Сценарій "Нехай святиться у віках в борні здобута незалежність!"

Тема: « Нехай святиться у віках в борні здобута незалежність!»

 

,,Нація – це згода живих

і мертвих, нащадків і предків,,

Єгор Холмогоров

 

Було нам важко і було нам зле.

І західно і східно.

Було безвихідно. Але.

Нам не було негідно.

Ліна Костенко

 

Мета: розширити знання учнів про нашу Батьківщину – Україну;  виховувати в учнів любов до України, патріотизм, повагу до її захисників – учасників АТО; довести до свідомості учнів, що ми самі відповідаємо за долю нашої держави, що кожен українець повинен мати активну громадянську позицію щодо своєї історії та подій на сході України; дати новий імпульс духовному оздоровленню учнів, який передбачає трансформацію громадянської свідомості, моральної, правової культури особистості, розквіту національної самосвідомості і грунтується на визнанні пріоритету прав людини, яке функціонує на засадах гуманізму.

 Оформлення: вислови та вірші про Україну, національна символіка та атрибутика України, портрети захисників України різних епох, свічки, паперові жовто-блакитні серця, презентація, відео та аудіоматеріали.

                        Хід години спілкування:

Учитель: У духовному й політичному житті кожного народу є події й роки, які назавжди входять в його історію та свідомість людей. Є багато таких подій і в нас. Та сьогодні хочеться поговорити про одну з них. 18-20 лютого 2014 року стали справжньою національною трагедією. У мирний час, у центрі Європи прицільним вогнем було вбито десятки громадян України. Хто б міг подумати, що виборювання кращого європейського життя стане важким і болісним.

І сьогоднішню годину спілкування я хочу присвятити подіям трирічної давнини й віддати шану загиблим у боротьбі за щасливе майбутнє свого народу. Тож тема наша

« Нехай святиться у віках в борні здобута незалежність!». Мета даного уроку полягає в тому, щоб вшанувати пам'ять героїв, щоб довести, що ми самі відповідаємо за долю нашої держави, що кожен українець повинен мати активну громадянську позицію, бути справжнім патріотом.

Без минулого немає майбутнього.

 Епіграфи

 

Звучить легка музика, трансляція відеоролику “Де Україна?..”)

Я впевнена, що Україна в серці кожного з нас.

• Ведучий: Тим, хто в боротьбі за волю і кращу долю України не дожив до сьогоднішнього дня, спить у незнаних і безіменних могилах – присвячується!
•  
• Ведучий: Цвіту нашого народу, його славним синам і донькам, які у розквіті сил віддали свою молодість, і, найдорожче, життя – присвячується!

 

• Ведучий: І знову, в котрий це вже раз
• Зійшлися ми в одній родині,
• Щоб пом’янути славний час,
• Коли в офіру Батьківщині
• Себе принесли кращі з нас.
•  
• (Трансляція відеоролику О. Пономарьов “Заспіваймо пісню за Україну!”)
• Ведучий: Українська земля… Земля щедро полита кров’ю її синів. З нашої історії ми бачимо споконвічне прагнення українців до волі та незалежності рідної землі.

 

 

• Ведучий:І сьогоднішній урок пам’яті  ми присвячуємо всім представникам славетного лицарського роду, гідним нащадкам великих прадідів, у чиїх жилах пульсує гаряча кров і дух героїчних запорожців.

 

Ведучий: Вже скільки закривавлених століть

Тебе, Вкраїно, імені лишали…

Тож встаньмо, браття, в цю урочу мить:

Внесіте прапор вільної Держави!

Повірмо в те, що нас вже не збороть,

І долучаймось до добра і слави.

Хай будуть з нами Правда і Господь –

Внесіте прапор вільної Держави!

 

(У зал урочисто під музику-марш вноситься Державний прапор України.)

 

Ведучий: Народе мій, пишаюся тобою:

Моя душа – частинка твого «Я».

Красою правди у святім двобою

Понад Майданом сонця лик сія…

Є нація! Хай знають всі у світі:

Ми є! Народ піднявся із колін!

І переможно сонце правди світить,

Співає гордо наш Державний Гімн.

(Звучить Державний Гімн України).

Ведучий: Вічне прагнення до волі, незалежності, дух непокори завжди були притаманні українському народові. Майже три з половиною сторіччя йшла Україна до своєї незалежності. Дві попередні спроби( 1654 р. і 1917-1921 рр.) здобути й побудувати незалежну Українську державу закінчилися поразками. Але саме завдяки нашим пращурам, ми маємо свободу сьогодні, хоча й продовжуємо за неї боротися.

Ведучий: Незалежність – це зовсім не слово!

