Сценарій «Фестиваль українських страв»

Свято «Фестиваль українських страв»

Мета. Знайомство з традиціями, звичаями, побутом українського народу. Зокрема з українськими національними стравами, з їх приготуванням, традиційним меню, вживанням в різні періоди життя.

 

               Пройшло століття – все довкіл змінилось.

   Хоч для історії і вік – не час,

   Що є тепер, тим людям і не снилось,

   Та сьогодення всіх вражає нас.

 

                Бо кожен день несе нас до вершини,

    Нові дарує мрії й відкриття,

    Захоплення і диво для людини

    Таке у нас сьогоднішнє життя.

 

                 Та ми в минуле прагнем повернути,

      Коли прапрадіди ось тут жили,

      І пригадати нині призабуте:

      Які вони традиції несли,

 

      Які були в них звичаї і жарти,

      Пісні і думи, прагнення мети…

      Минуле забувати нам не варто,

      Щоб у майбутнє праведно іти.

 

    Українці — спрадавна хліборобський народ, відтак і традиційна українська культура  ґрунтується на цінностях хліборобської праці та шануванні хліба. Хліб — це символ добробуту, гостинності, хлібосольства. Протягом віків у народі вироблялося ставлення до нього як до священного предмета. Крихти й уламки хліба не можна викидати, їх слід віддавати птиці чи худобі. За гріх вважається недоїсти шматок хліба, а якщо такий шматок падає на землю, годиться підняти його, почистити від пилу, поцілувати й доїсти. Розділити з кимсь хліб-сіль означає подружитися, побрататися. Зустрічати хлібом-сіллю дорогих гостей— цей звичай, що має глибоке коріння, дійшов до нашого часу .

Був зерном він у землі, став із сіллю на столі.

З ним їсти ми сідаємо і гостей стрічаємо.

                              Пісня «Паляниця»

    Хліб — найпопулярніший, найбільш значущий атрибут слов'янського харчування. «Хліб — усьому голова», «Хліб та вода — козацька їда», «Без хліба суха бесіда» — говорить народна мудрість. Хліба споживають завжди багато, він поживний і смачний. З ним смачне все: чи то рідкі перші страви, чи гарнір, м'ясо, риба, овочі, молоко; навіть баштанні з хрусткою рум'яною скоринкою — неперевершена насолода. Українці полюбляють і пшеничний хліб, і житній, і прісні коржі.

     Любов до хліба відобразилася й у традиційному меню українців, яке у всіх районах України в основному складалося з хлібних страв і борошняних виробів. Це і традиційні вареники, галушки, гречаники, сочники, шулики, потапці, присканці, млинчики;

 і обрядові - коровай, корочун, лежень, мандрики, паска, гуски, шишки. 

Тільки-но з печі, скоринка в золі –

Свіжа хлібина  лежить на столі.

День розпочався  з цієї хлібини…

В ній наш достаток,  могутність країни.

 

Наших морів  не стривожена синь,

Шлях до зірок  у космічну глибінь,

Кажуть в народі  правдиві слова:

Хліб-годувальник –  всьому голова!

   За давніх часів у повсякденному меню українця вареники зустрічалися нечасто, вони були окрасою недільного та святкового столу. Вареники входили також  до складу урочистих трапез (весілля, хрестини, поминки, гостини, храмові свята), їх варили на толоку й обжинки. Вареники були обов'язковою стравою, котру несли молодій дівчата-дружки на другий день весілля,

Є із сиром, із грибами, із чорницею, вишнями.

Можна цукром посмачити, чи сметаною полити.

Місили,місили, ліпили, ліпили,

 А тоді — хіп та в окріп!

 А вже на останку - масло та сметанку,

 Хто зуміє відгадати того будем частувати.                

                                           Пісня «Вареники»

      Вареники – обрядова страва давніх українців, яка дійшла до нас, напевне, з часів «трипільської культури». Молодий місяць символізував собою жіноче начало, а вареник був його уособленням.  Начинка вареників символізувала собою продовження роду. Наприклад, вареники,  начинені пшоняною кашею, сприймались прадідами як символ майбутнього врожаю; вареники, начинені посіченими вареними курячими яйцями та зеленню, наділялися великою життєтворчою силою; вареники з маком уособлювали багатоманітність світів та зоряного світу; вареники з вишнями або дикими черешнями вважались чарівними... Особливе ж місце займали вареники з сиром, адже сир - це є продукт переробки молока, а молоко в уявленнях наших прадідів було символом примноження та достатку.

