Сценарій літературно-мистецького свята "Він для тебе горів, український народе..." (або Франко, якого ми не знаємо) (до 160-річчя від дня народження І. Франка)

 

 

 

 

  Він для тебе горів,

  український народе!

 (або Франко, якого ми не знаємо…)

 

                                                      Сценарій

                                        літературно-мистецького

                                        заходу до 160-річчя

                                        від дня народження

                                        І. Франка                                                    

                                       Учитель української мови

                                       та літератури НВК «ЗНЗ             

                                       І-ІІІ ст. – ДНЗ» с. Липівці

                                       Майданій Т.С.

 

                                            2016                                                         

Тема:   Він для тебе горів, український народе! (або Франко, якого ми не

              знаємо…)

 

Мета:  збагатити знання учнів про І. Франка; допомогти зрозуміти його роль в

              історії української та світової культу­ри; заповнити серця учнів

              гордістю за те, що вони - зем­ляки Великого Каменяра; виховувати

              патріотизм,  наполе­гливість, працьовитість

 

Обладнання: портрет І. Франка, вишитий рушник, виставка творів І. Франка,

                        висловлювання про митця, презентація «Великий син великого

                        народу», запис інструментальної версії пісні «Ой ти, дівчино, з

                        горіха зерня», запис відеопоезії «Чого являєшся мені у сні?»

 

Форма заходу: літературно-мистецьке свято

 

                                                   Епіграфи:    Франкова доля – дуб посеред поля

                                                                         Для звідусіль громів і блискавиць,

                                                                         Якого вільна мучила неволя,

                                                                         А він не гнувся і не падав ниць…

                                                                                                              Р. Пастух 

 

                                                                             Ми не можемо назвати, мабуть,

                                                                         жодної  ділянки людського духу, в

                                                                         якій би не працював І.Франко і в якій

                                                                         він би не був великий.

                                                                                                        П. Загребельний             

                                                                                                                                                                                                                                                                                                             

  / Звучить інструментальна версія пісні «Ой ти, дівчино, з горіха зерня…» /

Учень:        Якби нам з вами, українці,

                    Зустріти самого митця,

                    Пізнати ту яскраву долю

                    І риси мужнього лиця -

                    Його побачити. Вiдчути

                    Гарячий поклик, силу слiв,

                    Життєву мудрість… i збагнути

                    Духовну мiць його рядкiв.

                    Якби до нього крок зробити,

                    Назустрiч руку простягти,

                    Промовити слова привiту,

                    I щоб вiн мiг вiдповiсти.

                    Щоб вiн розкрив нам таємницi

                    I сили, й волi, i журби,

                    Напитися нам дав з криницi

                    Духовних прагнень й боротьби.

Учениця:   Яким вiн був? Якi бажання

                    Тримав у себе на душi?

                    Якi таємнi сподiвання

                    Вкладав вiн у своi пiснi?

                    Що промовляли його очi,

                    Мов дзеркало глибинних дум?

                    Якi видiння серед ночi

                    Йому являли радiсть й сум?

                    Де сенс життя, у чому вiра?

                    Що є свобода, що є страх?

                    Та як розправити тi крила,

                    I як лiтати в небесах?

                    Вiн вiдповiсть, вiн дасть пораду,

                    Вiн в саму душу зазирне.

                    Мов дивний проблиск iзмарагду,

                    По серцю правда промайне…

 

Учитель:  Коли мова йде про митців, ми, вчителі-словесники рідко коли послуговуємося  числами. Але сьогодні саме той випадок, коли без них не обійтись… Отож, трохи цифр.

        У 2016 році виповнилося 160 років від дня народження та 100 років від дня смерті великого українця, прозаїка, поета, публіциста, перекладача, мовознавця, літературного критика, вченого, громадського і політичного діяча Івана Франка. Упродовж своєї більш ніж 40-літньої творчої активності доробок Франка, написаний українською, німецькою, польською, російською та болгарською мовами, за приблизними оцінками налічує кілька тисяч творів загальним обсягом понад 100 томів.

