Сценарій круглого столу присвячений пам’яті жертв Голодомору 1932-1933рр.

Сценарій круглого столу присвячений пам’яті жертв Голодомору 1932-1933рр.

Мета заходу : Ознайомити учнів з трагічною сторінкою історії українського народу  1932-1933рр.; з’ясувати причини Голодомору ; навчити враховувати уроки минулого, вшановувати пам’ять людей, що загинули в часи сталінського режиму.

Виховних захід проходить в актовій залі школи. Стіл прикрашений вишитим рушником. На рушнику лежать оповиті чорною стрічкою житні колоски, хліб, у підсвічнику горить свічка.

На фоні музики «Реквієм»  Моцарта. На сцену виходить учень із свічкою в руках і читає

Ведучий: Не звільняється пам’ять відлунює знову роками

Я зітхну …запалю обгорілу свічу,

Помічаю: не замки-твердині, не храми –

Скам’янілий чорнозем – потріскані стіни плачу.

Піднялись, озиваються в десятиліттях,

З долини, аж немов з кам’яної гори

Надійшли. Придивляюсь : Вкраїна, ХХ століття

І не рік, а криваве клеймо – «33»

Вчитель: Страшні 30 роки ХХ століття. Скільки горя та страждань принесли вони нашому народу. Люди змушені були пройти через знущання  влади, зраду близьких, злиденність та постійний страх. Сьогодні наша розмова стосується одного з них, голоду 1933 року, що тримав страшну назву «голодомор». Житницею називали Україну упродовж багатьох століть, але по-хижацьки грабуючи її, не давали жити. 1933 рік став найжорстокішим, найчорнішим у літописі багатостраждальної української землі. У світовій історії не зафіксовано голоду, подібного до того, що випав тоді на долю України – однієї з найродючіших країн світу.

Що ж криється за страшним змістом слова «голодомор»? Як цей термін трактують словники?. Є лексема «голод», яка трактується як відсутність продуктів харчування у зв’язку з неврожаєм або іншими стихійними лихами, та «голодування « - випробування голодом упродовж довгого часу, або погане харчування.

«Голодомор» - поняття зі всіх боків складне : за суттю, за змістом, як історичне явище і як словниковий термін.

З погляду граматики воно складається з двох слів: «голод»  і «морити» , буквально «морити голодом людей».

Яке глибинне явище криється вже в одній тільки назві того лиха, що спіткало Україну на початку 30 років ХХ століття.

Учень: В радянські часи все, що стосувалося тієї страшної сторінки історії, було під суворою забороною. Селяни вмирали від голоду в обстановці цілковитої інформаційної блокади. Газети захлиналися повідомленнями про успіхи соціалістичної індустріалізації , репортажами про звитяжну працю на колгоспних ланах.

Учениця: Слово «голод» заборонялося вживати навіть в документах партійних комітетів , які мали гриф «Цілком таємно». У всі наступні роки згадка про голод 1933 року каралася 58 ст. Карного кодексу (антирадянська пропаганда). Необережно мовлене слово могло запроторити людину в концтабір. На ХХ з’їзді КПРС Микита Хрущов виступив з доповіддю про сталінські репресії. Це були свідчення про масовий терор 1937 року. Проте голодомор на Україні Хрущов не згадував.

Ведучий : Численна українська діаспора в Канаді І США калатала в усі дзвони, щоб донести правду до світової громадськості. Однак до українців довго не прислухалися. Тільки на 50 річницю голодомору світова громадськість звернулася до цієї теми, діаспору почули , але їй не повірили, адже факти здавалися неймовірними.

Учень: Пам’яті мільйонів українських селян, які загинули мученицькою смертю від голоду, заподіяного сталінським тоталітаризмом у 1932-1933рр, пам’яті тисяч українських сіл і хуторів, які зникли з поверхні землі після найбільшої трагедії ХХ століття, присвячується.

Перегляд відеоматеріалу, факти про Голодомор 1932-1933рр.

Учень: …То був страшний навмисний злочин,

такого ще земля не знала,

закрили Україні очі

 і душу міцно зав’язали.

Сліпу пустили старцювати…

Луна ще досі в оболонях

Здичавіла вкраїнська хата,

На березі своїх агоній.

Глуху заставили мовчати.

А то би світ втопивсь в Славуті!

Як божевільна їла мати

Свою дитиноньку майбутню.

Замліли навіть поторочі

І відвернулись голіафи

То був такий державний злочин –

Здригнулась навіть мертва кафа.

Мерцями всіялося поле.

Ні хрестика і ні могили

То був такий навмисний голод…

Чи, Боже, й ти вже був безсилий.

Учитель: Спочатку було слово. І було те слово «колективізація». Слідом за ним почався голод. Слово те прийшло в селянську хату не саме, за ним шикувалась шеренга слів-чужинців: агітація, конфіскація, екзекуція, реквізиція, експропріація, ліквідація.