      Вареники — майже завжди страва ритуальна. Колись їх їли лише на свята. Вареники-хваленики, усі хвалять, та не усі варять, каже народне прислів'я. Вареники — зокрема зроблені на пару, страва переважно святкова, бо сам процес приготування вимагає неабиякої кулінарної вправності. . Вареники вважаються  найтиповішою стравою  української національної кухні. І так уже вони полюбились народу, що не лише оспівав він їх у піснях, а й відвів панівне місце у житті українця.

 Тільки в хаті українській покуштуєш диво з див:

 Ось півмісяці у мисці,  а над ними в'ється дим,

 Бо гарячі - масло тане... чи ж ви знаєте, що це?

 Це - вареники в сметані, найсмачніші над усе!

 

 Українці! Пригадаймо, з чим вареники в нас є?

 Знає кожна господиня, що до столу подає.

 З сиром ось жовтіють в мисці, і  з картоплею киплять...

 Полюбляють українці  за столом поласувать.

 

 Ще з капустою наварим, та з грибами - пахнуть як!

 Поласуємо ми з вами,  поласуємо - ще й як!

 Ще ж і з вишнями не їли, з полуницями беріть!

 Ми вареників зварили - оце диво на весь світ!

 

 З м'ясом, з рибою, з горохом,

 Ось ще з маком та пшоном.

 Ще посидьте з нами трохи,

 В нашій хаті за столом.

 

 Є вареники у хаті  -  в Україні все гаразд:

 Всі - щасливі і багаті, щедре сонце світить в нас!

 Слава хаті українській, слава нашій всій землі,

 І вареникам у мисці, що на нашому столі!

 

Щонеділі і у свято  є  вареників багато.

У сметані, зі шкварками – це вареники від мами.

Любить мама частувати, різні страви готувати,

Та найбільш люблю у мами вареники картопляні.

 

Вивертаються в укропі на бочок і на животик.

Зараз, зараз вас гарненьких, ми з'їмо усіх смачненько.

Дуршлячком усіх в макітру, справа ця проста, не хитра.

Зверху масла і сметани, ох, смачні ж вони у мами!

 

Посідали всі до столу  дружно - у родиннім колі,

Та не довго це тривало, бо вареників не стало.

 

Скоро, знову прийде свято і вареників багато

Буде в маслі і в сметані, їх наліплять руки мами.

(Діти вносять на тарілках вареники)

                             Пісня «Вареники»

    Галушки́ — страва з вареного тіста у вигляді квадратиків або кульок. На відміну від вареників не мають начинки. Готують як окрему страву або варять суп з галушками. Колись були дуже популярною українською стравою, часто готують їх і зараз.

 Пишайся, Галушко, день добрий настане,

Гаряча до столу ти прийдеш до нас!

Цибулька із салом чи ніжна сметана

Хай нам нагадають про ситості час!

 

Ми славим натхненно Галушку щасливу,

Бо кращої страви не їли ніде!

У спеку, в морози, в відлигу чи зливу

До столу Галушка нас мудро веде!

 

Слава Галушці голубоньці, слава!

В тісті пухкому проста красота!

З засмажкою ніжна, в бульйоні ласкава,

Блаженство дарує її смакота!

 

      Млинці споконвіку є однією з найпопулярніших страв на Масляну, навіть обов'язковим атрибутом. Млинці зі сметаною із сиром, гречані млинці . Оладки та млинці — ритуальна страва слов’ян ще з язичницьких часів. Ця обрядова їжа вважається старими людьми необхідною для хворих людей, нею частували одне одного при народженні дитини, при поминанні родичів.        Млинці на Масляну можуть бути різні: і прісні, і солодкі, і з начинкою, і дріжджові . Надзвичайно таємничим за старих часів був обряд власне приготування млинців. Готувати тісто господині старалися так, щоб ніхто з членів родини цього не бачив, щоб ніхто не підглядав.

До чего ж у нашей Даши

 Замечательны блины!

 Ну, конечно же, вы сами

 Их попробовать должны!

 Они с мёдом и с вареньем,

 Со сметаной хороши...

 Это просто наслажденье

 Для желудка и души!

 Словно солнышки на блюде,

 Даже в пасмурные дни

 Настроенье дарят людям

 Преотличное они!

 Очень добрыми руками

 Приготовлены блины...

 И, конечно же, вы сами

 Их попробовать должны!

 

У мамы- Недели блиночки поспели,

 И детки- денёчки на завтрак их ели.

 Макал Понедельник блиночки в сметанку,

 А Вторник с блинами варенья съел банку.

