Сценарій літературного вечора "До Дня народження Лесі Українки"

Сценарій літературного вечора

«Ні, я жива, я буду вічно жити…»

(до 150-річчя з дня народження Лесі Українки)

Відео «Карпа про Лесю Українку»

Ведуча 1:  «І  коли це тлінне одягнеться в нетлінне,  а це смертне одягнеться в безсмертя , тоді збудеться написане слово: «Смерть поглинута перемогою. Де твоя, смерте,  перемога ?Де твоє, смерте, жало? » («Святе письмо» ст. 222)

Ведуча 2: І саме в день народження Лесі  Українки ці слова зі Святого Письма приходять на пам'ять, бо вони передають суть і значення цієї «слабосилої хворої дівчини» для України і для кожного з нас.

Ведуча 2: Лариса Косач, яка ввійшла у національну і світову літературу під прекрасним псевдонімом «Леся Українка», одяглася у нетління, а її переможний дух, її християнська душа дійсно-таки поглинули смерть!

Студент 1: Запалює свічку і читає в ролі Лесі Українки:

Промінням ясним, хвилями буйними,                        

Прудкими іскрами, летючими зірками,                        

Палкими блискавицями, мечами                        

Хотіла б  я вас виховать, слова!        

Щоб ви луну гірську будили, а не стогін,          

Щоб краяли, та не труїли серце,           

Щоб піснею були, а не квилінням.            

Вражайте, ріжте, навіть убивайте,              

Не будьте тільки дощиком осіннім,              

Палайте чи паліть, та не в’яліть!

Відео «Леся Українка – бунтарка…»

Ведуча 2: Леся Українка…Це ніжне й дзвінке ім’я належить до найвеличніших імен нашого народу. Псевдонім Лариси Петрівни Косач твердо і назавжди зафіксований у пам’яті не тільки українця. Леся належить усім, бо її творчість зіткана з різних мотивів світової культури. Гордий дзвін її імені в серцях мільйонів людей породжує не тільки спогад про «Лісову пісню» або «Досвітні вогні», але й палку любов і гордість за свій народ, що спородив її.

Відео «Вірші Лесі України - Монатік»

Ведуча 1: Небагато в історії таких жінок, у долі яких тілесне і духовне становили б такий контраст. Для кожної людини її фізичні дані, її врода важить дуже багато. А для жінки вони особливо цінні – уміння бути привабливою невіддільне від самої її природи. Хвороба Лесі Українки сточила її жіноцтво, зів’ялила її принадність ще до того, як вона розквітла.

Відео «Вірші Лесі України – Катерина Осадча»

Ведуча 2: Муки виснажували її з дитинства. З раннього віку навчилася вона «крізь сльози сміятись». Вже в 10 років з’явилися перші ознаки туберкульозу лівої ноги, а незабаром лівої руки. Потім хвороба перекинулася на легені і нирки. В одному з листів 1912 року Леся називає своє життя постійною війною з сухотами. За цю «тридцятилітню війну» вона перенесла кілька складних і болючих операцій. В її житті була постійна і невблаганна війна тіла і духу. Устами своєї героїні Касандри поетеса передрікає свою подальшу долю:

 Відео «Вірші Лесі України – Юрій Горбунов»

Студент 2: Запалює свічку і читає в ролі Леся Українка:

«…мені здається, що я маю перед собою якусь велику битву, з якої вийду переможцем або зовсім не вийду. Коли у мене справді є талант, то він не загине, - то не талант, що погибає від туберкульозу чи істерії! Нехай і заважають мені сі лиха, але зате, хто знає, чи не кують вони мені такої зброї, якої нема в інших, здорових людей…»

Студент 3:

Як дитиною, бувало, 

Упаду собі на лихо, 

То хоч в серце біль доходив, 

Я собі вставала тихо. 

"Що, болить?» — мене питали, 

Але я не признавалась — 

Я була малою горда,— 

Щоб не плакать, я сміялась, 

А тепер, коли для мене 

Жартом злим кінчиться драма 

І от-от зірватись має 

Гостра, злобна епіграма,— 

Безпощадній зброї сміху 

Я боюся піддаватись, 

І, забувши давню гордість, 

Плачу я, щоб не сміятись.

Ведуча 1: Власна хвороба зробила Лесю чутливою до чужого горя. Вона бачила тяжкий стан рідного народу і, як ніхто інший, бажала змін. Та чи могла слабка дівчина достукатися до далеких володарів, чи хоча б взяти в руки зброю? Проте Леся знаходить інший шлях – її зброєю стало слово. Поетеса поставила свою творчість на захист знедолених, вона прагнула збудити свідомість народу, її слова надихали, закликали до рішучих дій.

