Сценарій години спілкування на тему"Пророче слово Кобзаря"

Не журися, Україно!

«Борітеся – поборете,
Вам Бог помагає!
За вас правда, за вас слава
І воля святая»
….
«Не журися, Україно,
Панно синьоока!
Твоя воля як той сокіл,
Літає високо.

Її турки не спалили,
Ляхи і татари…
Бог поможе – розійдуться
І московські хмари!»
…..
« І на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люде на землі!»
Тарас Шевченко.
З днем народження, пророче.

 

ПІСНЯ ПРО КОБЗАРЯ

1. Відкриваю Кобзар і душею радію,
Кожне слово твоє, оберіг золотий.
І у серці моїм оживає надія,
Уклоняюсь тобі, мій Кобзарю святий.

ПР :
За любов до рідної землі,
За пісні твої пророчі.
За калину білу на весні,
Чорні брови, карі очі.

Програш

2. Відкриваю Кобзар, цю священную книгу
І молюся і вірю, у пророчі слова.
Відкриваю Кобзар і на серці утіха,
Доки мова живе, Україна жива.

ПР : І любов до рідної землі,
І пісні твої пророчі.
І калину білу на весні,
Чорні брови, карі очі.

1 куплет.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                            Пророче слово Кобзаря                                                             

Голос за кадром :

Благословен той день і час,

Коли прослалась килимами

Земля, яку сходив Тарас

Малими босими ногами.

Земля, яку скропив Тарас

Дрібними росами — сльозами.

                                          Спів пташок.

                                     (На сцену виходять ведучі. )

 Ведучий 1

    Прийшла весна… Постукала в віконце,

    Весняний теплий вітерець подув.

    А із-за хмари виглянуло сонце

    І соловейко заспівав в саду…

 Ведучий 2

    Дерева вже бруньки порозпускали,

    Он, гілка наряджається в листки.

     І крокуси в саду порозквітали,

     До сонця потягнулися ростки.

 Ведучий  1

І знов весна несе тепло,
Несе пробудження і радість,
І вкотре нас сюди звело
Шевченкове одвічне свято.

 Ведучий 2

 Уже спливло багато літ,
Як доля нам явила з неба
Нашу надію, сонця світ,
Художника, вождя, поета.

Ведучі ставлять свічку біля портрета.

Вчитель  Тарас Шевченко… Такий великий, що бути більшим не можна. Як Україна. Як світ. Ріс безрідним сиротою, а став найріднішим усім нам з покоління і в покоління. Був кріпаком, а заговорив і показав шлях до свободи. Жив в імперії сваволі, насильства й наруги, де на всіх язиках все мовчить, а кликав порвати кайдани і йти просто, щоб не було за собою і зерна неправди. Мордувався в тюрмі народів і був свідком зречення материнської мови, культури й історії, а залишався вірним ідеалам волі й братерства, горів очисним вогнем сумління і вражав своїм запитанням, як полум’ям сорому: хто ж ми, чиїх батьків, ким і за що закуті… Він безсмертний, як саме життя, тому став нашою долею і заповітом. І на сторожі правди, любові і честі стоїть його слово

 Ведучий 1

Кобзарю, знов до тебе я приходжу,
бо ти для мене - совість і закон.
Прости, що я дрібницями тривожу
твій вічний, твій глибокий сон.

А може, це не зовсім і дрібниця,
Ти ж бачиш сам, які складні часи:
Великі струси. Перелом традицій.
Переосмислення краси.

І вічний рух - у всесвіті, у світі.
Лише могили з місця - ані руш...
О скільки стало в нашому столітті
скалічених і безнадійних душ!

 Ведучий 2

Коли серцю моєму неспокою треба,

Коли сил воно прагне здобуть для добра,-

Я іду, наш Кобзарю, до тебе

Так, як спраглий у спеку іде до Дніпра.

 

Я іду не одна: наче море до скелі приходить

Щоб тобі уклонитись до ніг, цілий світ,

Бо крізь хмари часу зміг розгледіть ти сонце

І життям нелегким наближав його схід.

 Ведучий 1

 По забутих стежках, у безмежжі сліпого блукання,
Твоє слово, Тарасе, зорею освічує шлях,
Твої горді пісні розривають кайдани мовчання,
Чистим світлом ведуть по широких вкраїнських полях.

Вчитель. А зараз ми подивимись разом з вами  4-хвилинний відеоролик від проєкту «Книга-мандрівка» «Як Тарас Шевченко став зіркою». Цей проєкт пропонує здійснити подорож Україною: побачити місця та познайомитися з постатями. Анімаційний  відеоролик динамічний і цікавий, а також озвучений відомим представником чи представницею української культури.

З’ясуємо значення окремих слів та пригадаємо контекст:

Дяк — помічник священника. Контекст: у ХІХ столітті навчання здобували в школах при церквах, а вчителями були дяки та священики.       Козачок — хлопчик-слуга у дворян.        Фразеологізм «тихою сапою» — якнайбільш непомітно. Звідки походить цей фразеологізм? Із Середньовіччя, коли було важливо тихо й непомітно для ворога викопати підкоп чи тунель під фортецею.          Денді — вишукано, модно і пишно вдягнена людина (СУМ). Пригадайте автопортрет Шевченка 1843 року, наприклад, де він сидить за письмовим столом — там він юний і модний, справжнісінький денді!    Олдскульний — зроблений по-старому. Робити щось олдскульно — так, як робили батьки й діди, але як уже не робить нове покоління. Доберіть разом з учнями зрозумілий для всіх приклад.

Кобзар — народний співець, який грає на кобзі чи лірі, часто з вадами зору та хлопчиком-помічником. Про що співали кобзарі? Вони все знали, як Google: приносили найактуальніші новини про сучасність та робили доступні екскурси в історію.             «Борітеся — поборете!» — наприкінці відео з’являються кадри, на яких герой Небесної Сотні Сергій Нігоян читає фрагмент із поеми «Кавказ».

Після перегляду відео будуть запитання на уважність та пригадування фактів життєвого шляху Шевченка.

                          

                      Фільм    « Як Шевченко став зіркою»

 Запитання на уважність Можна подивитися відеоролик ще раз, щоб звернути увагу на деталі.  За скільки Шевченка викупили з кріпацтва? Який факт із короткого відеоролика запам’ятався їм найбільше? Чим би ще варто було доповнити таке відео, чого в ньому бракує? Куди глядачі мандрували разом із Тарасом Шевченком у відеоролику? (Відповідь: село Моринці на Черкащині, Санкт-Петербург, Оренбурзький окремий корпус, Аральське море, Чернеча гора в Каневі

                     Інсценізація «Народження Тараса»

(грає сумна мелодія за мотивами «Реве та стогне…» ) 

-Кар, привіт, сестро.    

-Кар, привіт, сестро.  

-Де це ти літала?

-Ой, спитай краще, де я не бувала: і на Московщині, і в Польщі, навіть у Сибіру побувала. Надивилася всього із всякого миру.

-А що там в Московщині є чим поживиться?

Добре там, де нас немає, люба сестро.Хто багатий – має усього доволі, а у бідного нічого крім ли хої долі . Ну а ти десь побувала?

-Ні. Нікуди не літала, живу понині,  як і жила в Україні

В саду вишневім коло хати

Там породила сина мати

В убогій хаті край села

Над чистим ставом сповивала

Своє дитя

Тарасиком назвала

Летім зі мною, покажу і по дорозі розкажу.

-Кар, летімо.

(Звучить мелодія «Гойда, гойда…» та «Лелеченько…» Мати над колискою)

Ой навіщо, сину, я тебе породила?

На світ Божий пустила?

Ми ж обоє змучені раби

Не знаєм радісної днини

Нам вік доводиться терпіть

Не розгинать своєї спини.

Яка тебе чекає доля?

Чи буде колись тая воля?

Ой навіщо, сину, я тебе породила?

                                            (Чшшшш(виходить)

 (Звучить мелодія «Гойда, гойда…»)

-Ось він, Тарас, тихо спить.

-Ой яке мале.

-Не каркай, щоб не розбудить, бо далі йому буде гірко.

-Тяжко буде сироті без роду, що його чекає? Рабство? Хоч з гори та в воду.

_Що ти, сестро, не накаркай, серденька не край, що судилось, те і буде, біди не накликай.

Подивись, яка краса

Сонце, чисті небеса.

А літа біжать, минають,

діти швидко підростають.

(Вибігає мати: Поналітало вороння, ану киш.)

                   

 

 

 

 

 

 

Читець  Підняв Дніпро чорні хвилі, явір похилився,

На Чернечій,на могилі , Тарас зажурився.

Україно, Україно, мамо моя рідна,

Пограбована ти в мене, тому й така бідна.

 Нема миру, нема правди, нема волі й долі,

Бо чужії отамани сидять  на престолі?

А де ж сини твої, Україно, козацької сили?В чистім полі, де тополі «Могили. Могили…Як соколи, чорноброві до Бога злітають,

Отамани  на їх крові гроші заробляють.

 Читець

Шевченко думами своїми

Надію в нас колись вселяв,

Що буде наша Україна

Цвісти серед усіх держав.

Він бачив в мріях Батьківщину

Багату щедрості й добра,

Що нам палку дає надію

На кращий час і майбуття.

Тепер держава не змінилась:

І зараз бідна та сумна...

Лише кріпацтво відмінилось

Й татарської орди нема.

 Читець

Сонце сходить, як і завше

Десь за небокраєм.

Україна знову плаче ,

І краю немає.

Час пливе, летить у вічність,

Вітер обганяє.

Рідна ненька знов з сльозами

Дітей проводжає.

Чую , стогне синє море,

Гори почорніли.      

 В Україні вільній діти      

 Знову сиротіють.

