Сценарій лінійки-реквієму «На вікні свіча миготіла…»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Сценарій лінійки-реквієму

«На вікні свіча миготіла…»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Лінійка-реквієм «На вікні свіча миготіла…»

На столі розламана хлібина на вишитому рушнику, на ній колоски  пшениці, перев’язані чорною стрічкою, запалена свічка. На стіні  дзеркало, завішене чорною хусткою, плакат «Пам’ятник голодомору».

 

Мета. Поглибити знання учнів, присутніх про роки голодомору в Україні та його наслідки для українського народу, розвивати вміння грамотно висловлювати свої думки, використовувати різні документи, готуючись до розповіді, виступати у ролі актора, виховувати повагу до історичного минулого свого народу, який вистояв і проніс свої традиції через різні випробування.

Обладнання. Приміщення оформлене стендами, що засвідчують голодомор на Україні в 1932 - 1933років. Малюнки та надписи. Підвищення, на якому встановлена свічка, калина, барвінок, половина чорного хліба, колоски обв’язані чорною стрічкою. Книжкова виставка. На сцені чорні цифри1932 - 1933р. Над сценою надпис на стрічці «На вікні свіча миготіла». Збоку прапор та тризуб з чорною стрічкою.

 

Звучить мелодія «На вікні свіча миготіла».

 

Ведучий 1. Доброго дня, шановні вчителі та учні! Сьогодні ми зібралися, щоб пригадати сумну та трагічну сторінку в нашій історії – голодомор 1932-1933 років.

 

Ведучий 2. Минуле століття пронеслося над Україною трьома голодоморами: 1921-1922, 1932-1933, 1947років. Такої страшної трагедії, яку пережив український народ у 30-х роках, не зазнав, мабуть, жоден народ в історії людства.

 

Учні  1-6

Чому сумує, плаче дзвін
І біль сердець в одне єднає?
Що розповісти хоче він,
Про що сьогодні нагадає?

Тривожні спогади ураз
Свічки очима розіп’яли,
Немов з минулого до нас
Вони із докором казали:

- Хто відповість за ту біду,
Що голодом людей косила,
Що в Україні не одну
Убила гордість, пісню, силу?

Не встануть свідки із могил.
Вони й тоді не говорили,
Бо голод їх позбавив сил…
А за селом росли могили…

Встає історія з пітьми,
Словами фактів промовляє
І хоче, щоб судили ми,
Бо заповіт від мертвих має.

Вона бідою, горем вчить,
Щоб не забулось незабутнє,
Бо там, де пам'ять не мовчить,
Там щастям повниться майбутнє.

 

Ведучий 1. Голод – це не тільки смерть, а й духовна руїна, знищення здорової народної моралі, втрата ідеалів, занепад культури, рідної мови, традицій.

 

Ведучий 2. Пекло, створене в Україні на початку 30-х років ХХ століття, не можна ні з чим порівняти ні у вітчизняній, ні у світовій історії.

 

Ведучий 1. Людиноненависницький комуністичний режим вирішив голодом поставити український народ на коліна, змусити його будувати «комунізм» – квітуче життя для можновладців – на кістках мільйонів.

 

Учень 2.

Це остання хлібина, остання…

Очі горем налиті вщерть,

Батько й діти не їли зрання,

Це остання хлібина, остання.

Після неї – голодна смерть.

Плаче й крає, мов соломинку,

Пильно дивиться дітвора.

- Тату, їжте ось цю шкуринку.

Майте жалю до нас краплинку –

Умирати вже вам пора…

Взяв шкуринку дідусь і плаче.

І стареча рука тремтить…

Сиве око, сліпе, незряче,

Але серце його козаче.

Б’ється рівно і хоче жить…

 

Ведучий 2. Законом від 7 серпня 1932року заборонялося збирати колоски на полі навіть перед їх заорюванням. За збирання колосків звинувачений «карається не нижче п’ятьох років ув’язнення в далеких таборах з конфіскацією майна, аж до найвищої міри покарання (розстрілу)».

