. Валлона є думки про те, що перші форми контакту дитини із середовищем носять афективний характер, наслідком якого слугує не співчуття, а співучасть. У цей період дитина повністю заглиблена в свої емоції, й завдяки цьому вона входить у відповідні ситуації, які викликають ці реакції. Дитина не здатна сприймати себе як істоту, котра відрізняється від інших людей, від кожної окремої людини. До трирічного віку це злиття дитини й дорослого, за словами А. Валлона, зненацька щезає, і особистість вступає у той період, коли потреба завойовувати свою самостійність призводить до багатьох конфліктів. Дитина протиставляє себе тим, хто її оточує, мимоволі ображає їх, оскільки хоче випробувати власну незалежність, власне існування. Особистість, її формування та розвиток

Теорії розвитку особистостіПсихоісторична теорія розвитку особистості, побудована з урахуванням конкретного культурного середовища, була розроблена Е. Еріксоном. На думку автора, кожній стадії відповідає очікування цього суспільства, яке індивід може виправдовувати чи не виправдовувати і відповідно цьому прийматись, чи не прийматись ним. Теорія соціального научіння розробляється трьома поколіннями науковців. Представники першого – Н. Міллер та Дж. Доллард – трансформували ідеї З. Фрейда, замінивши принцип задоволення принципом підкріплення, під яким вони розуміють усе, що стимулює повторення раніше виниклої реакції .  Основна ідея концепції Р. Сірсеа полягає в тому, що розвиток дитини – це результат практики виховання і научіння. Важливим напрямом у рамках теорії соціального научіння є дослідження критичних періодів соціалізації, які, власне, тим самим знову зробили спробу розв’язати проблему співвідношення спадковості і досвіду в розвитку дитини. Представники цього напряму (Лоренц, Харлоу, Гезелл) стверджують, що вплив досвіду залежить від часу його дії: в певні періоди життя дитини він є значним, а в інші малопомітним. Ще один напрям теорії соціального научіння – це научіння через спостереження та наслідування – розробляв А. Бандура. Для того, щоб у дитини за допомогою наслідування сформувалась нова форма поведінки, необхідно, щоб вона була уважною до моделі, що чимось вирізняється та має функціональне значення,– мала розвинену пам’ять, певні рухові навички для відтворення того, що сприймається, та позитивну мотивацію до наслідування. У системі психологічних поглядів Ж. Піаже важливим є поняття соціалізація. Соціалізація – це процес адаптації до соціального середовища, що полягає в тому, що дитина, досягаючи певного рівня розвитку, набуває здатності до співробітництва з іншими людьми завдяки розділенню та координації своєї точки зору та точок зору інших людей Особистість, її формування та розвиток

 Цитати відомих науковців. Особистість, її формування та розвиток. Тільки особистість може творити особистість, тільки характером можна утворити характер. — Констянтин Ушинський. Будь-яка особистість починається тоді, коли відчуваєш потребу вийти з натовпу. — Григорій Померанц

Цікаві факти. У особистісному зростанні інтелект і психологічна культура ростуть природно, так само як зростає тіло людини. Разом з тілом розвивається інтелект, поступово в процесі життя формується загальна і психологічна культура. Люди, які говорять двома мовами, можуть несвідомо змінювати особистість, коли переходять з однієї мови на іншу. Особистість, її формування та розвиток

Аргумент на користь вивчення цього матеріалу Нас завжди цікавила власна поведінка, а роздуми про людську природу становлять тисячі і тисячі філософських і теологічних робіт. Вивчаючи дане питання, ми бачимо різні варіанти теорій розвитку особистостей, можемо відчути відмінності західної і східної моделі становлення особистістю. Дослідивши дані теми, хочу сказати, що надаю перевагу східній(китайській) моделі виховання, але вважаю неправильним відбирати свободу вибору у дитини й контролювати кожен її крок. А щодо теорій розвитку, найбільше мене зацікавила теорія З. Фрейда, та Е. Еріксона. Особистість, її формування та розвиток

