СЦЕНАРІЙ ПОЗАКЛАСНОГО ЗАХОДУ. Усний журнал на тему: "Хай вічно сяє Шевченкова весна"

«Хай вічно сяє Шевченкова весна».

Усний журнал

Мета: поширювати знання учнів про Т. Г. Шевченка, відомого українського поета, письменника, співця покріпачених, великого Кобзаря; формувати культуру усного мовлен­ня як засобу вільного спілкування та самовираження; стимулювати пізнавальний інтерес дітей; вияв­ляти творчий потенціал школярів; розвивати логічне, образне мислен­ня; створювати умови для розвит­ку творчої особистості; виховувати пошану до літературної спадщини великого Кобзаря, до історичного минулого рідної землі.

Обладнання: портрет T. Шевченка, твори Кобзаря, ілюстрації до творів Шевченка, вислови про Кобзаря.

Тип уроку: усний журнал.

 

ДОРОГА СПАДЩИНА

 Все в думках ожива,

І  луги у зелених отавах,

I гніздо ластовинь

Під дахом старого хлівця,

І дупласта верба, що вдовою, вдовою
Схилилась над ставом,

Все, що в спадок дісталось

Назавжди від мами й отця.

 

Тарас Шевченко прийшов на цей світ тоді, коли Дніпро, скутий кри­гою, синів у берегах.

У селі Моринцях, на Звенигородщині, з 8 на 9 березня 1814 року спалахнув єдиний на все село вог­ник: у кріпака Григорія Шевченка народився син. Березень благосло­вив першу сльозу немовляти. Ця сльоза, мов із серця, упала Славу­тичу на груди й розтопила кригу. Дитина голосно закричала, саме цим доказуючи, що народився не просто хлопчик, не просто син, не просто кріпак пана Енгельдгардта,— народилася талановита люди­на, що прославить Україну, що буде великим Кобзарем.

Життя нашого поета дивне. Слу­хаючи про нього, можна поду­мати, що це легенда. Його життя почалося з любові матері та батька і з дитинства. Уже змалечку в Тараса проявилися зерна таланту до поезії, які потім буйно зійшли.

А потім наступив квітень. Він уквіт­чав землю зеленим листом і зеле­ним рястом. Згодом квітень приніс молодому кріпакові на веселих кри­лах жадану волю.

Навесні 1847 року поет був заареш­тований і через деякий час відправлений солдатом у віддалений Орен­бурзький окремий корпус.

Навесні 1859 року Шевченкові доз­волили побувати в Україні, зустрі­тися з родичами. Де б він не був, всюди його зустрічали з пошаною і любов'ю. Його невисока постать, розумне відкрите чоло, ласка­вий погляд очей — усе це, поряд з добротою і скромністю, мимохіть викликало симпатію. Але особливо хвилювало й притягувало до ньо­го кріпаків щире, правдиве слово поета.

Похмурий дощовий березень забрав життя Кобзаря. Ще не було листу, не було рясту, не було квітів. Холод­ними сльозами березень окропив землю, проводжаючи в останній путь талановиту людину, художни­ка, поета, співця, Кобзаря....

Я вірю, що поки є Україна, то зав­жди буде жити під сонцем любові Шевченкова весна.

 

 

ІІ сторінка

Учитель.

Коли хочуть щось добре сказати про народ, то розповідають про його землю, гори, ріки, ліси. Згадують, яких великих людей дала ця земля світові.

Українці — це народ Шевченка. Чи не в кожній світлиці по наших селах на покуті під вишиваними рушниками висів раніше портрет Кобзаря, завжди дивилися на діток зі стіни сіpi очі нашого духовного батька.

Нас просто не існує  без Шевченка. У ньому — вся наша історія, все буття і всі наші мрії. Кому не відомо: Шевченко — це Україна, Україна — це Шевченко.

Шевченко для Украї­ни — все. Він став національним кодом, національним паролем. Україна — його Голгофа, воля — його хрест. Він розіп'ятий був за Україну й воскрес через неї.