 

                          Інсценізація  «Розмова  двох Тарасів» 

Хлопчик. Не журися, Тарасе!Тарас. Хто ти? Я тебе знаю?   Хлопчик. Звичайно ж знаєш. Я ж твоє дитинство.Тарас. Так. Ти схожий на мене малого. Я тоді був щасливий серед степів, у бур‘янах. Тоді я був вільний, як вітер у полі, як річка, яку неможливо спинити.

Хлопчик. Так, тоді були мрії про  добро рідного краю, про вільну Україну і, здавалося , що все ще попереду.

Тарас. То було колись…Мрії, кажеш, де ж ті мрії? Розбилися об мури солдатчини. Для чого ж я жив? Коли залишився сам  і сліду по собі не лишив ніякого.

Хлопчик. Неправда!  Ти лишив по собі такий слід, що не забудеться людьми ніколи!

Тарас. Правда? Що ж то за слід?

Хлопчик. Слово твоє, вірші твої, безмежна твоя любов до свого народу і України . Їх завжди пам’ятатимуть.

Тарас. Що це? Ти чуєш? Що це за звук?(зацікавлено прислухаються , сідають і дивляться )

                     Звучить мелодія пісні «Сонце заходить…» Відеролик

Хлопчик. Так… Сонце заходить – то й час нам уже, Тарасе, гнати вівці додому…

Тарас: Я заночую тут. Мене й так ніхто не чекає. Мачуха ненавидить, щовечора битий...

Хлопчик: А вівці?

Тарас: Жени й моїх овець, а у селі вони й самі дорогу до двору знайдуть.

Хлопчик: А вечеряти? Ти ж голодний...

Тарас: Вечеря! Була вечеря, коли мати жила. Тепер мене годують штовханцями... А тоді, тоді кожен вечір був святом! А ще як навесні вишні зацвітуть, як сядемо вечеряти надворі, як соловейко защебече-защебече! Катерина вечерю подає, а мама на нас дивиться і посміхається... (Замовкає, а через хвилину продовжує):А спали ми під відкритим небом, на подвір'ї, а над нами роїлися зорі, і тато казав, що десь там сяє і моя зірка... (Плаче)  Мультфільм  «Садок вишневий коло хати»

Тарас: Нема в мене долі.

Хлопчик: Не журися, Тарасе. Я підслухав, як баба-повитуха пророчила матері про твою  долю.  Казала, що ти неабияка дитина. Казала, що уже народився такий, що волю в панів одніме... Каза­ла, що,  це якраз ти...

Тарас: Волю? В царя відібрати, а людям дати?! Ех, якби я мав таку силу! Моя мама від тяжкої панщини померла, батька по місяцеві дома нема, бо все його кудись пан посилає, все кудись відправляє... А в хаті злидні несказанні...         

  Вірш «За що не знаю називають…»

 Хлопчик: Женімо, Тарасе, отару! Поночіє...

Тарас: Не пожену. Заночую отут під зорями в полі. Може, хоч мама присниться або козаки. Козаки мені часто сняться.

Хлопчик: Тоді добраніч, Тарасику! Я тобі вранці хліба принесу!

 

                                       

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                         Пісня про козаків 7 клас

Ведучий 1

До стовпів ішов хлопчина

І не знав тоді про себе, -

Що могутніми плечима

Підіпре вкраїнське небо.

 Ведучий 2

  Руки й душа молодого Тараса просять фарби, бо цвітуть у серці дивні квіти: радість і сльози цвітуть ліліями білими, маком червоним, рожевими мріями .
 Ведучий 1

 Ще буде літні сад і незабутній Сошенко… Ще буде Академія мистецтв і перша збірка поезій – безсмертний і вічний “Кобзар”!
 Ведучий 2

 Ще буде воля, воля буде!
Дихнеш, дихнеш на повні груди!
Ведучий 1

 А поки   що  мрії… І нестримане бажання волі.

 Читець

І виріс він, і кобзу взяв,
І струн її торкнувсь рукою —
І пісня дивна полилась, 
Сповита вічною журбою.

В тій пісні людям він співав
Про щастя. Про добро. Про волю.
Будив зі сну, пророкував
їм вищу і найкращу долю.

  Вчитель

  З  іменемТараса Шевченка  сьогодні на планеті іденти­фікується Україна та українці. А Шевченків «Кобзар»… Це Біблія українського народу, якій судилося бути безсмертною, бо сам народ визнав її своєю книгою. Народ, який має такого поета, як Шевченко, і таку вічну книгу, як ,,Кобзар“, – безсмертний. У творах поетах переплелися долі кріпачок з долею неньки – України, боротьба гайдамаків та козаків із боротьбою народу за щастя і волю. Духовну велич і красу підніс на найвищу височінь, чим збагатив увесь світ. У багатьох оселях наших земляків сьогодні побачиш портрет Шевченка, заквітчаний вишитим рушником. А на столі, поряд із хлібом, лежить книга його поезії – ,,Кобзар” .

                     (  Пісня «Кобзар пісня про Шевченка» )

Вчитель  Геніальний творець. У безсмертних рядках «Заповіту»

Ти навіки живий полиновими травами мрій, 
Твоє слово повік буде в пам'яті нації жити 
Невгасимим вогнем, джерелом для майбутніх надій. 

              Пісня «Заповіт» відеозапис у виконанні сучасних виконавців

 Читець    Зоре моя, мій друже єдиний!

Ти не знаєш, що діється

В нас на Україні.

А я знаю і розкажу тобі,

Спать не ляжу.

А ти завтра тихесенько

Богові розкажеш. ?

Україно! …Україно!

Серце моє, ненько!

Як згадаю твою долю,

Заплаче серденько

(Чутно мелодію  пісні  «Зоре моя вечірняя…»)

 Читець

Отаке то зараз лихо 

По всій Україні

Гірше пекла…

А за віщо?

За що люде гинуть?

Того ж батька, такі ж діти

Жити б та брататься!

Ні, не вміли, не хотіли.

 Читець

Світе тихий, краю милий,

Моя Україно,

За що тебе сплюндровано,

За що ,мамо, гинеш?

Чи ти рано ,до схід сонця,

Богу не молилась?

Чи ти діточок непевних     

Звичаю не вчила?

                       

                             Інсценізація  (Виходить Україна і 2  читці )

Читець 1

Встає хмара з-за лиману,

А другая з поля.

Зажурилась Україна,

Така її доля.

Зажурилась, заплакала,

Як мала дитина.

Ніхто її не рятує,

Козачество гине.

 Гине слава, Батьківщина      Не має, де дітись.

Читець 2

Тихо плаче Україна сльозами і кров’ю…

Кат будує своє «завтра» на горі людському…

Гірко плаче Україна і тяжко ридає…

Своїх синів, що померли, cльозами вмиває…

Плаче ненька – Україна…

Плаче кожна мати,

Та ,що сина відпустила,     Волю здобувати…

Читець 1

 В материнській вишиванці, де вогонь-руїна,

йшла до Бога рано-вранці  Ненька-Україна.

Вітер коси розплітає, в небі чорна хмара,

стала вона й тихо – тихо в Господа питає:

 Україна (звертається до Бога)

- За що, за що мені ,Боже, та й такая  кара?

Синів вбито , в чистім полі могили як рани,

знову хотять моїй волі одягти кайдани.

Бач, калина зажурилась, бо вдовою стала:

- Чи я тобі не молилась? Чи я не благала?

Перед ляхом боронила православну віру,

святий хрестик не зронила в холоднім Сибіру.

Дощем збито в полі жито, нема кому жати:

- Скільки іще сльози лити і синів ховати?

- За що, за що мені ,Боже, та й такая  кара?

Синів вбито , в чистім полі могили як рани…

Читець 2  Скоро, скоро  день  уже настане,

хто меча підняв на тебе, на коліна стане!

Свята правда, воля й доля в твоїм домі буде,

тільки кату не пробачать ні Бог, а ні люди.

 Не журися, Україно,

Панно синьоока.

Твоя доля,

як той сокіл,  - Ще злетить високо.  Її турки не спалили,    Ляхи і татари,   Бог поможе – переможем      Й московськії хмари.

                                  ( Учасники інсценізації йдуть зі сцени )

Читець Доля України

Хіба хто міг колись таке  сказати,

Що будуть в нас, у рідній стороні,

Густи, ревти  і гради, і гармати.

Я б  не повірила ніколи у житті.

Хіба хто міг колись таке сказати,

Що будуть у нас рідну землю відбирать:

Спочатку Крим,  Донецьк, Луганськ,

А завтра схочуть і Карпати.

Про це міг лиш  Шевченко написать.

Тож недарма прозвали всі його пророком,

Великим генієм і вічним Кобзарем.

Його слова живуть і будуть жити

У серці нашім , поки ми живем.

Його слова окрилюють нам душу.

В них чиста правда, віра в майбуття.

Тож слухайте, ви мудрого Тараса,

Борітеся, бо Україна  серцю мила

Читець

Які слова Тарасові пророчі.

Від них  і кров у жилах застига.

Він всіх попереджав, що суд настане,

Що люд підніметься за волю до життя.

Що одцурається брат брата,

І потече ріками  людська кров.

Що рідна мати  прокляне дитину

І у  ярмі Вкраїна буде знов.

Що знову будуть гинути найкращі:

Сини  і  доньки,  батьки  й матері .

Своїм життям нам волю здобували,

У цій нелегкій, тяжкій боротьбі.

І я прошу, і всіх людей благаю:

Єднайтеся, бо ми всі сестри і брати!

Дай Боже,  сили нам  і витримки навіки,  Щоб мир і спокій був на всій землі.

 Його пророчії слова   Одвічно совість нашу будять,    Пересторогою звучать:
"Ви схаменіться! Будьте люди..."

Ведучий 2

 Хай же й сьогодні, і в наступні роки розбудови української держави обпікає промерзлі наші душі огнем словесним Шевченко, хай воскресає він, пророк народу нашого, повсякчасно у наших благородних помислах і державних ділах.

