Сценарій позакласного заходу "Шевченко на Волині"

                                   Тарас Шевченко на Волині

З хроніки  життя

     Похмурої і дощової осені 1846 року випала Тарасові Григоровичу мандрівка на Волинь і Поділля. Тоді, після завершення Петербурзької академії мистецтв він був вільним художником і працював на Україні. Шевченко вступив до новоствореної тоді в Києві Археографічної комісії, де разом із однодумцями опікувався збереженням пам'яток старовини, реліквій, записував унікальні зразки народної творчості тощо. Саме від Археографічної комісії він одержав доручення здійснити подоріж на захід України, побувати в одному з найдавніших у слов'янському світі Почаївському монастирі, відвідати цілий ряд славних своєю старовиною міст Волині й Поділля.

    Спочатку поет побував у Кам'янці-Подільському, звідти поїхав до Житомира, тогочасного губернського центру, де повинен був полагодити деякі формальності, адже поїздка була його службовою. А з Житомира він їхав давнім волинським трактом, і на шляху Шевченка були села і містечка нашої Рівненщина.

      Подорожній не міг не зупинитися у древньому Корці.

Корець тихе містечко з величними руїнами середньовічного замку князів Корецьких виглядало досить мальовничим і романтичним. Щоправда, про минувшину нагадували тут лише напівзанедбані руїни, загалом же Корець був звичайним, рядовим провінційним містечком, а в народній пам'яті лиш де-не-де збереглися оповіді про зруйнування замку військом козацьким під проводом Богдана Хмельницького, про татарські набіги, від яких не раз потерпав колись Корець

   Наступний відрізок шляху привів мандрівника до Острога. Уже на під'їзді увагу привертали величезні, горді руїни колись могутнього родового гнізда князів Острозьких, які багатством і славою мірялися з самим польським королем. У Острозі Тарас Шевченко детально оглянув споруди Замкової гори і, очевидно, замалював їх. Пізніше він назвав їх "похмурими свідками минулого".

А найперше Остріг цікавив поета як місто давньої української культури і книжності, місто козацької і гайдамацької слави, місто  в якому зростали славні гетьмани України. Від Острога через проміжні станції Гульча й Варковичі Кобзар достався до Дубна. У дорозі зупинився також під Гульчею (нині с. Гільча Здолбунівського району), аби напитися води із джерела, яке в народі вважається чудодійним. Воно і по нині є тут, неподалік шляху, відновлено над ним і капличку на честь св. Миколая, яка існувала і часи Шевченка.

   Потім через Вербу Шевченко добирався до міста Дубно. Полонили його і мальовничі береги нашої річки Ікви, що протікає біля містечка. Про красуню Ікву кілька разів згадує поет у своїх творах, зокрема в поемі "Варнак":

Згадав свою Волинь святую

                                           І волю-долю молодую...

                                           Над Іквою було село...

   По дорозі із Верби на Дубно, на лузі за селом Підлужжя, тече з криниченьки струмочок. Кажуть, що це джерело цілюще. А ще називають йього Тарасовою криниченькою. Може, це легенда. Проте з покоління в покоління передають розповідь проте, що "мандруючи, тут зупинився, приліг біля неї Т.Г.Шевченко. Напився джерельної води – пропала втома. Надав йому той струмок великої сили". (Уривок з легенди. Книга "Шевченкові версти" ст. 29).

   За переказами, Шевченко зупинився у Вербі перепочити і оглянув руїни давнього замку. Один із місцевих жителів оповів про скрипку, музикування якої слухав Тарас  Григорович. Ця скрипка передавалася у спадок, бо прадід її власниці водив Шевченка руїнами замку і співав про героя Буняка. Цей музичний інструмент знаходиться (експонується) у колекціонерів – музиконавців м.Львова.

      У Дубно поет, імовірно, затримався на день-два. Це місто було повітовим центром, мало ряд цілих пам'яток старовини, насамперед замок-палац Острозьких, кілька старих монастирів і церков. Міські пейзажі Дубна теж дуже мальовничі, особливо вигляд на замок, тож Шевченко і тут, напевно, брав до рук етюдник. Звичайно, при оглядинах старого Дубна поетзгадував сторінки  відомої  гоголівської  повісті,  якою  він  захоплювався  свого  часу. Саме  тут   стояв  облогою  Тарас  Бульба  із  синами  та  всім  козацьким  табором.

        У  своїй  подорожі  по  нашому  краю  Шевченко  не  лише  займався  дорученням  комісії, а  ретельно  вивчав  історичне  минуле  та  сучасне  життя  народу, цікавився  фактами  боротьби  селян  проти  поневолювачів.  Не  міг  Кобзар  не  побувати  на  місці  вічного  спочинку  героїв  Берестечка,  у  сумному  куточку  України,  де  в  червні  1651р. відбулася  відома  в  історії  Берестецька  битва  між  військами  Богдана  Хмельницького  та  польського  короля  Яна  Казимира,  "військо  якого  нараховувало  сто  тисяч". (Книга  "Доля"с. 392).

      Непрямим  свідченням   цього  є  подія,  написана  пізніше  на  цю  тему – "Ой  чого  ти  почорніло,  зеленеє  поле", - у  якій  глибоко  і  влучно  виражені  думки  і  переживання  поета  на  цьому  святому  для  кожного  українця  місці.

    Повертався  Шевченко  тим  же  шляхом  -  через  Вербу  до  Дубна,  далі  на  Остріг,  Корець  і  Житомир.  Але  на  зворотньому  шляху  доводилося  поспішати,  бо  наближалася  пора  осінньої  негоди,  яка  могла  б  унеможливити  подоріж.  Адже  мандрування  Шевченко  невеликою  кінною  бричкою,  зупиняючись  на  поштових  станціях,  де  перепрягали  коней.  Він  завершував   мандрівку  наприкінці  жовтня, "змірявшись  уздовш  і  впоперек  Волинь  і  Поділля".

 Отже, екскурс до мандрівки Тараса Шевченка дозволяє стверджувати, що у нашому краї його вабила історія, архітектура, етнографія, фольклор.

   Нині і повсякчас маємо бути гордими, що Великий Кобзар  знав і  увіковічнив  наш край, його  історію, мистецтво і культуру;  шануймо  Шевченка  з такою  любов'ю,  з якою він  переймався  болями  і  стражданнями  українського  народу.