За честь! За славу! За народ!

(загальношкільна лінійка до Дня захисника України)

 Вони співали «Ще не вмерла…» і вмирали…

Земля тремтіла, під ногами ж – твердь…

Їм янголи обличчя прикривали…

А ті під вибухи гранат ішли на смерть…

1-й Ведучий. Все починається з малого… З маленького, але такого важливого – з любові. Любові до матері, малої батьківщини, традицій, історії і Батьківщини.

2-й Ведучий. Ми – українці! І ми цим пишаємось. У нас духовно багата держава. Ми співучі, щедрі, розумні, віддані, рішучі…

1-й Ведучий. Будь-яка країна розсиплеться на попіл, якщо її громадян не об’єднує прихильність до землі, на якій вони живуть.

2-й Ведучий. Народна мудрість стверджує, що земля може нагодувати людину своїм хлібом, напоїти водою зі своїх джерел, але захистити себе не може. 

Тому це святий обов'язок тих, хто живе, хто користується всіма її благами і дарами. 

1-й Ведучий. Виконуючи цей почесний обов'язок, ідуть юнаки служити в армію, щоб берегти мир і спокій своєї Батьківщини, стояти на сторожі її інтересів.

1-й Ведучий.  Як відомо людина нерозривно пов’язана з минулим свого народу, його історією, і сьогодні ми перегорнемо одну із сторінок нашого славного минулого.

1-й Ведучий. Ми можемо пишатися тим, що Україна ніколи не поневолювала інші народи, а вміло захищала себе від ворогів. Був час, коли всю нашу землю загарбали й поділили між собою сусідні держави. Нестерпно було жити українському народу в неволі. І почав він утікати в пониззя Дніпра, за пороги, де були дикі степи. Втікачі називали себе козаками, тобто вільними людьми. На островах, що лежали посеред бистрої Дніпрової води, вони заснували Запорозьку Січ.

1-й Ведучий. Сьогодні великої ваги набуває відродження українського козацтва, бо це і відродження України. Указом Президента України 14 жовтня оголошено Днем українського козацтва. Таким чином, Покрова святкуватиметься в нас не тільки як народно релігійне, а й національне свято. 

1-й Ведучий. Україна! Країна смутку і печалі, краси і радості; різних звичаїв і обрядів, гучної української пісні, швидкого танцю, чарівної природи, а головне – добрих, щирих, гостинних людей.

1-й Ведучий. Все частіше ми звертаємося до наших витоків: історії нашої країни, рідної мови, козацької вольниці. Звертаємося до минулого, щоб зрозуміти сучасне.

1-й Ведучий. Корені нашої духовності у минулому, коли була ненькамати – Запорозька славна Січ. Вона – праматір української державності і реальна військово-політична сила України, яка упродовж століть протидіяла спробам турецьких султанів, кримських ханів та польської шляхти поставити український народ на коліна.

1-й Ведучий. Запорізька Січ! Козацтво – легендарне минуле українського народу, його святиня. Синонім свободи, людської та національної гідності і талановитості.

1-й Ведучий. Козацтво України вважало Пресвяту Богородицю своєю покровителькою і заступницею. 

1-й Ведучий. З глибини віків, із давніх давен доходять до нас легенди про воїнів звитяжців, які не жаліючи життя свого боронили рідну землюненьку Україну.

1-й Ведучий. Служити в козацькому війську вважалось в народі найпочеснішою справою, навіть ті матері, що в звичайний час благали синів не ходити на Запорожжя, під час великого Походу відряджали дітей у військо… і чекали.

1-й Ведучий. І все ж таки, хоч загинули запорожці , та не загинула їхня слава великих героїв, могутніх велетів, котрі поклали свої голови за віру, за народ, за людські права, за безцінну волю.

1-й Ведучий. Боротьба за незалежність України продовжується і зараз . На Донеччині  і Луганщині на превеликий жаль гинуть наші патріотидобровольці  та воїни української армії. У цій страшній боротьбі  наш народ і наша армія мужніє, вдосконалюється і перемагає.

1-й Ведучий. Схилімо голови низько перед пам’яттю і подвигом славних синів України, героїв небесної сотні і героїв АТО і промовимо молитву за  душі загиблих.

Учень.

Нам невідомі всіх їх імена, 

Хто їх чекає, хто за ними плаче,

Де їхній дім, як їм болить війна,

Яке в них серце - щире чи терпляче.