 

Виходить бабуся з онуками (бабуся в хустині)

 

Автор. Ідуть в гості до бабусі з Вінниці онуки,

А назустріч – ліс і поле, долини і луки.

Любо глянуть на хліба, сади і лісочки,

 

Внук: - Ой, бабуню, глянь сюди, – які колосочки!

 

Автор. Гірко стало на душі у жінки старої,

Бо згадала ті роки неволі важкої.

 

Бабуся: – Дорогі мої синочки, за ті колосочки

Я одержала тюрми чотири годочки.

Тільки вийшла після жнив колосся збирати,

Щоб голодній дітворі щось приготувати.

Тут комунівські дозорці мене захопили,

За чотири колосочки в тюрму посадили.

Отаке було на світі пекло в нашім раю

Голодовку і ту весну, добре пам’ятаю.

 

Ведучий 1. Тільки сліпий міг не побачити трагедію українського народу. І виявляється такі сліпі були. Ці сліпі свідомо брехали світову громадськість, що в Україні ніякого голоду не було й немає. І це в той час, коли в Україні помирало щодня 25 тисяч людей, щогодини – 1000 чоловік, щохвилини – 17 чоловік.

 

Ведучий 2. З голоду пухли і вмирали діти, чоловіки й жінки працездатного віку вмирали цілими родинами. Малеча бродила і повзала у пошуках чогось їстівного. У людей розпухали обличчя, ноги, животи. Померлих, а часто ще й живих, звозили, скидали у ями і закопували.

 

Ведучий 1. Голод охопив усю Україну, та голодне лихоліття найбільше вразило дітей. Вони виявились найменш захищеними, не брали участь у колгоспному виробництві, а відтак, не отримували рятівних 100-300 г хліба на працюючого.

 

Ведучий 2. Прагнучи врятувати від голодної смерті хоча б дітей, батьки залишали їх на вокзалах, лікарнях, у містах, надіючись, що діти попадуть в дитячий будинок чи лікарню і таким чином – виживуть.

 

Учень 3.

В селі весна повзе на ліктях,

Багато мертвих, мало так живих.

В долині сонце ловлять діти,

Що дзвінко капає із стріх,

І п’ють опухлими вустами

Оту живицю молоду.

Їм жить і жить – та над полями

Знов ворон каркає біду.

Голодний рік. Жорстокий світе,

Дай хоч надію для живих.

Весна. І сонце ловлять діти

Що дзвінко скапує із стріх.

 

Ведучий 1. Весна…А над селом нависла чорна хмара. Діти не бігають, не граються. Ноги тонесенькі, великий живіт, голова велика, а обличчя майже немає, самі зуби зверху.

 

Ведучий 2. Сидить дитина і гойдається всім тілом: назад – вперед, скільки сидить – стільки гойдається, і безконечно одна пісня на півголосом: їсти, їсти, їсти…Ні від кого не вимагаючи, ні від матері, ні від батька, а так у простір, у світ – їсти, їсти, їсти…

 

Ведучий 1. Щоб не дивитись на муки своїх дітей, матері прискорювали сумний кінець.

 

Ведучий 2. Натопивши маковинням хату, закрила комин мати. І на ранок усі діти мертві.

 

Виходить дівчина в хустці та чорному вбранні з лялькою-дитиною

 

Учень 4.

Ой засни, моя дитино,
Як заснула вся родина.
Спи від маку і прости
Та вже їсти не проси.
Голод більше не дістане –
Скоро сон міцний настане.
Думки в голові, як цвяхи
І снують, мов ті мурахи.
Пригорну тебе синочку,
Поховаю у садочку.
Ой! За що ж це мені люди?! –
Син перед очима всюди.
Він не виросте ніколи,
Не ходитиме до школи
Не народяться онуки,
Не зігріють бабі руки.
Ось і все... сина немає.
Тепер він мене чекає
Вже іду до тебе сину
Зачекай іще хвили....

