Сценарій свята «ДОВКІЛЛЯ БЕРЕЖИ, ПРИРОДІ ДОПОМОЖИ»

Сценарій свята

«ДОВКІЛЛЯ БЕРЕЖИ, ПРИРОДІ ДОПОМОЖИ»

 

1. Любі друзі, в нашу школу

Завітали люди щирі,

Привітайте в добрий час

Гостей посмішкою й миром.

Ми вам раді, люди добрі,

І вітаємо всіх вас!

Та запрошуємо ласкаво

На свято "Довкілля бережи, природі допоможи" до нас!

Пісня "Крапельок".

2. Природа! З дитячих років ми звикаємо до її чарівної краси. Любимо бувати в лісі, в полі. Радіємо спілкуванню з природою.

3. Відбираючи впродовж сотень мільйонів років, немов чарівник-селекціонер, усе життєдайне, досконале і доцільне, природа стала колискою люд­ства.

4. Людина — це частина природи, і саме природі ми зобов'язані своїм існуванням, своєю досконалістю, своєю могутністю.

5. Хоч скільки б ти не жив на світі літ,

та завжди викликає хвилювання

оцей вишневий, буйно-пінний цвіт,

рожеве яблуневе квітування.

6. В зеленому мереживі листків

черемухи молочно-білі кисті.

Рясним дощем злітають пелюстки

і падають на трави гостролисті.

7. Біля дороги гілку нахилю,

пахучу гілку вишні, ще й з росою.

Он клен схиляє голову свою

перед її чарівною красою.

8. Стоять сади в вінчальному вбранні,

а соловей весільну їм співає,

на рясних стежках веселих грає;

серця радіють сонцю і весні.

9. Усі ми любимо природу, милуємося її чарівною красою.

10. Є просто храм,

Є храм науки,

А є іще природи храм

З лісами, що простерли руки

Назустріч сонцю і вітрам.

Святий цей храм

Цілодобово для нас відкритий в кожну мить,

Заходь, сиди, будь серцем чулий,

Хай і тебе він освятить.

11. Земля — колиска людства. Яка ж вона — земля? Земля народжує прозорі струмки і потоки. Носить на собі океани, хмари і їх тіні. Розкрива­ється жерлами вулканів. Пускає в небеса птахів, приймає в себе всі сніги й дощі, гладенькі і великі картоплини, маленькі зернятка, дає всьому життя.

12. Виникнення життя на Землі — поки що таємниця для науки. Чому, наприклад, в обміні речовин живих організмів велику роль відіграв моліб­ден — елемент, якого на нашій планеті практично немає? Зелені рослини постійно ведуть боротьбу за енергію і, за логікою речей, мали б поглинати сонячне проміння на тій частоті, на якій його найбільше до них доходить. Але ж ні! Рослини поводяться так, ніби зародилися й розвивалися на пла­неті іншої зірки. Чому?

13. Зелена міфологія говорить, що жоден зі стародавніх народів нашої планети не мав себе за земного: родовід кожного нібито тягнеться або від «небесних богів», або від пращурів, переселених з інших світів у гігантських яйцях чи «літаючих апаратах».

Найбільша таїна Всесвіту — життя.

Найбільша таїна життя — людина.

Найбільша таїна людини — творчість,

Тобто щасливий дар душі.

14. Спілкування з природою, навіть просто її сприймання дає нам ра­дість. Чому? Мабуть тому, що природа — це невичерпне джерело краси, яка не може залишити байдужою навіть найчерствішу людину.

15. — Море, море, чуєш?

Що ти подаруєш?

Що ти подаруєш, синє море?

—Риби й самоцвіти,

Тільки швидше підростай,

З кораблями припливай

На мої простори.

—Небо, небо, чуєш?

Що ти подаруєш, чисте небо?

—Дощ, сніжинки й сонце, —

Відповіло небо.

—  Тільки швидше підростай

І в ракеті прилітай.

—Тату, тату, чуєш?

Що ти подаруєш, рідний тату?

—Ось тобі Земля в цвіту,

Небо вшир і в висоту,

Сонце над полями,

Море з кораблями.

16. Травинка, що вперто пробивається крізь сірий асфальт, громаддя гір, ширяння орла або політ бджоли, нічні співи солов'я або вигин лебединої шиї, безодня нічного зоряного неба — все це несе в собі невичерпний заряд краси. І все це таке близьке і дороге людському серцю.

17. Земле рідна, дитинства колиско,

Материнського серця крило,

Ти далеко від мене,

Та водночас так близько.

Ти — душа моя, пісня, добро.

Ти надія моя, ти кохання,

Ти найкраще, що в моїм житті,

Ти у мене єдина й остання,

Найдорожча на цій Землі.

Ти мій голос, ти серце, ти віра,

Ти, мов матір, мені дорога,

Ти найкраща, моя Україно,

Ніби сонце надії й добра.

