Сценарій години пам’яті Г.С.Сковороди«Світ ловив мене,та не піймав»

«Світ ловив мене,та не піймав»

              Сценарій години пам’яті Г.С.Сковороди…

 Буває, часом сліпну від краси.

Спинюсь, не тямлю, що воно за диво,

оці степи, це небо, ці ліси,

усе так гарно, чисто, незрадливо,

усе як є — дорога, явори, усе моє,

все зветься Україна.

Така краса, висока і нетлінна,

що хоч спинись і з Богом говори…

 Л.Костенко

Кліп про Україну----танець

/На фоні тихої ліричної  мелодії/:

 УЧИТЕЛЬ: Серед цієї краси  рідного краю безліч видатних діячів творили іншу - красу літератури, культури ,мистецтва… Провідне місце серед усіх займає Григорій Савич Сковорода – народний  філософі поет,педагог і просвітитель, музикант і громадський діяч. Він  приходить до нас  не за примусовим  покликом  ювілею,а по святому праву володаря  наших душ, за чистоту і благородство яких  вів  подвижницьку боротьбу.  Філософ  був духовним мечем своєї доби, криця його думки гостра і войовнича.Сковорода дивував сучасників  різностороннім талантом, відповідністю духовних устремлінь  своїм  вчинкам і діям.  Його творчий  доробок складають  близько 20 філософських  трактатів і діалогів. Він автор збірки  поезій "Сад божественних  пісень", книги байок "Басни Харковскія" та ряду інших   оригінальних  поетичних творів і перекладів з античної   літератури.

Хоч не одне уже пройшло століття

З народження Сковороди,

Та мудре його слово

Жило, живе і житиме завжди.

 

Стоїть філософ біля школи,

Замріяно вдивляється у світ.

Він оглядає ліс та гори

І бачить нації прекрасний цвіт.

 

Він бачить скрізь поля й сади,

І плескіт тихих вод,

І стежку, де йдемо і я, і ти, 

Щоб досягти в житті нових висот.

1 ВЕДУЧИЙ: Року 1722 числа 3 місяцягрудня  на  Полтавщині  у містечку Чорнухи  у с ім’ї малоземельного козака  Сави Сковороди народився   син Григорій...

2 ВЕДУЧИЙ: Мало ми знаємо про його  дитячі роки. Відомо  тільки, що початкову  освіту   Г.Сковорода  одержав  у  сільській  школі та мандрівних  дяків. Він  був  допитливим   хлопчиною. Дуже  кохався  у музиці. Залюбки  вчився  співати  у  церковному  хорі.

 

Я так люблю своє село.

Садами квітчане воно.

У зелені все потопає.

Тут Многа – річка  протікає.

Прославлені Чорнухи  здавна.

Історія села тут славана.

Ведуть  сюди усі сліди

Мандрівника Сковороди.

Пісня про село---у виконанні вчителів

1 ВЕДУЧИЙ: Часто блукав  Григорій   Савич  степом,  лісом, садками, дослухаючись  до  звуків рідної  природи.  Думки і мрії свої довіряв саморобній  бузиновій  сопілці – незмінній  подрузі   всього  життя. З нею він  ніколи не розлучався, носив завжди  за поясом, як козак  шаблю, пістоль  або люльку.
    
О спокою наш коханий!

Де тебе знайти в наш час?
Тиусім нам прежаданий,
 Врізнобічрозкинув нас.

 За тобою ген вітрила
  Розгорнуликораблі,
  Щоб могли тебе тікрила
  На чужійзнайтиземлі.

  За тобою марширують,
  Палять, знищуютьміста.
  Цілийвікбомбардирують,
  А чизможехтодістать?

  Щонайбільші там печалі,
  Де величнопишнийдім,
  А найменше в серці жалю
  Убудиночкумалім.

 Невдоволеніусі ми -
  Тут печалей джерело,
  Помисламиповнізлими -
  От бунтарства де зело!