Запитання для обмірковування. Сучасна психологія мало уваги приділяє дослідженню любові, натомість зосереджуючись на вивченні деструктивних потреб і якостей людини, хоча Г. Олпорт підкреслює, що "аффіліативні бажання є необхідним підґрунтям людського життя". Чи згодні ви з цим тверженням? Особистість, її формування та розвиток

Фактори, що впливають на розвиток особистостіФактори, що впливають на розвиток особистості, їх взаємозв’язок. Фактор (від лат. Factor - робить, що виробляє) - причина, рушійна сила, зовнішні і внутрішні імпульси розвитку освітніх систем та їх суб'єктів. Слід розрізняти чинники та умови, останні самі по собі не породжують необхідних змін, але сприяють або, навпаки, ускладнюють дію чинників. Деякі істотно ускладнюють досягнення цілей зовнішні умови називають "факторами ризику" (негативний вплив агресивного середовища, проповідь насильства, орієнтація на швидке придбання всіх життєвих благ та ін.). Ці фактори корисно передбачити, з тим щоб передбачити заходи профілактики або способи компенсації їх негативного впливу. Основними факторами розвитку особистості традиційно вважаються соціальна середа, спадковість і виховання (тут останнє поняття вживається як синонім прийнятого зараз офіційно поняття "освіта"). Ці фактори діють на людину все його життя, в тому числі у вигляді організованого їх впливу через систему освіти, безперервно супроводжуючого людини (безперервна освіта, освіта через усе життя), хоча питома вага, конкретні форми і механізми дії цих факторів у міру дорослішання людини змінюються . Здавна точаться суперечки про пріоритетність впливу тієї чи іншої групи факторів, їх можливості, реальні способи обліку та регулювання їх впливу.

Роль спадковості у формуванні особистостіНайпершим чинником, що впливає на формування особистості, є спадковість. Спадковість — відновлення в нащадків біологічних особливостей батьків. Від біологічної спадковості залежить як те спільне, що визначає належність індивіда до людського роду загалом, так і те відмінне, що робить людей різними за зовнішнім виглядом і внутрішніми якостями. Людина як представник свого біологічного виду успадковує передусім тип нервової системи, на базі якої формується тип темпераменту; деякі безумовні рефлекси; конституцію тіла, зовнішні ознаки. До суто фізичних задатків належать і група крові та резус-фактор. Особливу роль у формуванні особистості відіграють власне людські задатки (високоорганізований мозок, за датки до мовлення, ходіння у вертикальному положенні). Складною в педагогіці є проблема здібностей у певній галузі. Особливої уваги заслуговує питання про спадковість інтелектуальних здібностей. Результати генетичних досліджень засвідчують, що здорові люди мають задатки до необмеженого духовного розвитку, і підтверджують припущення про великі можливості людського мозку. Фактори, що впливають на розвиток особистості, їх взаємозв’язок

Роль середовища у формуванні особистостіФактори, що впливають на розвиток особистості, їх взаємозв’язок. Не менше значення у формуванні особистості має вплив на неї навколишнього середовища. Середовище — сукупність зовнішніх явищ, які стихійно діють на людину і впливають на її розвиток. Середовище, яке оточує індивіда від його народження до кінця життя, умовно можна поділити на природне середовище і соціальне. Чинниками природного середовища є клімат, рельєф, географічне положення тощо. Соціальне середовище утворюють соціальні групи, які безпосередньо чи опосередковано впливають на людину (сім'я, дитячий садок, школа, позашкільна установа, двір, товариства однолітків, засоби масової інформації та ін.). У соціальному середовищі людина соціалізується — засвоює соціальний досвід, цінності, норми, установки, активно залучається до системи соціальних зв'язків, самостійно знаходить шляхи найефективнішого самовизначення в суспільстві. При цьому дитина не тільки залежить від середовища, а й сама є активною, діяльною істотою.

