Сценарій родинного свята "ДОБРА РОДИНА – СЛАВНА УКРАЇНА!"

Сценарій родинного свята

      Добра родина – славна Україна

Мета: виховання в учнів шанобливого ставлення до батьків, бабусь і дідусів, членів родини,вчителів, до звичаїв і побуту українського народу; формування в учнів поняття ідеалу в житті, який відповідав би кращим зразкам української  народної педагогіки.

Обладнання: зал прикрашений рушниками, символами України , на столі вироби учнів, колоски, гілки калини, коровай; великий малюнок Дерева Роду.

 У залі запрошені родини, вчителі. Звучить пісня «Веселкова»

Учитель. Дорогі діти, шановні батьки, дідусі і бабусі,вчителі!Сьогодні ми зібралися з вами на свято родини.

Родина, сім»я – це найдорожче для кожної людини. «З родини йде життя людини»,- говорить народна мудрість. Тут людина робить свої перші кроки, звідси вона виходить у широкий світ. У сім»ї вона навчається любові  і добра, у сім»ї вона  вчиться шанувати свій рід, свою землю, берегти пам»ять свого роду.

Учні.

1.Україна – це земля наших батьків, предків.

2.Пам»ять поколінь… Це жива історія українського народу.

3. Адже з родовідної пам»яті, з любові і поваги до членів родини виростає любов до народу, до рідної мови, до землі, де ти народився і живеш.

4.Мати, мова, Батьківщина –

   Ось і вся моя родина,

    Батьківщина, мати, мова –

   Три цілющих вічних слова.

    Батьківщина, мова,  мати –

    Нас повік не роз»єднати.

Учитель. Видатний український педагог К.Ушинський писав: «Важко виразити словами те особливе, світле щось, що народжується в нашій душі, коли ми згадуємо тепло рідного сімейного гнізда». Завжди створювала затишок і лад у сім»ї жінка, тому і називали ії берегинею сімейного вогнища.

Учень. Мама! Найдорожче слово в світі.

            Де б не був ти, що б ти не робив

            Назавжди вона твій шлях освітить

            Ніжним серцем відданим тобі.

Учитель. Мама… Заплющ очі  та прислухайся. І ти почуєш ії голос. Він живе в тобі, такий знайомий,  рідний. Його не сплутаєш ні з яким іншим. Навіть коли стаєш дорослим, завжди пам»ятаєш мамин голос, мамині руки, мамині очі.

Учень.

Моя люба мати.

Калиновий цвіт,

В  тобі, рідна мати,

Весь мій любий світ.

В тобі  - моє щастя

В тобі  - моя ціль.

Моє – твоє горе,

Моїм є твій біль.

Ти – мій скарб найбільший,

Ти – мій цвіт живий,

Ти – моя перлина,

Скарб мій дорогий.

Бережи мене ти

Від лихих тривог

Хай благословить тебе

З неба Господь Бог!

Учень. Мені часто доводилось стежити за мамою,та найчастіше  зір ловив ії руки. Вони завжди невпинно працювали. Немає, либонь, такого, чого б вони не вміли. Материні руки готують, печуть хліб, тістечка, годують дітей, миють посуд, доглядають за тваринами, тримають сапу на грядках, шиють, латають, обіймають, голублять, пестять.

Учень. Здається, увесь світ потребує уваги й роботи материнських рук. Вони ні коли не стомлювались і не відмовлялись.

Учень. А ви коли-небудь чули, як пахнуть материні руки?

Учень. Вони завжди чимось пахнуть: то свіжовипраною та випрасуваною білизною, то борошном і гарячим хлібом, а то кропом і петрушкою, огірками і помідорами, яблуками і медом, а то й просто осінню, весною, літом коли холодно і сніжно…

        Учитель. Діти , ми у великому боргу перед матір»ю і за пісню, і за недоспані ночі, і за натруджені руки і за все, все,  все… І зрештою, давайте зробимо ваших мам щасливими. Не робіть, мамі боляче, своїми словами і вчинками, віддячте ій за ії працю і турботу про вас. Мати – це вічність життя. Говоріть своїм мамам лагідні слова щодня, щогодини.

( діти вручають подарунки мамам, звучить пісня «Мамо» )

Учитель. Мати і батько з давніх - давен були, є і будуть два сонця гарячих, що дарують нам тепло, ласку і надію. Батько в родині – приклад для синів, слово його завжди було законом. Кажуть, що дітей потрібно любити так, щоб вони цього не знали. Саме такою є батьківська любов.

Учень.

