СЦЕНАРІЙ. "Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття…"

СЦЕНАРІЙ ( 80 хвилин)

Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття…

Дійові особи:                                                     

Ведуча;                                                             

Ведучий;                                                           

Читець1

Читець2;                                                            

Читець3;                                                            

Танцювальний колектив;                                  

Бандуристи

Муз.виконавці; 

Муз. гурт;

Творчий колектив «Барвінок»

1. По середині сцени висить портрет Кобзаря. Зліва від сцени розташований мультимедійний проектор, на якому під час всього концерту висвітлюються картинки життя та творчості Тараса Григоровича Шевченка. Під супровід тихої мелодії виходять ведучі. (2 хвилина)
2. Ведучий: Великий Кобзар – славний та талановитий український письменник та поет. Величне ім’я Тараса Шевченка  вже більше двох століть  гідно носить наша держава. Так, багатьма видатними митцями славиться наша країна, проте почесне звання «українського кобзаря»  буде вічно асоціюватися лише с однією людиною – Тарасом Григоровичем Шевченком.  Його творчий доробок пройшов увесь світ, його ім’я знає та шанує кожний у світі.  (1 хвилина)
3. Ведуча: Тарас Шевченко є провідником української могутньої духовності, національної самобутності, він був небайдужим учасником творення політичного, історичного та культурного життя  українського народу, навіть  пророкував майбутню долю України, яка була для нього всім, а він нині є всім для українського народу. ( 1 хвилина)
4. До сцени запрошується Читець 1( П.І.Б.), з віршем Георгієвої Анастасії Сергіївни, учителя англійської, української мови та літератури Мордвинівської ЗШ: ( 3 хвилини)

 

Сьогодення без Шевченка | неможливе

І завтра наше| неможливе теж

Бо Шевченко| – то є Україна,

З любов’ю у серцях людей| без меж.

Він словами повчав жити нас,| так як треба

Він віршами навчав нас| – любити життя.

У поемах писав він про тяжкую долю народу.

А у серці носив він – любов та бажання свободи.

Він вірив у те,| що все буде інакше

З надією мовив про те|, що:

«На оновленій землі,

Врага не буде,| супостата,

А буде син, і буде мати,

І будуть люди на землі»

                                          Молімося за те життя, яке хотів Тарас.

Квітуче, вільне, незалежне

У мирі й злагоді, щоб всі ми тут жили

Нехай настане спокій в Україні..

Бо ми до цього стільки років шли.

5. Ведучий: Україна для Тараса Григоровича то є цілий Всесвіт, країна яка наповнює серце Кобзаря не тільки смутком, нещастям, але й любов’ю, добротою, щирістю та мужністю. Це надихало славного поета на створення видатних творів, які нині ми читаємо із задоволенням, переживаючи  все те, що хотів донести до нас Тарас Шевченко. (1 хвилини)
6. Ведуча: Україна під пером видатного Кобзаря змальована у всіх її барвах.  Батьківщина для Шевченка ніби муза, натхнення, що дає змогу відтворити душевний стан Шевченка на чистому аркуші паперу, саме у вигляді тих творів, які ми зараз можемо прочитати, відчути біль та страждання поета. Через призму творчого доробку можливо пережити період життя видатного поета.  На сцену запрошуємо танцювальний колектив з українським народним танцем « Калинонька». ( 2 хвилини)
7. Виступ танцювального колективу. ( 5 хвилин)
8. Виступ муз.гурту.  з піснею «…» ( Зміст поданий у додатках 1)  (4 хвилини)
9. До сцени запрошується Читець 2( П.І.Б.), з віршем Георгієвої Анастасії Сергіївни, учителя англійської, української мови та літератури Мордвинівської ЗШ: (3 хвилини)

Моя Україно!

Ти, наче та мати,

Що має багато-багато дітей.

Край чарівний, піснями багатий

І в садочку на гілці співа соловей.

