Сценарій "Чорнобиль був, Чорнобиль попередив..."

ЧОРНОБИЛЬ  БУВ, ЧОРНОБИЛЬ  ПОПЕРЕДИВ…

Мета:                                                                                                                     навчальна – пригадати одну з найтрагічніших сторінок історії нашої держави;  розвивальна – удосконалювати навички виразного читання поетичних та прозових творів;                                                                                                                     виховна – виховувати любов до природи, відповідальність, милосердя.

Обладнання: портрети перших пожежників-ліквідаторів, оформлення сцени, музичні аудіозаписи.

    Сцена прикрашена червоними та чорними кольорами; посередині стоїть столик, на ньому – ваза з букетом сухого полину та кетягом калини, свічка та дзвоник з червоною стрічкою. Звучить «Мелодія сліз».

Учитель. 30 років віддаляє пам’ять людська від тих трагічних подій… Та і через ці десятиліття наздоганяє нас і наших дітей Чорнобиль. Важким болем відлунює в людських душах лиха чорнобильська година

Учень 1. Кохану землю вбили без ножа,                                                                    Витає смерть невидима над нами,                                                                              Волає криком зболена душа,                                                                                    Димить реактор горя небесами.                                                                               Учень 2. З колючим терням на чолі вінець.                                                              Земля у зоні – як у домовині…                                                                                    Хоч лжепророки дзвонять про кінець –                                                                     Жива ж душа і жити Україні.                                                                                           Учень 3. Кривава тінь від чорного хреста                                                                          Лягла степами аж на хвилі моря.                                                                             Пекельна зона – дика і пуста,                                                                                      Гірка, як полиновий присмак горя.                                                                           Учень 4. Ще б’ється серце, бо ж душа жива.                                                                              Хоч рясно зародила садовина –                                                                                          Та смертю дихає отруєна трава,                                                                                           І плаче стронцієм поранена калина.                                                                                Учень 5. Хати скресають болем у селі,                                                                    Жевріє ранок в голубім віконці,                                                                                       І півень на трухлявому щаблі                                                                                     Курчаток будить грітися на сонці.                                                                            Учень 6. Зіржавіє, згниє колючий дріт,                                                                      Натомлена краса зітре кайдани,                                                                                                Проб’є кровинка товщу чорних літ,                                                                                   Жива роса загоїть земні рани.

Учитель. Мов гордий і величний витязь, звелося це місто на березі Прип’яті й з праруських часів стояло на сторожі Київської землі. Неперевершений Чорнобильський краєвид – зелена гора,  увінчана храмом із зеленими банями – затягнувся  попелово-кривавою хмарою.                                                                 Важко збагнути, як і кому спало на думку побудувати атомну станцію за 120 кілометрів від столиці. Піддати небезпеці таку кількість населення, зробити непридатною для використання землю …  Може, це розплата за непокору у 1654 році. Бо саме тоді місто відмовилося присягти московському цареві. І через 332 роки , рано-вранці 26 квітня 1986 року стався вибух, застогнала земля…

Тихо звучить колискова «Котику сіренький…». Виходить дівчина із замотаним немовлятком.                                                                                              

Спи, мій синочку, спи!                                                                                              Сплять українські степи,                                                                                              Вітер з Чорнобиля спить,                                                                                                Краще його не будить.                                                                                                Сонечко наше ясне,                                                                                                     Хай нас біда обмине.                                                                                                         В хату не пустим біди –                                                                                                 Треба дитинці рости!

Звучить тривожний церковний дзвін. По черзі виходять учні-читці.