            Усього за життя письменника окремими книгами з’явилося понад 220 видань, у тому числі більш ніж 60 збірок його оригінальних і перекладних творів різних жанрів. Як поет, він автор 10 прижиттєвих книг віршів, а прозова література налічує понад 100 оповідань, новел і казок, які склали 18 збірок малої прози та 10 творів великих прозових жанрів (повістей та романів).

            Іван Якович переклав українською мовою близько 200 авторів із 14 мов та 37 літератур світу.

            Саме Іванові Франку належить ініціатива вживання в Галичині назви «українці». Так, у 1905 р. Франко писав: «Ми мусимо навчитися чути себе українцями — не галицькими, не буковинськими, а українцями без соціальних кордонів…»

 

Ведуча І:  Нагуєвичі. Серпень. Двадцять сьомий день.

                  На хуторі, що звався Слободою,

                  Малий Іван із кузні тата взяв огень

                  І в світ поніс могутньою ходою.

Ведуча ІІ: Нагуєвичі... Цей чарівний куточок Прикарпаття став відомим далеко за межами Галичини, адже тут, у сім’ї сільського коваля, народився славний син українського народу Іван Франко.

 

                                        / Входить батько Івана Франка /

 

Яків Франко: Я, Яків Франко, заможний се­лянин, маю близько 13 гектарів землі. Замолоду навчався у дрогобицького майстра ковальському ремеслу. Моя кузня стоїть на пагорбі край села, поряд з дорогою на Дрогобич. Найбільше людей тут збирається взимку. Але навесні та влітку теж є два короткі сезони - плуговий і серповий, коли селяни йдуть до мене налагодити інструмент для оран­ки чи жнив. Багатьом людям я обковував вози, робив со­кири, натягував обручі на колеса. Деякі заходили і просто гомоніли, бо знали, що люблю гамірний людський гурт. Тут, у кузні, точилися розмови односельців про Борислав, де розпочиналося видобування нафти і воску, пере­казували одне одному історії, з яких поставала невесела картина нужди й горя ріпників та здирства, шахрайства, жорстокості тих, у чиїх руках опинилася їхня доля. Про­ те нерідко панував і дружній, радісний настрій, звучали жарти. Коли мені виповнилося 54 роки, найбільше щастя зазирнуло в мою родину — з'явився син — первісток, якого ми з дружиною Марією Кульчицькою, яка була молодша від мене на 30 років, нарекли Іваном…

                                            / Входить малий Іван /

 

Іван:         Маленький хутір серед лук і нив

                  На горбику над річкою шумною,-

                  От там я в простій хлопській хаті жив,

                  І самота, і сум жили зо мною.

 

Ведуча І: Молода мати, батько, чоловік уже в літах, що ледве дочекався дитини, не могли натішитися сином. Ясьо (так звала його мати) зростав розумною, допитливою дитиною. Хлоп’я цілими днями бігало по полю, по луках, понад гірською річечкою з високими берегами і кам’янистим дном. Його цікавило все.

 

Іван (ходить по сцені, роздумуючи):

- Чому сонце маленьке, коли казали, що воно велике?

- Чи в небі вирізана така маленька дірка, і через те не видно цілого сонця?

- Про що шепоче листя на осиці?

- Про що розмовляють між собою лісові звірі?  (хлопець сідає в глибині сцени)

 

Ведуча ІІ: Над усім задумується хлопчик, не дає спокою дорослим своїми запитаннями. Що з нього буде? Який цвіт розів’ється з того пуп’янка?

 

Ведуча І: Був хлопчик роботящий, залюбки допомагав батькам по господарству – згрібати сіно, звозити хліб з поля, пасти худобу. Був добрим і товариським, мав багато друзів серед ровесників, з якими бігав до річки купатися, ловити руками рибу,  ходив до лісу по гриби.

 

Ведуча ІІ: Цілий світ відкривався Іванові у батьковій кузні, що стояла на околиці села над шляхом. Батько був великим майстром своєї справи, людиною розумною, всіма поважаною.

 

Ведуча І: У батьковій кузні слухав Іван розповіді селян про тяжку працю, злидні та неврожаї, бачив нужденних заробітчан з Борислава. У дитячу душу глибоко западало побачене й почуте. Тут ще малим хлопцем зрозумів він, як тяжко живеться простому люду, тут він дізнався, що є пани й бідняки, вперше усвідомив, що за кращу долю треба боротися.

