Сценарій до Дня української писемності й мови ​«Від рідного слова ти сил набирайся, Ніколи й ніде ти його не цурайся. »

Сценарій до

Дня української писемності й мови :

«Від рідного слова ти сил набирайся,

Ніколи й ніде ти  його не цурайся. »

Приміщення прикрашено вишитими рушниками, кетягами калини, портретами українських письменників. Угорі прилаштовано великий плакат із назвою  свята.

Лине пісня «Звучи, рідна мово» ( у виконанні народної артистки України Раїси Кириченко»

Дівч. Добрий день вам, люди добрі!

          Хай вам щастя – доля буде,

           Не на день і не на рік,

           А на довгий  - довгий вік.

Хлоп. Гостей дорогих ми вітаємо щиро,

           Стрічаємо з хлібом, Любов’ю і миром.

           Для людей відкрита хата наша біла,

           Тільки б жодна кривда в неї не забігла.

Ведучий. "Вивчайте, любіть свою мову, як світлу Вітчизну любіть!" -  такими словами видатний український поет В.Сосюра, закликав любити нашу рідну мову. Бо чого ж ми варті в світі без рідної мови?! Вона є скарбницею народних духовних надбань, оберегів наших звичаїв і традицій.

Мова - це душа народу. Вона починається з маминої колискової, народної пісні, батьківського мудрого слова. Рідна мова єднає родину. Вона є основою родоводу: від матері, батька, бабусі, дідуся, брата, сестрички веде юну душу у світ людських взаємин, і весь цей світ виявляється у мові і через мову. Тому нині, говорячи про рідну мову, будемо звертатись до неї, як до рідної матері, неньки.

 

Земля моя, найкраща і єдина!

Я спів твій серденьком своїм ловлю!

 Моя найкраща в світі Україна,

Я щиро й віддано тебе люблю!

 

Мій край чудовий — Україна!

 Тут народились ти і я.

Тут над ставком верба й калина,

Чарівна пісня солов'я.

Все найдорожче в цілім світі,

Бо тут почався наш політ.

 Цвітуть волошки сині в житі,

 

Звідсіль ведуть дороги в світ.

А найдорожча рідна мова —

Джерельцем радісно дзвенить.

І мила пісня колискова,

Чумацький Шлях кудись зорить.

учень

Цвіти і смійся, рідне слово!

У серці щирому звучи!

Моя чарівна, рідна мово,

Лети над світом не мовчи!

Звучить музика.

ведучий. Ми — українці. Живемо у вільній не­залежній державі — Україні. Розмовляємо рідною державною мовою. А мова в нас красива і багата, мелодійна і щира, як і душа нашого народу.

Кожна епоха дарує людству нові винаходи і відкриття. Але найбільшим винаходом людства було письмо. Писемні знаки дали людям можливість зберегти істинне знання. Адже саме завдяки написаному слову люди збагнули світ і своє місце в ньому.

Книги писались буквами старослов’янської азбуки кирилиці, названої так по імені слов’янських просвітителів Кирила  і Мефодія, які винайшла слов’янську азбуку. В ній було 43 букви, кожна з яких по – особливому називалась. 24 букви було запозичено  з болгарської мови. Від назв перших букв «аз» і «буки» і виникло слово «азбука».

А зараз звернімося до історії літописання і книжної справи. Започаткував книжну справу в Київській Русі князь Володимир Великий, який заснував перші школи. Небувалий розквіт книжної справи стався за Ярослава Мудрого, який заснував першу державну бібліотеку.

Найдавнішим свідченням давності української літературної традиції є «Повість минулих літ»—пам’ятка літератури, історії, права. Започаткував цей найдавніший літопис Іларіон Київський, перший український митрополит. Преподобний Нестор  звів в одне ціле різні літописи, створені його попередниками, творчо опрацював їх, збагатив своїм літописом, і з-під його невтомного пера вийшла цілісна й тематично завершена книга «Повість минулих літ», над якою працював протягом кількох років.

Діти а хто такий був цей Нестор?

Він був монахом Києво-Печерської лаври. Нестор був надзвичайно освіченою людиною, добре знав і давньоруські, й іноземні літописи, які читав в оригіналі.

Православна церква щорічно вшановує пам’ять преподобного Нестора 9 листопада. У церквах цього дня відбуваються відправи. Шанує церква, шанує Нестора й увесь народ український, відзначаючи 9 листопада День української писемності та мови, як день, пов’язаний з пам’яттю про Нестора Літописця. Сьогодні і ми святкуємо День української писемності та мови.