Ведуча 2: І Лесині слова справді стали міцною зброєю. Вони не могли пробачити здоровим, сильним людям їх пасивності, байдужості до горя інших. Поетеса була впевнена, що слід сподіватися навіть без надії, що слід щось робити заради кращого майбутнього.

Студент 3: Запалює свічку і читає в ролі Лесі Українки:

Мріє, не зрадь! Я так довго до тебе тужила, 

Стільки безрадісних днів, стільки безсонних ночей. 

А тепер я в тебе останню надію вложила.

О, не згасни ти, світло безсонних ночей!

Мріє, не зрадь! Ти ж так довго лила свої чари 

в серце жадібне моє, сповнилось серце ущерть, 

вже ж тепера мене не одіб'ють від тебе примари,

не зляка ні страждання, ні горе, ні смерть.

Тільки - життя за життя! Мріє, станься живою! 

Слово, коли ти живе, статися тілом пора. 

Хто моря переплив і спалив кораблі за собою,

той не вмре, не здобувши нового добра.

Мріє, колись ти літала орлом надо мною, - 

дай мені крила свої, хочу їх мати сама, 

хочу дихать вогнем, хочу жити твоєю весною,

а як прийдеться згинуть за теє – дарма!

Ведуча 1: Сила духу дається Богом кожному, але треба відповідних обставин, щоб ця сила виявилася в усій красі і величі. Щоб вона стала не причиною страждань, а спонукою щастя. Щоб вона навчила інших – у муках бути щасливим. Усі часи вимагали таких жінок, як Леся Українка: не зманіжених, розкішних, розбещених панянок і пань, а героїчних маленьких поборниць тліну. Вони були потрібні, наші українські героїні, у часи Лесі Українки. Вони потрібні і сьогодні, коли Україна знову має шанс стати сильною державою.

Відео «Онука – Леся Українка»

 Студент 1: Читає в ролі Лесі Українки: 

На шлях я вийшла ранньою весною 

І тихий спів несмілий заспівала, 

А хто стрівався на шляху зо мною, 

Того я щирим серденьком вітала: 

«Самій не довго збитися з путі, 

Та трудно з неї збитись у гурті». 

Я йду шляхом, пісні свої співаю; 

Та не шукайте в них пророчої науки, – 

Ні, голосу я гучного не маю! 

Коли ж хто сльози ллє з тяжкої муки, – 

Скажу я: «Разом плачмо, брате мій!»

З його плачем я плач з’єднаю свій. 

Чи тільки терни на шляху знайду, 

Чи стріну, може, де і квіт барвистий? 

Чи до мети я певної дійду, 

Чи без пори скінчу свій шлях тернистий, – 

Бажаю так скінчити я свій шлях, 

Як починала: з співом на устах.

Ведуча 1: У багатьох її словах часто повторюються два слова «крила» і «пісня». Може бути від того, що найдужчою мрією її завжди було злетіти, переборюючи окови слабкого тіла. А рядки її віршів, наповнені м’якими і сумними наспівами рідної землі, де б вона не знаходилася: під жарким сонцем Єгипту, чи сірим і дощовим небом Німеччини, чи на березі Середземного моря в Греції.

Ведуча 2: Леся Українка прожила хоч і коротке, проте надзвичайно цікаве життя – життя сповнене любові, добра, сили волі, мужності і краси. Тому недаремно її твори користувалися і користуються надзвичайною популярністю. Вона добре знана не лише у нашій країні, але й закордоном. 

Студент 2: Читає в образі Лесі Українки:

«Я пройшла прекрасне і складне життя. Мені доля подарувала щастя – залишити свій слід на землі, на якій народилася та яку прославила. Мене називають: Одержимою, Співачкою досвітніх вогнів, Квітка Ломикамінь, Дочкою Прометея!  А я  - зірка, повірте, зірка, яка спалахнула і згасла»

 Ведучий 1:

Світ опускався на коліна,

Камінний вік хилився ниць,

І прилітала Україна

До мертвих Лесиних зіниць.

Над всі недолі та потали

Над страсті всі та над бої

Безсмертя Лесине вростало

В народ, що породив її.

І квола невисока жінка

Лице підводила бліде,

Народжувалась Україна

Для світу, що над смерть гряде.