Сценарій " Мій Бойківський край"

Мій Бойківський  край- стижина рідна в полі,

Мій Бойківський край – ліси не мають меж.

Земля жеве не висохне ніколи

Коли з добром до неї підійдеш

Вклоняємось тобі, Велике хлібне поле!

Ти- джерело життя ,примудрий Божий дар,

Ти -наше відчуття родини краю дому

І кожен хлібороб тобі уклін відасть

В народі ж хліб мов матір поважають

Ця шана з плином часу не зника,

І дорогих гостей завжди стрічають

З хлібиною в барвистих рушниках.

Так хай же щедро наливає колос

І колоситься золотистий сніп

І хай же родить більше з кожнім роком

Його Величність годувальник Хліб.!!

 

Ведуча: Слава Ісусу Христу!

Дорогі односельці, й гості етнофестивалю « Золотий колос»!

Боринський професійний ліцей народних промесел і ремесел радо вітає Вас на Святі хліба – « Рідна пісня, свіжий хліб ,і бойківський весь наш рід» сьогодні ви матимете можливість побачити традиції і обряди Бойків пов*язаних із жнивами і прийняти в них участь.

 Перш ніж ми розпочнем, до слова запрошуєм справжню бойківчанку, людину  яка шанує і відроджує бойківські традиції організатора свята хліба директора Боринського ЛНПР Комарницьку Галину Андріївну

 Виступи гостей

 

 

 

 

 

 

 

Ведучий

Хліб здавна вважався сим­волом святості, символом радості, щастя, здоров’я та багатства.

Із хлібом зустрічали новонароджене дитя, з хлібом вітали й породіллю. Пізніше з хлібом ви­ряджали дитя "до Христа", а коли підросте, то з хлібом виряджали й до школи. З хлібом одружу­вали молодих, хлібом благословляли батьки дітей до шлюбу. З хлібом хоронили покійника, поклав­ши хлібину на труну.

Із хлібом-сіллю зустрічають дорогих гостей. З хлібом входять уперше в новий дім.

Отже по давній бойківській традиції просим о.Казимира освятити і поблагословити наш хліб

.

Ведучий

Великою шаною хліба в Україні зумов­лене те, що господарський рік був тісно й ґрунтовно пов’язаний з усіма польовими роботами навколо ниви, навколо хлібів. Перший посів озимих зернових, як ві­домо, проводять восени до Семена, тобто до 14 вересня. Але найвідповідальніша посівна припадає на весну. До весняної сівби готувались заздалегідь. Переглядали зерно, лагодили реманент, кінську зброю.

 

Ведуча

Селяни з нетерпінням чекали тої благо­датної днини, коли вперше виїдуть у поле, щоб прокласти першу борозну. Напередодні господиня варила святочну їжу, а коли сідали гуртом за стіл, виголошувала молитву, "щоб робота спорилася і нива щедро засівалася". Перед тим як вирушити в поле, господар скроплював воза, плуга, борони та коней свяченою водою, одягав святкову сорочку, в якій ходив на останнє причастя, "щоб не було бур’янів у хлібі". Перед початком роботи розсте­ляв скатертину, викладав їство, ставив свічку і, наповнивши зерном коробок, до схід сонця читав "Отче наш". Закінчивши сіяти, господар скородив ниву. Дякував польовим духам і сонцю, розламу­вав окраєць паски і розкидав крихти по полю. По­середині лану закопував великодню крашанку, а на межі — громичну свічку. Скропивши ниву свя­ченою водою, молився й благословляв її:

 - Уроди, Боже, з сівка три мішка: мірочку попові, коробочку дякові, а ківшик півникові. Це йому за те, що він пісеньку співає, хазяїна врожаєм звеселяє!

Ведучий

 

Чи знаєте ви, яких народних прикмет дотримувалися бойки під час сівби?

Не можна починати роботу, коли господар хворий - "буде мізерне зерно".

Не можна лихословити та лаятись, "щоб чорт не ходив слідом та не розсівав бур’янів".

Не можна губити крихт від їства, бо "миші трубитимуть збіжжя".

Не можна в цей день позичати посівного зер­на, "аби до нового врожаю не йти в позички"

Хлібороби ретельно стежили за до­зріванням зерна. Найвивіренішим способом було спробувати його на зуб: якщо зерно мало тугий прикус, то одразу приступали до жнивування

Жнива для селянина - це все: достаток у господі, затишок у родині, щаслива пісня і ве­селе свято. Увесь рік ждав він на те велике свято. З острахом поглядав господар на небо, на хмари, спостерігав напрям вітку. Адже одна нещаслива година - і може пропасти вся річна праця.