2-й ведучий. Стільки літ чужинці старалися заборони­ти нашу мову, нав'язували свою культуру і свою владу.

1-й ведучий. Більше 270 років намагалися знищити українську мову, а разом з нею і український народ, прагнули, аби він був покір­ним рабом без мови, без усної народної творчості, тобто без коріння роду нашого. Я пропоную при­гадати той тернистий шлях боротьби української мови за незалежність.

Звучить мелодія Т. Петриненка «Україно».

• 1720 р. —указ Петра І про заборону книго­друкування українською мовою.
• 1769 р. — видано розпорядження російської церкви про вилучення в населення України українських букварів та книг.
• 1775 р.— зруйновано Запорозьку Січ та закри­то українські школи при козацьких канцеляріях.
•   1862 р.— закрито українські недільні школи.
• 1863 р.— указ російського міністра Валуєва про заборону видання книжок українською мовою.
• 1876 р.— указ російського царя Олександра II про заборону друкування нот українських пі­сень.
•   1884 р.— закрито всі українські театри.
• 1908 р.— вся культурна й освітня діяльність в Україні визнана царським урядом Росії шкід­ливою.
• 1914 р.— російський цар Микола II ліквідує українську пресу.
• 1938 р.— сталінський уряд видає постанову про обов'язкове вивчення російської мови, чим підтинає коріння мові українській.
• 1983 р.— видано постанову про так зване посилене вивчення російської мови у школах і поділ класів в українських школах на дві гру­пи — російські та українські, що призвело до нехтування рідною мовою.

У 1989 р. видано постанову, яка закріплювала в Україні російську мову  як офіційну загальнодержавну мову, чим українську мову було відсунуто на задній план, що позначається ще й сьогодні.

З прийняттям  Незалежності України 1991 року наша мова стала на новий етап розвитку.

(Музика замовкає. Із глибини сцени виходить дівчина із запаленою свічкою, читає "Молитву" Ольги Яворської . Дівчата стоять обличчям до глядачів. У кожної в руках горить свічка).

 

Пречиста Діво Мово !

Із пуп’янка долонь

                 викохується слово,

Беззвучне і гучне,

                з роси, з води й сльози.

Молись за нас, молись.

               Пречиста Рідна Мово,

Народжена з хлібів

              І щедрої лози.

Чи вже воскрес Твій Син,

             Велика Наша Мати,

Із трьох віків воскрес,

             Із трьох тисячоліть?

За нього помолись,

            за той народ розп’ятий,

Що в Твому  Храмі він

               навколішки стоїть.

 

 

Не геній, не пророк,

              не схимник чи Месія,

Прийшов Твій Блудний Син

             спокутувати гріх.

Твій голос у душі

            священну віру сіє,

Твій погляд очища

            від пороху доріг.

 

Єдина і Свята,

           Пречиста Діво Мово,

У полум’ї свічок

           прийди в пусті серця,

Навчи молитись нас

           блакитно й калинове,

Навчи чудових слів,

           яким нема кінця.

Скінчивсь великий піст,

           І срібний дзвін голосить:

Душа Твоя жива,

           хоч знята із хреста.

Народ до Тебе йде,

          любові дар приносить,

Молись за нас, молись,

Велична і  Проста!       

 

Ведучий: Українська мова – це мова незрівнянного сміхотворця Котляревського. Мова геніального Тараса Шевченка, до пророчих передбачень поезій якого досі ніхто у світі не піднявся. Це лірична мова кращої з кращих поетес світу Лесі Українки. Мова нашого мислення, філософа Івана Франка, який вільно володів 14-ма мовами. Це мова прозаїка, публіциста, критика, вченого, філолога, державного діяча Олеся Гончара. Це мова служителя слова Павла Загребельного. Це мова Ліни Костенко, феномен якої в українській літературі залишиться неперевершеним і вічним…

 

Учениця читає вірш «Наша мова калинова».

 

 

 

«Наша мова калинова»

Наша мова калинова                     

І красива, і жива,                           

Та вживаємо ми часто                

І чужинські в ній слова.              

Це неправильно, бо всі ми           

Українці щирі є,                           

І повинні відрізняти                    

Де чуже, а де своє.                        

Українську і чужинську               

Мови змішувать не слід.              

Це однаково, що взяти                  

І змішати весь обід.  

У одну каструлю вкинуть   

Суп, оладки і кисіль.   

Потім всипати гірчицю

Цукор, каву, мед і сіль

Розкажіть, хто буде їсти.     

Отакий гидкий «салат»? 