Ведучий 1  Так хочеться, щоб в Україні був лиш мир,

Щоб навесні у кожного  зацвів червоний кущ калини,

Щоб кожен з нас із гордістю сказав:

«Я так пишаюсь тим, що УКРАЇНЕЦЬ» Пісня «Не журися, Україно»

 

 

 

 

                                          

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Інсценізація    (Підходить хлопчик)

Хлопчик. Не журися, Тарасе!

Тарас. Хто ти? Я тебе знаю?

Хлопчик. Звичайно ж знаєш. Я ж твоє дитинство.

Тарас. Так. Ти схожий на мене малого. Я тоді був щасливий серед степів, у бур‘янах. Тоді я був вільний, як вітер у полі, як річка, яку неможливо спинити.

Хлопчик. Так, тоді були мрії про  добро рідного краю, про вільну Україну і, здавалося ,що все ще попереду.

Тарас. То було колись…Мрії, кажеш, де ж ті мрії? Розбилися об мури солдатчини. Для чого ж я жив? Коли залишився сам  і сліду по собі не лишив ніякого.

Хлопчик. Неправда!  Ти лишив по собі такий слід, що не забудеться людьми ніколи!

Тарас. Правда? Що ж то за слід?

Хлопчик. Слово твоє, вірші твої, безмежна твоя любов до свого народу і України . Їх завжди пам’ятатимуть.

Тарас. Що це? Ти чуєш? Що це за звук?

(зацікавлено прислухаються , сідають і дивляться )

                     Звучить мелодія пісні "По діброві вітер віє"(відео)

Тарас. Дивись, Степане, як прегарно сонце заходить! А небо – як прекрасно барвами міниться!... Ех, як хотілось би мені уміти вже добре малювати, мати фарби і змалювати оту красу… (Задумливо)

                                          Сонце заходить, гори чорніють,

                                          Пташечка тихне, поле німіє…

Хлопчик. Так… Сонце заходить – то й час нам уже, Тарасе, гнати вівці додому…

Тарас: Я заночую тут. Мене й так ніхто не чекає. Мачуха ненавидить, щовечора битий...

Хлопчик: А вівці?

Тарас: Жени й моїх овець, а у селі вони й самі дорогу до двору знайдуть.

Хлопчик: А вечеряти? Ти ж голодний...

Тарас: Вечеря! Була вечеря, коли мати жила. Тепер мене годують штовханцями... А тоді, тоді кожен вечір був святом! А ще як навесні вишні зацвітуть, як сядемо вечеряти надворі, як соловейко защебече-защебече! Катерина вечерю подає, а мама на нас дивиться і посміхається...

  (Замовкає, а через хвилину продовжує):

А спали ми під відкритим небом, на подвір'ї, а над нами роїлися зорі, і тато казав, що десь там сяє і моя зірка... (Плаче).

                       Мультфільм  «Садок вишневий коло хати».

 Хлопчик: Не плач, Тарасе. Послухай, я тобі велику таємницю від­крию, тільки нікому не розказуй, бо біда тобі ж самому буде!

Тарас: Ну, яка в тебе може бути таємниця?

Хлопчик: У мене сестричка народилася, то я вночі підслухав, як баба-повитуха пророчила матері про долю малої. Вона, знаєш, перш, ніж увійти до хати, де має дитина народитися, у вікно дивиться і в ньому бачить тієї дитини долю.

Тарас: Нема в мене долі. А про твою сестричку мені й не цікаво слуха­ти. Яка тут може бути таємниця?

Хлопчик: Є, є таємниця! Баба й про твою долю матері розповіла. Ка­же, що як глянула колись у ваше вікно, мало не зомліла. Сидить, каже, кругом стола повно панів, а між панством - мужик стоїть, вичитує щось із паперів. А вони на нього кулаками махають, а підійти бояться. Коли це, де не візьмись, щось таке, як цар у короні, та як не схопляться з тим мужиком за барки: той за груди, а той за шию.

Тарас: А далі що?

Хлопчик: А далі баба розповідати побоялася. Казала, що ти неабияка дитина. Казала, що уже народився такий, що волю в панів одніме... Каза­ла, що, може, це якраз ти...

Тарас: Волю? В царя відібрати, а людям дати?! Ех, якби я мав таку силу! Моя мама від тяжкої панщини померла, батька по місяцеві дома нема, бо все його кудись пан посилає, все кудись відправляє... А в хаті злидні несказанні...

 Хлопчик: Женімо, Тарасе, отару! Поночіє...

Тарас: Не пожену. Заночую отут під зорями в полі. Може, хоч мама присниться або козаки. Козаки мені часто сняться.

Хлопчик: Тоді добраніч, Тарасику! Я тобі вранці хліба принесу!

 

 

 

 

 

 

Інсценізація  (Виходить Україна і 2  читці )

Читець 1

Встає хмара з-за лиману,

А другая з поля.

Зажурилась Україна,

Така її доля.

Зажурилась, заплакала,

Як мала дитина.

Ніхто її не рятує,

Козачество гине.

 Гине слава, Батьківщина      Не має, де дітись.

Читець 2

Тихо плаче Україна сльозами і кров’ю…

Кат будує своє «завтра» на горі людському…

Гірко плаче Україна і тяжко ридає…

Своїх синів, що померли, cльозами вмиває…

Плаче ненька – Україна…

Плаче кожна мати,

Та ,що сина відпустила,     Волю здобувати…

Читець 1

 В материнській вишиванці, де вогонь-руїна,

йшла до Бога рано-вранці  Ненька-Україна.

Вітер коси розплітає, в небі чорна хмара,

стала вона й тихо – тихо в Господа питає:

 Україна (звертається до Бога)

- За що, за що мені ,Боже, та й такая  кара?

Синів вбито , в чистім полі могили як рани,

знову хотять моїй волі одягти кайдани.

Бач, калина зажурилась, бо вдовою стала:

- Чи я тобі не молилась? Чи я не благала?

Перед ляхом боронила православну віру,

святий хрестик не зронила в холоднім Сибіру.

Дощем збито в полі жито, нема кому жати:

- Скільки іще сльози лити і синів ховати?

- За що, за що мені ,Боже, та й такая  кара?

Синів вбито , в чистім полі могили як рани…

Читець 2  Скоро, скоро  день  уже настане,

хто меча підняв на тебе, на коліна стане! 

Свята правда, воля й доля в твоїм домі буде,

тільки кату не пробачать ні Бог, а ні люди.

 Не журися, Україно,

Панно синьоока.

Твоя доля,

як той сокіл,   Ще злетить високо.   Її турки не спалили,    Ляхи і татари,

Бог поможе – переможем      Й московськії хмари.

                                  ( Учасники інсценізації виходять )

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                Запитання вікторини, які роздаються перед виступом

Т. Г. Шевченка називають основоположником нової української літературної мови. Чому?

Коли народився Т. Г. Шевченко?

Пан, у якого Т.Г. Шевченко служив козачком

Які художні твори про життя Шевченка ви знаєте?

Хто їх автор?

 Хто писав про Шевченка: "Він вийшов з народу, жив з народом і не тільки думкою, а й умовами життя був з ним тісно, кровно зв’язаний"?

Як називається перша збірка Шевченка і скільки творів ввійшло до неї?

Назвіть п’ять відомих пісень на слова Шевченка.
 

 

 

 

 

 

 

 

 

Яким би було моє життя аби не проклята війна?

 

Чи думала я колись, що буду жити в страшні  часи, коли над головою літатимуть ракети, в новинах щодня повідомлятимуть про смерті, а слова «бомбосховище» і «тривога» стануть повсякденними? Звичайно ж що  ні,  але, мабуть, вже  звикла…

          І все ж таки є моменти, коли  думка: «А що було б, якби не війна? Яким би було моє життя?» невідступно ходить поруч.

Відповіді я не знаю та й важко говорити про те, чого не можеш передбачити. Тому залишається лише мріяти.

А мрія моя зовсім не з фантастичного фільму. Вона звичайна.

          Я МРІЮ, найперше, не боятися  новин. Щоб по телевізору або наживо не звучала мелодія «Плине кача»…

        Я МРІЮ  навчатися спокійно і видалити додаток «Повітряна тривога», від якого прокидаєшся вночі і здригаєшся вдень…

       Я МРІЮ, щоб мій тато і брат завжди були поруч…

        Я МРІЮ помандрувати Україною і щоб  із карти зникла червона лінія, що  шматує  її  на частини…

        Мрію і вірю, що це все дуже скоро здійсниться.

        А яким би було моє життя аби не проклята війна? Воно було би ЩАСЛИВИМ! Бо жити без тривог, не боятися завтрашнього дня і мати спокій в душі це і є найбільше щастя.

        

                                           Пророчий голос Кобзаря

                                           

 

                                          Благословен той день і час,

Коли прослалась килимами

Земля, яку сходив Тарас

Малими босими ногами.

Земля, яку скропив Тарас

                                                                      Дрібними росами — сльозами.

 

 

 

Вступ Тарас Шевченко… Такий великий, що бути більшим не можна. Як Україна. Як світ. Ріс безрідним сиротою, а став найріднішим усім нам з покоління і в покоління. Був кріпаком, а заговорив і показав шлях до свободи. Жив в імперії сваволі, насильства й наруги, де на всіх язиках все мовчить, а кликав порвати кайдани і йти просто, щоб не було за собою і зерна неправди. Мордувався в тюрмі народів і був свідком зречення материнської мови, культури й історії, а залишався вірним ідеалам волі й братерства, горів очисним вогнем сумління і вражав своїм запитанням, як полум’ям сорому: хто ж ми, чиїх батьків, ким і за що закуті… Він безсмертний, як саме життя, тому став нашою долею і заповітом. І на сторожі правди, любові і честі стоїть його слово. Відеоролик-мандрівка

Подивіться разом з учнями 4-хвилинний відеоролик від проєкту «Книга-мандрівка» «Як Тарас Шевченко став зіркою». Цей проєкт пропонує здійснити подорож Україною: побачити місця та познайомитися з постатями. Кожен анімаційний відеоролик динамічний і цікавий, а також озвучений відомим представником чи представницею української культури. Відеоролики можна використовувати на уроках історії, мови, літератури.