Село в цей час завмирало. Вдома лишались тільки хворі, старі і малі. Достиглі поля пшениці і жита чекали мозолястих рук хлібороба. Жнива починались за тиждень до "Петра" (12 липня), або після нього і обов'язково в легкі (жіночі) дні: середу, п'ятницю, суботу. Починалися жнива за­жинками. До зажинків готувалися заздалегідь: назубрювали серпи, стругали цурки, якими в’язали снопи, крутили перевесла. В бойків зажики мав розпочати заможний газда.Щоб в селі був завжди достаток.

Ми зарас побачем як це все відбувалось. (На сцені появляється дід у широкому солом’яному брилі з косою і дівчатка  та молодиці з серпами й хлобчики з хлібинами)

Дід-

«Слава Ісусу Христу! (дід обертається до сходу сонця,тричі хреститься)

 Отче наш Ісусику дорогийкий поможи нам нині жнивці розпочати.

Дай Боже ,легко почати, а ще легше дожати

Син, — Мамо, а куди покласти серпа й цурку?

Мама. — У кошик, сипку  Там вже лежать хлібець і рушничок.

С й н . — А для чого кетяг калини і червона стрічка?

Мама, — Для спасівської бороди

С й н . —- А для чого роблять спасівську бороду?

Мама. — Спасова борода під медові свята спаса, яке припадає на 19 серпня. З його приходом уже закінчується  літо. Тому кажуть: «Прийшов Спас — держи  кожуха про запас». А бороду роблять для того, щоб віддати шану вирощеному зерну. Більшої святості,

аніж хліб, нема.

До схід сонця вирушали возами і пішки цілими валками селяни в поле. Чоловіки у солом'яних брилях, з косами на плечах, мантачками за поясом, а жінки в білих хустках, з серпами в руках. Дівчатка з вінками на головах, хлопчики з круглими хлібинами і в вишиванка ішли в поле.

В поле йшли мовчки.

Ведуча Запрошуєм всіх пройти за нашими женцями.

(всі вирушаєм в поле ,по дорозі ведуча коментує)

ВЕДУЧА: Під палючим сонцем з ранку й до темна люди, зігнувшись, працювали до сьомого поту. Лишали всю іншу роботу, аби якнайшвидше впоратись із урожаєм. Якщо хтось мав велике поле, то збирав толоку. Учасникам її не платили, а лише ситно харчували. Вдовам, хворим, сиротам обов'язково безкоштовно допомагали впоратись на полі. Це свідчить про високі моральні якості нашого народу - щедру душу, добре, чуйне серце, бажання допомогти один одному в скрутну хвилину.

(Вийшовши на поле)

Розстеляють білу скатертину, кладуть на неї хліб-сіль  свячену великодню цілушку від паски глечик із освяченою водоюта інші страви. Стають обличчям до сходу  сонця

ДІД (став лицем до сходу сонця, здіймає бриль, хреститься і промовляє): : "Сонце праведне, святі Петре і Юрію, наші святі душечки, виростили ви хлібець Божий на ниві, внесіть його в наші руки… Доко­тись, хлібцю святий, житечко наше, у наші клуні-стодолі. Хмари дощові, бур’яни, громові-блискавиці, і ти, граде б’ючий, — обходьте ниву нашою стороною й до нас не наближайтесь.

Боже, допоможи щасливо день опровадити - святий хлібець зібрати! Пошли всім здоров'я у ці жнива, а померлим - царство небесне! Збережи хліб наш на ниві від граду, грому, тучі, вітру буйного!»

Після кількох хвилин зосередженої мовчанки

 Дід статечно кланяється і промовляє:

— Боже, благослови!

Приступає до роботи.

Ведуча:

Щоб не боліла спина,за пояс втикали гілку ясеня або дуба.

На початку лану залишали кілька незжатих стебел, їх обв'язували червоною стрічкою і прикрашали кетягами калини та живими квітами. Борода стояла до кінця жнив.

Нажавши дві жменьки збіжжя, складає їх навхрест. Це був зажинковий хрест, що символізував почин жниварської пори. В Бойків потрібно було зжати по дві жменьки з чотирьох кутів. Після цього готували непарну кількість (3,5 чи 7) снопів, стави­ли їх у коло колоссям догори та клали посередині ще один зажинковий хрест, А на хрест клали бутельок з свяченою водою.

Після цього діти сідали круг снопа і щедрували.

Тоді всі женці сідали обідати , пообідавши дівчата повертались до «Бороди»

Дівчата:«Гей, ставаймо в коло, дівчата»(дівчата беруть в коло бороду і танцюють круг неї)

Гей, ставаймо в коло дівчата,

будемо снопа  прибирати, будемо снопа прибирати,

квіточками рясно квітчати.

