Сценарій Шевченківського свята
Звучить мелодія пісні « Реве та стогне Дніпр широкий…»
Ведучий 1.
За широкими морями, за дрімучими лісами, ще й за морями кам’яними був колись край веселий і багатий. Але заворожений злими людьми, заневолений двома неволями. Одна неволя - панська, а друга царська. І жили там рабами в чужій роботі заворожені в неволю люди. Світ їм було зав’язано , говорити заказано, ходили німі…
Ведучий 2.
Україна… В одному вже тільки цьому слові бринить музика смутку і жалю. Україна - країна смутку і краси, країна, де найбільше люблять волю і найменше мають її.
Україна – це тихі води і ясні зорі, зелені сади, білі хати, лани золотої пшениці, медовії та молочнії ріки…
Україна – це марні, обшарпані , голодні люди. Це царське та панське свавілля.
Ведучий 1.
Але жило добро на цій красивій землі, яке при допомозі Бога зростило людину - велетня, Титана духу, який збудив німих і сонних, указав їм шлях до майбутнього.
Ведучий 1.
Ти слухав Кобзаря?Ти чув його печаль?
Що піснею лилася із –під струн?
Горіла , мов зоря, І сяяла, мов жар,
Висока пісня Кобзаревих дум
Ведучий 2.
Дзвенить вона і досі у серцях,
Відлунюється в співі солов’їв -
Великим Кобзарем оспівана в віках
Чарівна мова рідної землі.
Виконується пісня « Садок вишневий …»
Ведучий 1. Сьогодні ми зібралися, щоб вшанувати пам’ять Великого Кобзаря, бо його талант увібрав у себе досягнення багатьох поколінь його попередників, бо він став кращим серед багатьох обдарованих, знаменитих.
Ведучий 2. Мужицький син, кріпак, школяр Моринського дяка – п’яниці, самоук, професор графіки Академії мистецтв, патріот – інтернаціоналіст, інтелігент з душею вселюдського милосердя. І все це він – Тарас Григорович Шевченко.
Ведучий 1. Тарасе, поглянь на свою Україну. Вона в цьому залі. До тебе прийшли сьогодні твої друзі. Ми раді бачити Вас. Ми поринемо у спогади про дитячі та юнацькі роки славного Кобзаря. Прислухаймося до Шевченкової думки- слова, вклонімося світлій пам’яті поета.
Ведучий 2. 9 березня 1814 року в с. Моринцях на Київщині в сім’ї селянина – кріпака народився Тарас . Хлопчик ріс мовчазним, замисленим. Не тримався хати , а все блукав десь за вигоном.
Сценка « Хлопчик і мати».
Заходить жінка. Одягнена в селянський одяг. Вона несе запалену свічку, ставить на столик біля портрета Шевченка. Підходить хлопчик.
Хлопчик. Матусю, а правда,що небо на залізних стовпах держиться?
Мати . Так, синочку, правда.
Хлопчик. А чому так багато зірок на небі?
Мати. Це коли людина на світ приходить, бог свічку запалює, і горить та свічка, поки людина не помре. А як помре, свічка гасне, зірочка падає . Бачив?
Хлопчик. Бачив, матусю. Бачив… Матусю. А чому одні зірочки ясні, великі, а друг - ледь видно?
Мати. Бо коли людина зла, заздрісна, скупа, її свічечка ледь – ледь тліє. А коли людина добра , робить всім добро, тоді свічечка такої людини світить ясно й світло.
Хлопчик. Матусю,я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічка світила яскраво.
Мати . Старайся, мій хлопчику.
Як гірко, як нестерпно жаль
Що долі нам нема з тобою!
Ми вбогі, змучені раби,
Не знаєм радісної днини.
Нам вік доводиться терпіть,
( музичний номер цимбали)
Ведуча 1. Восьмилітнього хлопчика Тараса батьки віддали до дяка в науку. За найменшу провину карав він своїх учнів різками.
Ведуча2. Та недовго тривала Тарасова наука. Несподіване горе випало на долю маленького хлопчика. Замучена важкою працею, померла мати. . Невдовзі після смерті матері у 1825 році помер батько. Смерть батька приголомшила малого Тараса.
Вірш
Не називаю її раєм,
Тії хатиночки у гаї
Над чистим ставом край села.
Мене там мати повила
І, повиваючи, співала,
Свою нудьгу переливала
В свою дитину... В тім гаю,
У тій хатині, у раю,
Я бачив пекло... Там неволя,
Робота тяжкая, ніколи
І помолитись не дають.
Там матір добрую мою,
Ще молодую, у могилу
Нужда та праця положила.
Там батько, плачучи з дітьми
(А ми малі були і голі),
Не витерпів лихої долі,
Умер на панщині!.. А ми
Розлізлися межи людьми,
Мов мишенята
Ведучий 1. Тарас наймитує в школі, а потім пасе громадську череду. Мине 20 років, і він з болем згадуватиме своє дитинство у вірші « Мені 13 минало»
Читання вірша. «Мені тринадцятий минало»
Пісня: «Ой, верше мій, верше …» (фонова музика)
І ведучий:
І виріс він, і кобзу взяв,
І струн її торкнувсь рукою –
І пісня дивна полилась,
Сповита вічною тугою
ІІ ведучий:
В тій пісні людям він співав
Про щастя, про добро, про волю,
Будив зі сну, пророкував
Їм вищу і найкращу долю.