Як страшно їм, коли усе горить, 

Коли руїни, смерть перед очима, 

І як в бою важлива кожна мить,

Які в них білі крила за плечима.

Нам невідомі мрії й здобуття, 

Всі їхні рани, всі слова прощання, Вони - солдати, що кладуть життя,  Заради нас і мирного світання.

І без імен помолимось за них,

За трошки вдачі світлої, простої. В час зрад страшних і втрат таких гірких, І без імен вони для нас герої.

1-й Ведучий. Вітер війни по душах мете,

Пил від гармат на роки опадає,

Годинник життя безупинно іде…

Лиш пам'ять, лиш пам'ять усе пам’ятає.

1-й Ведучий. Хвилина мовчання – затихли всі кроки, Скорботи хвилина, громада мовчить.

Ніколи нехай не вертаються роки,

Димом не вкривається неба блакить.

1-й Ведучий. Вшануймо пам'ять загиблих хвилиною мовчання.

(Хвилина мовчання )

Учень  

Пам’ятайте про тих, що безвісті пропали,

Пам’ятайте про тих, що не встали, як впали.

Пам’ятайте про тих, що згоріли як зорі,- Такі чисті і чесні, як повітря прозоре. Пам’ятайте про тих, що за правду повстали, Пам’ятайте про тих, що лягли на заставах. Пам’ятайте про тих, що стрибали під танки… Є в місцях невідомих невідомі останки.

Є в лісах, є у горах, і є під горою –

Менше в світі могил, ніж безсмертних героїв.

Пам’ятайте про них і у праці, і в пісні – Хай відомими стануть всі герої безвісні.

1-й Ведучий. 16 жовтня 2014 року під час виконання бойового завдання під містом  на 20 році життя загинув випускник нашої школи Солонар Максим Володимирович.

1-й Ведучий. У нашій пам’яті Максим назавжди  залишиться не лише гарним сином, чудовим другом, товаришем, а й хорошим учнем.

1-й Ведучий. Нерідко в небесній височині можна побачити, як раптово, немов одірвавшись, падає зоря і згорає блискавично, не встигнувши долетіти до землі. Падаюча зірка – це раптово обірване чиєсь життя. Так і зірка Максима спалахнула у небокраї живим сяйвом своїм оптимізмом. Відійшовши в неповні 21 рік  за межі вічності, він залишив по собі вагомий спадок, так і не долюбивши…                                   

1-й Ведучий. Працелюбний, вправний, досить кмітливий, здібний до сприйняття нового – таким був Максим.

2-й Ведучий. Він на світі прожив, наче спалах зорі на світанні, Наче крапля роси, наче крик журавля - тільки мить.

Учень

Мамо, пробач за мою стрімку вдачу. Вибач, рідненька, я вже не прийду. Мені не болить, я від болю не плачу, Я зараз душею до Бога іду.

Ти вибач, не плач – твої сльози тримають, Мене на землі, а мені вже пора.

Мене побратими із Богом чекають.

І зірка на небі, моя вже зійшла. Матусю, пробач, що закрив рано очі, Я прошу тримайся, я тебе люблю.

Світитиму з неба тобі я щоночі І інколи, ще увісні зайду...

Зайду, щоб ще раз, тебе міцно обняти, Бо ти найдорожча в моєму житті.

І те, що не встиг, напрощання сказати:

«Спасибі за щирі молитви святі!»

Я знаю, зараз весь смуток і розпач, У серці твоєму безмежно болить.

Прошу, відпусти і більше не плач.

Життя проти вічності лише мить.

1-й Ведучий. Війна. Просто слово. П'ять літер. Але скільки асоціацій пробуджує в нас воно! Біль, героїзм, патріотизм, туга за близькими людьми, ненависть та любов...

2-й Ведучий. Багато синів нашого села  та району пішли виконувати свій обов’язок  перед  Батьківщиною.  Вони з гідністю несли і несуть бойову службу в лавах Збройних Сил України.

1-й Ведучий.  Слова «Слава Україні – Героям слава» перестали бути просто вітанням, це вже віддання шани найкращим, котрі у найважливіший момент нашої держави не злякалися і пожертвували собою заради своєї Батьківщини, а також є засвідченням справжнього патріотичного подвигу.

Коли перед очима кадри з новин, фото поранених та загиблих героїв, дивлячись їм у вічі,  ми розуміємо,  що вислів «душу й тіло ми положим за нашу свободу» став для сучасної історії української нації не просто словами з гімну, це стало станом душі.

