Сценарій "Хата моя..."

СВЯТО "Хата моя, біла хата, рідна моя сторона..." 

Мета: ознайомити учнів з побутом української родини, із старовинними назвами деяких предметів вжитку, з народними українськими піснями, танцями, іграми; сприяти збагаченню словникового запасу учнів, розвитку пізнавальної активності, творчих здібностей, уяви; виховувати любов до рідного краю; необхідність знати та продовжувати традиції свого народу. 

Обладнання: плакат «Хата моя, рідна хата, рідна моя сторона…», хліб-сіль на рушнику, картки для складання слова Україна, макети української хати; скатертини, рушники, український одяг, посуд; національне вбрання на учнях; калинові кетяги; роботи творчої групи; музичне оздоблення пісень і плакатів. 

Хід свята 

1 учень (на фоні музики)                          
Хата моя, біла хата, 
Рідна моя сторона, 
Пахне любисток і м’ята, 
Мальви цвітуть край вікна. 

2 учень 
Хата моя, біла хата, 
Казка тепла й доброти, 
Стежка від тебе хрещата 
В’ється в далекі світи. 

Учитель. -Доброго дня, шановні гості! Щиро вітаємо вас на нашому святі. А присвячене воно найріднішому кожній людині місцю – батьківській хаті. Рідна домівка – колиска нашого життя, наша мала батьківщина. З нею пов’язані найсвятіші спогади і почуття кожної людини. Тому й оспівана хата в піснях, легендах, в творах письменників і художників. 
Маленькі сіни, ясна світлиця, 
Всюди чистенько, так, як годиться. 
Стукає в вікна груша крислата – 
Се наша хата, се наша хата. 
Тема нашого свята тепла і лагідна, пахне хлібом і затишком, близька всім нам і необхідна для кожної людини – 
«Хата моя, біла хата, 
Рідна моя сторона …». 
Навіть пташці без свого гнізда погано, а що вже казати про людину! 

1-й учень   Де зелені хмари яворів 
Заступили неба синій став, 
На стежині сонце я зустрів, 
Привітав його і запитав: 

2-й учень - Всі народи бачиш ти з висот, 
Всі долини і гірські шпилі. 
Де ж найбільший на землі народ? 
Де найкраще місце на землі? 
Сонце усміхнулося здаля: 

3-й учень 
- Правда, все я бачу з висоти, 
Всі народи – рівні, а земля 
Там найкраща, де родився ти! 
Виростай, дитино, й пам’ятай: 
Батьківщина – то найкращий край! 

Учитель 
У кожній людини є її домівка. Вулиця. Село або місто. І, куди б вона не їхала, куди б не йшла, ніколи не забуває рідного дому, де народилася і виросла.

Відгадайте, про яке місце на землі йде мова у вірші. Зверніть увагу на перші букви кожного рядка. 
У червоному намисті 
Коло річки в зелен-місті 
Розпишалася калина, 
А за нею тополина. 
Їде візник, тихо стане. 
На калину ніжно гляне, 
А в уяві щось постане. 
Як гадаєте, що саме? 
(Діти складають слово Україна) 

