Сценарій літературно-музичної композиції "Недоспівана пісня Володимира Івасюка"

ЛІТЕРАТУРНО-МУЗИЧНА КОМПОЗИЦІЯ

"НЕДОСПІВАНА ПІСНЯ ВОЛОДИМИРА ІВАСЮКА"

Мета: ознайомити студентів з життєвим і творчим шляхом відомого українського композитора, формувати національну свідомість, розвивати естетичні смаки та почуття; виховувати любов до українського слова, гордості за невичерпну скарбницю української культури

Обладнання: вишитий рушник, портрет В. Івасюка, свічка, скрипка, троянди, мультимедійна презентація.

Викладач Буковина! Який мальовничий цей край. Він наповнений запахом пахучих смерек, що своїми верховіттями торкаються синього неба, духмяними гірськими травами, розкішними квітами  на схилах Черемошу. А скільки пісень на віку кришталевих потоків!

      Буковина – це самобутня пісенна земля, яка подарувала українській естраді Софію Ротару, Дмитра Гнатюка, Миколу Мозгового, Назарія Яремчука, Павла Дворського, Іво Бобула,  Лілію Сандулесу,  Надію Чепрагу, Ані Лорак. Ця земля подарувала нам українського Орфея – Володимира Івасюка. Тут - у буковинських горах та букових лісах знайшов свою квітку червону руту тридцятилітній композитор і поет Володимир Івасюк.

Як з вітрами, мов птах, ти колись розмовляла.

Бачив я тебе в снах, у дібровах зелених.

По яких же шляхах ти вернулась до мене?

Вед.2 Так, ще й досі в Карпатах побутує легенда про диво-квітку - червону руту. Квітку ніжну, чарівну, що росте високо в горах і цвіте жовтим суцвіттям. І тільки раз в десятиліття спалахує вона червоно. Кажуть, хто віднайде той  дивоквіт червоний, той причарує людське серце навіки.

Вед.1 Упродовж багатьох років рута жила в легенді, чекаючи, щоб хтось молодий і сміливий відкрив і оспівав її. І нарешті - сталося! "Червона рута" стала улюбленою піснею мільйонів людей. Навіть тих, хто не знав імені її автора - Володимира Івасюка.

Вед.2 Саме ця пісня принесла всесвітню популярність цьому самобутньому композитору і стала тим повноводним джерелом, із якого бурхливою рікою розіллється українська естрада.

 

Читець 1              

 

Він ясним променем зійшов

В твоєму небі, Україно,

Синівську ласку, і любов,

І свою душу солов’їну

 

Вкладав у пісню голосну.

І линула вона над світом

В його окрилену весну

І повне мрій звабливе літо.

 

У пісні тій квітує сад

І розцвітає рута-м’ята,

Дзвінкий струмує водоспад,

Відлуння шириться в Карпатах.

 

Пішов в далекі гори він

І в горах тих ставав високим.

Як малиновий передзвін,

Пісні його летять крізь роки.

 

Їх слухають верхи Карпат,

І полонини, й зірка рання,

Вони зчаровують дівчат

Красою вічного кохання.

 

Квітують мальви, як колись,

І кришталевим водограєм

Стрімкі потоки розлились

Й червона рута розцвітає.

 

Викладач.   Володимир Івасюк – це ціла епоха в нашій пісенній культурі. У ньому бриніла наша Україна: в душі, в долі, в неповторному таланті. Він народився 4 березня 1949 року у районному містечку Кіцмань Чернівецької області в сім’ї вчителів Михайла та Софії Івасюків. Вже в 4 роки він навчився грати на інструментах, у шкільні роки почав писати пісні і став членом спілки самодіяльних композиторів. У 6 років за свою чудову гру Володя отримує в подарунок від земляків гарну справжню німецьку скрипку.

