Представлення учасника на конкурсі «Козак - 2017»

( Перед сценою на колодах сидять дід та онук і ведуть бесіду про сиву давнину та як колись люди жили в нашому краї)

Онук. Діду, скільки вам років?

Дід.     Сто вісім, онучку.

Онук. А ви, діду, об запорожцях що - небудь знаєте?

Дід .    Знаю

Онук. Розкажіть мені.

Дід. Чув, що народ був захватний, на всі діла здібний. Були серед них такі, що й грамоті не          вчились, а читати так добре читали, що і вчений так не прочитає. А сила яка в них була!? Хоч у старого, хоч у малого.  От які тоді люди були! Сила страшенна була.

Онук. Прямо, що страшенна! А як вони воювали?

Дід. А от як. Стануть було отут на балці, а проти них двадцять полків вийдуть. Так полки самі себе поріжуть, а запорожцям і байдуже: стоять та сміються. А сила вся їхня від того, що характерний, знаючий народ був, на своїй землі їх ніхто не міг узяти, бо вони, як куди ідуть чи їдуть – то землі вкраїнської рідної в шапки та під устілки понасипають – і тоді ніяка зброя їх не бере і стають невидимими для всякого ворога.

Онук А як запорожці новачків до себе приймали?

Дід.   Ось слухай та дивись.

Сценка “Прийом у запорожці”

Запорожці     (до одного з хлопців).

А що, хлопче, чи не хочеться тобі до нас на Січ-матінку, козакувати, рідну землю українську від ворога захищати?

Хлопець.  Хочеться, пани-козаки! Я вже давно про вільне життя козацьке  думаю. А чи приймете до коша?

Запорожці.

Та чого ж, це можна. Та для початку звари нам каші та так, щоб не сира була, щоб і не перекипіла. А ми підемо покосимо. То ти, як уже буде готова, вийди на курган над річкою і погукай. Ми клич твій почуємо та й прийдемо. (виходять наче косити і ховаються).

Хлопець.   (порається біля багаття – варить кашу).

Ну от і готова каша. Агов, пани-козаки, ходіть – но кашу їсти! (гукає двічі). Немає ніде. От занесла мене нечиста сила між сії запорожці! Лучче б дома сидіти при батькові та при матері. А то, щоб каша не перекипіла. Як перекипить – то прийдуть, та ще й битимуть, вражі сини! Ой бідна ж моя головонько! І чого мене понесло межи сії запорожці?! (Сидить журиться, а козаки в траві радяться між собою):

1-й козак.   Ні, се не наш!

2-й козак.   Не бути йому запорожцем! (Йдуть до хлопця).

1-й козак.   На ось тобі, хлопче, грошей на дорогу. (Дає гроші).

2-й козак.   Іди собі к нечистому! Нам таких не треба! (Хлопець іде геть).

1-й козак.   А давайте-но, браття, заспіваємо якої пісні!

(Співають “Хай живе вільна Україна ”.

Як у Цареграді, славних козаченьків,

Вражі бусурмани, вішали на гак.

Глянувши востаннє на цей світ біленький,

У смертну годину козак мовив так:

Приспів:

Хай живе, живе вільна Україна.

Хай живуть, живуть вічно козаки.

Хай цвіте, хай цвіте червона калина.

Нехай згинуть воріженьки на вічні віки. | 2рази

До них підходить ще один хлопець).

2-й хлопець. Доброго вам здоров’я, люди добрі! Чи не підкажете, як мені на Січ до запорожців звідси втрапити?

3-й козак.    Друже, йди до нас перепочинь. Ти й голодний, мабуть? Нам от косити  треба йти. То ти куліш звари, поки ми покосимо. Тоді нас і гукнеш, разом собі пообідаємо. Згоден?

2-й хлопець.   Куліш я варити вмію, дідусь навчив, коли коней пасли.

(Козаки знов ховаються і чекають, коли хлопець їх гукатиме).

2-й хлопець.   Гей, панове молодці! Ідіть каші їсти! (Повторює двічі). 

Чорт же вас бери, коли мовчите! Буду я й сам їсти.

(Іде, пританцьовує та приспівує “Ой, що ж то за шум учинився?”)

Запорожці.   (Виходять із схованки ).

• Оце наш! (Підходять до хлопця).

2-й хлопець.   Де вас у біса носило, панове? Гукав, гукав, аж горло розболілося. Та щоб каша не перекипала, то я почав сам їсти.

Запорожці.

Ну, вставай! Годі тобі буть хлопцем. Тепер ти рівний нам козак! А розкажи нам про себе.

(Учасник розповідає про себе)