Треба мовою своєю  

Українцям розмовлять

І для зв’язки не потрібна.  

Нецензурних купа слів.    

Кожен гарно заговорить,                     

Лишень тільки б захотів!

       А якщо хтось нашу мову

Розбавля гидким слівцем,

Я для того манну кашу

Розмішав би з холодцем,

Накришив туди капусти,

Зверху вилив би компот -

пригощайся на здоров’я,

 «український патріот»!

Звучить музика

2-й ведучий. Земля українська стародавня, така ж дав­ня і наша мова. З покоління в покоління, в часи роз­квіту та падіння передавали нам предки цей скарб. Народ плекав рідну мову у піснях, легендах, пере­казах і передавав від роду до роду, щоб не загинула.

1-й ведучий. Для нас рідна мова — це не тільки доро­га спадщина, яка об'єднує в собі народну мудрість, це наша гордість, бо все, що створено нею, увійшло в скарб­ницю загальнолюдської культури.

1.Яка ж багата рідна мова!

Ти містиш просто безліч знань!

Тож мову вчи і прислухайся

До того, як вона звучить.

 

І розмовляти так старайся,

Щоб всім її хотілось вчить!

Вона ж у нас така багата,

Така чарівна, як весна!

І нею можна все сказати.

 

І найрідніша нам вона!

А мову знаючи, здобути

Увесь чарівний світ у ній!

Вона барвиста і чудова,

І кривдити її не смій!

 

Вона про все тобі розкаже,

Чарівних слів тебе навчить,

Усе розкриє і покаже,

Як правильно у світі жить.

В ній стільки слів,

Що й не збагнути!

І приказок, і порівнянь.

 

Як парость виноградної лози,

Плекайте мову.

Пильно й ненастанно

Політь бур'ян.

 

Рідна мова — це душа народу,

Його поезія і пісня, і казки.

Оспівує він нею всю природу,

Несе в своєму серці залюбки.

Бо в ній усе — і рушники з квітками,

І хліб та сіль, як гості на поріг.

Й свята Мадонна — мати з діточками,

І Матір Божа — вічний оберіг.

І верби, що схилилися на воду.

 

Хай вороги жорстокі і лукаві -
Стіною стань і мову захисти!
Річ не про те, що мова солов'їна,
Бо мова глибше, ніж пташиний спів.
В її скарбниці - доля України,
   Ведучий: Рідна мова! У страшні часи національного гноблення до тебе припадали, як до цілющого джерела, рятуючись від духовної смерті. А були й такі, що зрікалися тебе, перетворювались на яничарів, забуваючи про свій рід, про своє коріння.

                     Дівч  Ти зрікся мови рідної.

Тобі Твоя земля робити перестане,

Зелена гілка в лузі на вербі

Від дотику твого зів'яне.

ДІВЧТи зрікся мови рідної. Ганьба

Тебе зустріне на шляху вузькому.

Впаде на тебе, наче сніг, журба –

її не понесеш нікому.

хлоп    Коли забув ти рідну мову –

Біднієш духом ти щодня;

Ти втратив корінь і основу,

Ти обчухрав себе до пня.

 

   Ведучий: Не зрікайтесь не втрачайте рідну мову,  рідне слово. Сила слова безмежна. Особливо, коли воно живе, іскристе, емоційно виважене. Коли воно сліпуче, "як проміння ясне" а могутнє, "як хвилі буйні". Коли слова - палкі блискавиці. Тоді воно здатне робити чудо і хвилювати найтонші струни людського серця. Століттями мова народу була тією повноводною річкою, яку ми називаємо поезією.

 

Говоріть, як колись вас навчала матуся,
Говоріть, як навчав у дитинстві татусь,
Легко так, вільно так, щоб слова були в русі,
Не тримайте слова, віддавайте комусь.

 

Щиро так, м’яко так, починайте казати,
Як воліла б відкритись ваша душа.
Може хочеться їй у словах політати
Привітати когось, а чи дать відкоша.

Слів у мові мільйон, вибирайте найкращі,
Кожне з них, лиш торкни, – як струна, виграва,
Зрозумілі, вагомі й усі вони ваші –
Мелодійні, дзвінкі, українські слова.

Говоріть про любов і про віру у щастя,
Уникайте мовчання, нудьги і ниття,
Говоріть, хай в розмові слова веселяться,
Говоріть і продовжуйте мові життя.
 

   Ведуча: Зверніть увагу на багатющі можливості нашої мови. Я буду читати текст, кожне слово якого починається з літери "Б". "Біля білої берези блукав білий бородань. Борода, брови були білі. Брав бородань бандуру, бурмотів, бубнів. Бандура болісно бриніла".