 

Учениця:  Батько вмів кувать плуги, підкови...
                   Молот слухався його долонь, 
                   Cин ловив отецьке кожне слово 
                   В тісній кузні, де не гас вогонь. 
                   Говорив коваль про кривду люту, 
                   Про життя нестерпне бідняка. 
                   І несла та мова часто чута
                   Гнів у серце юного Франка.
                   Скільки він у кузні перемріяв,
                   Скільки він снаги набрався там,
                   Щоб за горе мстити лиходіям,
                   Вказувати правду трударям!

Іван  (зі свічкою в руках): «На дні моїх споминів і досі горить той маленький, але міцний огонь... Се огонь у кузні мойого батька. І мені здається, що запас його я взяв дитиною в свою душу на далеку мандрівку життя. І що він не погас і досі».

 

Ведуча ІІ: Вогонь батькової кузні зігрівав душу великого письменника все його нелегке життя, цей вогонь, це світло ніс Іван Франко рідному народові своєю творчістю, своїм талантом.

 

Учитель:  А далі було навчання… Сім’я коваля Якова Франка швидко збільшувалася. Марія народила ще чотирьох дітей. Можливо, з цієї причини п’ятирічного Івана відвезли до села Ясениця-Сільна, де мешкала його бабуся по матері. Тут його віддали до школи, коли виповнилося шість. За перших 10 днів малий Івась навчився читати по-українськи.. Далі – розв’язувати задачі на дві дії, співати, читати й писати трьома мовами: українською, польською та німецькою. Отже, початкову школу він закінчив блискуче.

 

Учениця:  Пізніше був Дрогобич… Малий школярик Франко так рвався до науки, що не дочекався, поки швець править йому чобітки, і босоніж побіг до школи, яка називалась «нормальною». Але яка ж це нормальна школа, коли в ній із дітей простих селян глузують, обзивають їх бидлом, хлопами та ще й б’ють? Діти туманіли зі страху, тратили голос, пам’ять, віру в себе… Проте ніщо не зламало хлопчика, не вбило в ньому жадоби до знань, бажання вийти в люди. Іван жадібно читав усе, що потрапляло йому до рук, на останні гроші купував книжки, збирав власну бібліотеку. Малий Франко був найбіднішим серед дітей, та в кінці навчального року виявився найкращим учнем. Батько був присутній на екзамені, тішився успіхами своєї дитини. Іван Франко згадував про це так: «Я не бачив батька у залі… Але коли мене викликали першого, щоб одержати в нагороду книжку, то я почув, як він голосно заплакав».

 

Учень:  Через два місяці батька не стало… Господарство стало занепадати, а хвора мати з чотирма дітьми не могла дати ради ще землі й худобі. Вона змушена була вийти заміж удруге. Гриць Гаврилик - так звали вітчима Івася - виявився людиною доброю та порядною і ставився до Франкових сиріт як рідний батько до своїх дітей. Саме вітчим наполіг на тому, щоб Іван продовжив навчання  в Дрогобицькій гімназії, де був високий рівень викладання. Учень Франко на відмінно навчався  і там, допомагав у навчанні друзям, записував усну народну творчість. Саме у гімназії з’явилися на світ його перші літературні твори.

 

Учениця: 1 червня 1872 року хлопчина втратив матір. Інтуїтивно відчуваючи непоправне, під страшним дощем він біг з гімназії додому і встиг лише попрощатися з матір’ю…

            Здавалось би,  після смерті  жінки Гриць Гаврилик міг би пустити сиріт по світу голими й босими, проте… Проте він одружився з бідною наймичкою, яка б замінила дітям матір. Хоч як у народній творчості тавруються мачухи і вітчими, Гринь та його дружина не були поганими людьми. Діти завжди були нагодовані, одягнені, забезпечені необхідним і навіть називали їх мамою й татом.