Це – тавро, що на серці болить.

Це багрянець душі світанковий.

Цей вогонь споконвіку горить.

В боротьбі загартовані м’язи.

А думок роздоріжжя сумні

Знов шукають в пітьмі перелази,

Коли хмари ридають німі.

Кожен з нас незалежний по праву.

Тільки ми обираємо шлях.

Хай іде стороною лукавий,

І не топчеться вік по піснях

Тих, що ненька в дитинстві співала,

Бо корінням в життя проросли.

Ми так довго на світло чекали,

А утримати знов не змогли…

 

 Ведучий: Ми до сонця наосліп летіли

На одне недолуге крило.

Малювали життя, як уміли…

А боротися треба було!

І тепер незалежна держава

На помості крихкому стоїть.

А ми тільки гукаємо “Слава…”,

Коли рана сильніше болить…

Кожен з нас українець по праву!

І історію пишемо ми!

Щоб нащадки не просто читали,

А за приклад узяти змогли!  Катерина Лук’яненко

 

Ведучий: Прикладом великої любові до Батьківщини, готовності віддати своє життя за неї є козаки. Запорізька Січ була високоморальною, істинно християнською державою в тодішньому світі. Козацтво жило за високими законами честі. Навіть настромлені на польсько-шляхетських палях, підвішені на турецьких залізних гаках за ребра козаки вмирали з іменем України на устах.
 

Ведучий: Козацтво – легендарне минуле українського народу, що впродовж століть протидіяло спробам турецьких султанів, кримських ханів, польської шляхти поставити український народ на коліна. Козацьку звитягу, мужність і лицарство своїх синів у боротьбі за волю й незалежність Украіни оспівує народ до сьогодні.

 

 (трансляція відеролику “Характерники, до бою!”)

 

Ведучий: Продовжили героїчну історію України Січові Стрільці, які мужньо боролися за її волю. Це були молоді хлопці. Кожен з них любив матір, рідний край, але понад усе бажав незалежності своїй Батьківщині. Девізом їхнього життя були слова М. Вороного: "Серця кров і любов — все тобі віддати в боротьбі". Вони йшли в бій "за рідний край, за народ свій, за долю України". 

 

В вишитій сорочці, збивши босі ноги,

Стоїть Україна обабіч дороги,

А по тому шляху з заходу і з сходу

Тягнеться історія Вкраїнського роду.

Гордою ходою в сонячнім вінці

Йдуть у бій за волю січові стрільці.

Юні та безвусі, їм жити, кохати,

Нивоньку косити, діток колисати…

Стоїть Україна, руки простягає

Хоче мить спинити та права не має.

«Стійте, зупиніться!»стелиться, шепоче -

«Хай запам’ятаю ваші карі очі

Хто скажіть, чиї ви?Як вас величати?

Щоб змогли нащадки вам шану віддати…»

Мовчать легіони, зберігають сили

Йдуть у бій -  і сіються стрілецькі могили.

Заридали гори, голосять трембіти

Це твої, Вкраїно, загинули діти.

Хай лине їх слава протягом віків

Чуєш, Україно, з-під землі їх спів?

                         Відео про січових стрільців.

 

 Ведучий:  До однієї з найтрагічніших сторінок нашої історії належить бій під Крутами. Там загинув цілий студентський Курінь – триста студентів – цвіт української молоді, цвіт української Нації. Трагедією було те, що під Крути пішли лише триста і лише молодь.

Ведучий: Гімназисти і студенти. Найстаршому 21 рік. А наймолодшим – 14-16. Вони пішли, щоб затримати ворога, який був майже під Золотими Воротами Києва… І полягли … Вони принесли в жертву Батьківщині своє молоде життя. Ця найтрагічніша сторінка стала нашою гордістю.

 Триста хлопців безвусих — дітей,

Триста хлопців, соколів, рекрутів

Із піснями на грім батарей

В бій останній двинулись на Крути!

Із них кожний спинити бажа

Вал дев'ятий, що суне з півночі,

І вогні на їх лезах дрижать,

Від гніву палають їх очі!

Тридцять тисяч московських штиків

Піднялося до їхніх грудей, —

Україно, провадь юнаків,

Бо їх смерть — твоя слава, трофей!

Ведучий: На Аскольдовій могилі

Поховали їх –

Тридцять хлопців-українців,

Славних, молодих.

                                         Відео про Крути.