18. А що ми знаємо про нашу землю? Всі говорять: Земля, а кожен ба­чить і розуміє своє. Для космонавта, серед зірок і сузір'їв, — вона планета, для моряка — вона берег, для геолога — твердина, що зберігає руди, нафту, голубий газ. Для солдата — вона образ Батьківщини, її просторів, та цін­ність, яку він захищає, та сила, яка живить його. Для хліборобів земля — це те, у що він вкладає свою працю і любов, від якої жде плодючого хлібного дару.

(Під звуки мелодії вальсу на сцену виходять, вальсуючи одна за одною, зелені кулі — різні пори року.)

19. Весна.  Зелена веснонька пишно йде,

пташечки із вирію вам веде,

розсіває в полі ярий цвіт

під тим небом синім, як блакить.

Зелена веснонька, любий час,

ластівки щебечуть раз у раз.

Бджілоньки літають по садках,

медочок збирають по квітках.

Зелена веснонька, красний цвіт,

збираймося, діти, у похід,

збираймося гуляти в поле, в гай,

там нас приголубить рідний край.

—У січні я була найближча до сонця — 147 млн. км. — це перигелій. Зростають дні, коротшають ночі і найдальше від сонця я була в липні — 152 млн. км. — це афелій.

20. Літо.  Сяють дні промінням золотим,

медоносна липа вся у цвіті,

І повітря пахне цвітом тим.

Спіє жито на колгоспнім полі,

коник у траві не замовка.

Радості тепер в дітей доволі:

кличе їх і поле, і ріка.

Добре сіно у лугах згрібати,

чи носити воду косарям.

Праці є приємної багато

загорілим молодим рукам.

—Я чарівна, багата, найпрекрасніша з усіх планет Сонячної системи, заселена розумними людьми.

21. Осінь. Золота красуня — осінь-чарівниця!

По землі ступає, золотом іскриться.

В жовте і червоне листячко фарбує,

І картини дивні, чарівні малює.

Більше, більше листя з кленів

Облітає з кожним днем,

По траві, іще зеленій,

Між дерев у парку йдем.

Йдем по листю золотому,

Мов по килиму м'якому,

Що постелено для нас.

Листя падає в садку

І танцює у танку.

Осінь пишна та багата —

Збагатіла наша хата,

І комора, і стодола —

Повно є добра довкола.

У коморі кілька міхів

Груш, і яблук, і горіхів.

А стодоли як високі,

Є в них збіжжя на два роки.

—Оце довгий шлях переді мною стелиться. За цей рік я повинна пройти 946 млн. км.

22. Зима. Ходить, ходить зима гаєм — білосніжка,

килимочки простеляє по доріжках.

Беріз коси стрічками заплітає,

по ярочках з потічками розмовляє.

Ходить, ходить зима в полі, білосніжка,

розклада в полях перини на ліжках.

Накрива дбайливо ниви в час негоди,

щоби спали без пригод озимі сходи.

Ходить зима то узбіччям, то в діброві,

то шелесне, то шепоче в чар-розмові.

Надійшли морози, ріки закували

і березам коси інеєм прибрали.

Пухова перина очі убирає,

біла скатертина — ні кінця, ні краю.

Під серпанком білим трава і листочки,

річка оніміла, не дзюрчать струмочки.

Омертвіли лози, ледь гіллям хитають,

а в полях морози та вітри гуляють.

—Отакий шлях я щороку проходжу навколо Сонця повз чудернацькі сузір'я з дивними назвами зі швидкістю 29, 76 км/с або 108000 км/год.

(Зелені кулі зійшли зі сцени під мелодію вальсу, кружляють попарно).

23. Земна куля оточена повітряною оболонкою — атмосферою. Ми ми­луємося безоднею неба — вдень голубого, вкритого кумедними формами хмар, а вночі — зоряного. Все це несе в собі невичерпний заряд краси.

24. Ми живемо на найдивнішій планеті. Планеті світлих сонячних ранків, яскравих лагідних днів і тихих зоряних ночей, що пахнуть м'ятою та матіолою. На планеті, яка дарує найщиріші почуття закоханим, вірність друзям, рідній землі, де народився, і щастя тим, хто шанує, любить і обері­гає її.

25. Вийду в поле, стану серед жита,

Задивлюся в небо голубе.

Земле рідна, скільки буду жити,

Стільки і любитиму тебе.

А коли проб'є моя година

І прийде прощатися пора,

Поховай мене, як мати сина,

Вмивши тіло водами Дніпра.

Кров свою віддам твоїй калині,

Пісню — травам, птицям і лісам,

Плоть — піску червоному і глині,

А високі думи — небесам.

Я тебе — кохану і єдину —

Навіть після смерті не покину.

26. Чарівна наша планета Земля! Багата на флору і фауну. Загадкова. А життя на ній вирує, б'є ключем, вносить свої поправки, встановлює зако­ни своєї природи.