 Среда с аппетитом их в масло макала.

 Четверг ел блины и ворчал, что их мало.

 А Пятница ела блины со сгущенкой,

 Скрутив на тарелке их трубочкой тонкой.

 Со сливками съла блиночки Суббота,

 Запив их огромною кружкой компота.

 И лишь Воскресенье их есть отказалось -

 Испортить фигуру ужасно боялось.

Мы печем блины с утра,

 Чтобы их была  гора!

 Хватит всем друзьям, знакомым!

 Первый блин, конечно, комом.

 Будет пир у нас горой!

 Подгорел слегка второй.

 Тут за дело взялся папа –

 Третий блин скатился на пол.

 Брат решил испечь один –

 Разорвал четвертый блин.

 Бабушка взялась за пятый –

 Получился он помятый!

 А шестой пекла сестра –

 Ужинать пришла пора!

 Дедушка седьмой испёк -

 Сразу блин стащил щенок!

 Остальные делал я –

 Тесто кончилось, друзья!

 Ну, а мама прокричала:

 «Завтра всё начнем сначала!»

 

       Деруни́, тертюхи́, кремзлики, кийзлики, тарчаники, дерун (одн.) — картопляні млинці, мають велику популярність в українській кухні, особливо в північних та західних районах України.. Деруни є традиційною частиною святкового столу на Благовіщення .

Уперше письмовий рецепт дерунів подається у  1830 р.

      В місті Коростень Житомирської області починаючи з 2008 року проводиться щорічний міжнародний фестиваль дерунів.

На першому фестивалі 2008 року випекли найбільший дерун в Україні вагою 118 кг, який був занесений до Книги рекордів України.

Другий фестиваль відзначився тим, що був урочисто відкритий пам'ятник Деруну .

 На третьому фестивалі випекли дерун вагою 140 кг.

 

Прибули на літні “муки”  п’ятеро малих! Онуки!

В баби в хаті – шум і гам! Як забавить? Що робити?

Баба каже: – Тихо, діти! Дерунів насмажу вам!

Бараболі накопала  і натерла, щоб не мало,

Майже відровий баняк. На плиту враз сковорідку!

Бубонить: – Насмажу швидко, щоб поїли внуки всмак!

Перші вже й готові, наче, але їсти як? Гаряче!

Ще й язик пече, хоч плач!  Баба каже: – Треба, діти,

Їх надвір на стіл носити, щоб схололи  трохи, бач!

Кинулись онуки з хати  рідній бабі помагати

Смакоту надвір нести.

З мискою гуртом гайнули, всі по одному смикнули

Знов  з пустою – до плити!  В хаті дерунів немає

І надвір не прибуває – марні бабині труди.

Рада, смажить – діти носять,

Смажте, бабо, швидше! – просять

І снують туди-сюди.

– Ху-у-у! – зітхнула баба й сіла,

– Аж насилу я скінчила ці загайні деруни!

Простягли гуртом онуки до пустої миски руки:

– То давайте! Де ж вони?! 

      Борщ - це традиційна українська страва, яку їли бодай не щодня та подавали і на вечорницях, і на весіллі. Добре приготований у печі борщ не приїдався, а другого дня був навіть смачнішим, ніж першого. Він  здавна вважався символом сім'ї. Адже усі інгредієнти, мліючи у глиняному горщику, передають свої смаки одне одному, і стають ніби одним цілим. Віддаючи — збагачуємось, чи не це філософія справжньої міцної родини. Перш ніж подати на стіл — господиня «затирала» борщ, тобто розтовкувала у макітрі жир з сіллю та часником. У гарній хаті борщ подавали гарячим, та таким, щоб з нього ще пара йшла. Українці вірили, що то не просто пара, а духи-душечки предків, що відійшли у світ інший, а нині завітали, щоб допомагати нам. Подати гостю борщ без пари, або й зовсім холодним — вважалося за неповагу. У давні часи м'ясо у борщі можна було зустріти лише на великі свята, бо свиней часто не кололи. Коли не було посту — клали ще й добрячу ложку сметани.

    Борщ — одна з найпопулярніших серед українців страв. Зазвичай його називають червоним, готують на м'ясній юшці, з капустою, буряком, морквою, петрушкою, пастернаком, картоплею . Можна затовкти або засмажити салом із часником і цибулею, засмачити сметаною. Червоний борщ отримав нові продукти — свіжі помідори, томатний сік, соус або пасту.

