Сценарій до Дня пам*яті жертв голодомору

До Дня пам’яті жертв голодомору

Мета: допомогти учням зрозуміти причини голодомору, перейнятися почуттям національної самосвідомості, відповідальності за долю свого народу,  поглибити їх знання про  роки голодомору в Україні та його наслідки для українського народу,  розвивати вміння грамотно висловлювати свої думки, використовувати різні документи, готуючись до розповіді, виховувати повагу до історичного минулого свого народу, який вистояв і проніс свої традиції через різні випробування.

Обладнання: фотоматеріали, відеосюжет, аудіозаписи дзвонів, метроному, А.Моцарт «Реквієм», рушник, житні колоски, оповиті чорною стрічкою, хліб, підсвічник зі свічкою, на демонстрацій              них щитах : архівні виписки, спогади односельців, вирізки з газет про голодомор.

Учень.

Скрізь, де з Голодом Смерть пройшла,

Біля кожного міста й села, -

Стань , Народе, без ліку й числа

Хором траурним, пам’ятним Колом!

Стань Вінком, стань життя Ореолом:

Хай почує всяк Пагорб і кожна Ограда,

Що засуджено  Зло і проміниться Правда.

Омріяна Правда!

Учень.

Пам’яті мільйонів українських селян, які загинули мученицькою смертю від голоду, заподіяного сталінським тоталітаризмом у 1932-1933 роках, памяті тисяч українських сіл і хуторів, які зникли з поверхні землі після найбільшої трагедії ХХ столітт, присвячується!

Лунає музика – «Реквієм» А. Моцартиа ( упродовж заходу звучить то тихіше, то гучніше). Хлопець запалює свічку.

Учень.

Не звільняється пам'ять, відлунює знову роками.

Я зітхну… Запалю обгорілу свічу.

Помічаю: не замки – твердині, не храми –

Скам’янілий чорнозем – потріскані стіни плачу.

Піднялися, озиваються в десятиліттях з далини,

 Аж немов з кам’яної гори надійшли.

Придивляюсь: Вкраїна. ХХ століття.

І не рік, а криваве клеймо: тридцять три.

Адлер Королів

Учитель

«Літа 7441 від Створення світу (літа 1933 від Різдва Христового) був в Україні великий голод. Не було тоді ні війни, ні суші, ні потопу, ані моравиці. А біла тільки зла воля одних людей проти інших. І ніхто не знав, скільки невинного люду зійшло в могилу – старих, молодих, дітей. До книги буття українського народу, якщо таку книгу буде колись написано. «

       Таким епіграфом починає вступну статтю «Духовна руїна» до книги – меморіалу «Голод – 33» журналіст Лідія Коваленко. Тож перегорнемо скорботні сторінки достовірної народної пам’яті.

Діти читають уривки про події Голодомору.

Учитель.

        Світ мав би розколотися на двоє, сонце мало б перестати світити,  земля перевернутися – від того , що це було на Землі. Але світ не розколовся. Земля обертається, як їй належить, і ми ходимо по цій землі зі своїми тривогами і надіями, ми, єдині спадкоємці всього, що було.

        Тож пом'янімо хоч сьогодні, із запізненням у кілька довгих десятиліть, тих великомучеників нашої тяжкої історії – мільйони українських селян, жертв небаченого в історії людської цивілізації голодомору.

Хвилина мовчання (метроном)

Учень.

Ти кажеш, не було голодомору?

І не було голодного села?

А бачив ти в селі пусту комору,

З якої зерна вимели до тла?

Як навіть марево виймали з печі,

І забирали прямо із горшків,

Окрайці виривали з рук малечі

І з торбинок нужденних стариків?

Ти кажеш, не було голодомору?

Ведучий 1 .

   Те, що відбувалося в Україні у 1932-1933 роках, ніде у документах не зафіксовано, бо Сталін наказав ставитися до голодомору як до неіснуючого явища. До загибелі мільйонів селян привело холоднокровне рішення Сталіна відібрати в українських селян їстівні припаси, а потім оповити голодуючих завісою мовчання, заборонити будь-яку допомогу їм з боку міжнародної або радянської громадськості ( тобто милостиню нещасним прохачам давати було заборонено).

Ведучий 2 .

Щоб перешкодити втечі голодних людей за межі України, на її кордонах були розміщені загороджувальні загони внутрішніх військ, які нікого не випускали. Внаслідок цього вимирали цілі села, біло зафіксовано випадки людоїдства і трупоїдства. Прагнучи врятувати хоч дітей, селяни часто везли їх до міста і там залишали в установах, лікарнях, на вулиці.

           Перегляд відеосюжету документального фільму

Ведучий 1.

           Доповідна записка Вінницького обласного відділу  ДПУ голові ДПУ УСРР про тяжкий продовольчий стан, смертність населення в окремих районах №179 від 11 березня 1933 року.

          «В селі Сугаки Могилів – Подільського району зафіксовано 156 смертних випадків. За один день 5 березня померло від голоду 9 чоловік. Опухлих від голоду нараховується 100 чоловік. В цьому селі з’їли всіх котів та собак».

Ведучий 2.

         Голод , яких поширювався протягом 1932 року. Набув найстрашнішої сили на початку 1933 року. Першими, як правило, гинули чоловіки, пізніше – діти, останніми – жінки. Але, перш ніж померти, люди часто божеволіли, втрачали своє людське єство. Голод притуплював моральність.

Ведучий 1 .

       Найстрашніше було дивитися на малих дітей, висохлі, як у скелета, кінцівки яких звисали з роздутого живота. Голод стер з їхніх облич усі наслідки щасливого життя.

Ведучий 2 .

     Тож пом'янімо  сьогодні великомучеників нашої історії. І знайдемо в собі сили пройти за ними дорогою їхнього хресного путі. Не їм це потрібно, а нам. Все, що могли вони сказати світові, вони вже сказали. Тепер наша черга.

Ведучий 1 .

      Сьогодні – час очищення, і ми починаємо осмислювати самі себе. Можна засекретити документи, сліди злочинів, переписати історію. Але з пам’яттю народу нічого не вдієш! Ось спогади наших односельців, свідків того страшного часу.

Учитель надає історичну довідку про події  1932-1933 років. Учні виступають  зі свідченнями очевидців тих жахливих подій.

Слово учителя про проведення акції «Засвіти свічку»

Заходи біля пам’ятного знаку жертвам Голодомору: учні закріплюють рушник на хресті, кладуть окрайці хліба, печиво, цукерки, квіти, запалюють свічки, читають списки померлих у 1932-1933 роках, вшановують пам'ять жертв голодомору  хвилиною мовчання.