Сценарій "Календарна-обрядовість" (літо, осінь)

Підготувала: Кучеровська Н.Я. вчитель музичного мистецтва «ОЗСО Жидичинський ліцей»

Календарна обрядовість - поетизація праці на землі 

Сьогодні зібралась наша родина, щоб вшанувати духовність, уславити в піснях і віршах працю людську на землі так, як це вміли робити колись на землі наші предки.

 Праця звеличує людину і робить людину Людиною. Споконвічно велося в українців: добрий господар у пошані, а ледар зневажався, висміювався у піснях, приказках. У хазяїна жито зеленіє, потім наливається золотим колосом, а у лінивого поле поросло бур’яном.

 Ми, українці, нація дуже стара, і свою духовну культуру наші предки почали творити дуже давно, далеко до християнського періоду на Україні. Стародавні українські традиції ввійшли у плоть і кров наших звичаїв.

 І тепер ми не можемо уявити Різдва без куті, Великодня – без писанки, Святої Трійці – без клечання, навіть називаємо це свято «Зеленими святами». Всі відзначаємо свято Купала, на «Введіння» - закликаємо щастя на майбутній рік, на «Катерини» - кличемо долю, а на «Андрія» - хто з нас не кусав калити, і дівчата не ворожили, чи вийде заміж цього року? а закликання весни піснями-веснянками і гаївками.

 Це все – наша дохристиянська культура, наша найстарша традиція. Кутя – це символ урожаю, писанка – символ народження весняного сонця. Зеленим зіллям – охороняли своє житло від нечистих духів, що прокидаються разом із воскресінням природи – від русалок, мавок, перелесників…

 Люди вірили, що словом, обрядом вплинуть на сили природи і вони, сили природи, допоможуть бути здоровими, виростити і зібрати урожай, виховати дітей. У різні пори року виконувались різні за змістом календарно-обрядові пісні, які повинні були забезпечувати успіх у господарюванні, гарний врожай, щастя у родинному житті.

 Наше сонце котиться по небу, змінюються пори року і так же у нас (починається новий календарно-обрядовий рік) приходить ще одна пора, сповнена обрядами – це літо.

Зелені свята

 Тиждень перед Тройцею тепер називається «зеленим», «клечальним» або «русальним», а три дні останні цього тижня і три перші дні троїцького тижня називаються «Зеленими святами».

 У час Зелених свят цвіте жито й за народними віруваннями, прокидаються мерці, виходять з води русалки. Люди квітчають свої житла клечанням і встеляють пахучими травами; дівчата завивають вінки.

 Зелений тиждень починається з четверга. В цей день дівчата йдуть на поле, в левади чи в ліс і там «завивають вінки – на «всі святки» і при цьому співають:

Ой, зів’Ю вінки та на всі святки,

Ой, на всі святки, усі празники,

Бо в саду весна розвивається,

Дочка батька дожидається…

Ой, мій батьку, мій голубчику,

Ти прибудь сюди хоч на хвилечку

Синє море розливається

Пани-гетьмани із’їжджаються.

  Після завивання вінків дівчата повертаються в село. У неділю, у день Тройці, дівчата ідуть у той самий ліс, де завивали вінки, щоб знову розвивати їх. Кожна пара оглядає свій вінок: чи ще свіжий, чи вже зів’яв? По цьому судять про своє щастя чи нещастя. Про це співають:

Пусти мене мати, у гай погуляти,

До білої берізоньки, про щастя спитати…

 Напередодні дня святої Тройці, в суботу ранком, до схід сонця, дівчата й молодиці йдуть у поля рвати запашне зілля: чебрець, полин, любисток. Ввечері того ж дня квітчають свої хати зеленим гіллям клену, липи, ясена, осики. Гілля й молоді дерева, зрубані в цей день для оздоби двору й хати, називають клечанням, а весь тиждень перед святою Тройцею – клечальним, зеленим. В клечальну суботу вносять на ніч до хати зрубану осику, а ранком дивляться: якщо листя залишилось зеленим, хоч би й зів’яло за ніч – всі в родині доживають до наступної клечальної суботи; якщо ж листя почорніє, то буде мрець у хаті.

