Сценарій "Андріївські вечорниці"
Матеріал допомагає ознайомити учнів з давнім народним звичаєм проводити вечорниці та обрядами ворожіння й кусання калити; виховувати в учнів повагу та любов до традицій рідного народу, до української народної пісні; розвивати акторські здібності учнів.
Мета: Познайомити учнів з давнім народним звичаєм проводити вечорниці та обрядами ворожіння й кусання калити.
Виховувати у учнів повагу та любов до традицій рідного народу, до української народної пісні;
Виховувати інтерес до вивчення минулого рідного краю, прагнення зберегти народні звичаї та обряди.
Розвивати творчі акторські здібності учнів.
Обладнання: вишиті рушники, доріжки, серветки; рогачі; глиняний посуд та макітра; українська піч; учні – в українських народних костюмах.
Хід свята
1 ведуча. Україно! Чарівна моя ненько, найкращий куточку землі, солов’їна пісне! Ти найкраща, але найбільше твоє багатство — народ. Народ чесний, трудолюбивий, нескорений, міцний, як граніт, співучий, дзвінкоголосий.
2 ведуча. Українці — то є назва славного народу,
Україна — то край славний, аж по Чорне море,
Україна — то лан пишний, i степи, i гори,
I як мені Україну щиро не кохати,
Мене ненька по-вкраїнськи вчила розмовляти
1 ведуча. Є багато країн на землі
В них – озера, річки і долини.
Є країни великі й малі,
Та найкраще завжди Батьківщина
2 ведуча. I тому найдорожчою нам
Є i буде у кожну хвилину
Серед інших країн лиш одна —
Дорога нам усім Україна!
(Звучить пісня «Лише у нас на Україні»).
1 ведуча. 3 давніх-давен наша Україна славиться величними традиційними святами й обрядами. Кожен, хто не черствіє душею, хто сповнений любові доброти до української спадщини повертається до традицій свого народу.
2 ведуча. Одним iз свят, яке завжди відзначали нaшi батьки, діди, прадіди, було велике зимове свято, особливо важливе для молоді — день Андрія.
1 ведуча. Це свято відзначається 13 грудня i вважається днем пам'яті мученицької смерті одного iз дванадцяти апостолів Христових — Андрія Первозванного.
2 ведуча. За церковними легендами святий проповідував християнство у Скіфії й дійшов аж до Києва, де на одному з пагорбів поставив хрест i сказав: «Чи бачите гори ці? Повірте мені, на них засяє благодать Божа». Згодом там, де він установив хрест, було споруджено Андріївську церкву.
1 ведуча. День Андрія Первозванного — найцікавіший. Від нього вiє чарівною староукраїнською стихією. 3 давніх - давен у ніч на Андрія дівчата ворожать. Може, не зовсім щиро, та все ж десь там, глибоко в душі, дівчина вірить, що Андрієва ніч допоможе їй пізнати свою долю — дізнатися, чи вийде заміж, а чи доведеться знову дівувати цілий рік.
2 ведуча. Я хочу, щоб сьогодні ожили перед нами вечорниці в ніч на Андрія, a ігри, забави нагадали молодість батькам, бабусям, дідусям.
(Тихо лунає музика. Українська світлиця. Святково прибрано лавки, стіл, піч, макітри. На стінах вишиті рушники, доріжки, серветки. На столі на вишитому рушнику — запашний хліб, сіль).
Дівчина-дочка (прибирає i співає):
Зайди, місяченьку, за чорную хмару,
Там мати шукає своїй доні пару,
Шукає, шукає багатого сина,
А її кохає бідний сиротина.
Кохає, кохає ще й думає брати,
А тій же парі завадила мати.
Дівчина кохала хлопця молодого,
А її віддали за вдівця старого,
За вдівця старого роки марнувати
Мати (перебиває). Чого, доню, сумної заспівала? Bcix хлопців відженеш такою невеселою від нашої хати.
(Ставить на стіл макітри).
Дочка. То так...І сама не знаю, мамо, сумно чогось і неспокійно мені сьогодні. До всіх хлопців мені байдуже, тільки б один не обминув.
Мати. Не сумуй (підходить ближче). То просто вечір такий таємничий, і місяць он як ясно світить.