 

Ведучий 1. Та найстрашніше було інше. Були такі, що збожеволівши від голоду, вбивали власних дітей. Голод забрав від 7 до 10 мільйонів людей.

 

Учень 5.

Хвилина мовчання сльозою горить,
Пронизує струмом немов би ця мить,
Щипає за душу, бере за живе
І дзвоном тривожним у серці гуде.
Я бачу той розпач безсилих людей
І погляд голодних дитячих очей,
В долоні затиснуті п'ять колосків,
Гвинтівку і вирок жорстоких катів.
Спустошені села, порожні хати
І сни про матусю дитя-сироти,
Яке, наче паросток роду, живе 
Й натхненно шукає коріння своє.
Я чую той стогін крізь щільність років,
Крізь спогадів тугу померлих батьків...
У вічність нестиму сторінку сумну -
Про жертв геноциду пам'ять святу.

 

Ведучий 2. Тут постає ряд запитань: Чому виник страшний голод? Чи не можна було його уникнути? Адже дані свідчать, що в деякі роки врожаї були меншими, і набагато, ніж у 1932-1933роках.

 

Ведучий 1. Та відповіді на поставлені питання жорстокі, але прості: Голод був заздалегідь спланований державою в особі Й.Сталіна та його вірних «однодумців». Це був акт геноциду проти українського народу.

 

Учень 6.

 Подібного звірства, людської біди

На білому світі, мабуть, не знайти,

Як зірваний колос, полягли вони.

А їм лиш хотілось діждатись весни…

Діждатися хліба – щасливу ту мить,

І там, серед поля, навіки спочить.

 

Ведучий 2. Мало знайдеться не тільки в історії України, а й світу, таких жахливих трагедій, як голодомор 1932 - 33років.

 

Ведучий 1. Наш найсвятіший обов’язок сьогодні – зберегти пам’ять про всіх невинно закатованих під більшовицькою владою.

 

Ведучий 2. Пам’ять про тих, хто не дожив.

 

Ведучий 1. Пам’ять про тих, хто недолюбив.

 

Ведучий 2. Пам’ять про живих і ненароджених.

 

Ведучий 1. Нехай у мільйонах маленьких вогників згорить страшний спадок голодомору.

 

Ведучий 2. Схилімо голови в скорботі перед невинно убієнними.

 

Ведучий 1. Пом’янемо хвилиною мовчання великомучеників нашої історії.

 

Хвилина мовчання

 

Ведучий 2. А зараз давайте запалимо свічки на їхню честь.

 

Запалюються свічки під пісню «Свіча»

 

Ведучий 1. Сьогодні, дякувати Богу, на нашому столі є зерно - як символ життя і перемоги над молохом голоду, і хліб для того, щоб причаститися ним, як безцінним Божим даром та пом’янути душі загиблих людей, які помирали з думкою про цей святий скарб – шматочок хліба…

 

Ведучий 2. Хай же пам’ять про всіх невинно убієнних згуртує нас, живих, дасть нам силу та волю, мудрість і наснагу для зміцнення власної держави, на власній землі! Ми закликаємо вас сьогодні згадати у ваших молитвах усіх тих, хто страждав і помер під час великого Голодомору і помолитися за них.

 

Пісня «Боже, я молюсь за Україну»

 

Ведучий 1. Ми також запрошуємо всіх присутніх приєднатись завтра до всеукраїнської акції „Засвіти свічку”. Хай кожен з вас запалить свічку пам’яті у своєму домі, в знак вшанування невинно замученого голодом українського народу.

Відео «Завіти свічку»

Ведучий 2.

Хай світло від свічки у небо летить

Хоча б одну душу зігріє в цю мить

Щоб душа ця загублена спокій знайшла

І у вічність до Бога вона відійшла.

 

Ведучий 1.  Дякуємо за увагу!