 Неділя Зеленого тижня називається клечальною неділею або П’ятидесятницею – це п’ятидесятий день після Великодня. Випаливши в печі та попоравшись, що треба в хаті, мешканці села вбираються у святковий одяг; потім сідають по лавках і, склавши руки, чекають благовісти. Вдарив дзвін, всі встали, перехрестилися. Дзвін вдарив тричі – пішли до церкви. В руках у дівчат жмуток полину, барвінку, любистку. А парубки, порівнявшись із поважними людьми, скидають перед ними шапки і вітають їх: «Добридень, будьте здорові зі святою неділею!».

 А от Івана Купала – це день літнього сонцевороту, що тепер сходиться з християнським святом Різдва Святого Пророка Предтечі і Хрестителя Господнього Івана – 7 липня. Як народне свято, день Івана Купала відбувається з багатьма своєрідними обрядами та піснями.

 З давніх-давен в Україні дівчата й хлопці виходять із села з радісними піснями, розкладають вогнище на горі або десь у лісі поблизу річки, танцюють навколо вогнища й стрибають через вогонь. Дівчата співають ворожбицьких пісень. Зранку до схід сонця вмиваються «іванівською» росою на красу.

 Головними атрибутами свята є Купало і Марена, що в різних місцевостях України готують по-різному. Так, на Поділлі і Волині дівчата роблять «Купало» з гілки верби; для цього вони беруть гілку, квітчають її квітами й вінками, а потім ходять навколо такого «Купала» і співають пісень. Чоловіки й жінки теж сходяться на це видовище, але в співах участі не беруть.

 А хлопці кидають квіти на ті стежки, де ходять дівчата. Коли вже дівчата «Купалом» натішаться, хлопці нападають на «Купала», обривають з нього вінки і квіти, а саму гілку кидають у воду. Розкладають вогнище й, коли воно розгориться, стрибають через вогонь усі присутні: хлопці, дівчата, жінки й чоловіки.

 Коли потоплять Купала і Марену, то дівчата тікають від хлопців, щоб ворожити. Дістають приготовлені свічі, запалюють їх і кожна ліпить до свого вінка, а потім ті вінки пускають на воду. І ось у темну купальську ніч на поверхні води пливуть десятки вінків із золотистими вогниками, віщуючи дівочу долю. А дівчата ідуть понад річкою і співають. Звичайно, хлопці слідкують за дівчатами на протилежному березі. Кожен хлопець намагається зловити вінок своєї дівчини. Дівчата плетуть вінки так, щоб їх можна було впізнати. На другий день хлопці хваляться перед дівчатами тими вінками.

Дівчата танцюють «Ой на Івана»

 З давніх-давен наш народ над усе цінував хліб, сіль і честь. Хліб – то багатство, сіль – то гостинність і щирість, а честь – то людська гідність, за яку предки наші стояли, навіть не маючи ні шматка хліба, ані дрібки солі.

 У житті всієї природи і людини є два урочисті моменти: весною – це засів ниви, восени – обжинки. Це справжні свята для хлібороба. А починали жнива після свят Петра і Павла.

 По закінченні жнив женці обходять ниву, збирають не зрізані серпом колоски і в’ють вінок. Вінок переплітають квітами-волошками, червоними маками, біли ромен-зіллям. Сплетений вінок кладуть на голову найкращій із дівчат і всі гуртом ідуть на господарський двір, співаючи пісень. Попереду іде хлопець і несе сніп жита чи пшениці.

За столом господар і господиня

• Добридень у вашій хаті!
• Здоровенькі будьте.
• Доброго вам здоров’я!
• Будьте здорові з цим днем.

Господар виходить і кланяється

Господар: Добрий день вам у нашій хаті, спасибі, що прийшли.

Дівчина із віночком: Несем тобі віночка на вибір

І житнього, пшеничного, ячного,

Для нашого господаря вдячного.

Будемо обжинки нині святкувати

І вінки з колосся людям дарувати.

Дівчина здіймає з голови вінок, подає господарю

Господар: Красно дякую вам за вінок (вішає на стіні). Вилущеним із нього зерном ми розпочнемо сіяти озимину.

 Сідайте, будьте ласкаві, у нашій хаті, на нашій лаві. Відвідайте нашого хліба-солі, щоб були веселі та здорові! А як з медком скоштуєте, то силу відчуєте.

Господиня роздає хліб із медом.

Виходить хлопець із снопом і кладе на стілець.

Бородо наша пишная,

Бородо наша пшеничная

Зав’яжемо бороду нині

На господарській урожайній ниві,

Щоб на той рік урожайна нива

Ще багатий урожай вродила.