(Дивляться на небо)
Все буде гаразд. Може, той один і не обмине. Микола дуже на тебе задивляється, такий поважний, багатий.
(Чути спів дівчат)
Дочка. Ой, мамо, і не говоріть мені про нього. От і дівчата вже йдуть.
(Дівчата співають. Звучить пісня « В саду гуляла »).
1-а дівчина. (Сміх). Слава Богу, в вашій хаті!
2-а дівчина. Добрий вечір, тітонько. Чи можна в вашу хату?
Мати. Слава навіки. Заходьте, дівчата, сідайте. Зараз вареників на всіх наліпимо. Може, ще гості будуть. (Порається).
3-я дівчина. Може, й хлопці? І Толя, га? (До 4-ї дівчини).
4-а дівчина. Може! А може, й Роман?
3-я дівчина. Може!
1-а дівчина. А може, й Панько? (Сміються).
Юля. Панько — то Панько. Чи не так, дівчата?
Всі. Угу.
Мати. Та ну вас. Що ви ще розумієте.
2-а дівчина. Ох, дівчата, якби то знати, хто той суджений! Хоч би краєчком ока глянути.
Мати. А чом би й ні. І не тільки краєчком. Сьогодні ж Андрія. Знаєте, дівчата, всі ворожіння в цей вечір починалися з ночі, в яку народився один із апостолів Ісуса Христа — Андрій Первозванний. Давайте попросимо Андрія.
Дівчата. Андрію, Андрію, на тебе я надіюсь. Хочем долю свою знати, просим тебе помагати.
Мати. А щоб дізнатися ім'я хлопця — судженого, ми колись так ворожили: в шапку складали папірці з іменами хлопців і по черзі витягували. Таке й буде ім'я чоловіка.
1-а, 2-а дівчина. Давай спробуємо. (Пробують).
Господиня: Колись, щоб знати, котра з нас швидше заміж вийде, ми складали чоботи до порога. Чий перший на поріг стани та і заміж швидше вийде. Ану , дівчата,спробуйте і перевірте. Роззувайтеся! Ти, Оксано, перша, і так капчик за капчиком. Потім перший знову переставляє вперед і так аж до порога.
(Дівчата, сміючись, міряють чобітьми підлогу. Поки вітають першу і другу “відданиць”, хлопці крадуть з порога перший капець)
Юля: О! Доворожилася! Боса додому піду. Хто забрав чобіт?
(Виглядає за двері, там хлопці, заходять у хату).
Юля: Відразу наречений об’явився. Прошу віддати, а то в ноги зимно.
Роман К: Може, ще й взути?
Юля: Це я вже сама вмію. Бач, заміж першою збираюсь!
Роман Л: А чого ж то нас ніхто не кличе? Зірка перша вже зійшла!
5 дівчина: Ходіть, ходіть ворожити будемо.
(Хлопці, заходять).
Господиня: А ми, дівчата, ворожили ще ось як: натягували стрічку. Кожна дівчина прив’язувала до неї свою нитку. Чия нитка швидше згорить, то та дівчина першою заміж вийде.
5-а дівчина: А давайте й ми так поворожимо!
(Ворожать)
Надя: Дівчата, а давайте погадаємо ще на тарілках. Мені бабця розказувала: під тарілку кладеться лялька, перстень, ключ і інші предмети.
Наталя: Давайте, я це все під тарілку покладу, а ви не підглядайте. А тепер йдіть і вгадуйте свою долю.
(стрічка – ще походиш в дівчатах, лялька - зрадить милий, ключ – бути тобі господинею, перстень – скоро весілля).
Катя. А я ще знаю ворожбу на тінях зі свічкою.
4-а дівчина. Якою буде моя доля?
(Хтось стукає)
2-а дівчина. Ой, хто там?
Юля. Мамо, я боюсь.
Мати. Та не бійтеся, дівчата.
1-а дівчина. Та це ж Панько! І дівчата з ним.
5-а, 6-а дівчата. Добрий вечір! Слава Богу!
Панько. Помагай вам Бог!
Мати. Слава навіки. Добрий вечір. Дякую! Як ви налякали нас
Панько. Справді? (Усі сміються). А я й не хотів, їй-Богу, не хотів!