Квіточками рясно квітчати,

ще й стрічками переплітати,

щоб увесь народ дивувався:

який у нас снопок удався: 2 р.

Височенький ще й ваговитий:

кожен колос зерном налитий: 2р.

Борода наша пишна

Оце тобі борода хліб, сіль і вода.

Сидить ворон на копі,

дивується   бороді.,

Ой дико мені, нашій бороді.

Ой паночку наш

Обжинки  в нас!

Коли зав'яжуть бороду, то під нею пролазять хлопці. Хто пролізе, той буде багатий і щасливий.

А дівчата качалися біля бороди, щоб не боліла спина і легко було жати наступного року і приказували:

Ой, ниво, наша ниво,

верни нам нашу силу,

 Ми на тобі жали,

силоньку  положили!

Потім брали перший сніп і одна із жінок брала жменю колосся, закручувала його вузлом,(в цей час лунають пісні)і кидала на поле через ліве плече  щоб, рука лихої людини не могла зіпсувати хліба. і шли в село, а жінки починали ладкати. Перший сніп, який обмолочувався окремо, ставили в хаті під  образами, .Зерна з нього святили , а перед сівбою змішували і сіяли. Соломою годували волів ,щоб не хворіли. На цьому свято зажинок вважалось завершеним

Впоратись зі жнивами треба було якнайшвидше. Тому сеї пори рідко хто навіть піч топив. Усі від малого до старого були в полі.

(хлопці косять жито, дівчата плетуть снопи, діти крутять крутили перевесла)

 Золотії серпики брязчали, поки свого жита дожали, А тепер вже не будуть брязчати, а будуть в коморі лежати. Нарешті дожато останню гілку, снопи пов'язано і складено в полукіпки. Пора зрізувати бороду і плести обжинковий віночок — символ щедрого врожаю і успішного завершення жнив.

Женці зберались гуртом на панському чи попівському полі.В*язали останній сніп вважалось,що в цьому снопі зібрана вся життєдайна сила поля. А жінки йшли до снопів, ви­тягували колосочки і робили з них квітку-китицю, сніп-рай або ж плели колосяний хрест  для майбутніх Дідухів і несли в село. Ці атрибути ставили на покуті - місце, де мають перебувати душі покійників та добрі польові духи

 

( Дід зрізує бороду і дає колоски дівчатам ,хлопці і дівчата з пучками колосків, сідають на “травичку”, плетуть вінки і співають):

От діждали літа

Тай нажали жита,

Будемо плести віночки

З золотої пшениченьки…

(жінки плетуть дідух снопів скручували до купи в такому порядку 1-3-5)

Дідух прикрашають стрічками і квітами при цьому співають:

 

            Ой жали ми ниву із гори  в долину

від кінця до кінця, вижали  ще до сонця.

Обжали ми ту ниву,

Як яру  так і озиму,

Обжали, пов’язали

в копоньки поскладали.

Добрі ми женці були,

пшеницю ми вижали,

вижали,  позбирали,

в снопоньки пов'язали.

(Кладуть прибраний сніп в коло дівчатка сідають навкруг і доплітають віночки,а хлопці взявшись в коло поклавши хлібини на праве плече пританцьовують

. Дівчину — "княгиню", вона ставалє в коло, кладе на ліве плече серпа, бре у праву руку Дідуха. Дід обв’язує її перевеслом з житніми колосками, одягає на голо­ву вінок.)

Дівчина гордо зносила в село Дідуха ,якого бойки заносили до церкви де він клався на титрапот на Різдво.

.

Ведуча:

Спасибі люди добрі, на роботу нашу, за пісні і танці, за те, що ви вшанували хліб. Свіжим зерном обсію всіх. Нехай сіється-родиться на новий урожай, на дорідне зерно.

А обжинковий вінок повісимо на хаті на стіні й збережемо до осені, щоб вилущеним з нього  зерном  розпочати сівбу озими­ни.

Всіх запрошую до села

(дівчина з дідухом йде по переду а ззаду женці)

Женці(співають):

А ми насієм жита, жита,

Та поставим копи, копи.

Та ударим гопи, гопи,

Земля аж гуде,

Де громада йде!

Як діждали літа

Та й нажали жита

Літечко тепленьке,

Жито зелененько.

З жита та пшениці

Добрі паляниці.

Всіх ми почастуємо

Та ще й затанцюємо.

Ой, заспіваємо, хай дома почують,

Хай нам вечерю готують.