Господар: бере снопа. Шанували останнього снопа, званого дідухом. Він завше стояв у хаті на покуті і чекав до Святвечора.

Господиня: За всіх часів і у всіх народів було найбільшою святістю, коли лежав хліб на столі. Гордістю нашої оселі є наша піч. Ставив її найкращий майстер на селі. Сам і перевіряв чи яскраво горить, чи буде щастя в нашій хаті. Бо як дим іде на хату – жди біди. Піч, то нам друга мати: і обігріє, й нагодує, й обсушить.

Господар: А найважливіше те, що вона пече хліб. Хліб в українській оселі пекли у так звані «жіночі дні» - середу чи п’ятницю. Тоді він особливо вдавався.

Господиня: Раненько добре протоплювали піч березовими дровами, кочергою розгрібали жар. Клали на пічну лопатку капустяний листок, змащений олією або обсипаний борошном. І обережно саджали майбутню хлібину на гарячий черінь. Готові паляниці клали на столі і прикривали рушником.

Господар: Не можна класти догори сподом, не можна різати від себе, приклавши до столу, а тільки до грудей. Шматок хліба, що впав на підлогу, потрібно підняти і, поцілувавши, покласти на стіл чи спожити.

 Хліб на столі. Зайшовши до хати, возрадуйся йому. Віддай шану тим, хто зростив його, зібрав і змолов у семи млинах мучицю, рукам, котрі подарували духмяні, схожі на сонце, паляниці. Хай завжди він - совість наша, буде в хаті свіжий і святий. В народі кажуть: «На Іллі новий хліб на столі». Селяни в цей час випікали хліб з нового врожаю.

 З 2 серпня (Пророка Іллі) починаються свята осінньої обрядовості. Зміст цих свят – подяка Богу за дари і тривав до 4 грудня. У цей час припадає багато свят. Що ми знаємо про ці свята?

Запитання:

1. У цей день святять квіти, воду, мак (14 серпня Маковея).
2. Яке свято маємо 19 серпня?

Спаса, Преображення Господнє. У цей день святять груші, яблука, мед,

колосся жита і пшениці. Колись правовірні селяни до цього дня не їли садовини, бо це вважалося гріхом. Приходили з церкви і починали їсти свячене. Перед Спасом є два тижні посту – «спасівка» - це продовження Великого посту. Є легенда, що Бог призначив для Великого посту 9 тижнів, а святі отці почали просити, що людям тяжко витримати довгий піст. Тоді Бог розділив на дві частини: 7 тижнів весною перед Великоднем і два тижні в кінці літа, перед Спасом.

3. Протягом осіннього періоду є три Пречисті. Про них кажуть: «Перша Пречиста жито засіває, друга – дощем поливає, третя – снігом покриває.

Коли припадають ці свята?

І – 28 серпня – Успіння.

ІІ – 21 вересня – Різдво Пресвятої Богородиці.

ІІІ – 4 грудня – Введення.

Колись в Україні з 21 вересня до Покрови готувалися приймати сватів, бо до того часу працювали, сіяли, орали, а після Покрови – до початку посту – гуляли весілля. Дівчата молилися, промовляючи: «Свята мати, Покровонько, накрий мою головоньку хоч ганчіркою, аби не зосталася дівкою».

4. 11 вересня – Всічення Голови святого Пророка Івана Хрестителя.

Що не можна робити у цей день?

У цей день не варять борщу і це є єдиний день протягом року, коли не можна їсти борщ. Не беруть ніж у руки, хліб ламають, не ріжуть нічого, що має круглу форму.

5. Коли закінчується коло народно-календарних свят? (4 грудня – Введення)
6. Назвати 4 періоди, цикли.

Для нас наші звичаї давні, традиції – це не просто історія, а велика школа працелюбства і поваги до наших предків. Наше ставлення до землі, до праці, особливо хліборобської, є мірилом нашої вихованості, культури. Для українця робота на землі була завжди особливою, святою, до неї ставилися побожно. Хочеться, щоб у вас, діти, виплекалось добре ставлення до праці, щоб не цурались її, любили трудитися, допомагати старшим, вчилися бути господарями на своїй вільній українській землі. Бо кому ж, як не вам, передавати з рук в руки цей найдорожчий скарб, що у нас є, нашу земля.