Учень 1. Ту мирну весняну українську ніч на берегах Прип’яті люди ніколи не забудуть. Кінець квітня видався напрочуд теплим. Ця ніч була найтихішою і найтеплішою, ніби сповіщала людей про біду.                                 Учень 2. Проте в ту саму ніч з 25-го на 26-те квітня відлік часу став далеко не мирним. О першій годині 23 хвилини 40 секунд, коли всі спали безтурботним сном, над четвертим реактором Чорнобильської атомної електростанції несподівано спалахнуло велетенське полум’я.  Криком здригнулося довкілля.                                                                                                  Учень 3. Чорнобильське сонце сховалося в хмарах,                                                        Не світить проміння на землю святу.                                                                           Лиш горе блукає в зелених Стожарах                                                                                І болем спадає на душу людську.                                                                                                                     Учень 4.А де ж Україна? У рижому лісі…                                                               Нуклідами вбита плодюча земля.                                                                                  Малі ластів’ята згоріли у стрісі,                                                                                             Бо смерть божевільна над ними кружля.                                                                         Учень 5. Розірване горло стискає задуха,                                                                      Від горя людського полин почорнів,                                                                                  В петлі Україна, і горе, і скруха,                                                                            Обпалена мати хоронить синів.                                                                               Учень 6. Від ядерних згарищ обвуглені діти,                                                            Зомлілі, зотлілі на плаху ідуть,                                                                                  Дитячі могилки – то зірвані квіти…                                                                            Росою заплачуть, зів’януть, впадуть.

Учитель. Першими до реактора кинулись пожежники. Через кілька секунд за сигналом «Тривога!» прибули мужні чоловіки пожежної частини №2 охорони ЧАЕС на чолі з начальником караулу  Володимиром Правиком. Його загін першим вступив на лінію вогню. Не було права на помилку у 23-річного лейтенанта. З усіх можливих рішень Правик вибрав найбільш правильне – направив свій загін на дах машинного залу. Вони – герої. Те, що вони здійснили, - подвиг!

Читець 1. Перший удар на себе.                                                                           Перший вогонь на себе.                                                                                              Так одчайдушний Данко                                                                                         Людям віддав своє серце.                                                                                                   З атомом стали до бою –                                                                                                   З полум’ям смертоносним –                                                                                                            І заступили собою                                                                                                             Світ, що малий і дорослий.                                                                                               Світ з посивілим житом,                                                                                                           З цвітом і гроном калини,                                                                                                     З вічним дитячим літом,                                                                                                   Що на вустах Батьківщини.

Учитель. На зміну загону В.Правика прибув загін В.Кибенка. вони могли повернутися, могли не піти. Та вони вступили у вируюче полум’я не за наказом командира, а за законом совісті. Кинулись рятувати станцію і людей, не думаючи про своє життя. Усі чітко усвідомлювали небезпеку.                                    Усіх їх було 50. Усі вони, перебуваючи в зоні високої радіації гасили пожежу. Володимир Правик був у цій зоні 80 хвилин…

Удари метроному

Читець 2. А трагедія кожну мить наростала,                                                                     Мов зібрала зі світу                                                                                                пожежі, розплати, війну.                                                                                                   І, немов з Хіросіми, з безодні повстала,                                                                        Перед людством відкривши свою таїну.                                                                        Як спинити її? –                                                                                                     нуртувало єдине жадання,                                                                                              Не терпілось, не ждалось –                                                                                     загрожував згаяний час.                                                                                         Невпокорене атомне випробування                                                                                    Впало вперше, пожежники мужні, на вас.                                                                        Там земля заводнилась                                                                                                         і стала наріжно, як атом,                                                                                                     Ви про це ще не знали,                                                                                                       молоді оборонці життя.                                                                                                    Кожен з вас до кінця                                                                                                     залишився і в смерті солдатом,                                                                                                     І про власну хоробрість                                                                                                       не знали ви ще до пуття.

Читець 3. Безумство хоробрих –                                                                                     Вогонь на вогонь:                                                                                                                           І полум’серця, і вітер долонь.                                                                                               Де подих і подвиг –                                                                                                              В єдине злились,                                                                                                                   Як рідна земля                                                                                                            І розбурхана вись.                                                                                                   Безумство хоробрих –                                                                                                   Життя за життя.                                                                                                                Щоб тільки лишилися                                                                                                  Мати й дитя.