 

Ведучий: Боротьба наших предків не пройшла марно. І 1991 року ми все ж отримали незалежність. Однак саме тоді ця вона, на диво, далася нам легко. Україна стала суверенною державою без кровопролиття, мирним шляхом, начебто сам Господь послав нам її як подарунок. Однак ми цим дарунком долі не зуміли скористатися -  час розставив усе на свої місця й довів, що за незалежність слід боротися, її треба цінувати. Лише зараз кожен із нас, я впевнений, зрозумів, якою є справжня ціна свободи, бо ми з вами стали свідками її народження.

Ведучий: 23 роки Україна не знала війни. Наш народ пишався тим, що у буремні 90 – ті ХХ століття Україні вдалося зберегти мир.  Але вона прийшла. Війна… На нашу землю… Несподівано. Бо сподівано вона ніколи не приходить… І подумалося: все – кінець, воювати у нас нікому і нічим… Наші літаки не літали по двадцять років. Курсанти льотних училищ отримували спеціальність винищувача, жодного разу не бачивши цього самого винищувача… Танки Т-64 ржавіли під дощем. Десь у Криму стояла дизельна підводна лодка-сирота, нікому не потрібна… Єдиний боєздатний підрозділ охороняв “Міжгір’я”…

Ведучий: І раптом щось сталося… Якісь давні і сильні духи прокинулися на Вкраїнській землі… Перун, Стрибог, Даждьбог, Ярило… Скіфія… Дике поле, Січ… Запоріжжя… Пороги, карпатські ліси… Де воно взялося? – Хто його зна… Видно десь дрімало віками, відсипалося… Код нації, ДНК…

І пішов підполковник Мамчур під Українським Прапором в Українському Криму. Без зброї, бо не було її.. І курсанти “Нахімовського”, перейменованого нашвидкоруч в тому ж Криму училища, демонстративно заспівали “Ще не вмерла…” під підняття російського прапору… Акапелло… І стало нам гордо, і очі наповнилися сльозами і серце – гордістю… Ми раптом згадали, що воювали все життя, всю історію свою. За волю, за свободу, за віру, за Україну. Бо доля така, карма!… Тікали за пороги, рили схрони в лісах, закопували в землю автомати… Бо “Свобода, або смерть!”. Бо це в крові, і в душі… Його не витравиш і не знищиш… І не поясниш нікому… Та нікому й не треба… І цього вже нікуди не діти. Ми знаємо, що переможемо. Бо з такими людьми немає іншого варіанту… Ми вистоїмо, ми подолаємо…

Колись Шевченко говорив: “Були колись козаками, та більше не будем”… Будемо, Тарасе! Навіть ти, мабуть, не сподівався. Будемо і є… Бо козаки, бо чоловіки, бо Україна! Понад усе!

Ведучий: Ще три роки тому ми з вами не знали дуже багатьох слів, пов’язаних з війною, тепер же майже кожну родину так чи інакше опалило полум’я військових дій. Ще три роки тому ми не особливо звертали увагу на слова «Слава Україні – Героям слава», а тепер ці слова набули нового змісту.

Ведучий: Вони перестали бути просто вітанням, це вже віддавання шани найкращим, котрі в найважливіший момент нашої держави не злякалися й пожертвували собою заради своєї Батьківщини.

Ведучий: Наразі вже точно зрозуміло, кому ці слова адресовані, і ні в кого немає сумніву, що ці герої – хлопці, що зі зброєю в руках захищають крихкий східний кордон України, лікарі, які в мирний час повертають поранених в АТО з того світу, волонтери, на плечах яких тримається наша армія.

Ведучий: Коли перед очима кадри з новин, фото поранених і загиблих героїв, дивлячись їм у вічі , ми розуміємо, що вислів «душу й тіло ми положим за нашу свободу» став для сучасної історії української нації не просто словами з гімну, це стало станом душі.

Ведучий: Незабутні події, які сталися лютневими днями на Майдані Незалежності. Майдан став символом боротьби, символом утвердження прагнень до європейських цінностей у споконвічно європейській державі. І за цю боротьбу, за нашу з вами свободу й оновлення країни заплачено страшну ціну : своє життя віддали найкращі. І більшість із них – молоді, сильні. Ті, що тільки починали жити.

 

Ведучий: Хлопчина вірив, що колись, одного ранку,

Відкривши очі, він відчує повну волю.

Але та куля, в день зимовий, на світанку,

Перехопила подих та змінила долю.

Хлопчина вірив, що колись, одного дня,

Розкаже син йому, як любить Батьківщину.

Хіба він знав, що борючись за це щодня,

Все доведеться відпустити в мить єдину.

Так. Той хлопчина, він не знав тоді,

Що нелюд пострілом прицільним забере життя.

І браття хлопця, українці, у біді,

Заплачуть, відпустивши тіло в небуття.

Але ж душа, душа Героя вічно лине!