Він був кріпак і сирота, художник і поет, рекрут, в'язень, топтаний, але не знищений, висна­жений, але не зломлений, розпач­ливий, але не зневірений.

Він завжди сучас­ний і запальний, як правда, добро, людяність,щирість, ніжність, муж­ність, братерство.

Магія Шевченків­ського слова незбагненна, цим сло­вом врятував він народ від німоти. Кожне його слово підтримувало волю, національне небо.

 

Ведучий

Щовесни, коли тануть сніги,

I на рясті засяє веселка,
Повні сил і живої Снаги

Ми вшановуєм пам'ять Шевченка..

 

Благословен той день і час,

Коли прослалось килимами

Земля, яку сходив Тарас

Малими босими ногами.

 

Учитель. Сьогодні ми вшановуємо пам'ять великого Кобзаря, тож не забудемо пом'янути його «незлим, тихим словом». Згадаємо його тво­ри, згадаємо твори про нього.

 

ІII сторінка

Учитесь, читайте і чужому научайтесь, і свого не врайтесь.

 

Ведучий

Не поет — бо це ж до болю мало.

 Не трибун — бо це лиш рупор має.

 I вже менш за все — «Кобзар Тарас»

 Він, ким зайнялось і запалало.

 

У досвітніх загравах — степах

3 дужим хрустом випростали криж,

А ось поруч — усміх, ласка, мати

I садок вишневий коло хати.

 

МАМИНА ВИШНЯ

Знову наснилось дитинство,

 Тепле, як рання весна.

Вишня вдяглася в намисто.

 Мама щаслива й сумна.

Там за село проводжала

Долю мою молоду,

Щедро мені щебетала

Мамина вишня в саду.

 

 

ІУ сторінка

 

Вічно сяє Шевченкова весна

Учитель. Найкращий і найцінні­ший скарб доля дала йому лише по смерті — невмирущу лаву і все розквітаючу радість, яку в мільйо­нах людських сердець знову і знову збуджуватимуть його твори.

 

Слався, Тарасе великий,

Столунко, стосвітно.

Слався у думах і думах

На вольній землі.

Час тріумфальний стоямбним

Гряде «Заповітом» —

Свято в родині твоїй немалій.

 

Звучить «Заповіт» Т.Шевченка

 

А чи чули ви коли небудь, як звучить заповіт, іншими словянськими мовами?

 

Как умру, похороните

На Украине милой,

 Посреди широкой степи

Выройте могилу,

Чтоб лежать мне на кургане,

 Над рекой могучей,

 Чтобы слышать, как бушует

 Старый Днепр под кручей.

И когда с полей Украины

Кровь врагов постылых

Понесет он... вот тогда я

 Встану из могилы —

Подымусь я и достигну

Божьего порога, Помолюся...

А покуда  я  не знаю Бога.

 Схороните и вставайте,

Цепи разорвите,

Злою вражескою кровью

Волю окропите.

И меня в семье великой,

 В семье вольной, новой,

 Не забудьте — помяните

Добрым тихим словом.

 

Переклад російською Олександра Твардовського

 

ЗАПАВЕДЗЬ

Як памру я, пахавайце

Ha Украйне мілай,

Сярод стэпу на кургане,

Дзе продкау магіла:

Каб нязмеранае поле,

Дняпро i абріві

Было відна,— было чутна,

Як раве бурлівы!

Як пагонець з України

У сіняе мора

Kpoy варожжу... Вот тады я

I нівы і горы —

Усе пакіну й да самога

Бога палунаю

Маліціся...Адатыхпор —

Бога я не знаю!

Пахавайце ды уставайце,

Кайданы парвіце

I врожай злой крывёю

Волю акрапіце!

I мяне y сям'і вялікай,

У сям'і новай, воль най,

He забудзьце памянуці

Добрым ціхім словам.

Переклад білоруською Янки Купали

 

Кожного року, у березні , ми вшановуємо пам'ять Шевченка. Вона живе в наших серцях , як поклик до волі,  як  полум’яна любов до  України.