Ти радієш коли зацвітає калина,

Зеленіють поля, де лелека летить.

Коли у колисці маленька дитина.

Коли на столі запашний коровай.

І дуже щаслива і дружня родина!

Так, ми діти твої

Рушникова Країно!

І це наші края –

Гори, річки, моря.

Ти для всіх нас єдина –

Моя батьківщина!

Ми – єдиний народ!

Ми – єдина рідня!

Що коїться зараз з тобою,

Моя Українська Земля?

Чому на душі із журбою

Дивлюсь на згорілі поля?

Чому не в колисці – в підвалі

Качаєш своє немовля?

Квітучі сади повсихали,

Не чутно ніде солов’я.

Блакитнеє небо – затемне…

І райдуги більше нема..

Бо кулі свистять над тобою,

Моя Українська Земля!

Не хочу!

Не хочу!

Не треба!

Дощі – немов сльози рясні…

Як хочеться синеє небо,

Як хочеться миру землі!

Щодня я до самого Бога

Всім серцем тягнусь і молю:

Хай буде нарешті і мир, і свобода

В країні, яку Я ЛЮБЛЮ!

 

10.        Ведучий: не менш цінним для Шевченка була українська мова. Саме нею Кобзар відтворював  свої творчі шедеври, які нині дуже популярні у всьому світі. Шевченко возвеличує рідну мову, закликає вчити та плекати її. Солов’їна, барвиста, багата українська мова для Кобзаря як національне могутнє явище народу, як  чуттєвий спосіб передачі усіх картин життя періоду Шевченка.  ( 1 хвилини)
11.        Ведуча:  до сцени запрошується  П.І.Б. з піснею «Мова». ( Зміст поданий у додатках 2) (4 хвилини)
12.        Відео-фільм. Обличчя української історії. Т. Шевченко. (Поданий у додатках) (6 хвилини)
13.        До сцени запрошується Читець 3( П.І.Б.), з віршем Георгієвої Анастасії Сергіївни, учителя англійської, української мови та літератури Мордвинівської ЗШ: (3 хвилини)

Безцінний скарб мого народу

Красивим словом: передати почуття,

Душевний стан, красу природи,

Прекрасні співи солов’я:

Про ліс, про гори, про буття,

Така багата і простора

Могутня мова Кобзаря!

Моя кохана українська мова,

Ти шлях відкрила у моє життя

Вірші Костенко, Симоненко, поеми від Франка,

Чарівний світ від казкаря.

Така незламна історична мова,

Завжди вогнем запалює серця,

І не дає упасти духом,

І йти до перемоги до кінця!

Хай лине мова України,

Нехай від цього стигне в жилах кров!

Вона вселяє в серце кожної людини:

Надію, Віру і Любов!

14.        Ведучий: Тарас Шевченко зробив багато для українського народу. Проте чи кожний замислюється що саме, і чи кожен має змогу оцінити це. Для Шевченка завітною мрією було щасливе майбутнє України, за для якого кожен повинен любити, цінувати її, бути взаємно щирими, добрими, допомагати одне одному, тому що саме в мирі та злагоді людина зможе віднайти спокій.  (1 хвилина)
15.        Ведуча: запрошується на сцену П.І.Б. з  піснею «Українська мова».      ( Зміст поданий у додатках 3) ( 4 хвилини)
16.        Ведучий: запрошується на сцену бандуристка П.І.Б. з віршем  Шевченка «Думи мої, думи мої, лихо мені з вами!». ( Зміст поданий у додатках 4) (5 хвилин)
17.        Ведуча:  до сцени запрошується  творчий колектив «Барвінок» з декламуванням уривку з поеми «Катерина». ( Зміст поданий у додатках 5) (10 хвилин)
18.        Відео-фільм. Всесвітня картина галерея Тараса Шевченка ( поданий у додатках) (11 хвилин).
19.        Слово надається організатору концерту. ( 5 хвилини)
20.        Слово надається декану (ректору, вчителю). (5 хвилини)
21.        Ведучий: сьогодні кожен повинен зробити для себе висновок, як Шевченко вплинув на ваше життя, що цінного ви винесли із повчань Кобзаря. Викарбувати усе важливе, що намагався дати український геній та передавати це з покоління в покоління.  (1 хвилини)
22.        Ведуча: Тарас Григорович Шевченко –  людина з великої літери, яку шанує кожен у світі. Життя та творчість якого багатьох вивели на праведний життєвий шлях. Нині ми повинні пам’ятати та шанувати Тараса Григоровича, бо він власне пройшов всі сірі, жорстокі часи в Україні, саме через це закликає нас до миру, справедливості, за для уникнення  нещасної життєвої долі.   (1 хвилини)
23.        Всі  учасники концерту виходять на сцену. Поклоняються глядачам. Відносять квіти до найближчого пам’ятнику Т.Г.Шевченка, вшановуючи пам'ять про нього. (1 хвилина)