 

2 ВЕДУЧИЙ: Залишилися  позаду   роки,  коли  зазнав  і  материної  ласки, і перших  чар  дівочих  очей, і  пригод на березі  тихої  Многи. Молодий  Григорій  починає  наполегливо  шукати  свої  уподобання. В 10 років він вступає до Києво-Могилянської  академії, що  славилася  у  ті часи як один з найкращих  навчальних   закладів  у слов’янських  країнах. Провчився  він там з переривами  близько  десяти років.

1 ВЕДУЧИЙ: Новий, ще не знаний світ, постав перед  очима  Григорія  в стінах  академії. Жадібно  вивчав  він  мови - латинську, старогрецьку, єврейську, німецьку. Успішно проходив класи   граматики.

2 ВЕДУЧИЙ: Григорій багато читав,а,читаючи  Вергілія, здавалося, що й сам мандрував з його героями від зруйнованої греками Трої аж до берегів Тібру на латинській землі. Збагачували фантазію міфи  та байки.

Інсценізація байки "Зозуля і Дрозд".
Зозуля прилетіла до чорного Дроздика:
- Як тобі не сумно?  Що ти робиш?
- Співаю, Бачиш же...
-  Я і сама співаю частіше за тебе, та проте, все одно сумно...
-  Так ти ж пані, тільки те й робиш, що підкинувши в чуже гніздо свої  яйця, з місця на місце перелітаючи, співаєш, п’єш та їси. А я сам годую,  доглядаю і  навчаю  своїх   дітей, а свою працю полегшую піснею.
     Вісновок: Дуже   багато людей, занедбавши   властиву  їм   роботу, тільки  співають, п’ють та  їдять і від  цього   ледарства   нестерпної  і більшої  нудьги    зазнають, ніжті, хто   працює  без   послаби.

1 ВЕДУЧИЙ:Хотілося  йому  винести  свої  духовні   запити за стіни  академії, мандруючи  серед народу, пізнавати  істини в його  повсякчасному й історичному  бутті, побачити  життя в різних  країнах.

Пішов з Чорнух у сині горизонти,

Де бачив світ невіданих думок.

Він мандрував і грізні повороти

Давали знати істини урок.

 

Він світло бачив в темряві холодній

І той вогонь розпалював жагу

Пізнать життя небачине сьогодні

І силу духу й мудрості вагу.

 

Сковорода-великий наш мислитель 

Йогосузір'я в часі не згаса

Вінбув і є Чорнухпочесний житель

І квітневіддушійого краса.

2 ВЕДУЧИЙ:Трирічне  перебування за кордоном розширило  знання і світогляд Сковороди, якими він радо ділився. Перед студентами на кафедру виходив  професор, що  своїм простим одягом, звичайною  поведінкою відрізнявся від багатьох  інших  викладачів. Без зайвих  жестів, без штучних поз говорив він, наче  батько з рідними  дітьми. Прості  вдумливі  виклади супроводжувались притчами, змістовними, іноді  багатозначними алегоріями, а також  уривками з  Біблії.

Чи знав би хтось в усьому світі

Про землю цю благословенну,

Якби на ній не народився

Талант Землі неоціненний,

Байкар, філософ і письменник,

Поет, учитель і мудрець

Сковорода Григорій Савич –

Науки й мудрості отець.

 

Не до кінця ми зрозуміли,

Що край наш Бог благословив,

Бо наш земляк – Григорій Савич,

На цій землі він жив, творив.

Нам не могла не передатись

Ота любов до цього краю,

Якою жив філософ завжди,

Спішив сюди він, як до раю.

 

Любив людей – не міг інакше,

Бо був тоді б він нещасливий,

На шлях життєвий рано ставши,

Любов по світу ніс, як диво.

Був незвичайним життєлюбом,

І вчив, що той вже нещасливий,

Кому з народження не миле

Життя, і світ кому жахливий.

 

« Шукати радість маєш у собі,

Й не говори, що нещасливий народився,

Що безталанна доля випала тобі,

Бо за журбою ти її не роздивився.

 

Не намагайсь знайти душевний спокій

Там, де лиш гроші, жадібність і слава,

Покою не дають журба і докір

Душі тій, що брудна і нежива.»