   Другий різновид борщу — щавлевий, зелений, або весняний. Його варять з молодим щавлем, кропивою, лободою, листям городнього буряку, засмачуючи юшку круто звареним яйцем і сметаною (сироваткою, маслянкою).

   Третій різновид борщу — так званий холодний (холодник) — готують виключно влітку. Молодий городній буряк варять, ріжуть соломкою, заправляють квасом або сироваткою (маслянкою, сметаною), додають зелень петрушки, кропу, цибулі, часнику, по можливості круто зварене яйце. Це був «сирий» борщ, оскільки варять (та й то окремо) лише буряк, їдять його охолодженим, нерідко з вареною картоплею замість хліба. Виходить надзвичайна смакота!До речі, спосіб приготування щавлевого та холодного борщу зберігся до наших днів майже без змін.

                                             Борщ

Із страв славетних українських

Є найдревніша страва - борщ;

В нім сила, міць, здоров'я, свіжість,

Якщо той борщ - насправді борщ.

Вже звикли: борщ - це значить кислий,

Але ж насправді це не так.

 

Над назвою його помисліть,

Чому в борщі цей збірний смак:

Він і солодкий, і солоний,

І в міру кислий, і гіркий,

І буряково-часниковий,

Капусно-кропно-петрушковий,

Цибульно-м'ясо-помідорний,

І в міру жирний, чи пісний.

 

В нім бульба, морква і квасоля,

Сметана, перець, з лавру лист,

Усе це збірня овочева

І в ній таїться його зміст: зборище

Із страв славетних українських,

Є найсмачніша страва - борщ,

В нім - міць сім'ї, газдині гордість,

Якщо той борщ - насправді борщ.

 

                                 Пісня  «Борщ»  М.Поплавський

Є перлова, є гречана, рисова, а ще пшоняна.

Заливаєм молоком, а немає – кип’ятком.

 

Жартувала колись мама:

- Каша наша, татів борщ,

Від малого мандрувала

Каша з нами в спеку й дощ.

Каша панська з рису біла,

Ще й з домашнім молоком.

І, звичайно, гречна панна -

Гречка з м"ясом і смаком.

Каша пшонка, каша манна

Для маленьких і старих

Ще й крутенька "березова

Каша" для дітей "пустих".

 

Гарбузова добра каша:

З дині, тикви, кабачків,

Не зіпсувати маслом каші -

Мудрість з глибини віків.

 

Каша нас держить у силі,

З кашею наш дружить рід,

Добре їсти кашу вранці,

Ввечері і на обід.

     Запечена гарбузова каша  була атрибутом недільного меню, а звичайну готували на повсякдень. Гарбузова каша - одна з найдавніших і найпоширеніших слов'янських страв.

 «Гречана каша — то матір наша, а хлібець житній — то батько рідний».

                                           Пісня «Каша»

    Голубці — поширена українська друга страва, яка готується з листя свіжої чи кислої капусти та начинки з м'яса, рису чи гречки, кукрудзяних чи пшоняних круп, картоплі, квасолі, грибів, цибулі, моркви та прянощів. Назва цієї страви — давня, і походить від слова «голуб».

   Сама назва цієї страви вказує на її символічність. Живі голуби вважаються духовними істотами і символами творчих сил при народженні світу, символом вогняної творчої сили, живого вогню.

     Доповненням до борошняних страв для наших предків були риба, ягоди, молоко та молокопродукти, олії, рідше - м’ясо. У щоденному побуті м'ясо використовували переважно у вигляді сала та смальцю, а ковбаси й інші м'ясні продукти можна було побачити на столі лише святкового дня — ними ласували зрідка...

     Так як традиційні страви – це страви в основному повсякденні, то готуватися вони мали легко та швидко, не потребуючи багато часу. Відтак, українська народна кухня взяла свій початок від простих у приготуванні сільських страв, основою яких є злакові та овочі, такі як картопля, капуста, буряк та гриби. Тому й традиційна кухня українців багата великим розмаїттям овочевих страв. Це — і борщ, і капусняк, і голубці, і квашена капуста, і солоні огірки, і гарбузова каша. Любили українці також різноманітні страви з яєць, особливо - яєчню із салом і ковбасою.

 

     Оскільки в Україні домашнім вогнищем здавана була піч, то наші предки готували переважно варену, тушковану й печену їжу. Навіть чумаки, які возили сіль з Криму й Приазов'я, та запорозькі козаки у походах робили у землі тимчасову пічечку —і готували в ній традиційні страви — куліш і кашу, лемішку й галушки. Навіть з упольованої дичини переважно варили юшку, а не смажили її .