 

 

 

 

 

ДОДАТКИ

1. Пісня муз.гурту  «Україна» :

Виростала я на Україні,

Виростала, де грона калини

Щовесни під вікном розквітали,

Білим цвітом мене забавляли.

Тут волошки в волосся впітала,

Тут матусю сльозами прохала,

Щоб сорочку мені вишивала,

Тут я вперше в житті покохала!

Приспів:

Це моя земля! Це моя країна! |

Тут моя сім'я! Тут моя родина! |

Це ліси, поля, гори й полонини, |

Рідна ти моя Україна! | (2)

В нас колосяться жито, пшениця,

І тече тут джерельна водиця,

В нас найкращі у світі дівчата,

Люди щирі, душею багаті.

Приїжджайте до нас в Україну,

Тут завжди зустрічають гостинно,

Пісня лине від хати до хати,

Бо у нас люди вміють співати!

 

2. Пісня «Мова» :

 

Українська мова,

Мова барвінкова,

В лузі запашнім квітка польова.

Поруч ти зі мною,

Чаруєш красою,

У серцях гарячих ти жива.

Мово пустотлива,

Дзвінка і грайлива,

Мелодійна, легка, сонячна й проста.

Веселково-ніжна,

І морозно-сніжна –

Ти лікуєш серце і вуста.

Приспів:

Мово лебедина,

Ти одна-єдина,

Ти як соловейка пісня у гаю.

Мово калинова,

Дивна, загадкова,

Рідну свою мову я люблю.

Українська мова

Лагідна, святкова,

Й будеш ти з народом завжди навіки!

Тож шануймо мову,

Бережімо мову,

Що дали навіки нам батьки!

Приспів.

 

3. Пісня «Українська мова»:

Лине Україною мова серцю милая

Заплету мелодію у слова.

Що було полинуло за водою сплинуло

Але мова рідная жива.

Приспів:

Не зів’яне джерело, у моєї мови

Буйним садом зацвіло, українське слово

І малечі заспіва мама- українка,

Як з лелечого крила падала пір’їнка.

 

Лине поміж веснами, понад перевеслами

Гордовито павою проплива,

Віді сну прокинулась, зацвіла калиною,

Соловейком радісно співа

Приспів

Програш

Україно матінко, я - твоє дитятонько,

А від діда-прадіда ті слова

Зустріча гостинною каравай-хлібиною

І ласкаво просимо, промловля

Приспів:

(Інша мелодія)

Мова, мова, ти співуча, колискова,

В тебе, в тебе закохаюся я знову – 2 р.

 

4. Вірш Т. Шевченка «Думи мої, думи мої, лихо мені з вами!» :

Думи мої, думи мої,

Лихо мені з вами!

Нащо стали на папері

Сумними рядами?..

Чом вас вітер не розвіяв

В степу, як пилину?