Учитель. На підмосковному Митинському кладовищі на скромних плитах викарбувані імена тих, хто першими кинулись гасити страшну пожежу: В. Правика, В. Кибенка та їхніх товаришів. Усі зусилля лікарів були марними. Розпач батьків, дружин, осиротілі діти…

Читець 4. Зойкнула Земля чаїним криком:                                                                          - Сину! Вбережи і захисти! –                                                                                      Вийшла Мати із іконним ликом:                                                                                          - Йди, синочку. Хто ж, коли не ти?                                                                        Спалахнуло небо, впало крижнем:                                                                                    - Сину! Вбережи і захисти! –                                                                                                   Вийшла Жінка з немовлятком ніжним                                                                                    – Йди коханий! Хто ж, коли не ти?                                                                                          … І уже ні сина, ані мужа.                                                                                                  Лиш розверсті зорані поля…                                                                                             Та пліч-о-пліч стали БІЛЬ  І  МУЖНІСТЬ.                                                                    Дух і воля. Небо і земля.

Учитель. «Чорнобильська хмара» тим часом повзла Україною… А українці святкували Великдень. Не знали про біду. Лише через кілька днів повідомили, але обережно, щоб не зашкодити державній репутації. Але про те, як і чим необхідно захищатися, ніхто не сказав ані слова.

Танець під супровід пісні «Крик Чорнобиля» (сл. Б. Олійника, муз. Ю. Васильківського).

Учитель. На ліквідацію наслідків аварії було кинуто великі людські сили і техніку.                                                                                                                              У зоні АЕС працювало 260 тисяч людей.                                                                          Із 30-тикілометрової зони було евакуйоване населення.                                                Зону обгородили колючим дротом, виставили пости, бо земля та вода навколо ЧАЕС стали небезпечними.                                                              «Забрудненими в тій чи іншій мірі виявились 11 областей колишнього Радянського Союзу. У них проживали 17 мільйонів людей, з них 2,5 млн дітей до 5-ти років.

Виступ учасника ліквідації аварії на ЧАЕС Коваля Михайла Михайловича.

Учитель. Вже багато з тих, хто був справжнім ліквідатором Чорнобильської аварії, пішли із життя. Ми ще не можемо назвати їх точне число. Про це розповість історія… Потім… А ще ті , що живуть на забруднених територіях. По скількох долях пройшлася смерчем радіоактивна хмара! А скільки наших солдатів загинуло! Хто від чого…  І хто знає, чи продовжили рід ті, кого загнали в 30-тикілометрову зону, і ті, кого вивезли після аварії. Вони залишили все: свої домівки, майно, господарство…

Звучить мінорна мелодія.

Читець 5. Тридцяти кілометрова зона – це не якась невеличка, обнесена дротом територія. Це величезний, вирваний із тіла України шмат землі, де було близько сотні великих і малих сіл. У ній могла поміститись якась маленька держава. Цю землю називають зоною відчуження. То Україна це чи ні?  Була у людей батьківщина – нема батьківщини. Але ж тут лишилися цвинтарі! А цвинтар – це така територія, що не надається до відчуження. Тут хоч яка смертельна доза радіації, а до рідних могил все одно хтось прийде і посадить квіточку на могилі. Як можна було могили взяти в колючий дріт? Ліс теж не знає відчуження. Дерево, де захоче, там росте. Кульбаба-парашутистка, куди захоче, туди й полетить. Нема загорожі й звірові.

Читець 6. Вірш  А.Камінчука  «Зона». (Дод.1).

Звучить пісня «Чорнобильська зона»  (муз. і сл. Т.Петриненка).

Читець 7. У деякі села повернулися люди. Доживати віку. Не прижилися там, куди їх було переселено. На таких будинках табличка:»Тут живе господар будинку». А на одній із хат: «Живуть господарі хати, і рід наш не переведеться». Низький уклін вам, добрі люди, що в цій вселенській веремії ви не занедбали свого кореня і своєї крони. Дай вам Боже, бути і бути, виживати родом на цій враженій смертю землі. А від роду – до народу…

Читець 8. Вірш В. Присяжного «Незримі корогви». (Дод.2).

Тихо звучать церковні дзвони. Учні по черзі виходять на сцену, запалюють свічки від свічки, що горить на столику.