Учень

« ... На місячній доріжці зустрілись дві душі,

Одна – до Бога пішки, а інша – в грішний світ.

Одна – душа солдата, загиблого в бою, А інша – немовляти, народжена в Раю.

І так би розминулись… але душа бійця На іншу обернулась: знайоме щось з лиця.

Сказала: «Гей, малеча, а нумо, хлопче, стій!

А як ім’я, до речі, матусеньки твоїй?»

Душа же немовляти була як чистий сніг:

«Мене чекає мати, аби я вчасно встиг…

Казав Господь, Галина - таке її ім’я,

Ось-ось народить сина, а син її – то я!

Мене на Землю жити господь благословив,

Я маю народитись… ти вже там пожив?» -

Так у бійця спитало майбутнє немовля

(Воно ще знань не мало: що то таке – Земля?)

А той боєць «Галина» повторював ім’я … Та це ж його дружина чекала немовля.

Сплили перед очима щасливі ті роки:

Як він , ще був хлопчина й просив її руки…

Весілля і навчання, І пристрасті потік… Він всі її бажання виконував, як міг.

Усе було чудово: вагітність – добрий знак!

І взяв він з жінки слово, що родиться козак!

А потім…сум в родині... в країну зло прийшло.

Галини очі сині зробилися мов скло.

«Не йди – вона просила – Бо смерть гуляє там.,

Скількох вже покосила, та їй тебе – не дам!» Та він своїй дружині сказав приблизно так:

«Як друзів я покину, який же я козак?

Як гляну в очі сину, що з’явиться в цей рік?

Скажу, що в злу годину я за спідницю втік?»

Поцілував Галину і рушив на війну…

А потім..постріл в спину.. і запах полину….

Згадав боєць те стрімко й до немовля сказав:

«Ти бережи Галинку що краща буде з мам.

Пробач мені, дитино, вас з мамою підвів.

Та буду я невпинно з тобою з перших днів!

Дивитимусь із неба, як швидко ти ростеш,

А все що буде треба в житті ти сам знайдеш.

Обнімемося ж, сину, тобі час йти в життя

А я прикрию спину тобі із небуття»

На місячній доріжці невпинний душ потік:

Одні – до Бога пішки, хтось – в протилежний бік.

Народжуються діти, в воєнний час страшний,

І щоб їх захистити хтось винен йти у бій.

Але допоки в серці в жіночому любов,

Життя не перерветься, відроджуючись знов!

2-й Ведучий. Ми всі молімося за долю України – від малого і до старого – і просимо Господа і Пресвяту Богородицю захистити нас, захистити нашу єдину Україну. Ми маємо бути вдячні тим, хто відстоює право України бути гордою державою, хто захищає нас із вами. Брати приклад із героїв АТО і вміти дати відсіч будь – якому  агресору, не шкодуючи свого життя

1-й Ведучий.  Наша зустріч добігає кінця. Якщо ми, ніби за цеглинкою цеглинку, будуватимемо наш храм людської душі, не будемо байдужими та черствими, будемо патріотами своєї Батьківщини то будемо гідними називатися українцями! 

1-й Ведучий. Поки що скалічена, вичерпана Україна - мов зруйнована хата після війни. Без дверей. Кожен може увійти. Забрати, що хоче. І хто ж захистить її душу, її майбутнє?... Боляче? Боляче. Боляче за нашу прекрасну Україну, цей розкішний вінок з рути і барвінку, країну смутку і краси. За її мужній народ, що віками боровся за своє щастя.

1-й Ведучий. У нашій громаді також багато громадяни, які добровільно йдуть служити до Збройних Сил України. 15 чоловіків із села було мобілізовано до лав ЗСУ, та вони вкотре віддали свою честь і гідність захисту нас із вами. 3 молодих хлопців добровільно захищають і зараз нас з мами від ворога, який несе погрозу кордонам нашої Батьківщини. 

1-й Ведучий. Без усякого сумніву, мине зовсім небагато часу і про Вас, шановні воїни,  писатимуть книги, зніматимуть кінофільми, на прикладах беззавітного служіння рідній Батьківщині, беззаперечного виконання священного обов´язку,  виховуватиметься не одне покоління українців. 

1-й Ведучий. Бо ви – справжні герої, які у нерівному протиставили їм свій патріотизм, відповідальність, безмежну любов до країни. І саме за це вам  наша людська вдячність і низький уклін.

1-й Ведучий. На цьому наш захід завершено, дякуємо за увагу.