Сценарій екологічного свята "Пробач, Земле..."

В 1.: Хоч скільки б ти не жив на світі літ,
Та завжди викликає хвилювання
оцей вишневий білопінний цвіт,
рожеве яблуневе квітування.

В 2.: В зеленому мереживі листків
черемухи молочно-білі кисті.
Рясним дощем злітають пелюстки
і падають на трави гостролисті.

В 1.: Біля дороги гілку нахилю,
Пахучу гілку вишні, ще й з росою.
Он клен схиляє голову свою
перед її чарівною красою.

В2.:Земля – колиска людства. Яка ж вона ,Земля? Земля продовжує прозорі струмки і потоки. Носить на собі океани, хмари і їх тіні. Розкривається жерлами димлячи вулканів. Пускає в небеса птахів, приймає в себе сніги й дощі , маленькі зернятка, дає всьому життя.

В  1. : Виникнення життя на землі – поки що таємниця для науки. Чому, наприклад, в обміні речовин живих організмів велику роль відіграв молібден – елемент, якого на нашій планеті практично немає? Зелені рослини постійно ведуть боротьбу за енергію і, за логікою речей, мали б поглинати сонячне проміння . Але ж ні! Рослини поводяться так, ніби розвинулися на планеті іншої зірки. Чому?

В 2.: Спілкування з природою, навіть просто її сприймання, дає нам радість. Чому? Мабуть тому, що природа – це невичерпне джерело краси, яка не може залишити байдужою навіть найчерствішу людину. А що ми знаємо про нашу землю? Для космонавта, серед зірок і сузір’їв,- вона планета, для моряка – вона берег, для геолога – твердиня, що зберігає руди, нафту, голубий газ. Для солдата – вона образ Батьківщини, її просторів, та цінність, яку він захищає, та сила, яка живить його.. Для хлібороба земля – це те, у що він вкладає свою працю і любов, від якої жде плодючого хлібного дару.

В  1: Мабуть, найбільшу насолоду і радість, найпалкішу любов до рідного краю викликає спілкування з природою. Вона завжди хвилювала і хвилює, чарувала і чарує людину. Шум голубої води, шепіт зелених дібров, спів дзвінкоголосих пташок, запах і розмаїття квітів – усе це викликає дорога серцю, ні з чим незрівнянна природа рідного краю. Як донести цю красу до людини, не зірвавши рослину, не вбивши тварину?

В 2: Для кожного з нас слово «природа» пов’язане насамперед з пейзажами рідного краю, того куточка Землі, де минули дитячі роки, де мамина колискова зливалася з шумом дерев за вікном. На все життя ті краєвиди закарбовуються в пам’яті, серці, душі незабутніми спогадами. Для когось це білокорі стрункі берізки чи трепетні тополі, для інших – барвисто уквітчані килими трав чи смарагдове руно гірської полонини.
В 1.: По-материнськи щедро наділили природа своїми безцінними багатствами і красою українську землю. Та, на жаль, сьогодні на кожному кроці видно наслідки нашого бездумного, споживацького, зрештою, варварського ставлення до неї. Чому так відбувається? Чому люди знищують свій дім?Чи розуміють вони наслідки своїх дій?
Читець:
В зеленій утробі мегатонний стогін,
В очах-озерах нафта і багнюка,
У нетрях –ні рогатих, ні безрогих,
Боги – і ті давно умили руки.
Зникають звірі –йдуть стадами в безвість,
Всихають ріки – нічим буде плакать,
Закрив діру старий Карпатський Бескид,
А совість вмерла – вже нема й на латку…
Громи ревуть набатом стоголосим,
Б’ючись за кисень, шаленіють вітри.
Земля спинилась…