        Після закінчення 6 класу Володя вступає в Київську музичну школу для обдарованих дітей імені М. Лисенка, але після першого семестру повертається в Кіцмань. Навчання і виснажлива робота позначились на його здоров’ї. Тут, у Кіцманській музичній школі, він створює ансамбль «Буковинка» і пише для нього свої перші пісні, серед яких найперша - «Колискова» на вірші батька. Перші перемоги колективу на кількох самодіяльних конкурсах - обласне телебачення, подорож по Дніпру. Подорож була нагородою за перемогу у республіканському конкурсі.

      У  1966 році  сім'я  Івасюків  переїжджає  до  Чернівців, де  Володимир  вступає  до  медичного  інституту. Але  за  участь  у  політичному  інциденті  був  виключений  із  нього.

     Це була дуже важка і драматична істо­рія. Володя вчився у десятому кла­сі. Хлопці ввечері гуляли поблизу рай­кому партії у Кіцмані. Колись там стояв пам’ятник Сталіну. Згодом Сталіна зня­ли і встановили погруддя Леніна. Бюст був гіпсовий. Хлопці закинули шапку на голову Леніну. А коли хотіли її зняти, по­тягнули, і погруддя впало й розбилося. Це була випадковість. Але уявіть наслід­ки. Наступного дня казали, що то ди­версія бандерівців. Коли ж довідалися, хто це зробив, усіх хлопців посадили на 15 діб. Поголили голови. Директор Кіц­манської школи Ніна Цибульська казала, що бере усю відповідальність на себе, а секретар райкому щодня телефонував у деканат університету і запитував, чому досі працює в університеті Михайло Івасюк. «У Сибір його», — кричав райко­мівець. Володя у школі вчився на відмін­но, але через цей випадок за поведінку отримав «четвірку». Відповідно, золотої медалі йому не дали. Ми думали, що на цьому покарання закінчилися. Володя після закінчення школи подав докумен­ти у медінститут і вступив. А 1 вересня, коли на урочистих зборах сидів увесь курс, зайшов ректор в аудиторію і ска­зав: «Серед нас є ворог народу — Воло­димир Івасюк». І того ж дня, 1 вересня, його виключили з медінституту.

     Через рік знову склав іспити у той самий медінститут. Став студентом, і його відразу призначили старостою групи.

 

Вед.1  Після виключення з інституту Івасюк продовжує боротьбу за своє майбутнє. Він іде працювати на завод «Легмаш», де керує заводським хором. Під псевдонімом Весняний надсилає на обласний конкурс пісні «Відлітали журавлі» на вірш В. Миколайчука та «Колискова для Оксаночки» на власний вірш. За пісню «Відлітали журавлі» удостоєний першої премії.

 

Вед.2  В 1971 році режисер Роман Олексів зняв у селищі Яремча перший український музичний фільм «Червона рута» , в якому головні ролі виконали Софія Ротару та Василь Зінкевич. У фільмі звучить багато пісень В. Івасюка. «Червона рута» перемогла на першому всесоюзному фестивалі «Пісня -71». На заключному концерті в Останкіно її виконали Назарій Яремчук, Василь Зінкевич та Володимир Івасюк у супроводі естрадно-симфонічного оркестру під керівництвом Юрія Силантьєва.

 

 Звучить пісня «Червона  рута»

 

Вед.1  В 1972 році на чернівецькому телебаченні відбулась прем’єра пісні «Балада про дві скрипки», яку виконала Софія Ротару. Пісня «Водограй» перемогла в телевізійному конкурі «Алло, ми шукаємо таланти!» та на фестивалі «Пісня 72». Тоді ж починається співпраця В. Івасюка з поетом Ростиславом Братунем та ансамблем «Смерічка».

    Софія Ротару перемогла з піснею «Водограй» на міжнародному пісенному конкурсі «Сопот - 74» у Польщі.

