Сценарій до дня виведення війсь із Авганістану

“ Ми будемо пам’ятати і вам забути не дамо»

Лунає скорботна музика і виходять ведучі.
Перший ведучий: Будь-яка війна - це катастрофа для людства. Вона нехтує найбільшою цінністю на землі - людським життям.
Другий ведучий: 15 лютого 2004 року виповнилось 15 років відтоді, як вивели з Афганістану радянські війська, але рани цієї війни кровоточать і досі. Матері не можуть забути загиблих синів, а дружини і діти - чоловіків та батьків.
Перший ведучий: Сьогодні ми зібралися, щоб вшанувати пам'ять тих, хто поліг у афганських ущелинах. Молоді люди йшли туди не за орденами і медалями - вони свято вірили, що виконують інтернаціональний обов'язок. Афганська війна тривала майже 10 років. Генерал-полковник Борис Громов, який командував в Афганістані 40-ю армією, стверджує: "Афганська війна - це страхітливий військово-політичний прорахунок колишніх господарів "Кремля". Проте, ніщо не применшує героїзму наших воїнів там, в афганському пеклі".
Другий ведучий: Ця війна триває і сьогодні, але вже без участі наших вояків. А тоді ж, ідучи у те пекло, вони вірили, що несуть визволення приниженим, поневоленим, що йдуть не вбивати, а захищати.
Перший ведучий: Скільки безглуздих смертей, скільки горя ... У декого з них жінки-вдови посивіли молодими, діти повиростали сиротами, а вони залишилися 20-річними. І знову, цитуючи генерал-полковника Громова, наголошуємо: "Ніхто та ніщо не має бути забутим, аби не забути - треба пам'ятати, а щоб пам'ятати - треба знати. Знати і пам'ятати" ( ці слова разом).
Музика. Виходять діти і читають вірші.

  1 учень.

Очі туманить ядуча сльоза,
Руки скувала утома.
Палить їй душу афганська гроза -
Син не вернувся додому.
В неї він був ясночолий, як світ,
Сонячно так усміхався,
Ще й 20 не було йому літ ...
Юним на вік і зостався.
Ясеночки! Синочки! Сини!
Колосочки вкраїнського поля,
Скільки ж вас не вернулось з війни?
Скільки гибіє ще у неволі?

  2 учень.

Ховали інтернаціоналіста,
Блищала глухо цинкова труна,
Нестерпно пахло тополиним листом,
І плач дівочий танув, як струна.
Руда земля розверзлась чорнорото.
Чекає хижо мовчки на своє,
А мати на колінах у болоті
Обмацує труну: "Чи ж там він є ?!!"
Стоять, відводять очі вбік солдати
І шепотить сержантик, ледве чуть:
"Не велено ... Не можна відкривати ... 
Не велено ..."
Уже струмки течуть, 
Уже весна така глибока, рання.
Учора вже летіли журавлі.
Таке врочисте вийшло поховання:
Школярики стоять, учителі.
А голосок дівочий квилить, квилить,
Соромиться кричати на весь світ ...
Кого клясти, кого назвати винним? 
І що той світ? Хіба він дасть одвіт?
На хрест сусідній похилився тато,
Похнюпилися братики малі -
В селі ховали воїна-солдата,
У мирному вкраїнському селі.

Другий ведучий: Покоління воїнів-афганців знає ціну життя, дружби, єдності, воно зберегло військову відданість і братерство. Ще досі тим, хто пройшов крізь афганське пекло, сниться, як горіли небо і земля. Наші хлопці у свої 20 років падали, як скошені снопи, одне в одного на очах. А до того ще й географічні умови: нестача води і гарячий пісок навкруги, або гори, в яких не пройти. Ковток води цінувався, як золото. Але краще про це вам розкажуть очевидці.
Я запрошую  до слова нашого гостя, воїна – афганця, тата нашого учня Коса Олександра  Миколайовича.

Перший ведучий: Розлука - незмінна супутниця військової долі. Але ця розлука утверджувала у воїнах світлі, добрі почуття. Ще більше зміцнювала любов, загартовувала серце, формувала мужність.

Вчитель:: Всі дані про жорстоку війну тримали в секреті. І лише в останні роки на шпальти преси потрапили деякі цифри. За 9 років і 2 місяці в Афганістані побувало 620 тисяч радянських солдатів, офіцерів, генералів і 21 тисяча робітників та службовців. За цей час вбито, загинуло в різних катастрофах, нещасних випадках, пропало безвісти 14 453 чол., 35 тис. поранено.
Перший ведучий: Нині в Україні живе 150 тис. колишніх воїнів-афганців. Загинуло в Афганістані 3тис. 280 українців.
На знак вшанування світлою пам'яттю тих, хто віддав своє життя, увійшовши в безсмертя, схилімо голови і вшануймо їх хвилиною мовчання.

1 учень.Поставте скибку хліба на стакан
І голову схиліть в скорботі вічній
За тих, кого убив Афганістан,
Чиї він душі зранив і скалічив.
Діти читають вірші
Скільки років щасливої тиші!
Та вривається голос в ефір,
Що благає, нагадує, кличе:
"Захистіть, збережіть, люди, мир!
Кожен день, кожен час пам'ятайте,
Скільки жертв нам війна принесла.
Все, що можна, для миру віддайте,
Збережіть для нащадків життя!"

2 ученьЯк довго ця війна тривала.
Ні, не забути нам її!
І постріл в спину з-за дувала,
І в горах сутички, бої.
І на граніті сірім дати,
Над трунами слова промов ...
Ми довго будем пам'ятати,
І вам забути не дамо.

Перший ведучий: Пам'ять про своїх героїв народ береже в піснях, спогадах, розповідях. До цієї теми звертаються поети, художники, прозаїки.

цьому джерело його сили

Другий ведучий: Покоління воїнів-афганців пройшло кривавими дорогами афганської війни, залишаючи на них життя і біль втрат. Ми це пам'ятаємо. І на підтвердження цього сотні пам'ятників та пам'ятних знаків на українській землі.
Війна навчила вас цінувати дружбу, порядність, заставила цінувати саме життя, як найбільшу радість. Безмежна вдячність вам і низький уклін.
Перший ведучий: Спасибі всім.