Учень 1. Чорнобиль виє і кричить,                                                                                 Неначе сич у полі,                                                                                                         Душа болить, душа болить,                                                                                                    І ми вже не на волі.                                                                                                       Учень 2. Ми наче бранці всі його,                                                                                                Усі ми – як ті птахи,                                                                                                         Що день і ніч туди летять,                                                                                                Не знаючи про жахи.                                                                                                       Учень 3. Летять в Чорнобиль журавлі,                                                                        Летять на свої муки,                                                                                                         На українській цій землі,                                                                                                   Де горе й розлуки.                                                                                                        Учень 4. Б’є на Софії дзвін, гуде,                                                                              Здригається аж Київ.                                                                                                                    Де ж ти, Вкраїно, була, де,                                                                                            Що стронцій очі виїв?!                                                                                                      

Учень 5. Вся нечисть в кров твою тече,                                                                     Дніпром твоїм могутнім.                                                                                                            І сором, люди, нас пече,                                                                                                     Де ж ми були в час смутний?!                                                                                       Чому не вийшли, як тепер,                                                                                                      Не вдарили у дзвони?                                                                                                

Учень 6. Поки народ наш                                   не помер –                                                                          Моліться на ікони.                                                                                                        Моліться, люди, та не спіть,                                                                                     Моліться та вставайте.                                                                                                  Невже з нас мало лихоліть?                                                                                        Пильнуйте, пам’ятайте!

Звучить пісня «Молитва за Чорнобиль» (муз. і  сл. В. Кукоби).

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ  ДЖЕРЕЛ

1. Воїственський М.А. Охорона природи. – К.: Наук. Думка,1999               2. Костенко Л.В. Зона відчуження// Літературна Україна. – 1996. – 26.04.

3. Мужність і біль Чорнобиля. – К.: Молодь, 1988.
4. Коваленко А.П., Карасюк А.А. чорнобиль. – К.:Знання, 1988.

ДОДАТКИ

Додаток  1.

ЗОНА

Лугом бродять здичавілі коні.                                                                                      Ліг туман. Чорнобиля не видно.                                                                                    Горобці цвірінькають у зоні,                                                                                           Та ворона каркає обридно.                                                                                                              І кому яке до кого діло:                                                                                               Люд скосило гострою косою…                                                                                  Тільки дріт колючий обважніло                                                                               Скапує отруйною росою.                                                                                                  Ні голосу, ані дзвону,                                                                                                Жовтий ліс. Мертва зона.                                                                                           Кислотні дощі йдуть, ідуть,                                                                                               Та атомні гриби ростуть.                                                                                                     А звірі на шести ногах,                                                                                                            О двох і більше головах!                                                                                                                    Ніде нікого. Нітелень.                                                                                                        Отак і ніч. Отак і день.                                                                                                        Усе пропало. Загуло.                                                                                                          Села мого – як не було…                                                                                                           Хіба таким був ріднокрай?                                                                                                        Мабуть, це пекло, а не рай.                                                                                                           Вже  ні садка, ні навіть хати,                                                                                          Хрущі пропали, не гудуть.                                                                                           Нема села. І тільки мати                                                                                                   Ладна торбину: знов у путь.                                                                                          Туди, де цвинтар… Де родилась,                                                                                        Де батько-мати, де рідня…                                                                                          Тікає в зону…                                                                                                                    Хата снилась…

                            А. Камінчук

Додаток  2.

НЕЗРИМІ  КОРОГВИ

У ядернім смерчі горить Україна,

Щодень висихає калинова кров.

І пісня журлива зліта солов’їна

Із рідних моїх бездиханних дібров.

Отруєна квітка сльозою стікає,

Дочасно згорають живі пелюстки…

У пеклі земному живем – не вмираєм,

Нам доля встилає сумні рушники…

Крізь атомну бурю летять журавлята.

Чи вистачить сили здолати їм путь?

На щерблених горем біленьких крилятах

Незримі корогви у небо несуть.

                                                В. Присяжний.