-Наш великий дім – це наша Україна. А маленький – це наше помешкання. 
Нині багато з вас живуть в просторих і світлих квартирах, домівках, але в давнину всі люди будували самі собі хату. Давайте ж ми з вами полинемо в ті часи і подумки перенесемося в мальовниче українське село. Подивіться навколо. Яке ж воно гарне, чистеньке, різнобарвне! 
На будівництво хати йшло багато часу – більше року. І була хата дерев’яною чи глиняною. Спочатку треба було навозити з лісу дерева. Потім усі рідні, близькі, сусіди, односельці допомагали будувати житло. 
Будиночки, хоч були і невеликими, але теплими, чепурними, завжди стояли вікнами до сонця. Навколо хати – призьба (невисокий, переважно земляний насип уздовж стін хати знадвору), у теплі сонячні дні на ній можна було відпочивати або щось робити, просушувати одяг. 
Обсаджували хату мальвами, м’ятою, півниками, нагідками, квасолею. Всі дуже любили свою домівку. Хай вона була небагатою, невеликою, але своєю. «Постав хату з лободи, а в чужу не веди», - співали дівчата своїм нареченим. 
Квітник і садок відгороджували парканом, щоб худоба не витоптала. Хату тримали завжди в чистоті й порядку. А допомагали в цьому діти. 
Давайте завітаємо до хати. При вході з правого боку ставили відро з водою. А ліворуч від вхідних дверей була піч – гордість кожної оселі. Існував непорушний звичай: як тільки родина заселяла нове житло, у ньому обов’язково мали бути піч, стіл і пікна діжа. У народі казали «Без столу, печі й діжі нема тепла і їжі». Близько печі стояли різної форми горщики, горнята, в яких варили їжу, глечики для молока, макітра для перетирання маку. Збоку – пікна діжа для вимішування тіста. Домашній посуд (дерев’яні ложки, миски, полумиски, кухлі, ножі) зберігався на спеціальних полицях або в миснику, що мостився збоку від дверей чи над ними. Біля печі стояла лопата для садження хліба на гарячу черінь. 
У нижній частині печі містилося підпіччя, куди клали рогачі, кочергу, віник та інші речі домашнього вжитку. Закривала піч заслінка. 
Хліб пекла мати чи бабуся в середу або в п’ятницю. Тоді він особливо вдавався. Готові паляниці складали на столі, прикривали рушником. 
Піч служила не тільки для випікання хліба. Це була й своєрідна сушарка для зерна, цибулі, саджанців. На печі або лежанці, що була біля печі, можна було гарно виспатися і дітям, і літнім людям погріти старі кістки. Піч ставала у пригоді й тоді, коли потрібно було вилікуватись від простуди. Піч, врешті, уособлювала в собі тепло, затишок, родинне вогнище. Тому вона так шанувалася в народі. 
Біля печі стояв, як правило, припічок – широка лава, яка вдень служила для кухонних робіт, а вночі на ній спали. 
Навпроти печі оздоблювали парадний кут – покуть. Це було місце для образів. Прикрашали їх вишиваними рушниками, цілющим зіллям і квітами. 
Тут же ставили стіл, застелений скатертиною. На столі хліб, накритий рушником. Біля столу – довга лава, яку на свята прикрашали килимами. 
Зліва від столу, здебільшого в кутку, стояла скриня. В цій скрині мами ваших бабусь, бабусі ваших бабусь зберігали все найдорожче, найрідніше їхньому серцю: одяг для свят, рушники для нареченої, різнокольорові стрічки, священну книгу християнства – Біблію. 
Рушник з сивої давнини і до наших днів – у радості і горі є невід’ємною частиною нашого побуту. Без рушника неможливі народження, одруження, зустріч гостей… 
Що ви знаєте про рушник? 
- Рушником покривають хліб на столі. 
- Гостей зустрічають хлібом-сіллю на рушникові. 
- На весіллі на вишитому рушникові молоді давали клятву вірності одне одному; ним перев’язували сватів. 
- Портрети, образи прикрашають рушником. 
- У господарстві витирають посуд, руки, обличчя… 
- А чи знаєте ви, що рушники бувають різними за назвами? 

- Утирач (для рук та обличчя); 
- стирок (для посуду, стола, лави); 
- покутник (ним обвішують стіни, портрети); 
- плечовий (пов’язують сватів); 
- подарунковий (обрядовий, весільний). 

- Що ви знаєте про сорочку? 

- Довгими зимовими вечорами вишивають дівчата рушники та сорочки. 

- Вишита матір’ю сорочка була для сина оберегом. 

- Сорочки вишивають червоними і чорними нитками (радість-печаль). 

- А що вам відомо про віночок? (Це символ добра і надії) 

- Український віночок символізує молодість і кохання. Може визначити долю. 

- Весільний віночок одягають тільки на весілля. 

- Дівочий віночок – обов’язково з живих квітів, має цілющі властивості. 

Йдемо поглядом по хаті далі. Біля задньої стінки стояло ліжко, на якому спали господар та господиня. У багатьох оселях до сволока (балка, що підтримує стелю в будівлях) підвішувалася колиска. 

Кожний з вас пам’ятає ту пісню, яку співала вам матуся, найрідніша ненька, яка дбає про свою родину, діточок, помешкання. Бережіть свою матусю, частіше говоріть їй ніжні слова. 
(Діти називають слова-пестинки) 

Для всіх мам, присутніх в цьому залі звучить «Пісня про рушник» 

-От такий нехитрий, дуже скромний інтер’єр. І все ж таки багата українська хата. Чим саме? (Людьми, традиціями, піснями, працьовитими руками, маленькими дітками.) 
-Українці – народ талановитий, співучий. Свою рідну домівку, власну оселю не раз оспівували в піснях, художніх творах. 

Виконання «Пісні про Україну» 
1-й учень 
Хата моя, біла хата, 
Рідна моя сторона. 
Пахне любисток і м’ята, 
Мальви цвітуть край вікна. 

2-й учень 
Хата моя, біла хата, 
Казка тепла й доброти. 
Стежка від тебе хрещата 
В’ється в далекі світи. 

3-й учень 
В хаті спокійно й затишно, 
Вечір десь бродить в гаю. 
Мати задумливо й ніжно 
Гладить голівку мою. 

4-й учень 
Мамо, чого зажурились? 
Дайте тепла ваших рук. 
В хаті на згадку лишились 
Болі й тривоги розлук. 

-А які мелодійні пісні про хату! 

Звучить пісня «Се наша хата» (2-й куплет). 
Дубові лави, з ясеня скриня. 
Вбрання ховає в ній господиня. 
Вимиті вікна, писана стеля. 
Біла постеля, біла постеля. 