І ведучий: Він був, як полум’я. Його рядки –
Дзвінкі і небезпечні, наче криця,
Переживуть і жито, і пшеницю,
І хліб, і сіль, і війни, і віки.
ІІ ведучий: Він був, як полум’я. Свої слова –
Легкі, як небо, сині, наче квіти,
Що ними тільки правду говорити,-
Він в наші душі прагнув перелити.
Ведучий 1:
Про Шевченка ми чуємо з дитинства, говоримо про нього як про поета, борця, пророка художника, і здається, все знаємо про нього, та все ж знову і знову відкриваємо для себе щоразу іншого, нового поета.
Ведучий 2:
Давайте звернемося до найпотаємніших сторінок його особистого життя. Будучи емоційною і чутливою натурою, Тарас Шевченко, як і кожен поет, часто закохувався і безліч його віршів про жінок – матерів, сестер, подруг, коханих. Тих, хто був для поета музами, хто надихав та допомагав творити
Бандура , уривок , «Катерина»
І ведучий: Шевченка знали, поважали, з ним дружили графи й князі. Він міг мати прекрасну кар’єру, якби забув про Україну, не плакав над її долею та не закликав націю спам’ятатися і розірвати ярмо неволі. Але Кобзар свідомо обрав мученицький шлях і українську Голгофу.
ІІ ведучий: І не просто так були написані слова:
Я так її, я так люблю
Мою Україну убогу,
Що прокляну святого Бога,
За неї душу погублю.
Музичний твір ( фортеріано)
Ведучий 1: Минуло багато років від дня народження Шевченка – славного сина українського народу, але й сьогодні його слово живе між нами.
Ведуча 2: Кожне слово Тараса Григоровича ніби із сьогоднішнього дня. Читайте його твори. Вони допоможуть осмислити минуле та зазирнути в майбутнє, відкрити для себе нове в мудрих рядках його творчості.
Нема на світі України,
Немає другого Дніпра,
А ви претеся на чужину
Шукати доброго добра,
Добра святого. Волі! Волі!
Братерства братнього! Найшли,
Несли, несли з чужого поля
І в Україну принесли
Великих слів велику силу,
Та й більш нічого.
Якби ви вчились так, як треба,
То й мудрість би була своя.
А то залізете на небо:
І ми не ми, і я не я,
І все те бачив, і все знаю,
Нема ні пекла, ані раю,
Немає й бога, тільки я!
Та куций німець узловатий,
А більш нікого!
І ведучий: «Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті - невмирущу славу і всерозквітаючу радість, яку в мільйонів людських сердець все заново збуджуватимуть його твори». Так мудро за всіх нас сказав про нього Іван Франко.
Ведучий 2: "Хто не чував про Шевченка? Байрона розуміють два мільйони англічан, Гете – мільйон німців, Словацького – півмільйона поляків. Шевченка слухає, розуміє, з ним співає п’ятнадцять мільйонів! Тим він і великий, тим він і вищий понад усіх поетів”. Так сказав про поета Павлин Свенцицький.
Old cherry garden near the house
And beetles buzzing in green leaves,
The plowers carrying their plows,
And mothers cooking supper meals.
The family is having supper,
Young girl is serving evening food,
Her mother wants to teach her something,
But nightingale’s song is so good.
The mother put her little children
To sleep in open near the hut,
Soon all calmed down, girls and songbirds
Went on their singing all the night.
ІІ ведучий: Шевченків «Кобзар» - це Біблія українського народу, якій судилося бути безсмертною, бо сам народ поставив її на першому місці серед духовних скарбів. Народ, який має такого поета і таку вічну книгу, як «Кобзар», - безсмертний.
І ведучий: Пізнаючи Шевченка – людство пізнає Україну. В Україні і на всіх континентах світу Тарасу Шевченку встановлено понад 1200 пам’ятників. До них приходять сотні і сотні тисяч людей, щоб віддати свою пошану Кобзареві.
Відео читання СКРЯБІН ,,Мені однаково,,
ІІ ведучий: Ось і перегорнули ми останню сторінку життя і творчості Великого Шевченка. У кожного з нас – свій Шевченко, бо всяк вибирає в його спадщині те, що йому найближче. Всяк пише про нього, як може. А сам Шевченко, як явище велике і вічне – невичерпний і нескінченний. Він росте і розвивається в часі, в історії, і нам ще йти і йти до його осягнення…
(Фон «Ave Maria»)
Вірш Леоніда Кисельова ,,Катерина,,
Доки буде жити Україна
В теплім хлібі, в барвних снах дітей —
Йтиме білим полем Катерина
З немовлям, притнутим до грудей.
Освятивши невимовним болем
Все прийдешнє, кожну нашу мить,
Йде вона і мов велике коло,
Біле небо навздогін летить.
Про дівочу цноту, про калину
Не співай, поете, не квили,
Бо іде сьогодні Катерина
Тим шляхом, що наші кревні йшли.
Вилами розхитували трони,
Руйнували все старе дотла,
Тільки би Шевченкова Мадонна
В сніжне небуття не полягла!
Тільки би вона донесла сина
До свого народу, до людей.
Біле поле. Біла Катерина
З немовлям, притнутим до грудей.
Пісня ,,ЗАЖУРИЛАСЯ Україна панна синьоока,,