Чом вас лихо не приспало,

Як свою дитину?..

Бо вас лихо на світ на сміх породило,

Поливали сльози... чом не затопили,

Не винесли в море, не розмили в полі?.

Не питали б люде, що в мене болить,

Не питали б, за що проклинаю долю,

Чого нуджу світом? «Нічого робить»,—

Не сказали б на сміх...

Квіти мої, діти!

Нащо ж вас кохав я, нащо доглядав?

Чи заплаче серце одно на всім світі,

Як я з вами плакав?.. Може, і вгадав...

Може, найдеться дівоче

Серце, карі очі,

Що заплачуть на сі думи,—

Я більше не хочу.

Одну сльозу з очей карих —

І пан над панами!

Думи мої, думи мої,

Лихо мені з вами!

За карії оченята,

За чорнії брови

Серце рвалося, сміялось,

Виливало мову,

Виливало, як уміло,

За темнії ночі,

За вишневий сад зелений,

За ласки дівочі...

За степи та за могили,

Що на Україні,

Серце мліло, не хотіло

Співать на чужині...

Не хотілось в снігу, в лісі,

Козацьку громаду

З булавами, з бунчугами

Збирать на пораду.

Нехай душі козацькії

В Украйні витають —

Там широко, там весело

Од краю до краю...

Як та воля, що минулась,

Дніпр широкий — море,

Степ і степ, ревуть пороги,

І могили — гори,—

Там родилась, гарцювала

Козацькая воля;

Там шляхтою, татарами

Засідала поле,

Засівала трупом поле,

Поки не остило...

Лягла спочить... А тим часом

Виросла могила,

А над нею орел чорний

Сторожем літає,

І про неї добрим людям

Кобзарі співають,

Все співають, як діялось,

Сліпі небораки,—

Бо дотепні... А я... а я

Тілько вмію плакать,

Тілько сльози за Украйну...

А слова — немає...

А за лихо... Та цур йому!

Хто його не знає!

А надто той, що дивиться

На людей душою,—

Пекло йому на сім світі,

А на тім...

Журбою

Не накличу собі долі,

Коли так не маю.

Нехай злидні живуть три дні

Я їх заховаю,

Заховаю змію люту

Коло свого серця,

Щоб вороги не бачили,

Як лихо сміється...

Нехай думка, як той ворон,

Літає та кряче,

А серденько соловейком

Щебече та плаче

Нишком — люди не побачать,

То й не засміються...

Не втирайте ж мої сльози,

Нехай собі ллються,

Чуже поле поливають

Щодня і щоночі,

Поки, поки... не засиплють

Чужим піском очі...

Отаке-то... А що робить?

Журба не поможе.

Хто ж сироті завидує —

Карай того, боже!

Думи мої, думи мої,

Квіти мої, діти!

Виростав вас, доглядав вас,—

Де ж мені вас діти?

В Україну ідіть, діти!

В нашу Україну,

Попідтинню, сиротами,

А я — тут загину.

Там найдете щире серце

І слово ласкаве,

Там найдете щиру правду,

А ще, може, й славу...

Привітай же, моя ненько,

Моя Україно,

Моїх діток нерозумних,

Як свою дитину.

 

5. Уривок з поеми «Катерина»:

Сидить батько кінець стола,

На руки схилився;

Не дивиться на світ божий:

Тяжко зажурився.

Коло його стара мати

Сидить на ослоні,

За сльозами ледве-ледве

Вимовляє доні:

"Що весілля, доню моя?

А де ж твоя пара?

Де світилки з друженьками,

Старости, бояре?

В Московщині, доню моя!

Іди ж їх шукати,

Та не кажи добрим людям,

Що є в тебе мати.

Проклятий час-годинонька,

Що ти народилась!

Якби знала, до схід сонця

Була б утопила...

Здалась тоді б ти гадині,

Тепер — москалеві...