   Ведучий: "Багато бачив бандурист бід батьків, братів босих, багато брехні, безчестя, безкультур'я, братовбивства... Боротися! Безстрашно, безперервно боротися. Благати благословення Божого".

   Ведуча: Боже! Бачиш - боса Батьківщина! Бо брат бив брата, батько - батька. Боже! Біль безжалісний! Боже, буде багата будуччина Батьківщини? Буде!".

   Ведучий: А я знаю вірш,де всі слова починаються на букву «С».Ось послухаймо.

Світанок

Сад спочиває,спить спокійно.

Садок старенький стуманів.

Стежина-стежка самостійно

Снує собі серед садів.

Світанок синій струменіє,

Сосна світлішою стає.

Серпанок світиться,світліє.

Сон сновидіннячка снує.

Світ стрепенувся. Скільки спати?

Співають сотні солов'їв!

Скоренько стало скрізь світати.

Стрижі стрілою!Сонце!Спів!

Сміється сонце,світить,сяє!

Стрічає сонечко сосна.

Сопілка,скрипочка співає,

Співає серденька струна.

   Ведучий: А скільки в нашій мові пестливих, ніжних форм слів до одного вибраного слова. Ось в англійській мові "хенд" - це просто рука і нічого більше, а у нас: ручка, ручечка, рука, рученька, рученя, рученятко. А які слова можна добрати до слова "мама" - неня, матуся, мамуся, мамочко, матінко.

Ой яка чудова українська мова!
Де береться це, звідкіля і як?
Є в ній ліс, лісочок, пуща, гай, діброва,
Бір, перелісок, чорноліс. Є іще й байрак,
І така розкішна і гнучка, як мрія...

Є в ній хурделиця, віхола,
Завірюха, хуртовина, хуга, заметіль.
Та не в тому справа, що така багата.
Помагало слово нам у боротьбі,
Кликало на битву проти супостата
Та звучало сміхом на полях плаката,
І за все це, мово, дякуєм тобі.

   Ведучий: Ось і підходить до кінця наше свято української писемності та української мови. Ми живемо на чудовій, багатій, мальовничій землі - на нашій славній Україні. Тут жили наші прадіди, діди, тут живуть наші батьки, тут корінець роду українського, що сягає сивої давнини. І негоже, просто соромно бути поганими нащадками у таких великих і славних батьків.

   Ведуча: Людині визначено Богом місце народження, країна, небо,  вона не може нічого того поміняти, як не може поміняти саму себе. А якщо щось із того призначеного їй, поміняє, то не на краще, бо чуже ніколи не буває кращим. І куди б ти не пішов - твоя Батьківщина, земля твоя, твоя мова, твій народ завжди будуть з тобою.

Ведучий . Мова рідна! Красо моя! В тобі мудрість віків і пам'ять тисячоліть, в тобі, мова, неосяжна душа народу - його радощі і печалі, і труд, і піт, і кров, і безсмертя його.

ВЕДУЧИЙ. Слово рідне! Скарбе мій єдиний! З тобою я найбагатший і найдужчий у світі, без тебе - перекотиполе, що його вітер несе у небуття. Ти і захисток, і гордість, і розрада у годину смутку.

Мова рідна! Світлоносна! Ти - як море - безконечна, глибинна, могутня. Бо ти є вічність. Ти є Правда, Добро і Краса народу нашого. Тож такою і будь вічно, мова рідна!

ДІВЧ. Ти постаєш в ясній обнові,

Як пісня, линеш, рідне слово.

Ти наше диво калинове,

Кохана материнська мова!

ДІВЧ  Любіть Україну, як сонце, любіть,

Як квіти, і трави, і води.

Любіть Україну у радості мить,

Любіть і в годину негоди.

ХЛОП. Любіть Україну у сні й наяву,

Вишневу свою Україну,

Красу її, вічно живу і нову,

І мову її солов'їну.

Хлоп. Не цурайтесь мови — мови тата й мами,

Мови дiда й баби, предкiв наших всiх,

Бо її цуратись — сором неп­­ошани,

Бо її цуратись - перед Богом гріх!

На Землi народiв Бог створив багато

І подарував їм скарб усяких мов,

І у кожну мову, гарну i багату,

Вклав свою небесну ніжнiсть і любов.

Всі народи свiту — то Господнi дiти,

Всiх народів мова — то Господнiй дар.

Але мова мами — найрiдніша в свiтi,

В нiй є все: і святiстъ, і краса, i чар.