В 2.: Вдихнімо на повні груди повітря і замислімося над своїм ставленням до природи, щоб не перейти тієї грані, за якою здатен зупинитися час і зникнути простір. Ядерний апокаліпсис і екологічна криза - дві загрози, що нависли над сучасним світом. Тільки свідомі й рішучі дії людини можуть перешкодити бідам стати жорстокою реальністю.
В 1.:Екологія – це спосіб життя і мислення кожної людини. Сьогодні вже мова йде не про те, щоб змінити життя, а як його врятувати. Але ми вже звикли до висловів «екологічна небезпека», «екологічна катастрофа», це вже не викликає хвилювань. Ми стали духовно глухі і звикли не тільки до людського горя, а вже і до стогону землі.
В 2.: Із досвіду історії  ми знаємо, що розвалені храми можна відбудувати, повернути зір незрячим, слух глухим. Але нікому не вдалося оживити висохле джерело, а тим більше тоді, коли воно є джерелом життя.
Учень:
Людської треба доброти,
Щоб цвіт з’явився на калині,
Щоб ночі в ранок перейти,
Щоб соловейко тьохкав – нині
Природі, звірові, людині
Людської треба доброти.
Крізь хащі слів, змертвілих і живих
О, як достукатись до тих,
Хто ще не скутий льодом сну,
Щоб міг пізнати істину одну?
В 1: Православна церква донесла з 20 століття апокриф – заповіт про те, як бути здоровим: «Сили людські, ви забули, що ви – діти, ваша мати – Земля. І всі, хто живе на землі, повинні жити за законами природи. Здоров’я – це звичайний стан людини, а хвороба – це відповідь на нерозумну її поведінку. Щоб стати на шлях здоров’я, просіть у матері-землі трьох помічників – ангела води, ангела повітря, ангела світла».
В 2: Проходять роки, але біль, завданий Землі, тільки розростається, і все це стукає у двері наших домівок захворюваннями, спустошеними землями, непогамованим людським нещастям.

Читець:Які погані ми нащадки -
Забули звичаї свої.
Яка у нас коротка пам'ять -
Занедбані ліси, гаї.

Пісень багато про калину
Народ великий наш складав
І на хустках, і на сорочках
Оту калину вишивав.

На рушниках у предків наших
Троянда та бузок цвіли,
Бо мудрими вони  були,
А що від них ми узяли?

Себе вважаємо царями,
Природа як рабиня нам.
Про це сумну і смішну казку
Покажемо ми зараз вам.
                            (виходить учень, одягнений царем)
Цар:
Я, людина, цар природи,
Я землі, води володар,
А всі звірі і всі птиці -
Мої слуги та служниці.
Їм ревізію влаштую -
Всіх підряд перерахую.
                       (Виповзає Рак. Одна клішня у нього в гіпсі)
Рак: О, рахівник з’явився,
Поглянь, у всій красі:
- Нема вже тут нікого.
Повиздихали всі.
От тільки що лишився
Худесенький хом’як,
Одна стара ворона,
Та я, нещасний Рак.
Я зараз їх покличу:
- Мерщій, сюди біжіть!
(виходить Ворона. Вона одноока. Ходить на милицях, одна нога  загіпсована. Хом’як дуже худий. В руці він тримає грілку. У нього болить живіт, тому він іноді кривиться і прикладає до живота грілку).
Всі звірі:
Тобі ми зараз будемо
Суд праведний робить.
Цар:
Ви, звірі, показились,
Ну що я вам зробив?
Ворона: А хто дерева нищив?
Рак: Річки хто потруїв?
Хомяк: А хто ще хімікатами
Поля всі нашпигав?
І хто зерном отруєним
Мій шлунок зіпсував?
Ворона: А хто на полюванні
Нам кісточки трощив?
Хом’як: А нашу землю бідну
Хто зовсім загубив?
Рак: А хто дезодорантами
Душив малих комах?
Ворона: А хто, а хто рогатками
Робив мені «піф-паф»?
Хто вибивав нам очі, гніздечка розоряв?
Рак: А нафту в море тоннами
Ну хто, кажи, зливав?
Ворона: А хто із мого пір’ячка
Робив прикраси, га?
Рак: А хто ловив нас сітками?
Ворона: А де моя нога?
Хом’як: Куди не глянеш – горе,
Тварини мруть там, мруть,
А хто живий лишився,
Каліками живуть.
Я от що пропоную:
Цього бандюгу вбить!
Ворона: На дереві повісить.
Рак: З петрушкою зварить.
Ворона: У мене на людей цих
Давно горить душа.
Хом’як (скривився, бо заболіло в животі. Відбіг убік. Кричить звідти).
Без мене не рішайте -
Повернусь назад!Ша! (вертається)
Його зерном отруєним
Нам треба годувать!
Рак:  Водичкою із крана
Щоденно напувать.
Цар: Ні, ні, тільки не це.
Бо в наших кранах не вода,
А справжнісінька біда!.
Ворона: Усе, з життям прощайся,
Тобі уже капут.
Хом’як (знову схопився за живіт, відбіг убік ,кричить)
Без мене не вбивайте,
Я зараз буду тут! (повертається).
Цар: Не хочу, не хочу,
Бо смертоньки боюсь.
Я винен, дуже винен, у всьому зізнаюсь.
Я більше вже не буду,
Повірте і простіть.
Та відпустіть на волю,
Прошу вже, відпустіть.
Себе зганьбив я поганими ділами
Ой, як же хочеться до мами.
Ти прости вже мені, Рак
Коли щось робив не так.
Ну простіть, птахи і звірі!
Звірі (всі разом): Ні, нема тобі вже віри! ( тягнуть царя за сцену).
В 1.: От і казочці кінець
Зрозумів хто – молодець!
В 2.: Може, це були і жарти,
Та задуматися варто.
В 1: І шанс у нас є здоровими бути
Для цього не треба багато валюти.
В 2. А треба вже якось по-іншому жити
І щиро, сердечно природу любити.