І прийшло в мову, наводячи жах на людей, слово «активіст». Це в селянські обійстя ринулися юрби визискувачів затуманених революційною фразеологією і заохочуваних режимом сталінщини.

Звичним стало  гірке слово «мішечники». Але ще перед тим побрели по шляхах України жебраки, а станції були заповнені знесиленим людом, яких сподівався десь у світах знайти порятунок своїм опухлим з голоду дітям.

А на зустріч жебракам вирушили із сіл прикрашені прапорами червоні валки, вивозячи в державу хліб, виметений до зернини із селянських комор.

І тільки смерть зберігала свою назву нічого іншого на означення її не було вигадано.

Учениця: Найважливішим у трагедії голоду було те, що його можна було уникнути, хоча 1932 рік був несприятливим на погодні умови. Трагедія голоду охопила Україну в 1933 році, але ознаки її були вже в 1932 році. Повне уявлення про становище на селі у цей час дає лист учня Київського рибоводного технікуму Г.Ткаченка, надісланий 18,06,1932 року С.Косіору:» Ви не уявляєте, що зараз діється на Білоцерківщині, Уманьщині, Київщині. Великі площі незасіяної землі. Людство страшно голодає. В Києві скільки завгодно попід вуглами сидять цілими сім’ями селяни і просять кусок хліба, вже поопухали від голоду. І хто це? Колгоспники, що мають сотні трудоднів.»

Учень: У 1933 році був не голод, а зумисне підготовлений голод. Ще в жовтні 1932 року партійно-державна верхівка ухвалила : конфіскувати всі запаси зерна.  За кілька місяців надзвичайні комісії під керівництвом Кагановича, Молотова, Постишева викачали із сіл всі фонди. За крадіжку зерна законом, який написав Сталін селян позбавляли волі на 10 років або розстрілювали. Сучасники назвали цей закон «Законом про 5 колосків».

Учень: Наприкінці зими 1933 року голод в Україні набув нечуваних розмірів. Тисячі селян ішли в міста, де навесні скасували хлібні картки і можна було купити хліб, але дороги, що вели до міст ,були блоковані. Ті, хто пробивався але не знаходив порятунку, вмирали просто на вулиці. Доведені до відчаю люди їли жаб, котів, собак, трупи коней. Почалося людоїдство, зареєстровано 10 тисяч судів над людоїдами.

На фоні музики хлопчик читає вірш

Я ще не вмер…

Ще промінь в оці гріє.

В червер мені пішов 10 рік.

Хіба в такому віці помирають?

Ви тільки поверніть мене на бік.

До вишеньки, в колиску ясночолу.

Я чую запах квітів ,я не вмер

А небо стрімко падає додолу

Тримайте хтось! Хоча б за коси верб…

Куди ж ви, люди, людоньки, куди ви?

Окраєць ласки, чи хоч з печі диму!

В клітинці кожній озеро води

Я ще не вмер, усі проходять мимо

А житечко моє таке густе.

А мамина рука іще гаряча.

Вам стане соромно колись за те.

Та я вже цього не побачу.

Ведуча: Спогади, спогади, спогади…Свідчення із книги «Чорна сповідь: Кам’янський вимір трагедії» ( виступ учнів)

Учитель: Сьогодні ми прагнули чесно прочитати і проаналізувати трагічну сторінку історії українського народу, робили спробу з’ясувати міру вини тодішнього керівництва країни, керівників республіки загалом і кожного зокрема. Цього вимагає правда історії, вимагає наш час – час неупередженого аналізу тих соціально-економічних перетворень. Правда про голод  потрібна не лише тим, хто пережив його, а й нам – новому поколінню, бо ми творимо історію. Це -  пам’ять народу. Забути цього не можна, щоб не допустити повторення трагедії.

Упорядник книги «Голод 1933 року в Україні» Юрій Семенко писав: « Не має с світі вищих братських могил, ніж ті, що заповненні останками безвинних жертв голодомору в Україні. Імена їх, ти Господи знаєш».

На сцену виходить учень з хлібом на рушнику.

Щодня в моєму домі він -

Такий звичайний, як повітря,

І мовчазний немов довір’я,

А я торкнувсь – і чую дзвін

І чую як ридають дзвони, жниварські дзвони-колоски

Учитель: В давні часи люди очищувались вогнем. Запалювали свічку і мовчки клялися, що пам’ятають, що не забудуть. І тягар гріха з душі спадав. Коли наша розповідь дійшла до вашого серця, то перед цією свічкою вимовте слова, що нас згуртують – «Пам’ять і віра»!

Звучить » Реквієм» Моцарта. Всі учасники запалюють свічки. І ,за звичаєм, на поминання душ померлих, роздаються шматочки хліба.