До тебе наші сльози, молитви, зізнання!

Повір, хлопчино, наша пам’ять не загине,

Як і омріяні тобою  воля та кохання.

Небесна сотня. Прапор. Чорна стрічка.

І сльози, бо ти, хлопче,  вже не з нами.

Але в думках  ти поруч, і не згасне свічка,

І линуть буде “Слава!”  над ланами.

 (Трансляція відеоролику “Небесну сотню, Господи, прийми”)      

Ведучий: Війна на сході України — це результат загарбницької політики Російської Федерації. Саме вона намагається забрати в нас можливість жити повноцінним життям серед розвинених країн Європи.  

 

  Ведучий: Гадаєш, ти мене образив,

коли бандерівцем назвав?

Скажу тобі на це одразу –

Я ним не був! Тепер вже став!

 

Сприймаю це, як нагороду!

Звання, присвоєне за те,

Що сином став свого народу,

Любові почуття святе!

 

 Люблю безмежно рідний край,

Оцю чарівну, магічну мову,

Дарований Всевишнім рай,

Красу дівочу чорноброву.

 

Ведучий: Люблю за щедрість і за спів,

Шалені ночі солов‘їні,

Коли бракує навіть слів,

Освідчитися Україні!

 

А ти мене за цю любов

Оскаженіло ненавидиш.

Не я до тебе!

Ти прийшов. На мою землю і тут гидиш!

 

Іди подальше від гріха,

Моє терпіння не безмежне.

Нехай святиться у віках

В борні здобута НЕЗАЛЕЖНІСТЬ! 

 

Ведучий (на фоні музики “Мамо, не плач…” фото загиблих): Дорогою ціною дістається нам незалежність. Загинули тисячі хлопців, але вони живуть і житимуть у наших серцях. Вони не були героями. Вони були звичайними людьми. І в останню мить віддали нам найдорожче – своє життя. За нас віддали. Аби ми жили. Долюбили за них, пісень за них доспівали.

 

  Ведучий:  Я дивлюсь на світлини бійців,

Щирі посмішки, втомлені очі,

Сиві скроні та безліч рубців…

А мій розум сприйняти не хоче:

Це не сон, не синдром маячні,

Це війна не в далекій країні,

Не в Іраку чи десь там в Чечні,

А в вишневій моїй Україні.

Саме зараз вони, вояки,

Схід країни від зла захищають,

Б’ються на смерть мої земляки,

Кров’ю землю святу поливають,

Щоб країна ввійшла в майбуття

Вільна, сильна, без чвар та війни.

Віддають найцінніше – життя,

України найкращі сини!

 

  (Трансляція відеоролику Х. Панасюк “Прокидайся!..”)

 

 Ведучий: Ми закликаємо всіх сьогодні згадати у ваших молитвах усіх Героїв, які поклали свої голови за наше майбутнє. Хай пам’ять всіх невинно вбитих згуртує нас, живих, дасть нам силу та волю, мудрість і наснагу для зміцнення власної держави на власній землі.

 

Ведучий:Тож запалимо свічки пам’яті усім героям, які боролись за незалежність нашої України. Нехай спокійно і тепло буде їхнім душам від цього священного світла.

 

Ведучий: Нехай кожен з нас торкнеться пам’яттю цього священного вогню-частинки вічного. А світло цієї свічки хай буде даниною тим, хто навічно пішов   від нас, хто заради торжества справедливості жертвував собою. Вони повинні жити в нашій пам’яті!

 

Ведучий: Сьогодні давайте подумки згадаємо тих, хто пішов від нас хвилиною мовчання. (Трансляція відеоролику “Пливе кача по тисині” )

 

Ведучий:Ніколи не проходьте байдуже повз могили, пам’ятники, обеліски. Завжди вклоніться пам’яті тих, хто боровся за нас, за наше життя і пам’ятайте про героїв, які живуть разом із нами.

 

• Ведучий: Пам’ятайте про тих, що безвісти пропали,

 

• Пам’ятайте про тих, що не встали як впали.

 

• Пам’ятайте про тих, що згоріли як зорі,

 

• Такі чисті і чесні, як повітря прозоре.

 

• Пам’ятайте про тих, що за правду повстали,

 

• Пам’ятайте про тих, що лягли на заставах.

 

• Пам’ятайте про тих, що стрибали під танки…

 

• Є в місцях невідомих невідомі останки.

 

• Пам’ятайте про них і у праці, і в пісні

 

• Разом:

 Хай відомими стануть всі герої безвісні.

 

 Ведучий: Слава Україні! Слава нації! Україна – понад усе!

                           Відео.

 Народ безсмертний, допоки пам’яті горить свіча.