Сценарій виховної години

РУШНИКИ, РУШНИКИ – ЦЕ  НАРОДУ  МОГО  ОБЕРІГ

 

Мета: ознайомити учнів з культурою українського народу, зокрема вишивкою рушників у різних регіонах. Показати використання українських вишитих рушників у різних народних обрядах. Розвивати естетичний смак, виховувати інтерес до українського мистецтва, бережливе ставлення до оберегу – рушника.

Обладнання: вишиті рушники, серветки, виставка книг на тему “Сучасне українське декоративне мистецтво”.

 

(Свято прибрана зала, на стінах вишиті рушники, учні одягнені в українські костюми)

 

Ведучий: Український рушник - символ нашого народу, він пройшов крізь віки, він і нині символізує чистоту почуттів, глибину безмежної любові до свого краю, до всіх, хто не черствий душею. Він щиросердно простелений далеким та близьким друзям, гостям. Сьогодні ми поговоримо з вами про цей символ, про домашній оберіг – український рушник.

(Виходять два учня, тримають на вишитому рушнику хліб-сіль).

1 учень: Хліб і рушник – це символи відвічні

               Були в народу нашого і є,

               Вони для кожної людини звичні

               Їх Бог в оселю кожному дає.

2 учень: На рушнику цім хліб тримаєм,

               На чистому, як вранішня роса.

               Це оберіг мого народу – добре знаєм,

               Це його гордість і краса.

1 учень: Чи вишитий він, а чи тканий

                Із конопель, із льону чи сльози

                Для українського народу він жаданий

                У свята, будні і в усі часи.

2 учень:  Чи на хрестинах він, чи на обжинках,

                чи утирач, чи покутник,

                і ще з давен його оберігати народ наш український звик.

 

Ведучий: Так, дійсно, хліб і рушник – це символи українського народу. Хліб-сіль на  вишитому рушнику були високою ознакою гостинності українського народу. Кожному гостеві, який приходив з чистими помислами підносили цю давню слов'янську святиню. Прийняти рушник, поцілувати хліб-сіль – символізувало духовну єдність  злагоду, глибоку пошану тим, хто виявив її. Цей звичай пройшов крізь віки і став доброю традицією.

1 учень. Рушник на стіні. Не було жодної оселі на Україні, яку б вони не прикрашали, щоб би якою убогою вона не була. Ці витвори народного мистецтва вражали багатством кольорів, вважалися обличчям оселі, її господині.

2 учень. По рушниках судили про жінку та її дочок, ці вимережені дива слугували найбільшим доказом жіночої майстерності. Гарно оздоблений рушник висів біля порогу на кілочку в кожній сільській хаті. Ним витирали руки і посуд, накривали діжку з тістом, спечені паляниці. З ним також ходили доїти корову.

1 учень. Із рушником, як і з хлібом приходили до породіллі, вшановували появу маляти в родині, одружували дітей, зустрічали гостей, виряджали в далеку дорогу батька, сина, чоловіка, коханого, проводжали людину в останню путь. Здебільшого на таких рушниках вишивали кетяги калини

(Звучить пісня “При долині кущ калини”)

2 учень. Вишитий рушник обрамляв у родинній оселі портрет батька чи сина, чоловіка або брата.

(Вірш “Балада про рушник”)

   У тітки Василини

   Рушники на стінах , -

   Ще в літа дівочі вишивала їх.

   Пестила в долонях

   Півників червоних,

   З ними -  розмаїття квітів запашних

      На свята в світлиці

      Пахли чорнобривці

      Півники співали -  все на полотні.

      Ще як Василина

      Чоловіка й сина

      Ждала й виглядала довго по війні.

Геть від самотини

Посмутніли стіни,

На обличчя тітки борозни лягли

Не співають в хаті

Півні пелехаті,

Навіть чорнобривці й ті перецвіли.

        Окропили руки

        Долю одиноку –

        Удовину долю,

         Як вода в грозу,

        Білими рушниками

        Дві старенькі рами

        Вкотре пов’язали

        Витерши сльозу.

 

1 учень: виряджаючи чоловіків або синів у  нелегкі походи проти чужинців, матері  дружини, кохані дарували їм напам’ять домашні обереги – вишиті рушники.     Знов чорнобривці зацвіли,

                      Запахла рута, м’ята,

                      Десь тихо бджоли загули

                      Всміхнулась  люба мати.

                      І біль із серця  раптом зник

                     Так тепло- тепло стало

                      Цілую мовчки той рушник,

                      Що мати вишивала.

 

2 учень. Рушник на стіні – квіток так багато.

               Рушник на стіні – то мамине свято.

               Твої рушники – лиш два кольорочки:

                Верба і калина,  зелені листочки.