Мати. Гаразд. Ану, дівчата, проходьте, сідайте.
Дівчата. Дякуємо.
Панько. А я б пампушок з'їв би (заглядає в посуд).
Мати. Добре. Ану наберіть, дівчата, води в рот (смішать одна другу). Ось вам по мисці і наробіть пампушок. А ти іди, Панько, приведи собаку, ми її годувати будемо.
(Панько виходить). Ось борошно, олія. (Дівчата ліплять).
2-а дівчина. А давайте, дівчата, заспіваємо.
(Співають пісню « Ой у вишневому саду»).
Входить сусідка
Сусідка. Добрий вечір, сусідко. Ой , я бачу в тебе сьогодні вечорниці. А я вирішила вареників замісити, та мука закінчилася. Чи не позичиш?
Мати. То залишайся з нами вечорниці святкувати, і варениками почастуємо.
Сусідка. А що, залишуся. Молодість свою згадаю.
Мати. Ну все, господиноньки. Мийте руки, а я покладу пампушки, хай смажаться.
Хлопець: Ви б нам, тітко Катерино, розказали, звідки пішов отой звичай – гадати на Андрія.
Сусідка.: Розкажу, як від старих людей чула.
Андрій – один з апостолів Ісуса Христа. Його ще називають Первозваним, бо саме його та його брата Симона – Петра Ісус зробив своїми першими учнями. Обидва були рибалками, обидва без вагань прийняли вчення Христа і були наділені властивостями зцілителів. В апостолів вірили , бачили їхні надзвичайні вміння зцілювати хворих, калік, незрячі, кволі, кволі після зустрічі з ними ставали здоровими. З роками народ звертатися до Андрія – Первозваного ,як до свого зцілителя. Люди вірили, що саме в ніч народження апостола можуть збутися ті бажання, які омріяв кожен. Особливо дівчата. І ще старі люди кажуть, що все загадане збудеться тільки тоді, коли в нього віриш. Без віри гадання не буде мати ніякої сили. От так мої любі.
Господиня: А ось і пампушки готові!
(Вбігають дівчата з пампушками.)
Дівчата. Ой, Андрію, Андрієчку,
Даруй нам надієчку,
Хто з нас із дівчат
Перша заміж вийде.
(Мати намащує пампушки). -
Мати. Хто перша, друга, третя. (Дівчата допомагають намащувати).
Панько. (Входить із собакою). Моя собака така голодна, що тут тільки мене ледь не з'їла.
Катя. Ну от і наїсться твоя собака.
Наталя. А на 1, 2, 3 — всі поїла пампушки.
(Стук, грюк).
Хлопці. Ой на Андрія гадали дівки,
Щоб не лишали їх парубки.
А ми всі ходили в сусіднє село,
Щоб нашим дівкам заздрісно було.
По інших селах маємо дівчат,
У наших із-за тину лиш носи стирчать.
Хай же шукають собі вдівців,
Чи десь по селах чужих хлопців.
4-а дівчина. Ой, Микола!
3-я дівчина. Толя там (причепурюються).
Толя Добрий вечір, господине!
Микола Добрий вечір, тітонько.
Мати. Слава навіки! Бачу, до моєї хати ще не заросла стежка. Добрий вечір, хлопці! Проходьте до хати та сідайте.
Толя. Спасибі, тітонько.
Микола (не сідає). Спасибі, господине, що пустила в хату (дивиться на дівчат, поправляє, кафтан)
Завернуся я в рядно
Та й сховаюся на дно.
А там на дні три мішки брудні,
Сім мішків горіхів і коробка шоколаду.
Пішли, хлопці, на вечорниці,
Вкрадемо, хлопці, по три паляниці.
Четвертий пиріг — дитині малій,
Щоб не казала мамі старій.
Стара мати здогадалася,
Взяла прута та й за мною погналася!
Як біг же я через городи,
Наробив же я багато шкоди.
Потоптав я трохи озимини,
Та погубив я там золоті гудзи.
Озимина весною посходить обов 'язково,
А дівчата — вже познаходили гудзи.
Катя. Микола не встиг поріг переступити, а вже збитків наробив (сміються).