Спершу проведіть підготовку до перегляду, з’ясуйте значення окремих слів та пригадайте з дітьми контекст:

• Дяк — помічник священника. Контекст: у ХІХ столітті навчання здобували в школах при церквах, а вчителями були дяки та священики.
• Козачок — хлопчик-слуга у дворян.
• Фразеологізм «тихою сапою» — якнайбільш непомітно. Звідки походить цей фразеологізм? Із Середньовіччя, коли було важливо тихо й непомітно для ворога викопати підкоп чи тунель під фортецею.
• Денді — вишукано, модно і пишно вдягнена людина (СУМ). Пригадайте автопортрет Шевченка 1843 року, наприклад, де він сидить за письмовим столом — там він юний і модний, справжнісінький денді!
• Олдскульний — зроблений по-старому. Робити щось олдскульно — так, як робили батьки й діди, але як уже не робить нове покоління. Доберіть разом з учнями зрозумілий для всіх приклад.
• Кобзар — народний співець, який грає на кобзі чи лірі, часто з вадами зору та хлопчиком-помічником. Про що співали кобзарі? Вони все знали, як Google: приносили найактуальніші новини про сучасність та робили доступні екскурси в історію.
• «Борітеся — поборете!» — наприкінці відео з’являються кадри, на яких герой Небесної Сотні Сергій Нігоян читає фрагмент із поеми «Кавказ». Можна подивитися відеоролик ще раз, щоб звернути увагу на деталі. А ще — попросити учнів розповісти, який факт із короткого відеоролика запам’ятався їм найбільше? Або поміркувати: чим би ще варто було доповнити таке відео, чого в ньому бракує? Куди глядачі мандрували разом із Тарасом Шевченком у відеоролику? (Відповідь: село Моринці на Черкащині, Санкт-Петербург, Оренбурзький окремий корпус, Аральське море, Чернеча гора в Каневі).

Після перегляду відео поставте учням запитання на уважність та пригадування фактів життєвого шляху Шевченка. Наприклад: за скільки Шевченка викупили з кріпацтва?

 (Проводиться за допомогою проектування презентації (див. Додаток А))

Запитання до вікторини:

1. Т. Г. Шевченка називають основоположником нової української літературної мови. Чому?
2. Коли народився Т. Г. Шевченко?
3. Пан, у якого Т.Г. Шевченко служив козачком
4. Російський письменник, портрет якого намалював К.П. Брюллов, щоб розіграти його в лотерею і викупити Т.Г. Шевченка з кріпацтва
5. Великий російський художник, у якого вчився Т.Г. Шевченко
6. Які художні твори про життя Шевченка ви знаєте?
7.  Хто їх автор?
8. Коли за життя Т.Г. Шевченка виходили твори під назвою «Кобзар»?
9. Кому належать ці слова: "Шевченко, Пушкін, Міцкевич - люди, які втілюють дух народу з найбільшою красою, силою, повнотою"?
10.  Хто писав про Шевченка: "Він вийшов з народу, жив з народом і не тільки думкою, а й умовами життя був з ним тісно, кровно зв’язаний"?
11. Як називається перша збірка Шевченка і скільки творів ввійшло до неї?
12.                Назвіть п’ять відомих пісень на слова Шевченка.
     

Доповни речення і скажи, з якого твору

13. «Неначе човен в синім морі...»
14.  «І мене в сім'ї великій...»
15. «...Та недовго сонце гріло, Недовго молилось...»
16. “ Боже мій єдиний!
    Так от де рай! Уже нащо
    Золотом облиті
    Блюдолизи, аж ось і сам,
    Високий, сердитий,
    Виступає; обок його
    Цариця небога,
    Мов опеньок засушений,
    Тонка, довгонога...? ”
17. “ Учітесь, читайте,
    І чужому научайтесь,
    Й свого не цурайтесь...? ”
18. « Борітеся — поборете,
    Вам Бог помагає!
    За вас правда, за вас слава
    І воля святая! — »
19. Хто про кого сказав: «Він був сином мужика і став володарем у царстві Духа. Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури... Доля переслідувала його в житті скільки лиш могла, та вона не зуміла перетворити золото його душі у ржу...»?
20. Хто написав про Великого Кобзаря: «Тарас Шевченко! Досить було однієї людини, щоб урятувати цілу націю»?

Відповіді:

1. Т.Г. Шевченко виступав як народний поет. Він писав свої твори живою народною, розмовною мовою. На його творах училися письменники: Марко Вовчок, Леся Українка, Іван Франко, Михайло Коцюбинський. І в наш час письменники вчаться у Шевченка служити народові своєю творчістю.
2. 9 березня 1814 року
3. Пан Енгельгардт
4. В.А. Жуковський
5. К.П. Брюллов
6.  «В бур'янах», «Тарасові шляхи», «Тарасова земля»,  «Син-колос», «Петербурзька осінь», «Поетова молодість», «Стежки до Кобзаря»
7. С.Васильченко "В бур’янах", О.Іваненко "Тарасові шляхи", О.Ільченко "Петербурзька осінь", Д.Косарик "Син-колос" ? Д. Красицький  «Тарасова земля»,  О. Ільченко «Петербурзька осінь», Л. Смілянський «Поетова молодість», В. Костенка «Стежки до Кобзаря».
8. В 1840 p., в 1844 р. та 1860 р
9.  О.М.Горькому.
10.  М.О.Добролюбов.
11.  "Кобзар" 8 творів.
12.  "Реве та стогне Дніпр широкий", "Така її для", "Думи мої, думи мої", "Садок вишневий коло хати", "Заповіт".
13.  Балада «Причинна»
14.  «Заповіт»
15.  «Мені тринадцятий минало»
16.  “ Сон ”
17.  “І мертвим, і живим…”
18.  “ Кавказ ”
19.  І. Франко про Т.Шевченка
20.  Остап Вишня

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                             Пророчий голос Кобзаря

Спів пташок.

(На сцену виходять ведучі. )

 

Ведучий 1

    Прийшла весна… Постукала в віконце,

    Весняний теплий вітерець подув.

    А із-за хмари виглянуло сонце

    І соловейко заспівав в саду…

 

Ведучий 2

    Дерева вже бруньки порозпускали,

    Он, гілка наряджається в листки.

     І крокуси в саду порозквітали,

     До сонця потягнулися ростки.

 

Ведучий  1

І знов весна несе тепло,
Несе пробудження і радість,
І вкотре нас сюди звело
Шевченкове одвічне свято.

 

Ведучий 2

 Уже спливло багато літ,
Як доля нам явила з неба
Нашу надію, сонця світ,
Художника, вождя, поета.

 

Виходять ведучі 3 і 4, ставлять свічку біля портрета. 1і2 сходять

 

Ведучий 3   Кобзареві!

Кобзарю, знов до тебе я приходжу,
бо ти для мене - совість і закон.
Прости, що я дрібницями тривожу
твій вічний, твій глибокий сон.

А може, це не зовсім і дрібниця,
Ти ж бачиш сам, які складні часи:
Великі струси. Перелом традицій.
Переосмислення краси.

І вічний рух - у всесвіті, у світі.
Лише могили з місця - ані руш...
О скільки стало в нашому столітті
скалічених і безнадійних душ!

 

 

 

Ведучий 4

Коли серцю моєму неспокою треба,

Коли сил воно прагне здобуть для добра,-

Я іду, наш Кобзарю, до тебе

Так, як спраглий у спеку іде до Дніпра.

 

Я іду не одна: наче море до скелі приходить,

Щоб тобі уклонитись до ніг, цілий світ,

Бо крізь хмари часу зміг розгледіть ти сонце

І життям нелегким наближав його схід.

 

Ведучий 3

 По забутих стежках, у безмежжі сліпого блукання,
Твоє слово, Тарасе, зорею освічує шлях,
Твої горді пісні розривають кайдани мовчання,
Чистим світлом ведуть по широких вкраїнських полях.

 

Ведучий 4

Геніальний творець. У безсмертних рядках «Заповіту»

Ти навіки живий полиновими травами мрій, 
Твоє слово повік буде в пам'яті нації жити 
Невгасимим вогнем, джерелом для майбутніх надій. 

 

 

Пісня «Заповіт»

 

Читець

Підняв Дніпро чорні хвилі, явір похилився,

На Чернечій,на могилі , Тарас зажурився.

Україно, Україно, мамо моя рідна,

Пограбована ти в мене, тому й така бідна.

 

Нема миру, нема правди, нема волі й долі,

Бо чужії отамани сидять  на престолі?

• А де ж сини твої, Україно, козацької сили?
• В чистім полі, де тополі «Могили. Могили…

Як соколи, чорноброві до Бога злітають,

Отамани  на їх крові гроші заробляють.

 

Читець

Шевченко думами своїми

Надію в нас колись вселяв,

Що буде наша Україна

Цвісти серед усіх держав.

Він бачив в мріях Батьківщину

Багату щедрості й добра,

Що нам палку дає надію

На кращий час і майбуття.

Тепер держава не змінилась:

І зараз бідна та сумна...

Лише кріпацтво відмінилось

Й татарської орди нема.

 

Ведучий 1

Шевченків біль. Він протинає нас.

І гнівом вибухає в кожнім слові.

І крізь віки іде сумний Тарас

Предтечею в терновому вінкові.

 

Шевченко

Йшов до тебе, йшов я, Україно,

Довго йшов і все-таки прийшов,

Бо люблю тебе одну незмінно,

Бо у мене в жилах твоя кров.

Пам’ятаю,  як ти проводжала

В час тяжкий мене на чужину,

Материнську пісню заспівала

Для душі моєї чарівну.

Ти навчала: « Не сумуй, мій сину,

Смутком свого серця не карай,

Краще всього у тяжку хвилину

Рідну хату свою пригадай».