Роль виховання у формуванні особистостіВиховання- цілеспрямоване формування особистості з метою підготовки її до участі у громадської і культурної життя у відповідності з соціокультурними нормативними моделями. Формування особистості — становлення людини як соціальної істоти внаслідок впливу середовища і виховання на внутрішні сили розвитку. Поняття «розвиток людини» і «формування особистості» дуже близькі, їх нерідко вживають як синоніми. Насправді поняття «особистість» означає соціальну характеристику людини, тобто ті її якості, які формуються під впливом спілкування і встановлення стосунків з іншими людьми, суспільством загалом. Розвиток людини і формування її особистості є єдиним, цілісним процесом. Вирішальну роль у формуванні особистості відіграє процес виховання, що виконує такі функції:організація діяльності, в якій формується особистість;добір змісту навчання і виховання, що спрямовує формування особистості у потрібному напрямі;усунення впливів, які можуть негативно позначитися на формуванні особистості; ізолювання особистості від несприятливих для її формування умов, які неможливо усунути. Фактори, що впливають на розвиток особистості, їх взаємозв’язок

  Цитати відомих науковців. Фактори, що впливають на розвиток особистості, їх взаємозв’язок"Якщо наш пріоритет – це вимагання бути слухняним у межах чотирьох стін нашого дому, то можемо сподіватись, що наші покірні діти будуть слухатись когось іншого – поза домом«  —  Алфі Кон. Спілкуючись з дитиною, завжди дотримуйтесь кращих манер – пропонуйте їй те краще, що є в вас самих. — Марія Монтессорі 

Цікаві фактиІнтелект не передається від батька до сина. Інтелект від батька може передаватися тільки доньці. Більшість видів онкологічних захворювань, приблизно 90-95% випадків, обумовлені факторами навколишнього середовища. Решта 5-10% обумовлені спадковістю. Фактори, що впливають на розвиток особистості, їх взаємозв’язок

Аргумент на користь вивчення цього матеріалу Найважливіша ціль освіти - формування особистості. Нам, як майбутнім вчителям важливо виявити і повною мірою використовувати фактори, що впливають на цей процес. Фактори, що впливають на розвиток особистості, їх взаємозв’язок

Запитання для обмірковуванняІндивідуальний підхід створює найсприятливіші можливості для розвитку пізнавальних сил, активності, схильностей і обдарувань кожного учня, але наскільки реально його застосувати на практиці, коли у вас декілька класів з 25 учнями в кожному?Фактори, що впливають на розвиток особистості, їх взаємозв’язок

Вікові кризи у розвитку особистості школяра. Криза розвитку - зосередження різких і капітальних зрушень і зсувів, змін і переломів особистості дитини. Криза розвитку виникає на стику двох віків і знаменує собою завершення попереднього вікового періоду і початок наступного. Сутністю кожної кризи є перебудова внутрішнього переживання, що визначає ставлення дитини до середовища, зміна потреб і спонукань, рушійні його поведінкою. Причиною виникнення кризи є незадоволення нових потреб дитини. Суперечності, що становлять суть кризи, можуть протікати в гострій формі, породжуючи сильні емоційні переживання, порушення у поведінці дітей, у їхніх взаєминах з дорослими.  Що ж це за кризи і як вони проявляються? Дитина проходить через низку вікових криз у своєму розвитку. Не буває такого, щоб вікові кризи минули дитини. Кризи - це перш за все зміна системи зв'язків дитини з оточуючими, упертість, примхливість, опір влади дорослих, емоційна нестійкість. Вікові кризи у розвитку особистості школяра