В 1.:Екологія. Це слово супроводжують мільйони цифр: кожна хвороба, вимерлий вид, забруднене повітря, води, грунти, тонни відходів. Цифри забуваються, а залишається слід у душі, доторкнутися якої можна тільки живим словом. Тому хочеться пригадати слова Ліни Костенко, якими вона ніби застерігає нас, показуючи, до чого призвела недбалість у ставленні до довкілля, наголошуючи на болючих проблемах сучасності, які переростають у філософські роздуми про те, що залишає людина в пам’яті нащадків.
учень
Одкам’янійте, статуї античні,
Одкам’янійте і кричіть на ґвалт!
В Лос-Анджелесі пальми синтетичні
Уже вростають коренем в асфальт.
Там смог навис, і сонце тяжко гріє,
Потік машин тісніший череди,
І алігатор міста – алергія -
Виходить із асфальтів, як з води.
Дерева вже тримаються за стіни,
Вони ідуть із міста ледь живі.
Невже і їх уже не стане,
Ні коника в реліктовій траві?
Сухі гілки – це вже вінок терновий.
Останній клен світ за очі забіг.
Залишиться один лиш лист кленовий,
Бетонний лист розв’язкою доріг…
Ліси мої, гаї мої священні!
Прибудьте нам вовіки незнищенні!

В 2.: Надто тривожні сигнали подає природа, у храмі якої людина поводиться по-варварськи. На жаль, людина уявила себе царем природи, її законів: стала змінювати русла рік, осушувати й зрошувати землі, творити моря, літати в космос, зовсім забувши, що вона – лише маленька частинка Всесвіту, нехтуючи обережністю і відповідальністю перед віковічними законами природи. Довго терпить природа, та настає час – і це терпіння скінчиться. Вона жорстоко покарає своїх кривдників.

Учень:
Ще назва є, а річки вже немає,
Усохли верби, висохли рови.
І дика качка тоскно обминає
Рудиментарні залишки багви.
І тільки степ, і тільки спека,спека,
І озерявин проблиски скупі.
І той у небі зморений лелека
І те гніздо лелече на стовпі.
Куди ти ділась, річенько? Воскресни!
У берегів потріскались вуста.
Барвистих лук не знають твої весни,
І світить спека ребрами моста.
Стоять мости над мертвими річками,
Лелека зробить декілька кругів.
Очерети із чорними свічками
Ідуть уздовж колишніх берегів.

В 1.: Нашу голубу планету часто порівнюють з величезним космічним кораблем, який летить просторами Всесвіту. А людство – екіпажем цього корабля. Красиве і мудре порівняння. Але ми всі повинні осмислити, що у нашого космічного корабля немає аварійного виходу. І лунає сьогодні: «Тривога на космічному кораблі. Майбутнє Землі в небезпеці!».
В 2.:Це крик! За цими словами – гірка істина. Людство стоїть на порозі екологічної катастрофи. Причиною 70% ракових захворювань у людей є порушення взаємодії організму і навколишнього середовища. Важко поранена, плаче хвора Земля. Усе навкруги кличе на порятунок. І спливають на пам'ять слова великого Кобзаря: «Схаменіться, будьте люди, бо лихо вам буде».