Я згадав про чорнобривці милі,

Батьків сад крізь далечінь шумів,

В снах несли мене дніпровські хвилі

До дитинства рідних берегів.

Вірив, що вернуся неодмінно,

Бо рідніш землі я не знайшов.

Йшов до тебе, йшов я , Україно,

Довго йшов і все-таки прийшов.

(Стоїть, вдивляється в далечінь)

 

Читець

Сонце сходить, як і завше

Десь за небокраєм.

Україна знову плаче ,

І краю немає.

Час пливе, летить у вічність,

Вітер обганяє.

Рідна ненька знов з сльозами

Дітей проводжає.

Чую , стогне синє море,

Гори почорніли.

В Україні вільній діти

Знову сиротіють.

 

(Підходить хлопчик)

Хлопчик. Не журися, Тарасе!

Тарас. Хто ти? Я тебе знаю?

Хлопчик. Звичайно ж знаєш. Я ж твоє дитинство.

Тарас. Так. Ти схожий на мене малого. Я тоді був щасливий серед степів, у бур‘янах. Тоді я був вільний, як вітер у полі, як річка,яку неможливо спинити.

Хлопчик. Так, тоді були мрії про  добро рідного краю, про вільну Україну і, здавалося ,що все ще попереду.

Тарас. То було колись…Мрії, кажеш, де ж ті мрії? Розбилися об мури солдатчини. Для чого ж я жив? Коли залишився сам  і сліду по собі не лишив ніякого.

Хлопчик. Неправда!  Ти лишив по собі такий слід, що не забудеться людьми ніколи!

Тарас. Правда? Що ж то за слід?

Хлопчик. Слово твоє, вірші твої, безмежна твоя любов до свого народу і України . Їх завжди пам’ятатимуть.

Тарас. Що це? Ти чуєш? Що це за звук?

(зацікавлено прислухаються , сідають і дивляться або виходять)

Звучить мелодія пісні "По діброві вітер віє". На сцені, під тополею, сидять два хлопчики-пастушки.

Тарас. Дивись, Степане, як прегарно сонце заходить! А небо – як прекрасно барвами міниться!... Ех, як хотілось би мені уміти вже добре малювати, мати фарби і змалювати оту красу… (Задумливо)

                                          Сонце заходить, гори чорніють,

                                          Пташечка тихне, поле німіє…

Хлопчик. Так… Сонце заходить – то й час нам уже, Тарасе, гнати вівці додому…

Тарас: Я заночую тут. Мене й так ніхто не чекає. Мачуха ненавидить, щовечора битий...

Хлопчик: А вівці?

Тарас: Жени й моїх овець, а у селі вони й самі дорогу до двору знайдуть.

Хлопчик: А вечеряти? Ти ж голодний...

Тарас: Вечеря! Була вечеря, коли мати жила. Тепер мене годують штовханцями... А тоді, тоді кожен вечір був святом! А ще як навесні вишні зацвітуть, як сядемо вечеряти надворі, як соловейко защебече-защебече! Катерина вечерю подає, а мама на нас дивиться і посміхається...

 

Пісня «Садок вишневий коло хати».

 (Замовкає, а через хвилину продовжує):

А спали ми під відкритим небом, на подвір'ї, а над нами роїлися зорі, і тато казав, що десь там сяє і моя зірка... (Плаче).

Хлопчик: Не плач, Тарасе. Послухай, я тобі велику таємницю від­крию, тільки нікому не розказуй, бо біда тобі ж самому буде!

Тарас: Ну, яка в тебе може бути таємниця?

Хлопчик: У мене сестричка народилася, то я вночі підслухав, як баба-повитуха пророчила матері про долю малої. Вона, знаєш, перш, ніж увійти до хати, де має дитина народитися, у вікно дивиться і в ньому бачить тієї дитини долю.

Тарас: Нема в мене долі. А про твою сестричку мені й не цікаво слуха­ти. Яка тут може бути таємниця?

Хлопчик: Є, є таємниця! Баба й про твою долю матері розповіла. Ка­же, що як глянула колись у ваше вікно, мало не зомліла. Сидить, каже, кругом стола повно панів, а між панством - мужик стоїть, вичитує щось із паперів. А вони на нього кулаками махають, а підійти бояться. Коли це, де не візьмись, щось таке, як цар у короні, та як не схопляться з тим мужиком за барки: той за груди, а той за шию.

Тарас: А далі що?

Хлопчик: А далі баба розповідати побоялася. Казала, що ти неабияка дитина. Казала, що уже народився такий, що волю в панів одніме... Каза­ла, що, може, це якраз ти...

Тарас: Волю? В царя відібрати, а людям дати?! Ех, якби я мав таку силу! Моя мама від тяжкої панщини померла, батька по місяцеві дома нема, бо все його кудись пан посилає, все кудись відправляє... А в хаті злидні несказанні...

Читець

За що, не знаю, називають

Хатину в гаї тихим раєм.

Я в хаті мучився колись,

Мої там сльози пролились,

Найперші сльози; я не знаю,

Чи єсть у Бога люте зло!

Що б у тій хаті не жило?

А хату раєм називають!

 

Не називаю її раєм,

Тії хатиночки у гаї

Над чистим ставом край села.

Мене там мати повила

І, повиваючи, співала,

Свою нудьгу переливала

В свою дитину... В тім гаю,

У тій хатині, у раю,

Я бачив пекло... Там неволя,

Робота тяжкая, ніколи

І помолитись не дають.

Там матір добрую мою,

Ще молодую, у могилу

Нужда та праця положила.

 

Хлопчик: Женімо, Тарасе, отару! Поночіє...

Тарас: Не пожену. Заночую отут під зорями в полі. Може, хоч мама присниться або козаки. Козаки мені часто сняться, особливо один, ста­резний і сивоусий.

Хлопчик: Тоді добраніч, Тарасику! Я тобі вранці хліба принесу!

(Тарас вкладається під тополею, вкривається свиткою, засинає. З глибини сцени виринає старезний запорожець. У руках у нього дві великі книги. За­порожець сідає коло Тараса, гладить його по голові і сам до себе промовляє):

Козак

Було колись - в Україні

Ревіли гармати:

Було колись - запорожці

Вміли панувати.

Панували, добували

І славу, і волю:

Минулося - осталися

Могили на полі.

(Тарас прокидається, здивовано дивиться на козака, котрий наче не помічає хлопчикового здивування і продовжує):

Не вернуться сподівані.                   Смійся, лютий враже!

Не вернеться воля.                            Та не дуже, бо все гине, -

Не вернуться запорожці.                  Слава не поляже.

Не встануть гетьмани.                      Не поляже, а розкаже.

Не покриють Україну                       Що діялось в світі.

Червоні жупани!                                Чия правда, чия кривда

Обідрана, сиротою                             І чиї ми діти.

Понад Дніпром плаче:                      Наша пісня, наша дума

Тяжко-важко сиротині.                    Не вмре, не загине...

А ніхто не бачить...                          От де, люди, наша слава,

                                                            Слава України!

(Пригортає Тараса і наче показує хлопчика глядачам, продовжуючи):

Без золота, без каменю. Без хитрої мови. А голосна та правдива. Як Господа слово...

Тарас: Ви знову прийшли? Ви мені принесли ці грубезні книги?

Козак: Коли б волею якоїсь казкової сили наш народ постав перед необхідністю з-поміж уcix людських книг вибрати дві, то мав би узяти Біблію та "Кобзар". Без першої він був би неповноцінний морально, без другої - немислимий як народ, "Кобзар" - це Євангеліє від Тараса.

Тарас: Від Тараса? Але мій дідусь ніколи не читав Євангелія від Тара­са. Читав від Івана, Луки, Матвія, Марка...

Козак: Євангеліє від Тараса напишеш ти!

Тарас: Я? Але ж я не апостол! Чи зможу я, невчений кріпак, виконати те велике завдання, що Ви його на мене покладаєте? Я - сирота, козаче, і в мене нема нікого-нікого, хто б вивів мене в люди...

Козак: Нікого? В тебе є Україна. У тебе є Бог. У тебе є народ. Зможеш! У твоєму серці палає вогонь любові до України, а в душі маєш утаєний дар Божий – силу Пророка!

    Це багато, хлопчику, дуже багато. Україна стане твоєю Голгофою, воля - твоїм хрестом. Ти будеш розіп'ятий за свою Вітчизну і воскреснеш через неї... Сила твого слова, Тарасику, буде божественною. Цим словом ти врятуєш народ від німоти. Кожне твоє слово підтримуватиме волю, наше національне небо.

Тарас

Боже, дай мені душевний спокій,
Аби я зміг те прийняти,
Чого не зможу змінити.
Господи, дай мені відвагу
Те змінити, що зможу змінити.
Господи, дай мені мудрість
Аби я зміг відрізнити
Одне від одного. Амінь.
 

(Разом з Тарасом козак виходить. Появляються ведучі).

Ведучий 2

До стовпів ішов хлопчина

І не знав тоді про себе, -

Що могутніми плечима

Підіпре вкраїнське небо.

 

 Ведучий 1

  Руки й душа молодого Тараса просять фарби, бо цвітуть у серці дивні квіти: радість і сльози цвітуть ліліями білими, маком червоним, рожевими мріями .
 

 Ведучий 2

 Ще буде літні сад і незабутній Сошенко… Ще буде Академія мистецтв і перша збірка поезій – безсмертний і вічний “Кобзар”!
 

 Ведучий 1

 Ще буде воля, воля буде!
Дихнеш, дихнеш на повні груди!
 

Ведучий 2

 А поки   що  мрії… І нестримане бажання волі.

 

Читець

І виріс він, і кобзу взяв,
І струн її торкнувсь рукою —
І пісня дивна полилась, 
Сповита вічною журбою.

В тій пісні людям він співав
Про щастя. Про добро. Про волю.
Будив зі сну, пророкував
їм вищу і найкращу долю.