 

Так говорив філософ, і лунають

Слова ці крізь віки,крізь сотні років,

Хто їх почує, той біди вже не зазнає,

Знайде гармонію в собі й душевний спокій.

Пісня "Ой ти, птичко, жолтобоко”

2 ВЕДУЧИЙ: Григорій Сковорода – мандрівний   філософ, народний учитель - просвітитель. Здається, якась невидима сила гнала йоговід села до села, відміста до міста, від одного пристанища до іншого. Увесь свій  небагатий скарб - посох, сопілку та декілька  книг завжди  носив із собою і постійно жив у чужих людей, часто не знаючи  сьогодні, де прийдеться  ночувати завтра...

Ні, не хочу їздить  в море  задля  золотих одеж,
Бо вони ховають горе, сум і страх, журу  без меж.
Йти  гидую з барабаном завойовувать   міста.
Чи  лякати  пишним саном, щоб  хилилась   дрібнота.

 Дух мій і наук не  хоче   протии  розуму   свого,
 Крім   Христа   святих  пророчень - раю чистого мого.
 І нічого не бажаю, окрім   хліба  і води,
 Вбогість   приятелем маю, з нею ми давно свати.
 Мій  маєток   преземний - спокій, воленька свята,
 Окрім   вічності, для   мене, лиш дорога  ця свята.

Духовна пісня « Моя дорога»

Серед „мізерної  убогости" в саквах у Сковороди ховався  найбільший  скарб – його  Біблія. Він не розлучався з нею ніколи. Ставився до неї, як до живої істоти: називав  її  нареченною  своєю: "сю возлюбив від юности моєя... Для цього  їм і п‘ю; хай з нею проживу і помру з нею”. І дійсно, вмираючи, він  поклав   під голову сакви, де беріг Біблію.

1 ВЕДУЧИЙ: В 1778 р. за наказом цариці  Катерини ІІ при Харківській  вищій  школі, буловідкрито   курси  викладання  моральності. Влада вирішила, що  найспосібніший для репрезентації  цієї   науки - Григорій Сковорода.

2 ВЕДУЧИЙ: Йому було надано  посаду   професора-викладача. Але відз  арплати  він відмовився, кажучи, що  внутрішнє  задоволення, яке дає  йому  поширення   серед  молоді  Христової  Науки, для нього  достатня  нагорода.

1 ВЕДУЧИЙ:  «Нема нічого  солодшого для людини і нічого  потрібнішого, як щастя... Хочеш бути щасливим? Не шукай  щастя за морем, не проси  його в людей, не мандруй по планетах, не тиняйся по палацах. Щастя  залежить від нас самих. Людина повинна житии  згідно  своїм   природним  здібностям...
     Ніщо  так не солодко, як загальна для всіх посада... Щасливий той, хто поєднує  особисті  інтереси  з інтересами  спільними. Жити чесно людина зможе  тоді, коли буде вільна, коли зможе сама, по своїй  волі, розумно  розпоряджатись собою».

1 ВЕДУЧИЙ: Думається, цих слів достатньо, щоб переконатись, чого навчав великий філософ. Сам же він "Опівночі мав  за звичай, завжди  молитись. І молитва ця, в тиші  глибокого мовчання  почуття і природи, булла  повною богодумання. Тоді він, зібравши всі почуття і думання в одне коло внутрі себе, так закликав їх до Бога: „встаньте, ледачі  і   завжди додолу  пониклі розуму  мого  помисли, візьміться  і вознесіться  на  гору  вічности...”

Пісня «Молитва»

2 ВЕДУЧИЙ:  Як поет, Сковорода увійшов  в історію української літератури збіркою "Сад  божественних пісень", яку за  жанровими ознаками можна вважати  збіркою  духовної   літератури. Кожна з пісень мала мелодію, складену  самим автором. Кладучи в їх основу "зерно" зі "святого письма", Сковорода  обробляє тему по-своєму. Це поезія особистих  переживань автора, його морально-філософських  роздумів про смисл  життя, про істинне  щастя.