В піднебессі кружляє пташка,

Крила в сонці полум'ям спалахують,

Думаєш, їй не буде важко,

Коли грози небо розпанахають?

Звір бреде, крізь хащі продирається,

Мне траву, іде до водопою.

Думаєш, трава не опирається.

Під його безжальною стопою?

Думаєш, в природі повна злагода,

Елегійність, тиша голуба?

Ні, природа нам щодня нагадує,

Що в житті і спокій — боротьба.

27. Природа землі унікальна і неповторна. Кожен її куточок прекрасний по-своєму. Духмяний аромат трав дарують нам лісові поляни, ці чудові скарб­ниці лікарських рослин. Тінисті сосни та білокорі берізки наповнюють гри­бами та ягодами наші кошики, голосним пташиним співом зустрічають гаї. Так, вона щедра та привітна — наша земля. Але останнім часом їй живеться важко.

28. Щедра земля на хліб, добро, пісні і ласку. Тож бережімо найпрекраснішу з планет — нашу землю. Вона дала людству все: скарби моря і гір, дивовижні рослини, загадкових звірів, тобто подарувала найцінніше — життя. Ми маємо талановитих, мудрих людей. Та, на жаль, наш спільний зелений дім конче потребує постійної турботи. Скільки ран на ній залишили люди: засмічені ріки та моря, поріділі ліси, спотворені цезієм та хімічними речо­винами землі, насичені хімічними парами речовини.

Мічена атомом Чорнобиля наша земля. На кожного з нас припадає 480 тонн накопичених твердих відходів, що повсякчас загрожують нашому здоров'ю і життю.

29. Переорано землю, переорано небо,

Наче нам на цім світі вже нічого не треба.

Ні трави, ні повітря, ні річок, ані квітів,

Наче прагнемо разом на край світу злетіти.

Загубили ми душі і розвіяли думи.

Зупинися, людино, хоч на мить і подумай.

Роки мчать, скаженіють — спішимо за прогресом,

Тільки ставлять навіщо нам під ліжко АЕСи?

Трощим ліс і дерева, що в гаях причаїлись,

Та невже ж ми нічому за життя не навчились?

30. Бережімо, люди, землі, води,

Кожну квітку в лузі, деревце,

Вбивцею не стань краси-природи,

Пам'ятаймо, діти, й ми про це.

31. Зупинюсь у вечоровій тиші,

Вслухаюсь, як дихає земля,

З кожним днем для мене все рідніші

Ці гаї, і ріки, і поля.

Відчуваю дивну спільноту

З білим садом, птицями в узвишші,

Зіркою, що гасне на льоту.

І тому щораз мені миліші

Ці гаї, і ріки, і поля ...

Я стою у вечоровій тиші,

Слухаю, як дихає земля.

Із трепетом великим підходьте до природи.

Вслухайтеся в гармонію, в її чарівні оди.

32. Все на землі, все треба берегти:

І птаха, і звіра, і оту травинку.

Не чванься тим, що цар природи ти,

Бо, врешті, ти — лише її частинка.

Так, частка — невеличка і залежна,

Цю істину сприймай беззастережно.

Якщо береш, то треба віддавати,

Коли й надалі хочеш царювати.

33. Якщо ти віриш у майбутнє,

В його прийдешність, у життя,

Дзвони у дзвони, кричи людям,

Бо більш не буде вороття.

Віддай забуту свіжість травам,

Відмий від бруду всі хмарки,

Відреставруй нам синє небо

І дощ крізь сито проціди.

Хай оживе вода Дніпрова,

Правічні височать дуби

І хай полин, трава-чорнобиль,

Не стане іменем біди.

Хай шурхотить прозора хвиля

І золотиться чистий пляж,

І щоб не дихав так потужно

Наш океан у латках плям.

34. Пам'ятай зеленого коника біля твоїх ніг,

Пам'ятай тихий вітер, що між травами пробіг,

Не забудь приголубить у лузі ромашку,

Посади деревце — це для тебе не важко,

Пожалій джерельце, не засмічуй криниці,

Це ж для тебе усе, це твій дім, це природа.

35. Лише розумна діяльність людства може сприяти охороні нав­колишнього середовища. Скільки шкоди заподіяла меліорація! Адже осу­шували все: болота і ліси, ріки і озера.

36. А тут ще й Чорнобиль. Майже 17 років минуло відтоді. Не війна, не орди чужинців прокотилися по нашій землі. Це мирний чорнобильський атом, що мав служити людині, приносити у наші краї енергію, процвітання, щастя ... А натомість? Руйнація, радіація, смерть і пустка.

37. Люди! Чим стане наша Земля завтра — потворною красою чи прекрас­ною потворою? Все залежить від нас, аби залишилась вона прекрасною планетою — Земля.

Тож живімо і працюймо так, щоб робити добро один одному, добро на­шій планеті — колисці розуму.