 

Звучить пісня «Водограй»

 

Вед.2  У 1973 році Володимир закінчує медичний інститут, і у вересні 1974 розпочинає навчання на композиторському відділенні Львівської консерваторії в класі Ф. Кос-Анатольського. Навчаючись в консерваторії, він пише музику до вистави «Прапороносці» за однойменним романом О. Гончара. Музику високо оцінила критика. Володимир багато творив і в нього виникла академзаборгованість у консерваторії. Його виключили. Хтось порадив йому взяти довідку, що він хворіє, що далася взнаки перевтома. Невідомо, яким чином, але Володимир потрапив до стаціонару психіатричної лікарні. Можливо, це було заздалегідь сплановано спецслужбами.

 

Вед.1  У 1977 році Володимира відновили в консерваторії. Побачили світ платівка – гігант «Пісні Володимира Івасюка виконує Софія Ротару» і збірка його пісень «Моя пісня». Однією  із  пісень  цієї  збірки  є  пісня  «Два  перстені»,  написана композитором  у  1973 році  на  власний  текст.

 

Звучить пісня  «Два перстені»

 

Вед.2  У Володимира Івасюка не було жодної російської пісні, жодної пісні про «світле комуністичне майбутнє». Це був виклик режимові, якого йому не пробачили.

 

Вед.1 У 1979 році Володимирові Івасюкові було всього 30, а його пісні вже перемагали на міжнародних фестивалях, величезними тиражами виходили його платівки – його талант і його слава були у розквіті. У його творчому доробку 16 пісень на власні слова, понад 50 пісень на слова інших поетів, музика до спектаклів, сюїта на тему народної пісні «Сухая верба».

 

Звучить пісня «Я піду в далекі гори»

 

Вед.2  24 квітня 1979 року в обід задзвонив телефон. Дзвонили з консерваторії. Володимир швидко зібрався і пішов… Пішов назавжди, пішов, щоб більше не повернутись… Батьки відразу повідомили про зникнення сина в міліцію, вели пошуки рідні і близькі. Але безуспішно…

 

 

Вед.1 Володимир Івасюк прожив лише 30 років, але ті роки були напрочуд змістовні, осяяні мрією про добро і красу на землі. У житті він мав щастя від творчості і від того, що зла нікому не чинив, працював для своєї доби і рідного краю.

Звучить пісня «Пісня буде поміж нас»

 

Вед.2 Людина, яка найбільше любила у своєму житті музику, квіти, життя не могла думати про смерть, яка прийшла надто рано. Для свого часу він зробив багато, а для вічності? Він просто мало жив…

 

Я просто мало жив, я тільки віть

Людських шукань, врожаїв та політь.

Я тільки іскра ватри молодої,

Буремний крик у сніжному завої,

Клітина вибуху нових століть.

Я просто мало жив. Повір мені.

 

Вед.1  Володимира знайшли аж 18 травня у Брюховицькому лісі повішеним.

В нього було  понівечено  тіло, виколені очі, поламані на руках пальці, на тілі рани.

     За кілька днів, друзі Володі, а з ними тисячі шанувальників таланту ховали його на Личаківському кладовищі, ховали композитора такого необхідного українській пісні.

 

Вед.2  Було багато причин вважати, що його вбили, а самогубство інсценізували, але радянські правоохоронні органи розглядали тільки одну версію – суїцид. Слідство припинили й справу здали в архів. Спецслужбам було замало просто знищити українського композитора. Вони все влаштували так, щоб скомпрометувати його: от,  мовляв,  кумир,  якого любили всі українці – насправді неврівноважений самогубець.

 

Читець 2  

В терновому вінку мелодій

Навіщо йдеш у небеса?

На кого кидаєш, Володю,

Пісенний наш осінній сад?

 

Заб’ється мати в дикій тузі,

І сивим левом стане Львів…

Без тебе не квітує квітень,

Чи справді там, за небокраєм,

 

Вед.1  Ховали Володю 22 травня, в день, коли прах Великого Тараса перевезли на Україну. Дубову труну, прибрану гілками калини і вишитим рушником, люди відмовилися класти на автомобіль й на раменах несли від оселі до самого Личаківського цвинтаря. Це була небачена в ті роки процесія, це була непокора владі. Кажуть, що такого людного похорону не було у Львові з часів прощання з митрополитом Андрієм Шептицьким.