                А ще виноград, і два голубочки

                 Всі хрестики вряд –

                 Для вас ,сини й дочки.

                 Рушник на стіні – припаду я устами,

                 І здається мені, що я знов біля мами.

                 Два кольори оті на полотні –

                 Червоними і чорними нитками,

                 Світанок той і ті святечні дні,

                 Зігріті материнськими руками.

                 Лишаються у серці назавжди,

                 Освітлюють прожитих літ суцвіття,

                 І де б не був я , де б я не ходив,

                 Вони для мене найрідніші в світі.

                 Вдивляються в прийдешнє, ніби в степ.

                 А серце заболить – воно не камінь,

                 Бо пісня про рушник враз тихо зацвіте,

                  Червоними і  чорними квітками.

(Учні виконують “ Пісню про рушник”)

 

Ведучий: рушники за своїм  практичним і естетичним призначенням виконували як обрядові, так і побутові функції. Відповідно до цього і утвердилася їхня назва.

(Учні демонструють різні рушники і розповідають про них)

1 учень: Утирач для рук та обличчя. Цей витканий рушник призначався для гостей. Він завжди висів на видному місті. Господиня на знак поваги до гостя давала йому рушник на плече чи на руку. Брала кухлик з водою і люб’язно пропонувала свої послуги. Про рушник утирач мовиться і в народній пісні.

    Вода в відеречку, -

    Братику, умийся.

    Рушник на кілочку, -

    Братику втрися.

 

2 учень. Стирок для посуду, стола, лави. Цим рушником витирали посуд , стирали зі столу, лави.

    Ой, візьму я стирок

     Приберу в кімнаті

     Витру стіл і посуд.

     Буде чисто в хаті.

 

Покутник. За допомогою цього рушника створювався господарями в хаті домашній затишок, ним обвішували стіни, фотокартки, портрети, образи.

    На образ повішу

   Рушничок біленький.

   Стане у кімнаті

   Затишно, гарненько.

Ведучий: Про те найбільше обрядових сюжетів, пов’язаних з рушником зберіглося у весільному обряді. Рушники подавала дівчина сватам. Такий рушник називався плечовим.

1 учень. Дівчина, діждавшись сватів, висловлювала подяку обрядовою піснею.

       Та спасибі тобі, моя ненько,

       Що будила мене раненько.

       А я слухала, вставала,

       Та рушники подавала.

       По тихому Дунаю їх білила,

       По сухому бережку сушила.

 

Ведучий: За звичаєм, переступивши поріг оселі дівчини сватам подавали рушники. Якщо дівчина і її батьки давали згоду на одруження, вони пов’язували сватів і молодого рушниками.

 

2 учень. Ой , ти мати, пораднице в хаті.

               Порадь мені, що людям сказати.

               А чи мені рушники подавати,

               А чи мені іншого чекати.

Дати  рушники означало готуватися до весілля. Про це говориться і в народній пісні.

                 Дожидай доню та йди додому,

                 Бо є у тебе аж троє гостей.

                 Аж троє гостей, всі три старости.

                 Ой , одні стали аж за садами,

                  Другі стали під воротами,

                 А треті стали під  сіньми-кіньми

                 Що за садами, тим відказали,

                 За воротами – тим слово дали,

                 Під сіньми-кіньми рушнички дали.

 

Ведучий: Найважливішим атрибутом весілля вважалося ставання на «весільний рушник» Такий рушник називається обрядовим.

Та ми же с тобою на булому рушничку стояли,

                   Золотії перстенечки міняли.

А маленька Олечка вміє не тільки вишивати, а й ще добре співати

(Звучить пісня «Рушничок»)

 

1 учень: Відповідно до призначення рушники різнилися і технікою виконання. Утирачі та стирники здебільшого ткали з цупких ниток, що називалися «ухвійки», а плечові, обрядові -  із кращих сортів льону чи конопель. Цікаво, що ткалися обрядові рушники, чоловікам заборонялося заходити до хати.

2 учень: зауважимо, що жінки починали ткати рушники тільки в середу, п’ятницю чи суботу  -  у так званні жіночі дні. Для українських вишиваних рушників характерна сукупність певних ознак, проте вироби кожного регіону різняться формою, способом виготовлення, оздобленням, кольоровою гаммою.

(Показ рушників із різних регіонів)

3 учень: На вишитих рушниках Київщині, Полтавщині, Чернігівщині переважає рослинний малюнок розташований вертикально, що має вигляд вазона- так званного дерева життя.

     На рушниках цих квіти гарні,

     Вони, як дерево життя,

     Вони як сонця ніжний промінь,

     Як ті найкращі почуття.

     Чи вишивались у Полтаві,

      в Чернігові, чи Києві мабуть,

      у них одне майстринь творіння

      у них одна – єдина суть.