Як бути готовим до дитячих вікових криз і їх проявів?Вікова криза - цілісні зміни особистості дитини, які виникають при зміні стабільних періодів, які відокремлюють один віковій період від іншого. Вікові кризи визначаються межами стабільних періодів: криза новонародженого, криза одного року, криза трьох років, криза семи років, підліткова криза. Зміни в період криз охоплюють три основні компонента: «соціальну ситуацію розвитку», провідний тип діяльності, структуру свідомості дитини.  Виокремлюють наступні особливості вікових криз:1)    межі криз невиразні, розмиті. Криза настає непомітно, дуже важко визначити момент її початку та завершення. Різке загострення (кульмінація) спостерігається лише у середині цього етапу;2)    апогей кризи виявляється у зміні поведінки дитини, її «важковиховуваності», дитина ніби виходить з-під контролю дорослих, стає вередливою, стрімко падає успішність у школі і знижується працездатність, зростає число конфліктів з оточуючими. Внутрішнє життя пов’язане з болісними переживаннями. Негативні поведінкові прояви дитини загострюються у випадку ігнорування дорослими її нових потреб в сфері спілкування та діяльності та, навпаки, пом’якшуються при гнучкому спілкуванні. Тому конфліктність та важковиховуваність під час криз сприймалися як сигнал необхідності змін у спілкуванні з дитиною;3)    водночас у критичні періоди спостерігаються і конструктивні процеси розвитку, поява новоутворень. Вікові кризи у розвитку особистості школяра

Особливості психічного розвитку дитини молодшого шкільного віку (5 (6)-10 (11) років)Життєдіяльність дитини молодшого шкільного віку характеризується специфічною соціальною ситуацією розвитку. Основною особливістю віку є зміна соціальної позиції, прийняття нової соціальної ролі «учень». У молодшого школяра з’являється прагнення зайняти нове «доросле» положення у житті та виконувати важливу, але не тільки для нього діяльність; з’являється усвідомлення свого соціального Я, переживання себе в системі людських відносин. У взаєминах системи «вчитель-учень» для дітей молодшого шкільного віку вчитель є надзвичайно значущим. Адже, саме вчитель використовує апарат оцінок, регулює взаємовідносини дитини з іншими дорослими, формує їх ставлення до неї, її ставлення до себе. Важливу роль у розвитку свідомості дітей молодшого шкільного віку відіграють новоутворення. Основні новоутворення визначають якісні зміни емоційної сфери молодших школярів. Емоції розвиваючись змінюються якісно, і емоції молодшого школяра є більш складними, глибокими, стійкими, ніж дошкільника. Для повноцінного розвитку дитини суттєвими є гармонізація батьківсько-дитячих стосунків, їх позитивний характер. У молодшому шкільному віці відбувається активний пошук внутрішньої позиції, від змісту якої буде залежати ставлення дитини до оточуючого світу, до людей та до себе.  Виокремлюється дві основні життєві позиції, які можуть сформуватися як наслідок негативної самооцінки: депресивна (Я – поганий, Ти – хороший) та позиція безнадійності (Я – поганий, Ти – поганий). Молодший школяр виявляє неусвідомлювані психологічні механізми захисту у вигляді агресії, гніву, як неспроможність свідомо зменшити переживання негативних почуттів, які виникли внаслідок психотравматичних подій. Вікові кризи у розвитку особистості школяра