 

Ведуча І: Склавши на відмінно іспити, І. Франко вступив до Львівського університету на філософський факультет. Здобувши університетську освіту, письменник поїхав до Відня, де одержав ступінь доктора філософії. Він мріяв про посаду викладача Львівського університету, але тодішня влада Галичини зробила все, щоби цього не сталося…

     А далі були арешти й ув’язнення, злиденне життя його родини. Але ніщо не могло зламати його сили, його духу, його любові до свого народу. Одна за одною виходили збірки його творів. Його працездатності могли б позаздрити навіть найзатятіші книгомани і вчені. 16-18 годин на добу за письмовим столом, з олівцем у руці і обов’язково поруч з книгою…

 

Ведуча ІІ: Іван Франко і пісня – невіддільні. Він був переповнений піснями – народними і власними, вони були його єством, любов’ю, турботою, багатством і зброєю. Лагідна неньчина пісня, дзвінка пісня батькового ковальського молота, пісня лісу і річки, пісні рідного Прикарпаття, народжували у серці поета все нові і нові, уже власні пісні-вірші. Поезія Івана Франка – це воістину пісня, народжена у глибинах його пристрасної і щедрої душі.

 

                   / Звучить пісня «Червона калино, чого в лузі гнешся…» /

 

Учень:  У кожного поета є найщиріші й найліричніші вірші. Це – поезії про кохання. Без них наші уявлення про митця як людину були б неповні, а часто й помилкові. І.Франко був не лише Великим Каменярем і Вічним революціонером. Адже був він звичайною людиною. Жив на цій землі прагнув

великого кохання. Закохувався, страждав, розчаровувався…

                         Зустрічаймось. Вітаймося словом.

                         Погляд - в погляд, і в руку - рука.
                         Ми приходимо в світ для любові.
                         Все що інше, - неправда гірка.

Франкові пісні – це тиха зажура і спалах сердець, що кохають, це жмутки зів’ялого листя, що летять-осипаються над чиєюсь долею.

 

Учениця (розсипає сухе листя): Кружляють у сумному осінньому повітрі листочки, падають на мокру від дощу ( чи сліз?) землю, ніби хочуть зігріти її. На тих листочках – закарбовано найніжніші, найпотаємніші порухи поетової душі. Життя Франка склалося так, що він тричі покохавши, жодного разу не зазнав усієї глибини щастя взаємної любові, та усе ж він свято беріг у своєму серці спогади про скупі дари цього величного почуття. І Франко згадував: „Хвилини, в котрих я любив, були майже найкращі у моїм житті – жаль тільки, що були це заразом хвилини найтяжчого болю, якого я досі зазнав, а не радості”…
 

Ведуча І :  Тричі йому являлася любов…

      / Виходить дівчина у білому вбранні – Ольга Рошкевич з лілеєю в руках / 

Ольга :      Одна несміла, як лелія біла,
                   З зітхань й мрій уткана
                   Із основ сріблястих, 
                   Мов метелик, підлетіла.
                   Купав її в рожевих блисках май,
                   на пурпуровій хмарі вранці сіла

                   І бачила довкола рай і рай! 
                   Вона була невинна, як дитина,
                   Пахуча, як розцвілий свіжо гай.

 

Ведуча ІІ:  Хто ж ця лілея? Перше, найчистіше і найщиріше кохання І.Я. Франка – Ольга Рошкевич. Дочка сільського священика, красуня і розумниця. Вони мріяли одружитись. І батько Ольги був не проти, адже юнак – майбутній професор, поважний, забезпечений. Коли б то так! Але Франка заарештовують і батько Ольги відмовляє Франкові в заручинах.

Ольга:  Любов ніхто не відбирав. Вона сама згасла. Одружившись, я піду битою дорогою, якою йшли тисячі жінок. Час все зруйнує… Мене обсядуть діти, щоденні турботи. Юна любов зів'яне, як вирвана квітка, і я згадуватиму про неї тільки у сні… (ставить квітку у вазу і повільно виходить)

Ведуча І: Ольга буде еталоном, до якого Франко рівнятиме всіх інших жінок.  Її бачив у всьому. Від того трагедія ставала ще відчутнішою, коли поет писав про звичайні речі: вони зу­стрілися на вулиці, вона пройшла, не відповівши на його поклін. Мільйони подібних ситуацій у смертних. Для Фран­ка ситуація одна. Він ствердив життям і творчістю, як Пе­трарка й Данте, що генії и любов народжуються не так уже й часто, щоб доповнювати одне одного…

              / Демонструється відеопоезія «Чого являєшся мені у сні?..» /

Юзефа:  Явилась друга – гордая княгиня,
                Бліда, мов місяць, тиха та сумна,
                Таємна й недоступна, мов святиня.