В 1:Ми знаємо, скільки горя зазнала багатостраждальна Україна. Криваве нашестя Батия, чорні бенкети чуми, страшні примари голоду, ліси шибениць гітлерівських карателів, пекучий біль Чорнобиля.
В 2.: Та нова біда за масштабами спустошень і трагічності може перевершити всі попередні. Бо ж уперше під загрозою повного знищення весь народ. Вперше на плаху лягає доля всього живого, хронометр трагедії невблаганно стрімкий – уже в цьому 21 ст. наша земля може обернутись на безлюдну пустелю, якщо суспільство не змінить свого ставлення до природи. Адже, піднявши руку на природу, ми стали поколінням самогубців.
Журналіст 1: Через перенасичення території промисловими підприємствами, які працюють за застарілими технологіями, на старому обладнанні, без надійних очисних споруд, у повітряний басейн України потрапляє близько чверті всіх промислових викидів, орані землі отруєно важкими металами, отрутохімікатами, десятки тисяч гектарів землі занапащено радіацією. Уже практично не залишилося річки, вода якої була б придатною для пиття.
Журналіст 2: Ми чомусь забуваємо,що на річці, в лісі, в полі ми – гості, а птахи, звірі, комахи там справжні господарі. Наше втручання заважає їм нормально жити, розмножуватися, вирощувати потомство. Зламана гілка, зарубка на дереві, вирізаний ножем «автограф» стає причиною зараження дерев хворобами та шкідниками.
Журналіст 1: А до яких непоправних втрат у природі призвела наша господарська діяльність! В Україні зникло майже 3 тисячі річок, викреслено з карт численні озера й болота, занапащено отрутохімікатами та недбалим господарюванням близько двох мільйонів гектарів найкращих у світі чорноземів. Людина знищує свій дім – Землю.
Журналіст 2: Щорічно площі лісів зменшуються на 2%, швидкість знищення екваторіальних лісів за останні роки складає 20 га за добу. За даними Міжнародної спілки охорони природи, на Землі вимерло 94 види птахів і 63 види плазунів, під загрозою зникнення 1000 видів тварин.

Учень:Колись таємно ліс рубали,
Тікали геть від лісників,
Та зеленіли скрізь квартали,
На різку не було квитків.
А нині що? Дуби зникають
Що вже століттями росли
І птахи навіть замовкають,
Неначе всіх їх відвезли.
Дерева землю прикрашали,
Ховались ми під їх гілки.
А нині що? Дошками стали?
Які у світ везуть ділки…
Поглянь вперед: дерева плачуть
Ті, що лишились без верхів,
І навіть звірі вже не скачуть.
А хто заплатить за гріхи?
Народе мій! За що карають
Твоїх нащадків вже тепер,
Хіба того вони не знають,
Що зникне ліс – і ти помер!

Учень:У березневий день її зрубали,
Вона, немов лебідонька стояла,
Стан обвивали шовковисті коси,
Була нам мила в спеку і морози.
У березневий день її зрубали,
Від болю затремтіла, застогнала.
Мов скошена, упала при дорозі,
Весняним соком полилися сльози.
Той сік цілющий, а вона вже мертва.
Рука не заніміла, не затерпла!
Яке жорстоке серце треба мати,
Щоб ту красу навіки зруйнувати.
Стікали додолу ще живі сльозинки.
А небо чисте – жодної хмаринки.
Весна ішла – життя всім дарувала,
А на землі берізка помирала.
 

Учень:
Тихо вмер Лісовик.
Мовчки всохла верба.
Мавці в лісі своєму сховатись хіба?
Наче протяги – просіки…
Люди прийшли.
То хіба ж тільки дуба вони продали?
Згіркли води струмкові.
Зів’яв первоцвіт…
Вийшла з лісу – й пішла, подалася у світ.
І молилася зорям, житам, солов’ю,
Між людьми сподівалась на долю свою.