 

 

(Виходить Шевченко)

Шевченко
Єсть на світі доля,
А хто її знає?
Єсть на світі воля,
А хто її має?
Возьміть срібло – злото
Та будьте багаті,
А я візьму сльози –
Лихо виливати;
Затоплю недолю
Дрібними сльозами,
Затопчу неволю
Босими ногами!
Тоді я веселий,
Тоді я багатий,
Як буде серденько
По волі гуляти!
 

    До п’яного дяка в науку.

    «Учися, серденько, колись

     З нас будуть люде»,— я сказала.

    А ти  й послухав, і учивсь,

      І вивчився….

 Тарас: А ти збрехала?

Які з нас люде? Та дарма!

Ми не лукавили з тобою,

Ми просто йшли; у нас нема

Зерна неправди за собою.

Ходімо ж, доленько моя!

Мій друже вбогий, нелукавий!

Ходімо дальше, дальше слава,

А слава — заповідь моя.

( Шевченко виходить з Музою і Славою)

 

Ведучий 3

Забриніла душа многозвучними барвами слова,

Мов бандури струна, залилася у трелях дзвінких.

Загриміла велично Тарасова, батькова мова

І сплела у вінок волелюбних думок колоски.

 

Ведучий 4

Загриміла, мов дзвін, відпустивши у небо свободу,

У зелені гаї, де розноситься шепіт тополь.

Розбудила зі сну заколисану волю народу,

Що проспав сотні літ у пітьмі переламаних доль.

 

Ведучий 3

 Тарас Шевченко. З цим іменем сьогодні на планеті іденти­фікується Україна та українці.

 

Ведучий 4

Шевченків «Кобзар»… Це Біблія українського народу, якій судилося бути безсмертною, бо сам народ визнав її своєю книгою. Народ, який має такого поета, як Шевченко, і таку вічну книгу, як ,,Кобзар“, – безсмертний. У творах поетах переплелися долі кріпачок з долею неньки – України, боротьба гайдамаків та козаків із боротьбою народу за щастя і волю.

Ведучий 3

Духовну велич і красу підніс на найвищу височінь, чим збагатив увесь світ. У багатьох оселях наших земляків сьогодні побачиш портрет Шевченка, заквітчаний вишитим рушником. А на столі, поряд із хлібом, лежить книга його поезії – ,,Кобзар” .

Пісня «Відкриваю кобзар»

 

(Лунає мелодія «Зоре моя вечірняя…»)

 

Шевченко.
Зоре моя, мій друже єдиний!

Ти не знаєш, що діється

В нас на Україні.

А я знаю і розкажу тобі,

Спать не ляжу.

А ти завтра тихесенько

Богові розкажеш.

 

Читець

Встає хмара з-за лиману,

А другая з поля.

Зажурилась Україна,

Така її доля.

Зажурилась, заплакала,

Як мала дитина.

Ніхто її не рятує,

Козачество гине.

Гине слава, Батьківщина

Не має, де дітись.

 

Читець

Світе тихий, краю милий,

Моя Україно,

За що тебе сплюндровано,

За що ,мамо, гинеш?

Чи ти рано ,до схід сонця,

Богу не молилась?

Чи ти діточок непевних

Звичаю не вчила?

 

 

 Ведучий 3

В материнській вишиванці, де вогонь-руїна,

йшла до Бога,рано-вранці, Ненька-Україна.

Вітер коси розплітає,в небі чорна хмара,

стала й в Господа питає:

 

Україна

- За що, за що така кара?

Синів вбито , в чистім полі могили як рани,

знову хотять моїй волі одягти кайдани.

Бач, калина зажурилась, бо вдовою стала:

- Чи я тобі не молилась? Чи я не благала?

Перед ляхом боронила православну віру,

святий хрестик не зронила в холоднім Сибіру.

Дощем збито в полі жито, нема кому жати:

- Скільки іще сльози лити і синів ховати?

 

Ведучий 3

Ангел Божий мовить з неба:

Ангел

Молилася, турбувалась,

День і ніч не спала.

Малих діток доглядала,

Звичаю навчала.

Виростали твої квіти,

Твої добрі діти.

Панувала і ти колись

На широкім світі.

Панувала…

Скоро, скоро  день  уже настане,

хто меча підняв на тебе, на коліна стане!

Свята правда, воля й доля в твоїм домі буде,

тільки кату не пробачать ні Бог, а ні люди.

 

Козак

Не журися, Україно,

Панно синьоока.

Твоя доля,

як той сокіл,

Ще злетить високо.

Її турки не спалили,

Ляхи і татари,

Бог поможе – переможем

Й московськії хмари.

 

Шевченко

Україно! …Україно!

Серце моє, ненько!

Як згадаю твою долю,

Заплаче серденько.

 

Читець

Минають дні,минає літо.

А Україна, знай, горить.

По селах голі плачуть діти,

Батьків немає…Шелестить

Пожовкле листя по діброві,

Гуляють хмари, сонце спить.

 

Читець

Отаке то зараз лихо 

По всій Україні

Гірше пекла…

А за віщо?

За що люде гинуть?

Того ж батька, такі ж діти

Жити б та брататься!

Ні, не вміли, не хотіли.

 

Читець

Гомоніла Україна,довго гомоніла.

Довго-довго кров степами текла, червоніла.

І день,і ніч ґвалт, гармати,

Земля стогне,гнеться.

Сумно, страшно…

 

Читець

Тихо плаче Україна сльозами і кров’ю…

Кат будує своє «завтра» на горі людському…

Гірко плаче Україна і тяжко ридає…

Своїх синів, що померли, cльозами вмиває…

Плаче ненька – Україна…

Плаче кожна мати,

Та ,що сина відпустила,

Волю здобувати…

 

Читець  Доля України

Хіба хто міг колись таке  сказати,

Що будуть в нас, у рідній стороні,

Густи, ревти  і гради, і гармати.

Я б  не повірила ніколи у житті.

Хіба хто міг колись таке сказати,

Що будуть у нас рідну землю відбирать:

Спочатку Крим,  Донецьк, Луганськ,

А завтра схочуть і Карпати.

Про це міг лиш  Шевченко написать.

Тож недарма прозвали всі його пророком,

Великим генієм і вічним Кобзарем.

Його слова живуть і будуть жити

У серці нашім , поки ми живем.

Його слова окрилюють нам душу.

В них чиста правда, віра в майбуття.

Тож слухайте, ви мудрого Тараса,

Борітеся, бо Україна  серцю мила й дорога.

 

Читець

Які слова Тарасові пророчі.

Від них  і кров у жилах застига.

Він всіх попереджав, що суд настане,

Що люд підніметься за волю до життя.

Що одцурається брат брата,

І потече ріками  людська кров.

Що рідна мати  прокляне дитину

І у  ярмі Вкраїна буде знов.

Що знову будуть гинути найкращі:

Сини  і  доньки,  батьки  й матері .

Своїм життям нам волю здобували,

У цій нелегкій, тяжкій боротьбі.

І я прошу, і всіх людей благаю:

Єднайтеся, бо ми всі сестри і брати!

Дай Боже,  сили нам  і витримки навіки,

Щоб мир і спокій був на всій землі.

 

 

Читець

Пророчий голос Кобзаря
З часів далеких і донині
Про волю вольную співа,
Про біль і щастя України.

Ім'я Тарасове святе
В молитву-пісню переллється,
Та у серцях всіх поколінь
На віки-вічні зостається.

Його пророчії слова
Одвічно совість нашу будять,
Пересторогою звучать:
"Ви схаменіться! Будьте люди..."

(Шевченко бере зі столу свічку і звертається до глядачів)

  Шевченко:   

Я свічку засвітив, колись…

До дна відтоді келих горя випито.

Ще трохи і…молись чи не молись.

Із рук тремтячих недогарок випаде.

Я ніс вогонь крізь чорноту обмов,

Крізь морок тюрем, через грати відчаю,

Він погасав, але я знов і знов

Од свого серця цю свічу засвічував

(Всі учасники підходять і запалюють свічки від Шевченківської)

 

Ведучий 1

 Хай же й сьогодні, і в наступні роки розбудови української держави обпікає промерзлі наші душі огнем словесним Шевченко, хай воскресає він, пророк народу нашого, повсякчасно у наших благородних помислах і державних ділах.

 Ведучий 2

Бо ж ради усіх нас, і мертвих, і живих, і ненароджених земляків його в Україні і не в Україні, він благав у Господа: 

Читець. (Шевченко)

Ридаю, 

Молю ридаючи, пошли,

Подай душі убогій силу,

Щоб огненно заговорила,

Щоб слово пламенем взялось,

Щоб людям серце розтопило.

Щоб не сонним снились

Всі неправди, щоб розкрились

Високі могили

Перед вашими очима,

Щоб ви розпитали

Мучеників, кого, коли,

За що розпинали!

 

 

Україна

Обніміте ж, брати мої,

Найменшого брата —

Нехай мати усміхнеться,

Заплакана мати.

Благословить дітей своїх

Твердими руками

І діточок поцілує

Вольними устами.

І забудеться срамотня

Давняя година,

І оживе добра слава,

Слава України   (разом)

 

Шевченко

І світ ясний, невечерній

Тихо засіяє...

Обніміться ж, брати мої.

Молю вас, благаю!