- Наші діти теж полюбляють свою рідну домівку. 

1-й учень 
Я люблю свою хату, 
І подвір’я, й садок, 
Де і сонця багато, 
І в жару холодок. 

2-й учень 
Тихо й затишно. Квіти 
Коло хати цвітуть. 
І невтомно все літо 
Бджоли в цвіті гудуть. 

3-й учень 
Все для мене тут рідне; 
Стіни – білі, як сніг, 
І віконце привітне, 
І дубовий поріг. 

4-й учень 
І ряденця строкаті, 
Й рушники на стіні. 
Навіть дим в нашій хаті 
Рідно пахне мені. 

5-й учень 
Рідна казка про гнома, 
Рідна стежка і сад… 
Всюди добре, а вдома 
Краще, кажуть, стократ. 

-А хіба можна вести мову про Україну, батьківську хату, не згадавши про красуню-калину? Калина полюбила українську землю, на якій вона дуже добре росте, а народ шанує її за пишну вроду й цілющі властивості. Немає такого села, де б за тином, чи біля криниці, чи у лузі, на березі водойми не росла, не квітла калина рясним білим цвітом навесні, не рум’яніла червоними ягодами аж до зими. Тим і пояснюється те, що в Україні є понад 100 населених пунктів з назвами Калинівка, Калинове та інші. 

Звучить «Пісня про калину» 

1-й учень 
Посадіть калину коло школи, 
Щоб на цілий білий світ 
Усміхнулась щиро доля, 
Материнський ніжний цвіт. 

2-й учень 
Посадіть калину в чистім полі. 
Хай вона освятить час! 
Рід наш любить дуже волю, 
Хай же воля любить нас! 

3-й учень 
Посадіть калину на горі, 
Щоб заквітнула земля! 
Із роси – пречиста врода, 
З неба – почерк журавля. 

4-й учень 
Посадіть калину біля хати, 
І на всеньке на життя 
Стане кожен ранок святом, 
Дітям буде вороття. 

5-й учень 
А щоб цвіт її не стерся, 
Не зів’янув в спориші, 
Посадіте коло серця, 
Щоб цвіла вона в душі. 

Калина 
Я – не груша, я – не слива, 
Я – калинонька вродлива! 
Я стою в зеленім листі 
У червоному намисті. 
А чому я так прибралась? 
Бо до свята готувалась. 

Виконується пісня «Ой єсть в лісі калина». 

- Стала червона калина символом отчого краю, нашої рідної України. Т.Г.Шевченко дуже любив цю рослину. Він вжив слово «калина» в «Кобзарі» аж 385 разів! Калину вишивали на рушниках, сорочках, скатертинах, давали з собою в дорогу. 
-Український народ – працьовитий, пісенний, любить танцювати, вміє жартувати. 
(Жартівливі віршики) 

-А нумо, козачата, покажіть, як вмієте танцювати! 
(Виконується танок) 

- Пісня – душа українського народу, працюють – співають, відпочивають – співають, грають на музичних інструментах. 

-Сьогодні на нашому святі ми ознайомилися з українським побутом. Зараз дізнаємось, чи були ви уважні. 

Загадки 
Ходить, ходить, 
А в хату не заходить. (Двері) 

Підсмикане, підтикане, 
Всю хату збігало, Під припічком сховалося. (Віник) 

Корова без ніг, без тіла – 
Скирту соломи з’їла. (Піч) 

Що то за постіль, 
Що висить на стелі? (Колиска) 

Маю чотири ноги 
Ще й чотири роги, 
В полотно мене вбирають, 
Їсти й пити заставляють. (Стіл) 

Людей годую, сама голодна, 
Часом гаряча, часом холодна. (Ложка й тарілка) 

Біля тіла вуха є, а голови немає. (Каструля) 

Маю рот і одне вушко. 
Хто такий, вгадай? (Кухоль) 

-А тепер ускладнюю завдання. Остання буква попереднього слова е першою буквою наступного. 
1. Старовинний зимовий одяг. (Кожух) 
2. Поширений масовий народний танок, учасники якого ходять по колу з піснями. (Хоровод) 
3. Будівля для житла, будинок. (Дім) 
4. Предмет, яким розтирають у макітрі мак, пшоно. (Макогін) 
5. Прикраса з коралів, перлів, яку жінки носять на шиї. (Намисто) 
6. Ікона.(Образ) 
7. Короткий алегоричний опис подій, предметів, які треба впізнати, відгадати. (Загадка) 

-Кажуть у дитинстві вивчене - що на камені висічене. Ми будемо дуже раді, якщо наше свято зародило в ваших душах почуття любові до рідної хати. Шануйте її! 
- І де б ви не були, хай всі стежини ведуть вас до неї – до найкращого місця на землі, де вас чекають найщиріші і найдобріші люди: батько та мати.