Особливості психічного розвитку підлітка (11-12 до 14-15 років)Підлітковий вік є першим перехідним періодом від дитинства до зрілості. Якісні зміни, що відбуваються в інтелектуальній та емоційній сферах особистості підлітка породжують новий рівень його самосвідомості, потреби у самоствердженні, рівноправному і довірливому спілкуванні з ровесниками і дорослими. Інтенсивний статевий розвиток зумовлює виникнення статевого потягу і пов'язані з ним переживання й інтереси. Зміни, що відбуваються в організмі дитини у перехідний період від дитинства до підліткового віку зумовлюються насамперед статевим дозріванням. Найважливішим новоутворенням підліткового віку є становлення самосвідомості, яке найперше характеризується почуттям дорослості, формуванням самооцінки. Почуття дорослості – специфічне новоутворення самосвідомості – стрижнева особливість особистості, яка виражає нову життєву позицію підлітка щодо себе, щодо людей і світу, визначає зміст та спрямованість його соціальної активності. Конфлікт між дорослим і підлітком – це наслідок невміння або небажання дорослого рахуватись з розвитком особистості в підлітковому віці і знайти підлітку нове місце поряд із собою. Дорослому потрібно будувати взаємовідносини із підлітком, як з іншим дорослим – дружнього характеру, змістовної співпраці з характерними для них нормами взаємної поваги, довіри, допомоги. Провідним типом діяльності підлітка стає спілкування з однолітками. Воно набуває інтимно-особистісного характеру і виокремлюється у самостійну і дуже важливу для підлітка сферу життя. Спілкування з друзями набуває великої значущості, що може відсунути на другий план навчання, значно зменшити привабливість спілкування з батьками.         Причина кризи підліткового віку полягає в неузгодженості процесів статевого дозрівання, загальноорганічного розвитку та соціального формування. Нині ця суперечність, зумовлена випередженням статевого дозрівання, має особливо гострий характер. Криза підліткового віку не має обов'язкового універсального характеру, а залежить від соціальних умов. Криза залежить від успіху в перебудові системи взаємин підлітка з дорослими і з'являється тоді, коли дорослі не змінюють своєї поведінки у відповідь на появу в підлітків прагнення до нових партнерських форм взаємин з батьками та вчителями. Вікові кризи у розвитку особистості школяра

  Цитати відомих людей. Вікові кризи у розвитку особистості школяра. Юність? Хвиля, що здіймається. Позаду вітер, попереду скелі — Вільям Вордсворт. Молодість була би ідеальним станом, якби наступала ледь пізніше. —Герберт Асквіт

Цікаві факти. Світосприйняття людини може змінюватися під впливом улюбленої музики. Оптимістичний чи песимістичний погляд на світ кожної конкретної людини програмується генетично. Згідно з дослідженнями вчених з Мічиганського університету, він визначається концентрацією нейропептидів Y в мозку: знижена концентрація змушує сприймати навколишній песимістично і депресивно. Вікові кризи у розвитку особистості школяра

Аргумент на користь вивчення цього матеріалу Підлітковий вік – це завжди швидкі зміни, за якими важко встигнути і самим дітям, і дорослим. Ці зміни дуже впливають на розвиток майбутньої зрілої особистості. У школі підлітки перебувають значну частину свого часу, тому саме вчителі часто – це ті авторитетні дорослі, які допомагають підлітку зрозуміти себе, світ навкруги та якісно пройти випробування. Дана тема допомагає детально розібратися, які проблеми хвилюють школярів в різному віці і як стати для них другом, а не ворогом. Вікові кризи у розвитку особистості школяра

Запитання для обмірковування. Протягом більш як півстоліття йде теоретична дискусія про роль біологічних і соціальних моментів у виникненні явища критичного розвитку в підлітковому віці. Чи згодні ви, що саме істотні зміни в організмі підлітка слугують основою кризи в підлітковому віці?Вікові кризи у розвитку особистості школяра

Використана література. Теорії розвитку особистостіСхідна та західна модель особистостіФактори розвитку особистостіРоль спадковості і середовища у формуванні особистостіОсновні вікові кризи дитини. Чому варто навчитись у китайських мам. Східна та західна традиції виховання. ЗАРУБІЖНІ ТЕОРІЇ РОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ ДИТИНИ РАННЬОГО ВІКУ А. М. ШЕРЕМЕТhttps://studme.com.ua/154101045600/kulturologiya/vostochnye_zapadnye_tipy_kultur.htmhttps://uk.wikiquote.org/wiki/%D0%9 E%D1%81%D0%BE%D0%B1%D0%B8%D1%81%D1%82%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8 Chttps://gazeta.ua/articles/edu-and-science/_7-faktiv-pro-osobistist-yaki-zyasuvav-erik-erikson/771726мhttps://radiotrek.rv.ua/news/26_faktiv_z_psyhologii_yaki_dopomozhut_krashche_zrozumity_sebe_i_otochuyuchyh_238898.html