 

Ведучий 3

Так хочеться, щоб в Україні був лиш мир,

Щоб навесні у кожного  зацвів червоний кущ калини,

Щоб кожен з нас із гордістю сказав:

«Я так пишаюсь тим, що УКРАЇНЕЦЬ»

 

Пісня «Ми – українці, Україна у нас лиш одна»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ПРО ДИТИНСТВО, ГРОШІ Й ЖАГУ ДО ЗНАНЬ

1. Тараса Шевченко назвали Тарасом через близькість до іменин. 25 лютого, коли він народився, за юліанським календарем було свято Святого Тарасія.
2. Він виріс в селі Керелівка, а не Кирилівка, як пишуть у всіх підручниках. Назва села походить від сільськогосподарського інструменту “керели”, схожого на граблі.
3. Може скластися враження, що всі селяни були нещасними й і що сім’я Тараса була злиденною. Це не так. Тарас народився в кріпацькій, але не дуже бідній сім’ї, і належав Василю Енгельгардту з народження. До слова, Василь був племінником Григорія Потьомкіна. От в Одесі є Потьомкінські сходи. Зі свого боку, Потьомкін був фаворитом і коханцем імператриці Катерини ІІ.
4. Мама Тараса була вільною селянкою, яка одружилася з кріпаком. Один із дідів за матір’ю, Яким Бойко, мав кузню й пасіку. А батько чумакував. Переповідаючи Богдана Тихолоза (кандидата філологічних наук, – ред.), батько був далекобійником на теперішній манір, мав копійку. Також батько стельмахував. За Тихолозом – мав своє СТО. Гроші в сім’ї були. Можливо, у них навіть була слуга на господарстві, але це здогадки.
5. Дід Іван, який був ймовірним свідком Коліївщини, і батько Григорій були грамотними й “щонеділі читали Мінею”. У Тараса були 5 рідних братів і сестер, шоста дитина померла. Так-от, з усіх навчився читати й писати тільки він. Батько вирішив інвестувати в нього, бо бачив, що Тарас дуже вирізняється з-поміж інших.
6. Батько Тараса бачив, що Тарас не придатний для хатнього й сільського господарства. У його усному заповіті були такі слова: “Синові моєму Тарасу з мого хазяйства нічого не потрібно. З нього буде або щось дуже добре, або велике ледащо”. Саме тому Тарас був єдиним, кого у 8 років віддали до дяківської школи. Якби в сім’ї були тотальні злидні, то коштів на дяківську школу точно не було б.
7. Одного разу Тарас потрапив на навчання до дяка, який зловживав алкоголем, відшмагав п’яного дяка, який спав, і втік від нього.
8. У дяківській школі був такий старший учень, щось схоже на старосту, якого називали “консул”. Він мав допомагати педагогам бити різками інших дітей за непослух. Тарас посідав таку позицію.
9. Історія життя Шевченка – це історія успіху кріпака. Він – “селф-мейд-мен” або людина, яка зробила себе сама. Як-от, є феномен “бразильських хлопчиків”: коли єдиний спосіб для хлопців із бразильских нетрів вибитися з бідності – стати футболістами.

А для Шевченка єдиний спосіб вибитися в краще життя – стати художником-богомазом. Це – той, хто малює ікони. У 12–15 років він був готовий ходити селами 15–20 км, шукаючи собі наставника. Це – історія про шалену жагу до знань.

10.        Перші гроші Тарас заробив, допомагаючи відспівувати небіжчиків. Він був помічником священника.

11.              Після смерті батька й матері все справді було сумно, але він не страждав усе життя, як про це пишуть. Коли Тараса викупили з кріпацтва, він виконував портрети на замовлення. Повернувшись в Україну, він малював дуже багатих і заможних людей за солідні гонорари.

12. У Тараса не трималися гроші. Він добре заробляв, але міг швидко витратити їх. Починаючи від недешевих подарунків родичам, закінчуючи тим, щоби витратити їх, гуляючи й випиваючи з товаришами.

ПРО ВИПАДКОВОСТІ, ЛЮБОВ І ФАРТ

14.           Нам розповідають, що Тараса відправили на панщину. Тоді в Павла Енгельгардта, сина Василя, який уже помер, була потреба в хлопчику-козачку. У нас це сприймають як приниження, мовляв, “Тарас – покойовий слуга”. Але на фоні всіх його однолітків – це абсолютно інший соціальний статус. Ти не працюєш у полі, а перебуваєш у панських покоях, бачиш елементи аристократичної поведінки. З-поміж інших хлопців Тарас умів читати й писати.

15. Усі знають вірш “Мені 13 минало”, там ідеться про Оксану Коваленко. Якби Тараса не забрали із села, велика ймовірність, що він був би селянином і одружився би з Оксаною.

Опинившись у Вільно (тепер Вільнюс, – ред.), коли йому було 16, він познайомився з полькою Ядвігою Гусиковською. Він був щиро закоханий і навіть опанував польську мову, щоби бути ближчим до коханої і краще розумітися. Однак тоді станове суспільство мало жорсткі рамки. Полька була вільною людиною, і вони не могли бути разом.

16.           Ви знаєте шкільну історію про те, що геніальний художник Карл Брюллов намалював портрет поета Василя Жуковського. Його розіграли в лотерею серед імператорської сім’ї. І насправді тоді зібрали трохи більше половини суми, яку треба було віддати.

За викуп віддали 2,5 тисячі рублів. Нині це – понад 40 тисяч доларів. Це – дуже великі гроші на ті часи, співмірні з річним доходом маленького маєтку чи села. Але це не була найбільша сума, за яку викупали художників чи інших талановитих людей.

17.           Шевченку часто допомагали інші люди. Коли він опинився в Петербурзі, низка знайомств допомогла йому стати вільною людиною, його викупили з кріпатства. І навколо цього є багато міфів. Йдеться про придворну еліту Петербурга, де було багато вихідців з українських земель. Вони допомагали всім “направо й наліво”. Бачачи талант, вони викупляли людей, вважаючи, що це “плюс до карми”. Так і допомогли Тарасу.

18. Шевченко навчався в Академії мистецтв у Петербурзі. В Академії величезну увагу приділяли античним і біблійним сюжетам. Його початкові роботи – це “Смерть Сократа”, “Смерть Лукреції”. Крім Академії, Тарас постійно самонавчався. Тоді не було Вікіпедії, а, наприклад, треба було відвідувати Ермітаж, розмовляти з іншими художниками.

19. До кінця життя Шевченко самонавчався в гравюрі й робив величезні нововведення. Він приїхав із заслання і сказав, що не хоче займатися олійними портретами, почав вчитися у гравера Федора Йордана. Тоді його називали російським Рембрандтом за манеру передавання світлотіні.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСЕЛИВСЯ СВІТСЬКИЙ БІС”

20.           Коли Тараса викупили, йому було 24 роки. Сошенко, завдяки якому Шевченка викупили, писав, що в нього вселився “світський біс”. Тарас став так званим тусовщиком. Якби були клуби, він би в них ходив. А так він відвідував різноманітні зібрання, грав у карти. Це – людина, яка жила в інших реаліях, і нарешті відчула ковток свободи.

21. Тарас знімав квартиру разом із Сошенком. Поруч у кімнаті жила Марія Європеус. Сошенко й Тарас закохалися в неї. Ця історія про те, що Тарас – не лузер. Марія вибрала його. А взаємини із Сошенком погіршилися. Стосунки між Марією й Тарасом не були довгими. Але й у Сошенка лишилася психологічна травма, пов’язана зі втратою коханої, з якою він хотів одружитися.

22. Далі в Тараса не складалося з особистим життям. Під час приїздів в Україну в нього була закохана княжна Варвара Рєпніна. Пам’ятаємо, що в тогочасному суспільстві було важливо, хто твої батьки і звідки ти. А княжна була онукою Кирила Розумовського, її батько був малоросійським генерал-губернатором, віцекоролем Саксонії.

Водночас, її мама допомогла Тарасові влаштуватися на роботу в Київський університет. Там був конкурс на посаду вчителя малювання, але, за протекції мами Варвари, Тарас його виграв. Тарас називав Варвару рідною сестрою, і вона, як могла, допомагала звільнити Тараса з солдатської служби, просила за нього. У княжни Варвари Тарас був другим коханням у житті. Зрештою, вона була сама до кінця життя.

23.           Тарас відвідував борделі. Тоді проституція була легалізованою, а він був неодруженим.

24. Є міф, що Тарас був алкоголіком. Треба розуміти, що будь-яка богема пов’язана зі вживанням різних речовин. Тарас свого часу належав до товариства “Мочиморди” – хлопців, які “мочили морди в алкоголі”. Там, наприклад, був також Віктор Забіла, поет-романтик, якого вивчають у 9 класі. У підсумку, той пропив свій талант.

Ми знаємо поему “Кавказ”. Так-от, вона присвячена другу Тараса Якову де Бальмену. Він був членом товариства “Мочиморди” й помер на Кавказі. Шевченко, рефлексуючи смерть свого близького друга, пише другий за поширеністю текст.

25.           Коли Тараса відправили в заслання на край імперії, він випивав. Це типова норма для солдат того часу, інакше – не витримати. У нього є багато спогадів і записів про зловживання алкоголем. Але ми не знаємо, у якій мірі.

26. Тарас повернувся із заслання в статусі Олега Сенцова. Це – ореол мученика, якого всі хотіли побачити в Москві й Петербурзі. У тогочасному розумінні – це накрити стіл. Тарасу це набридало.

27. Цироз печінки, ймовірно, у Тараса з’явився після цинги й умов заслання, а не від алкоголю. До того ж наприкінці життя Тарас займався гравюрою. Вона пов’язана з ювелірною роботою. У хронічних алкоголіків трясуться руки, а в Тараса все було гаразд, він не дійшов до цієї межі.

 

 

 

 

 

 

 

ТАРАС

28.        Ми не можемо забувати, що Тарас був частиною російського суспільства. Вибір Гоголя – стати загальноімперським автором, а Тарас ним не став. Тарас став національним автором. Щоправда, це актуально до пізньопетербурзської лірики. Зверніть увагу, що з 57-го року Тарас у поезіях дуже неоднозначний і непростий. Зазвичай читачі сюди не доходять. Бо прийнято романтизувати його постать і казати, що це – наш “Кобзар” з акцентами на 1840 році чи на збірці “Три літа”

29.              Живучи довго в Петербурзі, він про нього не відгукується, а пише, що любить Київ. Але там він прожив 17 років. Того часу в Петербурзі було багато українців.