                 Його рукою зимною вона
                 Відсунула і шепнула таємно:
                 Мені не жить, то ж най умру одна!
                 І мовчки щезла там, де вічно темно…

              / Виходить дівчина у чорному вбранні – Юзефа Дзвонковська

              з волошкою в руках / 

 

Ведуча ІІ:  Юзефа Дзвонковська... Донька польського емігранта. Її краса вражала всіх. Франко прагне познайомитися з нею, а згодом просить руку і серце. Але отримує відмову...

Юзефа: Я не могла стати дружиною Франка, бо була хвора на туберкульоз. Тому й призналася йому в цьому, сказавши, що кохання – не для мене…(ставить квітку у вазу і повільно виходить)

Ведуча І: Пройшли роки. І ось нове кохання. Целіна Журовська-Зигмунтовська.  Його щастя і нещастя водночас.

               / Виходить дівчина у червоному вбранні – Целіна Журовська

               з трояндою в руках / 

 

Целіна:  Явилась третя – женщина чи звір?
                Глядиш на неї і очам приємно:
                Впивається її красою зір,
                То разом страх бере, душа холоне,
                І сила розпливається в простір…

Тоді я була молодою і безтурботною, як метелик. На жаль, я залишилась холодною і байдужою до Івана Франка . А він сплів для мене зі свого болю  найкращі поезії… (ставить квітку у вазу і повільно виходить)

Ведуча ІІ: Як би там не було, будьмо вдячними цим жінкам, котрі надихали Івана Франка. Без них українська література не мала б нев’янучого вінка поезій, що стали поруч кращих зразків світової інтимної лірики.

 

                                  / Виходять Ольга, Юзефа та Целіна /

 

Разом:   Розвійтеся вітром листочки зів'ялі,
               Розвійтесь, як тихе зітхання
               Невтішені жалі, незгоєні рани
               Завмерлеє в серці кохання.

  

                         / Звучить пісня «Ой ти, дівчино, з горіха зерня…» /

 

Ведуча І: І сам письменник теж любив співати. «Франко співав приємним баритоновим голосом, - писав Філарет Колесса, - співав зовсім просто і природно, так як співають наші селяни, без концертних манір, проте його спів чомусь глибоко зворушував».

  

Ведуча ІІ:  У літературній спадщині Івана Франка помітне місце посідають казки для дітей. Їх герої - хижий Вовк, мудрий Їжак, хитра Лисичка, дурний Осел... Але «говорячи про звірів, - каже Іван Франко, - казка одною бровою підморгує на людей, немов дає їм знати: « Та чого ви, братчики, смієтеся? Адже се не про бідних баранів, вовків та ослів мова, а про вас самих з вашою глупотою, з вашим лінивством, з вашою захланністю, з усіма вашими звірячими примхами та забагами».

 

Ведуча І: Пропонуємо вам декілька цікавих фактів про цю дивовижну людину – відкрийте для себе Франка, якого ви не знали…

 

Учень: Іван Франко був завзятим етнографом. Збирав і записував багато матеріалів з уст народу: казки, пісні, приповідки, порівняння, заклинання, різні обряди і не лише у Нагуєвичах, але й у сусідніх селах, у Дрогобичі, на Івано-Франківщині.

 

Учениця:  Перший фаховий літератор

Іван Франко став першим українським письменником, який почав заробляти на життя пером. До нього наші літератори здебільшого у літературу бавилися. А якщо й працювали серйозно, то вижити з цього не могли. І, незважаючи на те, що всі звикли вважати Франка бідним-бідним письменником, що мало місце в його біографії, він заробляв доволі непогано.

Учень : «Я вірю в Бога, але не так, як ви усі!»

Поширена думка, що Франко був атеїстом, але це не так. Адже виріс у побожній родині. Його батько, коваль Яків, який викував хрест на честь скасування панщини і подарував церкві коштовне Євангеліє, а ще був одним із найбільших жертводавців Нагуєвицької церкви. Сам Франко досліджував Святе Письмо, товаришувати зі священиками, часто співав на Службі Божій. Наприкінці життя Франко сказав: "Я вірю в Бога, але не так, як ви усі"… Як і митрополит Андрей Шептицький, з яким у письменника були приязні взаємини, Франко став Мойсеєм свого народу. 

