Сценарій лінійки "Чорнобильські дзвони"

Лінійка «Чорнобиль»

 

 

Слово надається директору школи № 76 Наумчак Л.Є.

 

Чорнобильський вітер по душах мете,

Чорнобильський пил на роки опадає…

Годинник життя беззупинно іде…

Лиш пам’ять, лиш пам’ять усе пам’ятає…

 

Шановні учні, вчителі, батьки. 26 квітня годинник життя відрахує 25 років Чорнобильської катастрофи. Чорною плямою стала на нашій блакитній планеті трагедія Чорнобиля…

Звучать  дзвони

 

По кожному плачуть дзвони…

По кожному із нас…

Це – крик душі, це стогін,

Наш сум, наш біль, наш час…

 

 

І плачуть, і тужать дзвони

По всіяній землі.

Чорнобильська мадонно,

Прости нас і спаси.

 

Це  дзвонять дзвони не Хатині,

Де слід лишила свій війна,

це стогнуть землі України,

Де мирний атом не мина.

 

Він впав смертельною росою

На рай дібров, на зелень трав,

Своєю чорною косою

Провів по розмаїттю барв.

 

І попелом покрились села,

І згинуло уже живе.

Пропали усмішки веселі,

Замовкло птаство лісове

 

Чорнобильські дзвони

 

 Чорнобиль. Це назва невеличкого районного центру, що знаходиться в 130 км від Києва. Але в історію Чорнобиль увійде назавжди, як місто, що дало назву одній з найбільших в історії людства катастроф.

 Для України час ніби розділився на дві частини: до 26 квітня 1986 року і після нього. Цим частинам часу в народі вже дано назву – два кольори часу, які стали символом червоного і чорного кольорів в долі України та її народу.

Виконується пісня „Два кольори”.

 Ту мирну весняну ніч на берегах Прип’яті люди ніколи не забудуть. Вона була найтихішою і найтемнішою. І не сповіщала про біду. Проте в ту саму ніч, з 25 на 26 квітня 1986 року, відлік часу став далеко не мирним, а бойовим і аварійним. О 1 годині 23 хвилині 40 секунд над четвертим реактором Чорнобильської атомної електростанції велетенське полум’я розірвало нічну темряву.

 Учні танцюють, імпровізуючи вибух

Зойкнула Земля чаїним криком (в особах)

- Сину, вбережи і захисти!

Вийшла мати із іконним ликом:

- Йди, синочку, хто ж коли не ти?

Спалахнуло небо, впало крижнем

- Сину, вбережи і захисти!

Вийшла жінка з немовлятком ніжним:

- Йди, коханий, хто ж коли не ти?

 За покликом рідної землі на захист свого народу першими до палаючого реактора по тривозі прибули пожежники по охороні Чорнобильської АЕС на чолі з начальником корпусу Володимиром Правиком. 

Звучить пісня «Чорнобильські дзвони»

Вогонь і землю зріднили собою

І кипіла у них під ногами земля

Навіть небо двигтіло од вогненного болю

І тривога палюча долітала здаля.

А трагедія кожну мить наростала

Мов зібрала зі світу пожежі, розплати, війну.

І немов з Хіросіми, з безодні повстала

Перед людством, відкривши свою тайну.

Як спинити її – гуртувало єдине бажання,

Не терпілось, не ждалось – загрожував згаслий час.

Невпокорене атомне випробування

Впало вперше, пожежники мужні, на все.

Звучить «Місячна соната»

 Через 2 тижні після аварії красивий юнак, відважний офіцер Віктор Кібенок помер у московській лікарні, так і не побачивши народженого вже після трагедії молодою дружиною первістка.

Лейтенанти – хлопці непохитні,

Молоде, вогненне покоління.

Ви, як пам’ять у тривожнім світі

Раду незнищенного коріння.

Першим важко. Ви ж були найперші,

Із вогню та в полум’я шугали

Не до подвигів і не до звершень

Ви ж собою людство заступали.

Ви віддали – що мали

Життя – що одне в людини

Вірю, що врятували,

Долю моєї дитини.