Батьку любий, тату милий,

Нинішньої днини

Ти прийшов до нас на свято

Нашої родини.

Ми тобі складаєм нині

Щире побажання,

Щоб прожив ти многії літа,

І не знав страждання

Щоб ти вивів нас у люди

Та втішався нами,

Щоб гордитись міг своїми

Донями й синами.

Учитель. Кожна родина – це окремий світ, з його болями, тривогами, радостями і печалями. Адже життя кожного з нас  - це ненаписана книжка. В.Сухомлинський стверджував: «  У сім»ї шліфуються  найтонші грані людини-громадянина, людини – трудівника, культурної особистості, у сім»ї закладається  коріння, з якого виростають потім гілки і плоди». Сьогодні наша зустріч – це одна із тих сходинок до нашого зближення, до родинного єднання.

Учень.

Як мені вас не любити,

Батьку рідний, нене,

Та ж ви мене згодували

Щирими руками.

Ой нема ніде то в світі,

 Як в батька і мами

Учень.

Батько розуму навчає,

Мати приголубить.

Ніхто мене так на світі,

Як вони не любить.

Дай же, Боже, щоб я виріс,

В школі гарно вчився,

Щоб я батькові і ненці

Добре відплатився.

 (Звучить пісня «Що посієш – те й  пожнеш»)

 Учень. Хто підмурок сім»ї тримає ? Хто закладає фундамент довговічності для родини? Безперечно , батько і мати, між якими існує злагода і гармонія, любов і взаєморозуміння.

Учень. Кожна родина має свої обереги, своїх берегинь, що бережуть рід від лиха, від всього злого. Берегині, обереги роду – це дідусі і бабусі – найстарші наймудріші люди роду. З давніх – давен в родинах так велося: слово-порада старших – то був закон для дітей.

Учень. Серед нас присутні наші дідусі, бабусі, які теплоту  батьківської любові , естафету родинних  справ передають своїм дітям. Свою любов передають нам онукам.

Цілую бабусі натруджені руки,

Що знали в житті і любов , і розлуки,

Що вміють такий смачний хліб випікати

І людям добро завжди дарувати.

Безліч в бабусеньки з нами турбот,

Треба зварити нам борщ і компот.

Шапочку треба теплу зв»язати.

Пісню веселу нам заспівати

Учень. Наші бабусі - невтомні трудівниці Вони і шиють, і в»яжуть, І печуть смачні пиріжки. Сьогодні ми бачимо виставку їх чудових виробів. Вони вміють все, то ж зараз наші бабусі розкажуть таємниці своєї майстерності.

Учень. 

Любий добрий наш дідусю,

Ми – твої внучата,

Прибігаємо до тебе,

Щастя побажати.

Хоч твоє волосся сивиною

Густо посріблилось

Ти для нас, дітей маленьких

Другом залишився

Учень. Як говорить народне прислів»я: «Хто бабусю й дідуся має, той потіху знає». Важко сказати, яку ж роботу не могли б виконати наші бабусі і дідусі. Все в них виходить!

Учень. Слово дідуся не таке суворе і вимогливе як батькове, та дідусева наука не забувається ніколи.Дідусі вміють завжди заспокоїти і дати мудру пораду.

Хто ж як не дідусь розкаже казочку про ведмедика – хвалька!

Щоб у вас бабусю, дідусю не боліли ручки,

То ми вам поможем, ваші рідні  внучки.

Учень. З давніх – давен наш український народ славився дотепним словом, веселим гумором. Для вас, любих, ми підготували веселий сюрприз

Учень1.А мій дідусь, а мій дідусь здоровий,

Учень2.А мій дідусь розумніший. Отак!

Учень3. А твій дідусь крикливий

Учень4.А твій дідусь лінивий!

Учень1.А мій дідусь,щедріший , бо твоєму позичає гроші.

Учень2.А мій дідусь хитріший. Бо часто їх не повертає.

(учень звертається до дідуся)

Учень1. Дідусю, допоможи задачу розв»язати…

Дідусь.  А ти над нею думав?

Учень1.Думав.

Дідусь.  І що ти придумав?

Учень1. Краще у тебе спитати, аніж у Юлі списати.

(Діти показують гумористичні сценки)

«Допомогли»

Гануся і Марійка йшли із школи. Якраз бабуся несла воду

• Давайте ми вам допоможемо!
• Прошу - радо сказала бабуся.
• Дай я понесу - схопилася за відро Марійка
• Ні я! – заперечила Гануся
• Чому ти? – розсердилася Марійка.
• А чому саме ти? – відповіла Гануся.
• Я взяла перша – наполягає  Марійка.
• Не дам бо я хочу - Гануся
• Дай мені – Марійка

Бабуся чекала , чекала ,слухала-слухала, як дівчата сваряться, нарешті взяла відро і сама понесла додому. А Гануся з Марійкою цього навіть не помітили.