В 1.: Земля втратила ціну, її роздавали направо і наліво – і для заводів, і для фабрик, і для шкідливих поховань. На величезній площі лежать мільйони тонн відходів, 40% грунтів доведено до руйнації. З них 2 млн га захімізовано. На Україні затоплено 1 млн га земель. Страшною раною пече Чорнобильська трагедія. 190 000 га втрачено внаслідок радіаційного забруднення. Повітря України забруднено викидами заводів і фабрик, бо 40% їх потрапляє в атмосферу без очищення. Внаслідок цього дуже зросла онкозахворюваність органів дихання. Україна по цій сумній статистиці посідає перше місце в світі.

В 2.: Ще здавна в народі говорили,хто може понівечити рідну природу, той здатен понівечити людську душу.

Учень:
Я спитав у ясеня,
Як він почувається?
Ясень відповів мені
Подихом важким…
Я спитав в берізоньки:
«Що так нахилилася?»
Оксид вуглецю її
Майже отруїв…
Я спитав у дощика,
Що за колір має він?
Сірка разом з сажею
Посміхнулись враз
Я спитав у ясеня…
Я спитав в берізоньки…
Я спитав у дощика…
Далі де питать?

В 1: Утрата хоча б одного виду тварин чи рослин безповоротна. Наука безсила його відтворити. Ось чому  була створена комісія з виживання видів, що знаходяться під загрозою зникнення.  Списки зникаючих видів дістали назву Червона книга.
(на середину виходять читці і виносять Червону книгу)
1-й читець: Що не день Червона книга поповнюється новими даними про представників флори і фауни, які зникають.
2-й читець: Вже сон-трава Червоній книзі,в Червоній книзі вже й сичі.

Сценка «Випадок у лісі» (на почесному місці сидить Ведмідь-голова, поруч – Сорока-секретарка).
Ведмідь: Так от, вельмишановне товариство, дозвольте розпочати наш симпозіум. Сьогодні на порядку денному одне запитання: запис до Червоної книги. Знаю, що кожному своя шуба ближче до плеча і що кожному кортить першим потрапити на сторінки цієї найдорожчої для нас книги, але ж, втямте, вас он скільки, а книга одна. Отож брати до уваги лише серйозні і переконливі пропозиції. Передусім послухаємо тих, кому вже надто припікає.
(вгору піднімається кілька лап і крил).
Сорока (до лебедя): А ти чого крила надриваєш? Вашого брата вже давно занесено до Червоної книги.
Лебідь: Бачите, шановна секретарко, в книгу нас занесено, а проте браконьєри б’ють нас, немов скажених собак.
Ведмідь: Так то ж браконьєри. Пора кожному знати, що і палка раз в рік стріляє, отож на Червону книгу надійся, а сам пильнуй. І не підставляй свою голову під кожне дуло.
Вепр: Що робиться? Нашому брату ніде голову притулити. У лісі під кожним кущем туристи. Була одна схованка – болото, а тепер і там музика грає.
Ведмідь: Пробачте, але ж лізти в Червону книгу з вашим рилом- це справжнє свинство. У нашому лісі ще вдосталь вас. Треба, дорогенький, пристосовуватись до нових умов, рийте нори, он як борсуки, і живіть собі на здоров’я.
Борсук: Якби ж то воно так. Хтось кинув чутку, що наше сало цілюще. Тепер наші нори розкопують і нас звідти добувають.
Ведмідь: вашу пропозицію візьмемо до уваги. Але ви теж знайте міру і рийте нори у глухих місцях, а не під самісіньким носом у людей. Навчіться у бобрів. Вони вхід у свої кубла роблять у воді.
Вепр: Ой, як не ховаються а браконьєри луплять їх на шапки.
Ведмідь: (до Сороки). Вважаю, що борсука слід занести до Червоної книги. А хто це там ззаду лапу дере?
Заєць: Христом-Богом молю, запишіть! У нашому лісі на кожного сіромаху припадає до семи мисливців. У кожного мисливця до сотні патронів. Словом, як не запишете, сам на себе лапи накладу.
Ведмідь: Одне зайчисько за ніч наробить стільки слідів, наче їх там тисяча. Отож запишемо, але за умови.
Заєць: Ура!Ура! Тепер я всім браконьєрам носа втру!(вибігає. За сценою чути постріл).
Ведмідь: Шкода, що ні браконьєри, ні їхні собаки перед полюванням не читають Червоної книги. І все ж хочеться вірити, що буде свято і в нашому лісі, коли зникне останній браконьєр. Адже добрих людей багато! То ж у них шукаймо захисту. Вони як-не-як брати наші старші!
(звучить пісня на мотив «Дивлюсь я на небо»).
Дивлюсь я на небо, та й думку гадаю,
Що ми після себе на світі лишаєм!
Ліси наші в’януть, нема більше рік,
Пташки покидають край рідний навік.
Нечисте повітря, у грунті нітрати
І слово «Чорнобиль» нам страшно згадати.
І щоби на світі не сталось біди,
Шануйте природу усюди й завжди.
(перед піснею звірі знімають маски):
1-й читець: Що це сталось з нами, люди?
Це ж як так, то нічого не буде!
Ні річок, ні озер, ні криниць,
Ні комах, ані звірів, ні птиць,
Ані квітів, ні трав, ні повітря.
2-й читець: Зупинімось – останній є шанс,
Оглянімось, благаємо вас.
Все задумано мудро в природі -
Жити треба у мирі й злагоді.
3-й ведучий: Річка хай куди хоче тече,
Пташеняті підставим плече.
Як зрубаємо дерево – вмить
Поспішаймо, хоч два посадить.
3-й читець: Як асфальт, то не через калину,
Джерельце хай не знає зупину.
Полюбімо природу палко,
Не топчімо ногами фіалку.
4-й читець: Як розоримо світ оцей вщент,
Вирок нам без війни буде – смерть.
Зупинімось – останній є шанс,
Ця планета не тільки для нас.