Утомила нас та широкая нива,

Що тепер нам і вечеря не мила.

Ой не так нива, як високії гори,

Ой не так гори, як велике жито,

А вже ж нам спину, як кілком перебито.

(доходять до жорнів,де дівчинка з дідухом відходить на задній план)

Ведуча:

Що ж робилось після того я зібрали урожай,? Пшеницю обмолочувалось.

Тож ми з вами проведем конкурс хто краще і швидше обмолотить снопа .

(Запрошується бажаючі)

Ведуча: Молодці вправно справились! Ви вправні хлібороби.(нагороджуються бубликами, чи рогаликами або символічними ціпами)

А чи знаєте що дальше робиться з зерном ? (ведуча розповідає а дівчата ,і хлопці демонструють)

Його обвіюють і обсушують у темному сухому місці, підготовлено зерно несли до жорнів і перемелювали на муку.

Можливо хтось бажає спробувати? (чекаєм , пауза)

Ведуча:

А з меленої муки пекли хліб. Хліб пекли зазвичай у суботу, розраховуючи так, щоб до наступної ви­пічки його вистачило на сім’ю. Супроводжувалась випічка цілою низкою ритуальних дій. Деякі з них дійшли до наших днів. Наприклад, такі: не можна пекти хліб у п’ятницю та неділю, не можна стукати коритом чи діжею для хліба та бити по ньому руками, хліб треба качати до себе (тоді і сім’я буде при ньому), на лопату не можна класти по дві хлібини, не можна тримати відчиненими двері в хату в момент, коли хліб саджають у піч, не можна спечений хліб класти на столі, перевер­таючи його.

Хліб можна пекти з пшеничного, житнього борошна або з їхньої суміші. Крім хліба, що випі­кався для щоденного споживання, печуть ще обря­довий хліб: весільний коровай, калачі та буханці для поминальних обрядів.

Щоб хліб вдавався, треба бути у хорошому на­строї, не сперечатися, не сваритися.

Тож запрошуєм на майстер клас по випечці хліба.

( Проводять Майстер клас )

Ведуча:

Пахучий хліб на нашому столі,

            то виборові радощі родинні,

 пахучий хліб, то щедрий дар землі,

за труд і розум доблесний людині.

Пахучий хліб, цілющий скарб життя,

 його  неперевершена  вершина,

він наша гордість, наше майбуття,

 він наша творчість і мета велика.

Хліборобська   величальна

Довіку земле молодій,

на радість нам і нашим дітям,

хвала людині трудовій,

хвала рукам, що пахнуть хлібом!

(Виходить дівчина з короваєм, тричі кланяється підходить до священика щоб благословив і обходить гостей , і несе коровай на сцену)

Дівчинка: Ми хлібом-сіллю друзів зустрічаєм.

Хай в світі буде більше в нас братів,

Хай в кожній хаті будуть короваї,

Щоб люд ніколи хліба не просив.

 

(Виступ вовчанського колектива)

Ведуча: . Спасибі вам, у кого руки роботящі. Живіть же вічно в хліборобськім щасті. Хай хліб, як сонце сяє на столі, і у кожній хаті, у кожному селі. Низький уклін вам, руки золоті!

Пісня:(Виступ труїстих музик)

Ведуча:

Наш щедрий край, багатий край

Старі прикмети має:

На рушникові коровай

Гостей своїх вітає.

 

Ще здавна люди хліб і сіль

Підносили гостинно,

Лунала пісня звідусіль,

А за столом – родина.

 

Рясніють ниви і лани,

Простори колоскові.

Вклоняюсь вам, мої сини,

За хліб на рушникові.

 

Пухкий, мов хмара дощова,

В печі він визріває.

В сім’ї прадавній голова –

Окраєць короваю.

 

Засяє промінь золотий,

Щоб всі були здорові.

На рушникові хліб святий,

Любов на рушникові.

 

Наш щедрий край, багатий край,

А в нім робочі люди.

Хай буде сіль і коровай,

Тепло в родинах буде!

Запрошуєм  громади Бойківського краю представити свої короваї,

(Учасники обходять по колу і по черзі йдуть на сцену і представляють свій коровай, хто виступив коровай кладуть на стіл і відходять в сторону, )

Ведуча: Честь і шана хліборобам

 

А живуть вони в селі

 

Хлібороби хліб нам роблять

 

Знайте й ви про це

А їсте ви паляницю

 

Калачі смачні їсте

 

Не забудьте уклонитись

 

Хліборобові за те

Молодці коровай на славу ! А ми зараз визначем переможця по оплесках ! Коровай громади ….(визначаєм переможця, переможець нагороджується сувенірами)