4 учень: Подільські вишивки виділяються своїм колоритом, складною технікою виконання. Центральний  мотив візерунка ронг. В орнаментах  візерунка переважає чорний колір з вкрапленням червоного, синього, бузкового, зеленого, жовтого.

      На рушниках цих із Поділля

       Малюнки звірів і пташок.

       Тут і фігурки, різні гами,

       Із кольорових  все ниток.

        Який  же він багатобарвний

       Що навіть зів не відведеш.

       Ти скажеш: “Рушничок цей гарний!”

        І ним світлицю прибереш.

 

1 учень: Гуцульські вишивки різняться різноманітністю геометричних візерунків, багатством композицій, кольорових поєднань здебільшого червоного з жовтим, зеленим.

      А верховинці та гуцули

       Беруть барвистії нитки.

      Щоб вишить ріднії Карпати,

      Долини, гори і річки.

 

2 учень. На Львівщині використовують різноманітні типи візерунків: і геометричні, і рослинні орнаменти.

         На рушниках у галичанів -

        Яскраві гами кольорів,

       А вишивати червоні квіти

       Народ цей здавна ще умів.

3 учень. А у жителів Полісся полюбляють червоний та чорний кольори.

 

        Життєву радість і журбу

        Тут на Поліссі вишивали,

        На сорочках і рушниках

        Червону й чорну нитку клали.

 

Ведучий: У «Повісті временных лет» розповідається про поселення древлян, яке жило на нашій території. Князь Ігор  стягував велику данину з древлян, тому вони вимушені були дати рішучий бій Ігоревим воїнам. У 946 році Ольга (дружина Ігоря) вирушила походом на древлян і жорстоко з ними розправилася. На кілька століть перестала існувати древлянська столиця. Саме тому чорні нитки на рушниках символізували жіночу тугу за своїми рідними.

(Вірш «Отчий берег»)

   Рушники, рушники, мов несхожене поле,

    Як ліричний карбований ритм…

    Мами вишита доля, непідробний її колорит.

    Рушники, рушники, мов стривожені птиці

    В німбі хатніх святих образів

    І цих ніжних пастелей, оберігній світлиці

    Що зацвів на гарячій сльозі.

     Рушники, рушники – поховальні, весільні…

     Чи відриються зримо мені шифрограми ниток

     І з доріг рукодільних на безсмертному  цім полотні.

 

1 учень. Не має мабуть нині  жодної оселі, де б не було цих оберегів – українських рушників.

2 учень. А скільки є народних приказок про ці витвори народного мистецтва.

 

• Хата без рушників, родина без дітей.
• Рушник на кілочку,  хата у віночку.
• Не лінуйся дівонько рушники вишивати – буде чим гостей шанувати.

 

1 учень. А дівчатка з 5 класу підготували  танок з рушниками.

Виконується танок.

На сцені група учнів (Музичний супровід)

1 учень. Віддавна хліб і сіль на рушникові –

               Це щедрий цвіт народної душі,

               Він у нашій пісні, звичаї, у мові,

               Красивий слід, мов райдугу лишив.

 

2 учень. Старенький прабабусин рушничок –

               Лляне ткання , а вишивка – мов пісня.

               Червоно-чорна музика ниток

               В стіжках мистецьких від любові тісно.

 

3 учень. З дитинства пам’ятаю рушники,

               що так любовно їх творила мати

               По –українські хата на святки

                Сіяла вишитими рушниками.

4 учень: На полотні співали солов’ї

                і красувались кетяги калини.

                Зелений  хміль в’юнився по гіллі.

                Зоріли в колосках волошки сині.

 

1 учень. Не наче долю вишила свою

               Заплівши в неї промінь світанковий

                Кохання і пісні, і молоду зорю

                Світи повік, матусине любове.

2 учень:  Нитка до нитки – усміх калини

                Хрестик до хрестика – іскра мала…

                Мабуть, так треба, щоб молодість минала

                Мабуть так треба, щоб вічність не згасала.

 

3 учень: Хліб-сіль на рушнику ми вам даємо

               Любов свою несем  безмірно

               Ми гостей добрих любим над усе

               Як любим рідну Україну

 

4 учень. Все, що в серці мали –

               Вам подарували:

                Світлу мрію й казку,

               Нашу пісню й ласку

               Щебет України,

               Звичаї вкраїни.

 

Ведучий: Дякуємо вам, що завітали на наше свято. Вишивайте усіма барвами української землі. Вишивайте собі, нареченим, дітям, вкладайте у вишивки свої обереги. Хай бережуть вони вас, ваші родини, на многії літа. Вишивайте, бо вишите вами, залишить добру пам'ять і ваше життя не буде марним.

(Звучить пісня “Вишиванні мої рушники”)