Сценарій «Літературно-музичне свято 210 річниця з д. н. Т. Г. Шевченка»

Сценарій Літературно-музичне свято 210 річниця з д. н. Т. Г. Шевченка

Ведучий 1. Слава Ісусу Христу! Сьогодні ми проводимо літературно-музичне свято, присвячене 210-ій річниці з дня народження Тараса Григоровича  Шевченка «Живе під сонцем любові Шевченкова весна». На якому, глибше познайомимося з життям та творчістю великого українського поета.

 Ведучий 2. На екрані ви бачите портрет великого Кобзаря. Завжди ми пам’ятаємо його обличчя. А ось він у молоді роки, це автопортрет, його намалював сам Шевченко. Завжди уважно, лагідно і сумно дивиться він на нас.

Пісня «Попурі пісень Шевченка»

Ведучий 1. Народився Тарас Григорович Шевченко 9 березня 1814р. в селі Моринці, в бідній сім’ї кріпака. Коли стало йому 9 років, померла мати, а згодом через 2 роки помер і батько.  Тяжко було жити сиротою,  в наймах. Ким він тільки не був і пастухом, і нянькою, і воду носив школярам. Але малому Тарасу дуже хотілося вчитися. Він пішов до вчителя – дяка. Та дяк більше знущався з нього, ніж учив. Втік від нього Тарас. Через деякий час він пішов знову в інше село до одного вчителя, і той погодився взяти його в учні.

Пропонуємо переглянути уривок з кінофільму «Тарас Шевченко. Заповіт»

Ведучий 2. Тарас ще змалку любив слухати народні пісні, сам любив співати. І тому багато його віршів було покладено на музику. Одну з них «Зацвіла в долині…» ви дуже гарно знаєте. В ній змальовано зворушливу картину краси рідного краю і людського щастя. Давайте цю пісню, ми з вами заспіваємо разом. (Діти співають пісню караоке).

Ведучий 1. Посміхнулася доля Тарасу Григоровичу Шевченку у 1838 році. Було йому 24 роки. Благородні друзі викупили його з рабства, продавши портрет Жуковського, який написав Карл Брюлов. (показує портрет) за волю Тараса  Шевченка вони заплатили 2500 карбованців. На цій ілюстрації ви бачите як друзі вручають Кобзареві грамоту, в якій написано, що він вільний. (Показує ілюстрацію) Ставши вільним, Шевченко вступив до академії мистецтв. За час навчання одержав 3 срібні медалі за свої художні роботи.

Ведучий 2. Тарас Шевченко мріяв бачити Україну вільною, а людей – веселими і щасливими, і про це він розповідав у своїх віршах.

Танець під пісню «Не журися Україно!»

Ведучий 1. 

          Поховайте та вставайте,

          Кайдани порвіте,

          І вражою злою кров’ю

          Волю окропіте.

Такі слова не подобалися панам та царю, тому Шевченка заарештовують. 10 років заслання підірвали здоров’я поета. Він вирішив повернутися на Україну, але не пустили його, наказали виїхати до Петербурга. Він мусив виконати цей наказ. 10 березня 1861 року Тарас Григорович Шевченко помер. Поховали його в Петербурзі на Смоленському кладовищі.

Ведучий 2.

      Як умру то поховайте,

      Мене на могилі

      Серед степу широкого

      На Вкраїні милій.

Тому у травні того ж року його прах перевезли в Україну.  Поховали його на Чернечій горі, в місті Каневі. Щоб було видно і красень Дніпро, і чудову нашу квітучу землю.

Ведучий 1. А зараз, щоб перевірити наші знання проведемо вікторину.

«Знавці творчості Тараса Григоровича Шевченка» Кахут

Ведучий 2. Щиро дякуємо усім за приділену увагу до нашого заходу. Сподіваємося, що слово Великого Кобзаря завжди шукатиме в наших родинах, селищі, в Україні та за кордоном.

Розширені відповіді до запитань «Знавці творчості Т. Г. Шевченка» в Кахут

https://create.kahoot.it/share/b40e3460-ae5f-4307-aaef-03a1151f9dcf

3.  Батько Тараса бачив, що той не придатний для хатнього й сільського господарства. У його усному заповіті були такі слова: «Синові моєму Тарасу з мого хазяйства нічого не потрібно. З нього буде або щось дуже добре, або велике ледащо». Саме тому Тарас був єдиним, кого в 8 років віддали до дяківської школи.

4. Не повірите, але Тарас був так званим консулом. Себто старшим учнем, який мав допомагати педагогам бити різками інших дітей за непослух. А ще – одного разу Тарас потрапив на навчання до дяка, який зловживав алкоголем. Він відшмагав п’яного дяка, який спав, і втік.

5. Тоді єдиним способом вибитися в краще життя – стати художником-богомазом. Це – той, хто малює ікони. У 12–15 років Тарас ходив селами 15–20 км, шукаючи собі наставника.

6. Перші гроші Тарас заробив, допомагаючи відспівувати небіжчиків. Він був помічником священика.

7. За викуп віддали 2,5 тисячі рублів. Нині це – понад 40 тисяч доларів. Це – дуже великі гроші на ті часи, співмірні з річним доходом маленького маєтку чи села. Але це не була найбільша сума, за яку викупали художників чи інших талановитих людей.

8. Сошенко, завдяки якому Шевченка викупили, писав, що в нього вселився «світський біс». Тарас став відвідував різноманітні зібрання, заходи.

9. Найбільший міф – що Тарас писав для селян. Селяни не вміли читати, і тільки наприкінці 19 століття їм почали розказувати, хто такий Тарас Шевченко. Його публіка – вихідці з України, які про неї пам’ятали. З 30-х років у Петербурзі була мода на все малоросійське – тобто українське.

10. Перший «Кобзар», який вийшов у 1840 році накладом 1000 примірників, розкупили за 2 тижні. Це було вау!

11. Навчаючись в Академії мистецтв, Шевченко мав три срібні медалі другого ступеня, але мріяв про золоту медаль першого ступеня. Тоді б за державний кошт можна було поїхати в Італію. 

12. У його арсеналі були українська, російська й польська. Побутує міф, що Тарас знав французьку мову. Але це не так. Він пробував її вчити, але не вдалося.

13. Його культ – в основі української ідентичності. Наші люди, коли їхали в еміграцію, сприймали Шевченка як святиню. І коли вони там оселялися, то будували церкву, школу й пам’ятник Шевченку. Наша громада так маркувала територію.

14. Григорій Честахівський сказав, що Шевченко колись говорив поховати його в Каневі. Але це не так. «Утім, добре, що так сталося. Бо в Києві – багато похованих героїв, а в Каневі – один», – каже шевченкознавець Мирон Гордійчук.

15. Культ Шевченка виник ще за його життя, почав зміцнюватися після смерті й перепоховання. Тоді 90% етнічного українства були селянами, тому Тарас майже всюди в шапці та кожусі – образ мав бути простим і зрозумілим. Радянській владі це також було зручно. Натомість, Тарас – міський чоловік, який із 15 років жив у Вільно (тепер Вільнюс, – ред.), а потім – протягом 17 років у Петербурзі.