30.              Найбільший міф – що Тарас писав для селян. По-перше, селяни не вміли читати, і тільки десь наприкінці 19 століття їм почали розказувати, хто такий Тарас Шевченко. Освічені люди тоді – переважно дворяни. Його публіка – вихідці з України, які про неї пам’ятали. З 30-х років у Петербурзі була мода на все малоросійське – українське. Це була найближча екзотика.

31.              Перший “Кобзар”, який вийшов у 1840 році накладом 1000 примірників, розкупили за 2 тижні. Це було вау!

32.              Улюбленим поетом Шевченка був Михайло Лермонтов.

33.              Тарас навчався в Академії мистецтв, мав три срібні медалі другого ступеня, але мріяв про золоту медаль першого ступеня. Тоді б за державний кошт можна було поїхати в Італію. А нам здається, що зранку до вечора Тарас мріяв про Україну.

34.              Десь із 26 років він був суперзіркою серед вихідців з України. Навколо нього було багато масонів, але він масоном не міг бути, бо народжений у рабстві. Вони дуже вплинули на формування його світогляду. Він гостював у їхніх маєтках в Україні. Текст, який найбільше вплинув на Шевченка, – “Історія русів”. Це – літературно-політичний твір на історичну тематику, а всі вірили, що це – правда.

Це була епоха романтизму, і всі раптом зацікавилися народною культурою. І Тарас жив у цей час. У ту епоху мала бути людина, навколо якої цементувався культ. Кандидатом №2 був Пантелеймон Куліш.

35.        Тарас не знав французьку мову. Він пробував її вчити, але не вивчив. У його арсеналі були українська, російська й польська.

36.              Усі кажуть, що Шевченко дуже мало прожив – 47 років. Але це була більш ніж середня тривалість життя чоловіків того часу.

37.              Точно знайдеться вчитель, який скаже, що Тарасу стоїть найбільше у світі пам’ятників. І що? Неправда, що про Шевченка знають у всьому світі. Шевченка ніхто не знає поза колишнім радянським простором. Те, що Тарасу найбільше пам’ятників у світі означає, що його культ – в основі української ідентичності.

Наші люди, коли їхали в еміграцію, сприймали Шевченка як святиню. І коли вони там оселялися, то будували церкву, школу й пам’ятник Шевченку. Наша громада так маркувала територію.

У моєї бабусі був портрет Шевченка серед ікон. І це те, що об’єднує український простір. А ще були мешканці сіл між Україною й Білоруссю, які називають себе “тутейші”. Щоби поділити кордон між радянськими Україною й Білоруссю, вирішили: села, де є портрети Шевченка, записувати українськими, села, де ця територія закінчується, – білоруськими. Це – потужний маркер ідентичності.

38.        Шевченко хворів. Офіційно він помер від водянки. Але в нього був букет хвороб, зокрема проблеми із серцем. Мріяв перед тим оселитися в Україні, мав жінку в статусі нареченої, яка його зрадила. Він помер у Петербурзі.

39.              Коли його друзі влаштували перепоховання, це була чи не перша акція солідарності українців у Російській імперії.

40.              Григорій Честахівський сказав, що Шевченко колись говорив поховати його в Каневі. Це не так. Але добре, що так сталося. Бо в Києві – багато похованих героїв, а в Каневі – один.

41.              Тарас зробив усе, щоби ми героїзували й багато знали про козаків. Наприклад, про гайдамаків ми знаємо не з підручників історії, а з поеми “Гайдамаки”.

42.              Культ Шевченка виник ще за його життя, почав зміцнюватися після смерті й перепоховання. Тоді 90% етнічного українства були селянами, тому Тарас майже всюди в шапці та кожусі – образ мав бути простим і зрозумілим. Радянській владі це також було зручно. Тому з’явилася формула “поет-революціонер-демократ”, яка означала мало не “комуніст”.

Натомість, Тарас – міський чоловік. Якщо ви заберете історію народження в кріпацькій сім’ї, то з 15 років він жив у Вільно (тепер Вільнюс, – ред.), а потім – протягом 17 років у Петербурзі. Це людина, вихована в столичній міській культурі, дуже європеїзованому місті. Він був частиною мистецької еліти Петербурга й душею компанії. Якби Тарас Шевченко жив сьогодні, то був би відомим, доволі скандальним блогером і успішним митцем.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                              Вікторина « Із сторінок життя Кобзаря»

1. Коли народився Т. Г. Шевченко? (9 березня 1814р.)
2. Пан, у якого Т. Г. Шевченко служив козачком. (Енгельгардт)
3. Скільки всього дітей було у родині Т.Шевченка? (Сім)

4. Великий російський художник, у якого вчився                  Т. Шевченко. (К. Г. Брюллов)
5.  Хто був першим учителем малювання у Т. Шевченка? (Майстер Ширяєв)
6. Які нагороди одержав Шевченко, навчаючись у Академії мистецтв? (Три срібні медалі)
7.  Скільки творів увійшло до першої збірки Т.Г.Шевченка «Кобзар? (8 творів)
8.  Скількома мовами перекладено «Заповіт»? (100)

9. Скільки творів містив «Кобзар» у 1860р.? (77)
10. Скільки творів містить «Кобзар» тепер? (228)

11. Кому з Кобзарів Шевченко надіслав свій «Кобзар» із дарчим написом? (О. Вересаю)

12. З якого часу Шевченка почали називати Кобзарем?(З 1940 р.)

13. Скільки років перебував на засланні Т.Шевченко?
14. На якому році життя помер Т.Шевченко? (На 48 р.)
15. Де поховано Т.Шевченка? (На Чернечій горі, біля Канева)

 

(Варварі Рєпніній)

 

                                                        Вікторина «Що мені відомо про Т. Шевченка?»

 

                                       Д о п о в н і т ь  р е ч е н н я

Доповнити речення, назвати, з якого твору ці рядки:

 

1... Гомоніла Україна, довго гомоніла... 

                                      («Гайдамаки»)

3. Брати на панщину ходили....

                                     («Якби ви знали, понині...»)
4. На панщині пшеницю жала,

Втомилася; не спочивать...

                                       (Вірш «Сон»)

5. В Путивлі-граді, вранці-рано...

                                    («Плач Ярославни»)

6. І мене в сім’ї великій…

                                 («Заповіт»)

7. Та недовго сонце гріло,

   Недовго молилось…

                                 («Мені тринадцятий минало»)

8. Летим. Дивлюся. Аж світає…

                                (Поема «Сон»)

 

 

 

 

 

 

 

З яких творів Шевченка взято ці рядки?

 

А тюрм! А люду!.. Що й лічить!

Од молдованина до фіна

На всіх язиках все мовчить,

Бо благоденствує!

(«Кавказ»)

 

Кругом неправда і неволя,

Народ замучений мовчить.

І на апостольськім престолі

Чернець годований сидить.

(«Єретик»)

 

За горами гори, хмарою повиті,

Засіяні горем, кровію политі.

(«Кавказ»)

 

Розкуються незабаром

Заковані люди.

Настане суд, заговорять

 І Дніпро, і гори!

(«І мертвим, і живим...»)

 

Оживуть степи, озера

І не верстовії,

А вольнії, широкії

Скрізь шляхи святії

Простеляться: і не найдуть

 Шляхів тих владики.

(«Ісаія. Глава 35»)

 

І на оновленій землі

Врага не буде супостата.

А буде син, і буде мати,

І будуть люди на землі.

         («І Архімед, і Галілей...»)

 

Мій краю прекрасний, розкішний, багатий!

Хто тебе не мучив? Якби розказати

Про якого-небудь магната

Історію-правду, то перелякать

Саме пекло можна.

                          («Іржавець»)

 

Кати знущаються над нами,

А правда наша п’яна спить.

Коли вона прокинеться?

                         («Кавказ»)

 

І мене в сім’ї великій,

В сім’ї вольній, новій,

Не забудьте пом’янути

Незлим тихим словом  («Заповіт»)

 

   

 

 

Станція 1.Біографічна

1. Рік народження  Шевченка? ( 1814 р.)
2. Скільки  дітей  було  в  родині  Григорія  Шевченка? ( 5)
3. Єдині  друзі  дитинства ? ( сестри)
4. Рік смерті  матері? ( 1823 р.)
5. Кріпаком  якого  пана  був  батько  Шевченка ? ( Енгельгардт)
6. Мрія  малого  Тараса? ( Стати  художником)
7. Рік  викупу  з неволі? ( 1838 р.)
8. Рік  написання  « Заповіту»? ( 1845 р.)
9. Скільки  років Шевченко  був  у  засланні? ( 10  років)
10.                      Назви  однакових  картини  і  поеми  Шевченка? ( « Катерина»)
11.                      Назва  гори, де  поховано  Шевченка? ( Чернеча)
12.                      Місце  народження  Шевченка? ( С. Моринці)
13.                      Рік смерті  батька ? ( 1825 р.)
14.                      Хто  розповідав  Тарасові  про  гайдамаків? ( Дід  Іван)
15.                      Сума  викупу  з  неволі? ( 2500 карб.)
16.                      Видатний  російський  поет, що   допоміг  викупити  Тараса?        ( В.Жуковський)
17.                      Кому  присвячена  поема  « Катерина»? ( В. Жуковський)
18.                      Де навчався  Шевченко  живопису  професіонально ?                        ( Петербурзька  Академія  мистецтв)
19.                      Ватажки  гайдамаків  у  помиї  « Гайдамаки»? ( Гонта, Залізняк)
20.                      День  смерті  Шевченка? ( 10 березня)
21.                      Назва  міста, де  поховано  Шевченка? ( м. Канів)
22.                      Де  мріяв  оселитися  і  жити  Т.Г. Шевченко? ( над  Дніпром)
23.                      Що  в перекладі  з грецької  мови  означає  ім’я  Тарас ?                      ( бунтівник)
24.                      Хто  був  першим  вчителем  Тараса? ( Дяк)
25.                      Перше  кохання  Т.Г. Шевченка ? ( Оксана  Коваленко)