 

Шестеро із 20 чоловіків двох караулів невдовзі померли. (під реквієм Моцар- та учні виносять портрети та лампадки)

- Герой Радянського Союзу лейтенант Володимир Павлович Правик;

- Герой Радянського Союзу лейтенант Віктор Миколайович Кібенок;

- Сержант Микола Васильович Ващук;

- Сержант Володимир Іванович Тишура;

- Старший сержант Микола Іванович Тітенок.

Звучить пісня «Крик Чорнобиля»

Мамо, почуй мене, мамо,
Бачиш, що я помираю.
Мамо, врятуй мене, мамо.
Мамо врятуй, я б лягаю.
Ненечко, якби ти знала,
Як мені хочеться жити.
Світ я не бачив ще, мамо,
Але я встиг його полюбити.
2-й учень.
Мамо, як весело в цвіті
Бджілка маленька літає,
Сонечко лагідно світить,
Вітер з хмаринками грає.
Мамо, як гарно у житі
Ластівка й жайвір літає.
Мамо, як добре в цім світі,
Мамо, я жити бажаю.

У вогні не згорів їх жертовний чорнобильський слід. Ще затужить по хлопцях Земля і скорбота земна. Пом´янено героїв хвилиною мовчання.

(Хвилина мовчання).

 А на квітучий українській землі з’явились пусті міста і села, мертвий ліс, в який не можна ходити, сади з яблуками, насиченими радіоактивною отрутою, вода, яку не можна пити, і навіть повітря, яким дихаємо, стало ворогом.

 Важко знати, що на твоїй землі з діда-прадіда не можна жити. Дорога, що веде в нікуди. Спорожнілі будинки з розбитими вікнами  вдивляються у вічі, душу, в саме серце, наче вони кричать і благають про допомогу. Скажений вітер шугає порожніми квартирами, риплять незачинені дверцята. Холодом віє пустка

Була на карті малюсінька краплина,

Була…була…тепер її нема.

Родились діти там, старі там повмирали,

Корови паслись, чувся крик гусей.

Лелеки клекотіли над хатами, і співом півень вдосвіта будив людей.

Було село, тепер села немає.

О Господи, за що таке прокляття,

На мій народ, нарід мій, на село?

Прости нас, Господи, за сльози наші,

І за молитви недоказані прости!!!

Звучить пісня «Чорнобильські хати»

 90 Херосім – так розцінюється чорнобильська катастрофа. Ось уже 24 роки дзвони Чорнобиля стукають в наші серця. Змушують нас зупинитись і озирнутись в той страшний 1986-й... Скільки зламаних доль? Сироти, що втратили батьків, ненароджені діти, хвороби, туга за рідним краєм, дотепер радіоактивний заказник. Все це Чорнобиль, який забрав 35 тисяч чоловік, в тому числі – тисячу дітей, 800 тисяч заражених хворобами, які пов’язані з наслідками аварії.

 Проходять роки після аварії на ЧАЕС. А біль не вщухає, тривога не покидає людей. Чорнобильська біда надовго залишиться в нашій пам´яті. Ще довго ми будемо відчувати на собі її наслідки, ще довго чутимемо її дзвони. Доземно схиляємося  перед ліквідаторами цієї страшної аварії, перед живими, перед пам´яттю до часу померлих від радіаційного смерчу.

Виходить дівчина-Україна з чорною стрічкою

Впала з неба додолу потривожена ангелом зірка

Покотилась до обрію, збурила зоряну синь

На душі стало сумно, на устах стало солоно-гірко

Бо Чорнобиль – трава – не полин.

Чом же ти, Україно, материнська вербова колиска

Знов така мовчазна, мов обпалена груша стоїш?

І течуть твої сльози, і болять твої роки так близько.

Чом не просиш у Бога здоров’я для діток своїх?

Ти завжди була з Богом, не нужденна ні хлібом, ні сіллю

Якже ти допустила, щоб скалічили душу твою?

Впала з неба зоря, покотилась Чорнобильська зірка...

Сіра осінь прийде, готуватись до вічності треба,

І петля радіації стягує шию твою

Встань, моя Україно, простягни свої руки до неба

Знай, що Бог ще чекає молитву твою.

 

 

 

 

 

 Звучить «Молитва» О. Білозір у виконанні Куценко і Градінарової