 

Вед.2  Про час і місце похорону ніде не повідомлялося. У ВУЗах призначили комсомольські збори з обов’язковою явкою. Були дані вказівки під загрозою виключення чи звільнення  не йти на похорон. Жодної квітки у Львові не знайти, усі вони там – для Володі. Останні живі квіти його останньої весни.

 

Вед.1  Упродовж наступних років влада робила все, щоб стерти пам’ять про Володимира Івасюка. Навіть мертвому йому не могли простити його таланту, бо й мертвим він затьмарював своїм талантом живих. І справді, його ненавиділи живим, його боялися мертвим. Могилу тричі підпалювали. Влада заборонила виконувати його пісні, навіть встановити надгробок на могилі. Пам’ятник на Личаківському цвинтарі постав лише через 10 років після смерті митця. І через 10 років у 1989 «Червона рута» стає назвою однойменного пісенного фестивалю.

 

Вед.2 Пісня «Червона Рута» піднесла національну свідомість українців, заперечила думку про його меншовартість, стала невід’ємною  частиною нашої ментальності. По-новому зазвучала «Червона рута» на Революції Гідності 2013-2014 років. У виконанні мільйонів людей, що вийшли на площі українських міст, «Червона Рута» стала своєрідним гімном цих історичних подій. А своєю чудовою баладою «Мальви» Івасюк, здається випередив час…Це сьогодні її чудовими рядками промовляють з небес до своїх матерів воїни АТО, що віддали життя «за Україну, за її волю»…

 

Звучить пісня «Мальви»

 

Викладач: Як мало прожито, як багато не сказано. Того, що не встиг сказати Івасюк за тридцять своїх літ, вистачить нам для осмислення на довгі-довгі роки.

     На могилі композитора завжди пломеніють живі квіти. Не заростає дорога всенародної любові до великого українця .

     І як гірко вражають слова Ліни Костенко: «Слава – це прекрасна жінка, що на могилу квіти принесе».

    3 березня 1994 року перший президент незалежної України Леонід Кравчук підписав Указ про присудження Володимиру Івасюку Державної премії України ім.. Т.Г. Шевченка. Посмертно…

     У 1999 році 4 березня у Чернівцях відкрили Меморіальний музей Володимира Івасюка.

     У 2001 році Володимира Івасюка нагородили у номінації «За внесок у розвиток музичної культури України XX століття». Посмертно…

     У 2003 році виходить компакт-диск «Наш Івасюк» у виконанні Тараса Чубая та групи «Плач Єремії».

      У березні 2009 Указом  Президента України В. Ющенка Володимиру Івасюку присвоєно звання Герой України. Посмертно…

      У 2014 році Генпрокуратура відновила розслідування обставин смерті митця. Слідчі довели, що він не скоював самогубства( як про це заявила радянська влада), а став жертвою злочинів КДБ, хоча винних не покарано і досі…
 

        Митець помер, але серед нас живе його пісня. А це - головне. Володимир Івасюк житиме у пам'яті таким молодим, усміхненим, життєрадісним, яким запам'ятався сучасникам, посміхатиметься до нас із портретів небесного кольору очима, промовлятиме до нас своїми музичними фразами, бо його пісня «завжди буде поміж нас» і вічно "У Карпатах ходитиме осінь" й встелятиме нам шлях "Жовтим листом", ми ще довго триматимем в руці "Два перстені", щоб подарувати один "Золотоволосці", віритимемо, що „Лиш любов цвіте один - єдиний раз", подумки разом стоятимемо біля "Водограю" чи „Ходитимемо в далекі гори" шукати "Червону руту"...

Звучить пісня «Жовтий лист»