1 ВЕДУЧИЙ:  Природа була для поета невичерпним джерелом людської радості, спокою і щастя, викликала творче  натхнення, збуджувала високі людські поривання, любов до рідного краю. У своїх віршах  він з любов'ю малює  картини  зелених  полів,  лісів, садів, високих могил, горбів і чистих  потоків, політ  жайворонка  над полями, зворушливу мелодію  сопілки...

Вірш  "Стоїть явор над горою".

 2 ВЕДУЧИЙ: Найпопулярнішою піснею Сковороди є "Всякому городу нрав і права", в якій він піддав нищівному осміянню й осудженню негативні риси суспільства - чиношанування і брехню, обман, розпусту, погоню за багатством тощо.

«Всякому городу нрав і права",

1 ВЕДУЧИЙ: Справжню свободу і щастя  людини не купити  ні за яке багатство, ґрунти,  доми  чи маєтки. Справжнє  щастя  виробляється  людиною  в  процесі  життя і корисній   праці.

Флешмоб про щастя за Сковородою

2 ВЕДУЧИЙ: Останні роки свогожиття Сковорода жив у селі  Іванівці на Харківщині  у свогоучня і друга А.Ковалівського.   Як повідомляли знайомі поета, він,  передчуваючи смерть, сам викопав  собі   могилу в саду.

1 ВЕДУЧИЙ: День 28 жовтня /за новим стилем - 9 листопада/ був  сонячним  і погожим. У  Ковалевського  зібралося   багато гостей на  обід. Сковорода був  веселий і говіркий, як  ніколи. Довго  розповідав  про себе, про свої  мандрівки. Потім  вийшов  у сад.

2 ВЕДУЧИЙ: Він  відцвів, відшумів, як оці дерева, що  журно губили листя... Ось-ось, можливо, завтра він  відійде в природу, перетвориться  в землю, в соки і  крони  дерев. Станеться  страшна і буденна справа. Його час перейде у вічність…

УЧИТЕЛЬ:     Він жив просто і гарно, і вмирав так само...  В час плачу він учив людей сміятися, бо голова і хвіст  змія  вічності – це  одне, і все починається  спочатку. Він   зберіг до останньої   хвилини   ясний    розум і зробив   це для людей.
  Господар  пішов   шукати   гостя   надвечір і застав під липою, коли Сковорода викопав  досить   глибоку могилу.
   Тоді  пішов у свою кімнату, надів чисту  6ілизну і востаннє поговорив з вічністю, долею, істиною, розумом. Поклав  під голову свитку і свої рукописи. Ліг і заснув...  І не прокинувся.
   Поховали  його   під   липою, а на могилі  написали  те, що вінз   аповів: "Світ ловив мене, та не піймав".

2 ВЕДУЧИЙ: Справді! Всі  принади   світу не спокусили  його. Своїх поглядів, свого душевного спокою, обраної  ним "статі" мандрівного філософа  й учителя, співця  й оповідача народного  він не проміняв на увагу "неситих”.
                                                                                                                                                       1 ВЕДУЧИЙ: Давно занесені  піском  його  сліди, закинуті  криниці,  з яких він  пив воду, але одна з них холодна „Сковородинська   криниця" у селі  Бабаях на Харківщині є й понині. І вона старанно   оберігається.

УЧИТЕЛЬ:  Ще за життя Сковорода мав  цінителя, який  знаходив для нього  слова  шани і любові. Цінитель  цей - народ... Ми  і зараз вшановує  філософа-гуманіста, письменника-демократа  Григорія  Сковороду, бо,  не зважаючи  на  віддаль  віків, Сковорода   промовляє  до своїх  нащадків, як наш сучасник,  засуджуючи   віджиле, вітаючи   нове, стверджуючи хвалу праці  як джерелу   радості, щастя …

    Вербовий  шлях, кленовий  посох...
    Перепочинок  де-не-де.
    Мудрець, замріяний  філософ
    До дальніх правнуків іде.

     Кліп «Україно моя, ти найкраща у світі…»