Руські удільні князівства у складі іноземних держав у др. пол. XIV – пер. пол. XVI ст. Кримське ханство

Руські удільні князівства у складі іноземних держав у др. пол. XIV – пер. пол. XVI ст. Кримське ханство. КЗ «ДФМХКК» ДОР»Малига Надія Миколаївна

Українські землі у складі Польського королівства 1340 – 1349 рр. – Керівництво Галичиною на себе взяла група бояр на чолі з Дмитром Дедьком 1349 р. – Казимир ІІІ після смерті боярина Дмитра Дедька приєднав Галичину до Польського королівства. 1370 – 1387 р. – Галичина тимчасово увійшла до складу Угорського королівства. 1387 р. – Галичина остаточно увійшла до складу Польського королівства. 1431 р. – польський король Владислав ІІ Ягайло приєднав Західне Поділля. Казимир ІІІДмитро Дедько

Міста відчувають західні впливи і забудовуються за європейськими стандартами. Магдебурзьке право – найпоширеніша форма міського самоуправління у Європі. За ним всі міщани були особисто вільними людьми. За цим правом патриціат (заможні міщани), цехові майстри та купецтво обирали магістрат, який в свою чергу ділився на лаву та раду. Магдебурзьке право, книга 1581р в Львівському історичному музеї

Магістрат – адміністративний орган міста, який ділився на дві колегії. Лава – кримінальний суд при магістраті очолюваний війтом. Рада – адміністративний орган і цивільний суд очолюваний бурмістром. Розміщувався магістрат за часту у центрі – ратуша. 1339 р. – першим в Україні отримало магдебурзьке право м. Сянок.1356 р. – магдебурзьке право поширилося на м. Львів. Мешканці середньовічного Львова. Рисунок Ф. Ковалишина для книги Ф. Яворського “Львів за Ягайла”, 1910 рік. Печатки Ради Львова, Суду Львова та міста (XV ст.) Львівська ратуша в 1620 році (джерело ілюстрації – Лозинський В. «Патриціат і львівське міщанство XVI –XVII ст.»)

Ратуша у БучачіРатуша у ЛьвовіРатуша у Могилеві

Мапа поширення Маґдебурзького права у Східній Європі

Ремісники у містах почали активно об’єднуватися у цехові організації (гільдії, цехи, братства) за професійною ознакою. Їх головною метою був захист корпоративних інтересів та полегшення виробництва і збуту товарів. Кожне таке об’єднання мало свій статут та чітку ієрархію. Очолювали їх цехмістри. Партачі – майстри, які не належали до цеху. (часто їх виганяли з міста або не давали займатися професійною діяльністю)1386 р. – на територію України поширюється цехова структура. Герби німецьких ремісничих цехів.

Право на землю у Королівстві Польському належало шляхті (дворянству), що отримували його за свою військову службу від короля. Окрім власне землі, у власність вони отримували і селян, які проживали на даній території і не мали права переселятися в інше місце. Феодал (землевласник шляхтич) міг розпоряджатися майном та працею селянина. Панщина – відробіткова рента селян власним реманентом у господарстві феодала. Мала дві форми – погодинну (встановлено чітку кількість часу на роботу) та поурочну (за виконанням конкретного завдання).

1435 р. – початок закріпачення галицьких селян. Кріпацтво значно погіршили економічний та соціальний стан селян. Окрім панщини, на їх плечі лягла ще й виплата податків державі. Вони перетворилися на людей “другого сорту”. Особливо на це вплинула і їх релігійна приналежність до православ’я, тоді як шляхта, здебільшого, належала до католицизму. Формою протесту проти гніту стали бунти та повстання. 1490 – 1492 рр. – повстання галицьких селян під проводом Мухи та Борулі. Зазнало поразки під м. Рогатином. Повстання під проводом Мухи. Художник Іван Їжакевич, 1939 рік«Якийсь Муха з Молдови, в короткому часі, зібрав 9000 війська з селян, увійшов у ту частину Руси, де лежить Снятин, узяв його й пограбив, потім нападав на різні міста й села, а інші підбив собі, аж до Галича».

Українські землі у складі Угорського королівства У продовж ХІ – середини ХІІІ ст. Угорщина приєднала до себе Закарпаття. Населення було закріпачено. Свою самобутність змогло зберегти завдяки православній церкві. Трансильванське князівство або Семигородське князівство (рум. Principatul Transilvaniei, угор. Erdélyi Fejedelemség, нім. Fürstentum Siebenbürgen) – васальне князівство Османської імперії, яке існувало з 1570 по 1711 роки на території Трансільванії. Його територія, крім земель Трансильванського воєводства, так само включало східну частину Угорщини – так званий Парціум.

Українські землі у складі Молдовського князівства У 60-х рр. ХІV ст. на території Бессарабії утворилося незалежне Молдовське князівство до складу якого входила Північна Буковина. 1538 р. – Молдова була змушена стати васалом Османської імперії. Герб Молдавського князівства XIV-XVI ст.