Мати. Та годі вже на Миколу воду лити. Ніби й самі ще нічого не витворили.
Роман К. А скажи, Миколо, нащо ти одяг нині такий багатий кафтан.
Роман Л. Та він, напевне, хоче на ньому зачепитися десь коло млина, чи що?
Толя. Або й на млині.
Микола. Що одяг — те й моє. А кому до того що.
Роман К. Та нічого (до дівчат).
Хлопці на вулиці,
Дівчата в світлиці,
Позбиралися дівчата —
Роблять вечорниці.
Толя. Не в'яжуть, не шиють,
Не прядуть, не печуть,
А говорять небилиці.
Про Микиту із села,
Про Степана із млина.
Панько. Вигадують різні небилиці,
Як ростуть грушки на вербиці.
Хлопець 1: Ой. Аби не взяв ноги під руки, то був би не втік.
Хлопець 2: Еге ж, а я свої якби не взяв на плечі, то собака була б полатала штани.
Дівчина: І чого б це?
Хлопець 2: а ми з Романом ворота дядька Івана кинули в ставок.
Хлопець 3: А ми з Миколою сусідові копицю сіна розкидали. Ото буде, як він лаятиметься.
Хлопець 4: А ми з Толею розібрали тин у дядька Бориса. Це йому за те, що не пускає Марійку на вулицю.
Дівчина: Ой , дівчата, а послухайте як я ворожила, йдучи на вечорниці.
Дівчата: Розкажи, розкажи.
Дівчина: Зайшла в курник, спіймала курку і півня, хвости зв’язала, а щоб не кричали – решетом накрила. Чую мовчать. То я їх і випустила. Курка у свій бік швидше перетягнула, - значить я чоловіком верховодити буду.
Мати. А хочете дівчата знати звідки ваш суджений буде - скиньте по чобітку, розкрутіть його із заплющеними очима, киньте. Де носик — там і милий.
5-а дівчина. Святий Андрію, святий Андрію,
На тебе єдиного маю надію.
Скажи мені нині, дорогий Андрію,
Звідки я маю чекати надію.
(Дівчата кидають чобітки. Хлопці жартома ворожать, сміються та імпровізують наречених).
Сусідка. А ти що там, Паньку, робиш?
Панько. Хочу й собі поворожити. Може, і я заміж вийду. (Ворожить на квітках «любить — не любить»).
Мати. Хлопці не ворожать, і що ти собі видумав. (Микола краде чобіт Оленки і ховає за пазуху. Дівчата продовжують ворожити).
Оленка. Ой, дівчата, я свого чобота не бачу. Панько, ти взяв? Кажи!
Панько. Ні, я не брав.
Микола (Дивиться, хто без чобота).
Стук, грюк у віконечко,
Вийди, Лєна, на хвилиночку,
Дай коню водиці
З сусідньої криниці.
Лєна. Та як я вийду, коли боса?
Микола . Ану, дівчата, хто бубликів хоче? Або те, що за пазухою.
Настя. Те, що за пазухою, не знаємо. (До Галі вбік). А бубликів хочемо.
Микола. Для тебе, Насте, тільки за поцілунок. Ану, чи дістанеш (та намагається відкусити).
Лєна. Те, що за пазухою, віддай, Романе, чобіт, а то в ноги холодно.
(Роман передає бублики Іванові, той пригощає дівчат).
Микола. Може, ще й взути?
Лєна. Це я сама вмію. Бач, першою заміж збираюся. (Роман допомагає взуватися).
Сусідка. От і наречений з'явився. І чекати не треба. Давайте, дівчата, заспіваємо.
(Співають пісню « Ішов козак потайком »). 
Мати. А ось іще гості до нас. (Хлопці входять).
Батько. О! Та в нас гості зібралися.
Кум. Добрий вечір гостям і тобі, господине. Щось ви сумної співаєте.
Батько. А ми з кумом на ярмарку були.
Кум. Та й купили яблуньку.
А та яблунька садова,
Не що інше, як дівчина молода,
Дівчинонька чепурненька біля хати стояла,
Свою долю виглядала.
Та й нам, козакам, поморгала.
Мати. Ой, та за що ви її купили?