Учитель: всі ми з вами любимо бувати в лісі, але не всі знаємо, як треба себе поводити серед живої природи. Послухаємо загадку-оповідання,а ви виправите можливі помилки, які допустили діти. За тиждень тільки і було розмов у класі, як про майбутню подорож до лісу.  В останню мить захворіла вчитель Ганна Василівна . Але ми вирішили все ж таки поїхати в ліс самі. Дорогу ми вже знали, запаслися продуктами, не забули про компас і магнітофон. Веселою музикою ми сповістили ліс – ми прибули! Дні стояли спекотні, сухі, але в лісі спека не так відчувалася. Знайома дорога привела нас до березового гаю…
    Нарешті привал. Швидко наламали гілляк та розпалили багаття. Заварили в каганці чаю, поїли та пішли далі.  Перед тим,як вирушили з гаю, Петрик повикидав поліетиленові мішки, банки і сказав: «Мікроби однаково їх зруйнують».  Червоні жарини багаття «підморгували» нам на прощання.
   В кущах ми знайшли гніздо якогось птаха. Потримали у долонях теплі блакитні яєчка і поклали їх у гніздо. На узліссі ми знайшли маленького їжачка. Вирішили, що мама його покинула, взяли його до школи.
   Раптом набігли хмари, потемніло, небо прорізали блискавки, загримів грім. Почався досить рясний дощ. Але нам вже не було страшно – ми добігли до одинокого дерева і заховались під ним.
  Стомлені, але радісні, ми йшли до станції, минаючи калюжі. Раптом поперек дороги проповзла змія. «Це гадюка!» - закричав Петрик і вдарив її палицею. Ми підійшли до нерухомої змії і побачили у неї на потилиці дві жовті плями. «Це не гадюка,- сумно промовила Марійка,- це вуж» «Все одно – гадюка», - відповів Петрик. З оберемками лісових квітів ми йшли до станції. Через півгодини поїзд вже наближався до околиць міста. Весело минув день.
                                        (відповіді дітей)

Учень:Україно моя обезкровлена,
Занедбали тебе, мов чужу,
Запаскудили душу оновлену
Ледь не звівши її на іржу.
Занехаяли всю, захарастили
(Боже збав од таких хазяїв),
Вовкулаками скрізь перешастали,
Відриваючи діло від слів.
Україно моя запаперена,
Забазікана до хрипоти,
Що свобода твоя не оперена
Не позбавилася сліпоти.
Вкоренилася в нас радіація,
Перехоплює горло жага.
Наче хвора в реанімації
Україна моя знемага.
Перетріпано світ, мов на тернищі,
Тільки клоччя летить навсібіч,
Бозна в що наше завтра обернеться
У безмежжі чорнобильських свіч.
Україно моя, в коломазі,
У їдучих димах теренів
Повтікала вода із колодязів,
Наче кров із поранених вен!
Україно! Священна обочино!
Попелюшко моя золота…
Ледь стоїть до коріння підточена
Невловима твоя висота.