 

Учениця: Видання творів

З0 років тому до 130-річчя від дня народження І. Франка було вийшло 50-томне «Зібрання творів». Але туди ввійшла, як вважають літературні дослідники, лише половина всього написаного цим титаном праці. Але, на жаль, ще жоден український уряд не виділив кошти на повне видання творів Івана Франка.

      

Учень: Забув про весілля через вірш

Шлюбу І. Франка з Ольгою Хоружинською  мало не завадив… вірш. Коли вся весільна процесія вже була готова до церемонії: зібралися дружки, бояри, гості, молода вже одягла фату, нареченого все не було. Кинулися шукати молодого. Франка знайшли в кабінеті батька нареченої. Іван забув про власне весілля, бо знайшов якусь стару книжку і переписував із неї рідкісного вірша. Бібліоманія, якою страждав Франко, мало не поставила під загрозу шлюб письменника.

 

Учениця: Діти і тварини

Діти Франка, троє синів – Андрій, Петро і Тарас, а також дочка Ганна, були дуже нечемні. Вони завжди голосно бавилися, часто заважали батькові працювати, постійно вигадували якісь нові каверзи. Наприклад, поливали перехожих водою з балкона або гатили цвяхи в дошки. До цього всього гармидеру додайте справжній зоопарк, який панував в оселі Франків. У них жили: черепаха;  лелека зі зламаним крилом, жаби, яких хлопчаки спіймали для того, щоб нагодувати його; морські свинки. У підвалі свого будинку Франко тримав кроликів, а ще було кілька собак.  І в цьому всьому Франко, тримаючи дітей на руках, навіть якось умудрявся писати свої геніальні твори.

Учень: Рибалка-ас

Він умів працювати, він умів відпочивати. Так можна сказати і про Франка.

Найсправжнісінькою пристрастю Івана Франка була риболовля. Тільки випадала вільна хвилина, Франко брав сіті та їхав кудись за Львів, бо, як жартував поет, у Полтві нічого доброго спіймати не можна було. Франко не любив вудок, а рибу ловив сітями чи ятерами, при чому власного виробництва. Також письменник був прихильником "тихого полювання" на гриби, на яких прекрасно розумівся.  Збирав швидко і багато, а улюбленою його стравою, як згадує дочка, була картопля з грибами.

 

Учитель:  Майже нобелівський лауреат

Франко на сьогодні єдиним українським поетом, який номінувався на здобуття Нобелівської премії з літератури. У 1915 році його кандидатуру висунули тоді, коли список лауреатів вже був затверджений. А на наступний рік кандидатура Івана Франка не розглядалася, оскільки в травні цього року український поет помер, а Нобелівські премії посмертно не присуджують.

 

      Його  не стало у травні 2016. Поховали Франка на Личаківському цвинтарі  у Львові в чужій гробниці, бо Львівський магістрат не виділив місця для того, хто все життя віддав для щастя рідної землі, для свого народу. А він воістину «для тебе горів, український народе!» Лише через 5 років домовину з тілом українського Прометея урочисто перенесли на нове місце. А ще через 12 років на могилі поета поставлено пам’ятник: фігуру Каменяра, який кайлом розбиває гранітну скелю.

 

Учениця:  Народна шана - не вельможна милість.
                   Життя стає до вічності містком.
                   Поете, спіть, Ви дуже натомились.
                   Це так непросто - Ви ж були Франком!

                   Потрібно нам народжуватись тричі, 
                   щоб прочитати всі твої томи. 
                   Всі дні твої безсмертні й таємничі. 
                   Візьми ж ти нас в життя своє, візьми,
                   Всели в нас дух і дай нам ясні кличі,
                   Як блискавиці, вирвані з пітьми.

 

Учень:   Після Тараса Шевченка в українській літературі не було постаті такого масштабу, як Іван Франко. Називаємо його Каменярем, який проклав рідному народові шлях у краще майбутнє та високо підніс українське слово. І гордимося тим, що живемо у краю Великого Каменяра.