Кум. Кобилу продали, дівчину взяли. Ану, хлопці, хто жениться хоче?
Роман К. Паньку, бери собі за жінку.
Панько. Зачекайте-но, хлопці, це моя буде, тільки моя.
(До мішка іде, гладить, «дівка» брикається. Хлопець лякається, відходить назад).
Дівка. Ой ти, хлопче молодий, Забери мене з собою.
Мати. Ой! Що ж ви купили? Чи не кота рудого в мішку принесли?
Панько. Хай йому грець! (Хреститься). Я тієї нареченої не хочу.
Дівка. Ой не кидай мене, Паньку, моє серденько,
Нехай тебе поцілує моє серденько.
(Хлопці розв'язують, Панько хоче подивитися «дівка» вискакує до Панька, той тікає до господині ховається).
Панько. А ти, того, не брешеш? А чого так закриваєшся? В тебе, напевно, зуби болять?
«Дівка». Угу!
Панько. Ну то давай поцілуємося, чи що?
(Сміється, закриває очі. «Дівка» опускає руку і всі бачать, що це хлопець).
А цур тобі, пек (сміх).
Мати. Ну й насмішили хлопці.
Наталя: (Танцюючи)
Чобітки веселі в мене,
Як піду гуляти,
Чобіточки тупотять,-
Хочуть танцювати.
Танець
(Голос з коридору « Хлопці, допоможіть мені!» Відчиняються двері і на порозі стоїть з великим гарбузом в руках Давид. В’язанка бубликів у нього на шиї)
Давид: От і клята та дівка Уляна, я ж до неї і так, і сяк, і бубликом хотів пригостити, а вона все брикається та глузує. Я думав, що вже домовився з нею про весільну сукню, а вона мені – гарбуз. Та нічого, мабуть, багато насіння з нього буде, та й кашу гарбузову я полюбляю.
Дарина: Не сумуй, Давиде!
Давид: Я і не сумую, та батько буде бити! До кого ж тепер поведуть мене свататись. Я вже чисто замучився.
Чи я, тату, не доріс,
Чи я, тату, переріс,
Чи не рублена хата,
Чом не люблять дівчата?
Таня: Ой , Давиде, любиш ти гарбузову кашу, а не Уляну.
Господиня: А зараз ви дівчата ідіть і принесіть дров.
(Дівчата приносять)
А тепер порахуйте кожна по скільки принесли? Через стільки років і заміж підете. (Сміх).
Дарина: Я принесла ось це зілля. Бабця казала, що вони колись сплітали з нього віночок і підкидали в гурті дівчат вгору. На кого віночок впаде, той заміж перший піде.
Юля: Поки плестимуть віночок, давайте підготуємо стіл до ворожіння.
(Обкладають стіл волочком, з одного боку рушника ставлять різні предмети. Кожна дівчина загадує на предметі імена хлопців, кожна своїх. Пускають перстень, до якого предмета перстень покотиться, так буде називатися її суджений).
(Дівчата примовляють)
Юля: Ой, Андрію, Андрієчку,
Даруй мені надієчку.
Скажи мені, Андрієчку,
Ой чи любить Василечко,
Надя:Ой чи любить, чи кохає,
Чи давно вже другу має.
Чи давно вже іншу має,
Мене, бідну, забуває
Діана:Покотись лишень колечко,
Скажи мені, Андрієчку,
Чи Василь, чи Миколечко,
Чи Степан, чи Михайлечко.
(Дівчата по черзі пускають колечко. Сміються і підштовхують одна другу).
Дарина: Вінок готовий! Ану, всі до гурту!
(Підкидають вінок догори. Сміх, голоси дівчат)
Роман : А тепер давайте паляницю ділити.
(підвішують калиту на зріст людини)
(Входить «пан Калитинський» з калитою і квачем)
— Я, пан Калитинський, прошу пана Коцюбинського калиту кусати!
(Коцюбинський ніби іде на коцюбі).
— Добрий вечір, пане Калитинський!
— Доброго здоров'я, пане Коцюбинський!
— Куди ідете?
— Іду калиту кусати.
— А я буду по писку писати!
— А я вкушу!
— А я впишу!