Бліц-турнір:
1. Яке дерево у нас цвіте останнім? (липа)
2.Як мурашки готуються до зими? (збираються і закривають всі ходи)
3.Які тварини сплять із розплющеними очима?(риба, змії)
4.Які птахи прилітають до нас першими? (шпаки, зяблики)
5. Чи буває пташине молоко? (буває, у голуба)
6. Що страшніше для птахів взимку: голод чи холод?(голод)
7. Чи вміють слони плавати? (вміють)
8.Які птахи не літають? (страуси, пінгвіни)
9.Які птахи можуть замінити сторожових собак? (гуси)
10. Які комахи одомашнені людиною? (бджола)
11. Що взимку їсть жаба? (нічого, бо спить)
12. Яка тварина спить вниз головою? (кажан)
13. Про яких тварин можна сказати, що вони вилазять із шкіри? (про змій)
14.Яка наука займається проблемою охорони навколишнього середовища?(екологія)
15.Народна художниця, творчість якої присвячена квітам.(Катерина Білокур)
16. Які наші перелітні птахи прилітають пізніше всіх, а відлітають раніше всіх? (ластівки)
17.Чому птахи люблять купатися в піску? (так вони позбавляються від паразитів)
18. Птахи,що приносять щастя (лелеки).

Пробач, Земле, пробач, пробач, пробач.
Ми, люди, так тебе образили.
Луна крізь твій надривний плач,
Бо болю ми твого не бачили.
Вважали ми, що так і треба!
Палили, нищили, сушили і рубали.
І ось за це нам тепер нагорода:
Квітучу нашу Землю не впізнати.
Вона у чаді та диму,
Зникають звірі, висихають ріки.
І б’ють в набат сьогодні ось чому
Майбутні покоління…
Вони теж хочуть жити
І милуватися красотами Землі.

Хто землю шанує, той чув її голос
І знає, що їй необхідне тепло.
Бо тільки від праці колишеться колос,
І тільки в любові зростає зерно.
Обіймемо землю красою й Любов’ю,
Для наших нащадків її збережем,
І через життя, працьовите й змістовне,
Ми нашу любов до землі пронесем.
Радіє земля, коли стебла налиті
Шумлять між собою, про щось шелестять.
Слова ці прості, людським серцем зігріті,
Як сонячні промені, в простір летять.
Страждає земля від металу важкого
І стогне, як рве він її на шматки.
Старіє, як мати, від болю такого,
Тож землю свою від біди захисти.

Гра «Як зберегти природу»  Учитель: робіть те, що я скажу.
- Якщо ти не нариваєш великих букетів польових квітів, то сплесни у долоні.
- Якщо ти ніколи не залишаєш сміття у лісі, то тупни ногою.
- Якщо ти не ламаєш гілочок з дерев, підніми  праву руку.
- Якщо ти саджаєш і доглядаєш квіти і дерева, кущі, то підніми ліву руку.
- Якщо тобі подобаються квіти – посміхнись.
- Якщо до твоєї кімнати  залетів джміль або інша комаха і ти намагаєшся випустити її на волю , то змахни руками.
- Якщо ти підібрав приблудне кошеня, собаку, то простягни руки вперед.
- Якщо болить душа, коли бачиш понівечене дерево, зрубану ялинку, забруднену річку,- поклади руку на серце.
- Якщо ти переконаний, що треба кожній людині піклуватися про природу, про все живе,- простягни руки своїм сусідам  і візьми їх за руки.
Учитель: Давайте ось так дружно, як ви взялись за руки, ми будемо єдині у своєму прагненні зберегти нашу матінку-природу.