«Виправдався»

Хлопчик повернувся зі школи додому.

Глянула мати, а нова його шапка подерта і вся в грязюці.

• Це що?
• Та це хлопці…
• Що хлопці?
• Скинули з мене шапку і почали у футбол грати.
• А ти ж де був?
• На воротях стояв!

«Відпочив»

Батько та мати поїхали з дому, а Данилко лишився на господарстві, до школи не пішов. Раптом телефонний дзвінок. Данилко впізнав по голосу свою вчительку
- Чому сьогодні Данилко не прийшов до школи?
- Тому, що він захворів
- А хто це розмовляє зі мною?
- Мій тато.

«Учнівська логіка »

- Помий, Василько, руки! Як ти підеш у школу з такими руками? - каже мати
- Та це не обов'язково.
- Як то - не обов'язково?
- Бо я у школі ніколи руки не піднімаю.

«Знайомство»

У дворі школи грається першокласниця Оленка. До неї підійшов незнайомий хлопчик, який їй сподобався. Оленка вирішила познайомитись.
- Як тебе звуть? - питає.
- Данько.
- А яка у тебе сім'я?
- Я ще не жонатий.

 

«Мовчальники»

Була в чоловіка й жінки така звичка: коли посваряться один з одним, тиждень не розмовляють.

Прийде чоловік з роботи додому, а на столі аркуш паперу лежить, а на ньому написано: «хліб на столі, борщ і голубці в духовці, компот у погребі». Наїсться він і пише відповідь: «дякую, я їду на збори»

Одного разу приходить чоловік додому і пише дружині: «розбуди мене о шостій годині ранку, я їду у відрядження». «Добре »- відписала та.

Ранком прокинувся чоловік , а вже восьма година. Як закричить на дружину:

• Чого не розбудила?

А дружина мовчки показує йому на ліжко. Там на подушці лежить великий аркуш паперу, а на ньому написано : «Вставай! Вже шоста година.»

Відтоді вони і кинули цю звичку.

          Учені.

Спасибі Вам , хороші наші бабусі, дідусі, татусі й мами,

Що ви тут сьогодні з нами.

Хай роки ідуть, а чоло не сивіє

Онуки ростуть, а душа молодіє.

Хай щастям і сміхом повнить ваш дім.

За ласку й турботу низький вам уклін!

Спасибі Вам, рідні, за щастя ясне,

Що дали ви світу дитятко своє.

Спасибі Вам за роботу

За руки Ваші і турботу

І вся весела дітвора

  Вам зичить щастя і добра!

Учитель. Ви бачите на плакаті – родовідні дерева наших родин. Крони цих дерев – буйні і розкішні. Але дерево роду не буде квітувати і зеленіти, якщо ми підрубаємо його корені, якщо втратимо пам»ять роду. Знати свій родовід, зберігати про нього пам»ять – це наш обов»язок не лише перед минулим, але й перед майбутніми поколіннями. Бо доки існує життя на землі, доти роду  людському нема переводу.

Учень.

Вклоняємось всім вам доземно,

Як батьківській хаті з далеких доріг,

Як хлібу, що матінка чемно

Кладе на вкраїнський рушник.

Бо ж нашому роду нема переводу,

Хай пісня єднає коріння святі,

Дай, Боже, нам віру і братню згоду

На довгії роки, на вічні віки!

( діти підносять хліб і сіль найстаршому представникові роду)

 Людське безсмертя з роду і до роду

Увись росте з коріння родоводу,

І тільки той, у кого серце чуле,

Хто знає, береже минуле

І вміє шанувать сучасне,

Лиш той майбутнє

Вивершить прекрасне!

Учитель. Скільки гарних слів побажань, скільки цікавого ви почули від ваших рідних. Все, що залишилось на згадку від старших поколінь – їхня мудрість, поради, хатні речі – оберігають кожного з нас і звуться оберегами. Батькова хата, мамина пісня, дідусева казка, бабусина вишиванка,- все це наша родовідна пам»ять, символи України, наші обереги, наші духовні орієнтири. Тож хай вашому роду не буде переводу!

Учень.

Вже скінчилось наше свято,

І прощатись нам пора.

Ми бажаємо вам любі,

Щастя, миру і добра!

А заключним акордом нашого свята хай буде пісня!

(Звучить пісня  «Родина» )