Українські землі у складі Кримського ханства 1449 р. – внаслідок розколу в Золотій Орді утворилося незалежне Кримське ханство на чолі з Хаджі І Гіреєм на території Південної України та Кримського півострова. 1478 р. – Менглі І Ґірей був змушений стати васалом Османської імперії. 1482 р. – Менглі І Ґірей напав на Київ та спалив місто. Менґлі I Ґерай (посередині) зі своїм старшим сином Мехмедом (ліворуч) перед султаном Баязидом II (праворуч)Хаджі І Гірай. Акче Менґлі І Ґірая

Прапор та герб Кримського ханства

1482 р. – Менглі І Ґірей напав на Київ та спалив місто. Після цієї події татари майже щороку робили грабіжницькі напади на українські землі. Окрім худоби та майна, вони захоплювали у полон молодих дівчат та хлопців (ясир), яких згодом продавали на невільничих ринках. Найбільшим невільничім ринком у Криму було місто Кафа (Феодосія). Яничари – еліта османського війська, напряму підпорядкована султанові. Формувалася в основному з хлопчиків християн 5-8 років, яких виховували у повній покорі до ісламу та султанові.

Каффа. Османська гравюра, XVIII століття. Генуезька фортеця

Малюнок з зображенням візира Кара Мустафи та хана Мюрад-Гірея І, які приймають покору в угорців. 1683 рік. Худ. Ромейн-де-Хоге. Зображення кримськотатарського воїна. 1680-ті роки. Намаз

Українські землі у складі Московського царства Московський цар Іван ІІІ Васильович повністю позбувся політичної залежності від Золотої Орди. Він додав до свого титулу звання “самодержець всієї Русі”, тим самим підкресливши бажання Москви об’єднати під своєю владою усю територію колишньої Київської Русі. Але цим намірам перешкоджало в першу чергу Велике князівство Литовське, через що з кінця ХV і до середини ХVІ ст. між ними точилися війни за Чернігово-Сіверщину та Смоленщину. 1503 р. – Чернігово-Сіверщина вперше відійшла до Москви. 1537 р. – Велике князівство Литовське у війнах проти Московського князівства втратило майже третину своєї території, зокрема Чернігово-Сіверщину і Смоленськ. Чернігово-СіверщинаІван ІІІ Васильович

Українські землі у складі Великого князівства Литовського Литовське князівство виникло у ХІІІ ст. Його першим правителем був князь Міндовг. У 2 пол. ХІІІ – на поч. ХV ст. Литовське князівство почало бурхливо розростатися за рахунок білоруських та українських земель. Конкурентом Литви за галицько-волинську спадщину стало Польське королівство. З півночі загрозу для князівства становили німецькі Тевтонський та Лівонський ордени. 1340 р. – князем Волині став литовець Любарт Дмитро Гедемінович. Міндовг. Любарт Дмитро Гедемінович

1362 р. – битва на Синіх водах. Князі Ольгерд та Кейстут Гедеміновичі при підтримці української та білоруської знаті розбили війська Золотої орди. Ця перемога дозволила ВКЛ приєднати Київщину, Подільщину та Чернігово-Сіверщину. Але за угодою Золота орда могла ще 10 років знімати данину з цих територій. Ольгерд та Кейстут Гедеміновичі«Битва на Синіх Водах», художник Артур Орленов

Згодом руські землі перевищили за площею власне литовські. Їх входження відбувалося доволі мирно (оксамитова інкорпорація). Русичі становили 90% від усього населення. Саме від них ВКЛ запозичила різні державні традиції, законодавство, мову діловодства. Поширення набула православна віра. Місцева українська знать обіймала найвищі адміністративні посади. Литовська влада проводила політику за девізом: “Старого не порушуємо, нового не вводимо”. Якщо в Галичині, яка потрапила до складу Польського королівства, рештки української знаті втратили владу, то у ВКЛ руські князі та бояри зберегли свої владні права.

Зміни почалися за правління Ягайла Ольгердовича, який посів віленський стіл поза чергою у 1377 р. Це викликало конфлікт з його дядьком Кейстутом Гедеміновичем, що закінчився загибеллю останнього. В опозицію до Ягайла став Вітовт Кейстутович (син загиблого). У цьому протистоянні, Вітовт спирався на підтримку православної руської знаті. Ягайло Ольгердович. Вітовт Кейстутович

На початку 80-х р. ХІV ст. знову активізувався Тевтонський орден, який дошкуляв ВКЛ і Польському королівству. Окрім цього, в Польщі почалася династична криза. Серпень 1385 р. – підписано Кревську унію: Ягайло одружився на польській королеві Ядвізі;Ягайло стає польським королем (Владислав ІІ) та залишається литовським князем. ВКЛ приєднано до Польського королівства;Нехрещені литовці прийняли християнство за католицьким обрядом. Унія ще більше зіпсувала стосунки з Вітовтом, якому не подобався зростаючий вплив поляків у ВКЛ. Його авторитет був настільки великим, що королю довилося піти на поступки. Пам’ятник Кревській уніїОригінал Кревської уніїЯдвига