(Коцюбинський намагається не сміятися і вкусити. Підходять інші).
— Добрий вечір, пане Калитинський.
— Добрий вечір, пане Коцюбинський.
— Відкіль приїхав ти?
— З Литви.
— Чому так здалеку приїхав?
— Калиту кусати.
— А ти ж куснеш?
— Кусну!
— А я мазну!
Хто ще буде калиту кусати?
(«Калитинський» смішить, пробують вкусити, Співають або говорять).
Ігор: А наша калита
Нам набила живота.
А тепер ми її з’їли
І за пером полетіли.
Настя: А наша калита
Та й з маком і медом.
Йди до неї, кусай її,
Сторожа не бійся.
Кусай, кусай калиту,
Але не засмійся,
Лєна: Йди до неї,
Кусай її,
І назад не вертайся,
А як вдасться вдало відкусити,
Пару сподівайся.
(Ще кусають).
Толя. Знімай калиту.
( Дівчата знімають калиту, ділять хлопцям, просять викуп).
Роман Л. Хлопці, гайда збитки робити.
Хлопці. Пішли. На добраніч, тітонько!
Мати. На добраніч! А вареники? (Пригощає).
Милі гості, просим сісти,
1 дівчина: Вареники будем їсти.
2 дівчина: Вареники непогані,
3 дівчина: Вареники у сметані.
4 дівчина: Вас чекають у макітрі
5 дівчина: Вареники дуже ситні.
6 дівчина: Білобокі, круглолиці,
7 дівчина: З української пшениці.
8 дівчина: Їжте, їжте, просим щиро
9 дівчина: Вареники наші з сиром
10 дівчина: Вареники непогані
11 дівчина: Вареники у сметані.
Господиня: Дівчата, почастуйте хлопців.
(Хлопці виходять. Микола залишається).
Микола. Дякую, тітонько! Дуже смачні у вас пироги! Мабуть, Юля пекла?
Мати. Та всі дівчата допомагали. Ну як, дівчата, вареники?
(Дівчата знаходять предмети у варениках).
1-а дівчина. О, мій суджений буде, мабуть... (За предметами здогадуються).
2-а дівчина. А мій...
3-я дівчина. А мій...
(Мати порається біля столу, печі).
(Дівчата й хлопці виходять).
Дівчата і хлопці. Дякуємо, тітонько! Вже й час додому йти.
1-а, 2-а дівчата. Проведи нас, Юлю.
Юля. Мамо, я зараз.
Микола. На добраніч вам (виходить з Юлею).
Мати. На добраніч!
От поволі затихають наші вечорниці.
Не забудьте, ви дороги, у наші світлиці.
Хай любов і щире слово душу вам зігріє.
Пам'ятайте вечорниці в ніч на Андрія.
Дівчата і хлопці. Запам'ятаємо. (Всі сідають у залі. Ведучі йдуть на сцену).
1-й ведучий. Ну от і закінчилися наші вечорниці. Добре, що діти наші повертаються до минулого.
2-й ведучий. Рідними їм будуть батьківські пороги, і люди, і пам'ять. У людині повинно щось жити високе і світле.
1-й ведучий. На всі світи й віки ти озирнись,
Де слово перше вимовив колись,
Де пісня мамина і пестила, і гріла,
Ввійшла життям у душу і у тіло.
Живила серце соком на порозі,
Водою й хлібом з житньої зорі.
2-й ведучий. Не дай же їм сліпим метеоритом
Хай ще гарячим пролетіть над світом,
Не дай умерти серед нас, живих.
Хоч скільки б там не обсідало лихо,
Не дай забутися, з якого роду,
З якого кореня у світі почалися.
( Звучить пісня « Сто відсотків щастя »)
Ведуча: Ось і ожили перед нами ігри і забави нашого народу. Тепер головне, щоб вони і надалі не пішли у забуття. Міцний наш рід, жива у ньому пам’ять про минуле. Тож бережіть цю прекрасну, невичерпну скарбницю. У ній розум, кмітливість, гумор, надія і світло завтрашнього дня. Хай у вас завжди живим вогником світяться обереги пам’яті!
Всі разом вклоняються
1
про публікацію авторської розробки
Додати розробку