Доню моя, доню моя,

Цвіте мій рожевий!

Як ягодку, як пташечку,

Кохала, ростила

На лишенько... Доню моя,

Що ти наробила?..

Оддячила!.. Іди ж, шукай

У Москві свекрухи.

Не слухала моїх річей,

То її послухай.

Іди, доню, найди її,

Найди, привітайся,

Будь щаслива в чужих людях,

До нас не вертайся!

Не вертайся, дитя моє,

З далекого краю...

А хто ж мою головоньку

Без тебе сховає?

Хто заплаче надо мною,

Як рідна дитина?

Хто посадить на могилі

Червону калину?

Хто без тебе грішну дуту

Поминати буде?

Доню моя, доню моя,

Дитя моє любе!

Іди од нас..."

Ледве-ледве

Поблагословила:

"Бог з тобою!" — та, як мертва,

На діл повалилась...

 

Обізвався старий батько:

"Чого ждеш, небого?"

Заридала Катерина

Та бух йому в ноги:

"Прости мені, мій батечку,

Що я наробила!

Прости мені, мій голубе,

Мій соколе милий!"

"Нехай тебе бог прощає

Та добрії люде;

Молись богу та йди собі —

Мені легше буде".

 

Ледве встала, поклонилась,

Вийшла мовчки з хати;

Осталися сиротами

Старий батько й мати.

Пішла в садок у вишневий,

Богу помолилась,

Взяла землі під вишнею,

На хрест почепила;

Промовила: "Не вернуся!

В далекому краю,

В чужу землю, чужі люде

Мене заховають;

А своєї ся крихотка

Надо мною ляже

Та про долю, моє горе,

Чужим людям скаже...

Не розказуй, голубонько!

Де б ні заховали,

Щоб грішної на сім світі

Люди не займали.

Ти не скажеш... ось хто скаже,

Що я його мати!

Боже ти мій!.. лихо моє!

Де мені сховатись?

Заховаюсь, дитя моє,

Сама під водою,

А ти гріх мій спокутуєш

В людях сиротою,

Безбатченком!.."

 

Пішла селом,

Плаче Катерина;

На голові хустиночка,

На руках дитина.

Вийшла з села — серце мліє;

Назад подивилась,

Покивала головою

Та й заголосила.

Як тополя, .стала в полі

При битій дорозі;

Як роса та до схід сонця,

Покапали сльози,

За сльозами за гіркими

І світа не бачить,

Тілько сина пригортає,

Цілує та плаче.

А воно, як янгелятко,

Нічого не знає,

Маленькими ручицями

Пазухи шукає.

Сіло сонце, з-за діброви

Небо червоніє;

Утерлася, повернулась,

Пішла... тілько мріє.

В селі довго говорили

Дечого багато,

Та не чули вже тих річей

Ні батько, ні мати...

 

Отаке-то на сім світі

Роблять людям люде!

Того в'яжуть, того ріжуть,

Той сам себе губить...

А за віщо? Святий знає.

Світ, бачся, широкий,

Та нема де прихилитись

В світі одиноким.

Тому доля запродала

Од краю до краю,

А другому оставила

Те, де заховають.

Де ж ті люде, де ж ті добрі,

Що серце збиралось

З ними жити, їх любити?

Пропали, пропали!

 

Єсть на світі доля,

А хто її знає?

Єсть на світі воля,

А хто її має?

Єсть люде на світі —

Сріблом-злотом сяють,

Здається, панують,

А долі не знають, —

Ні долі, ні волі!

З нудьгою та з горем

Жупан надівають,

А плакати — сором.

Возьміть срібло-злото

Та будьте багаті,

А я візьму сльози —

Лихо виливати;

Затоплю недолю

Дрібними сльозами,

Затопчу неволю

Босими ногами!

Тоді я веселий,

Тоді я багатий,

Як буде серденько

По волі гуляти!.