1392 р. – Острівська угода. Це було домовленістю між польським королем Ягайлом і його кузеном Вітовтом. За цією угодою Вітовт отримував фактичну владу над Великим князівством Литовським як васал Ягайла, що зміцнило польсько-литовський союз. Це допомогло стабілізувати ситуацію в Литві та зменшити вплив Золотої Орди. 1399 р. – битва на Ворсклі. Битва на Ворсклі 1399 року була вирішальним зіткненням між військами литовського князя Вітовта та золотоординського хана Темір-Кутлуга. Поразка Вітовта зміцнила владу Орди над Руссю та Литвою, призупинила експансію Великого князівства Литовського на схід і підтвердила військову перевагу татар у регіоні.

1409 – 1411 рр. – “Велика війна” проти Тевтонського ордена. 1410 р. – Грюнвальдська битва. Велика перемога польсько-литовсько-білорусько-українського війська над тевтонцями. Ян Матейко. «Грюнвальдська битва» (1878)Ян Матейко. «Владислав Ягайло і Вітовт перед битвою» (1855)

1413 р. – Городельська унія. Яка підтвердила чинність Кревської унії та об’єднання двох країн на “вічні часи”. Литовські феодали урівнювалися у правах з польською шляхтою. Визначено право ВКЛ на політичну самостійність;По смерті Вітовта мали відбутися вибори князя Литви, але за узгодженням польського короля;Литовська знать католицької урівнювалася у правах із польською шляхтою, зокрема право передавати землі за спадком;Православна знать починає все більше дискриміновуватися і втрачати позиції у ВКЛ. Оригінал Городельської унії 1413 р.

За правління Вітовта було ліквідовано автономію багатьох українських удільних князівств. По смерті Вітовта (1430 р.) князем ВКЛ став Свидригайло Ольгердович (1430 – 1432 рр.). Метою його правління став розрив уній з Польщею. В цій боротьбі він спирався на православну українську та білоруську шляхту. Проти Свидригайла визріла змова пропольських сил, які у 1432 р. здійснили палацовий переворот і князю довелося рятуватися втечею. На його місце став Сигізмунд Кейстутович. 1435 р. – битва під Вількомиром. Свидригайло остаточно програв у політичній боротьбі. Свидригайло Ольяердович Печатка Сигізмунда Кейстутовича. Сигізмунд Кейстутович

Починається активний наступ на права православної шляхти. Остаточно ліквідуються найбільші удільні князівства, які перетворюються на воєводства за польським зразком. 1452 р. – ліквідовано удільність Волинського князівства. 1471 р. – ліквідовано удільність Київського князівства. Руські князі не могли змиритися з втратою політичних позицій та прав, тому визрівають змови та повстання. Герб Волинського воєводства. Герб Київського воєводства.(перша та друга версії)

1481 р. – повстання “Змова руських князів”. нащадки Володимира Ольґердовича Михайло Олелькович, Федір Бельський та Іван Гольшанський змовилися усунути від влади великого князя литовського Казимира, який був водночас і польським королем, а натомість поставити на великокнязівський стіл Михайла Олельковича. Проте змову було викрито. Страта Олельковича-молодшого поставила останню крапку в долі Київського удільного князівства, бо відтоді, як писав літописець, “в Києві перестали бути князі, а замість князів стали воєводи”. 1508 р. – повстання Михайла Глинського. Родинний герб Глинських Михайло Глинський

Впливовою залишалася родина руських князів Острозьких. Через величезний вплив у політичній, економічній, релігійній та культурній сферах їх називали “некоронованими королями”. Так, на другу половину ХV – початок ХVІ ст. припадає діяльність Костянтина Івановича Острозького – видатний дипломат та полководець, Великий гетьман Литви. Провів 35 битв, з яких програв 2. Брав участь в походах проти татар та московітів. Костянтин Іванович Острозький. Родинний герб Острозьких

1497 р. – битва біля Очакова. Розбив військо хана Мехмет-Ґірея. 1511 р. – отримав підтвердження королем привілею для Православної церкви, за яким вона мала власне судівництво, була позбавлена втручання світських чинників у справи призначення на церковні посади. Припинила діяти заборона на будівництво нових православних церков та інших 1512 р. – розгромив татар під Вешневцем. 1527 р. – у битві під Ольшаницею звільнив з татарського полону 40 тис. бранців, а 7 тис. татар взяв у полон. Полонених татар розселив в Острозі — вони мали охороняти місто. 1514 р. – у битві під Оршею розгромив 80 тис. військо Московського князівства. Битва під Оршею 1514 р.