Сценарій свята писемності

Хустська спеціалізована школа І-ІІІ ступенів №3               Літературно-музична композиція   «О рідна мово, скарбе мій!»           Учитель: Юраш Т.І.

Літературно-музична композиція «О рідна мово, скарбе мій!»

Мета: показати учням красу рідної мови, її багатство і велич; виховувати любов до рідної мови, гордість за український народ, який має славне минуле і багату творчу спадщину.

Обладнання: святково прибраний зал, на стінах плакати з висловлюваннями про мову.

Перебіг заходу

Учитель. Сьогодні, 9 листопада, День української писемності та мови - свято рідної мови. Першим до нас приходить слово... З колисковою материнською піснею, тихою казкою, доброю ласкою. "Мама, тато, баба, льоля, киця, жижа", - лепече дитина. Які дивні перші двоскладові слова! А потім знання зі словесності поширюються. Дитина спинається на ноги, пізнає за день десятки нових слів, звучних та красивих: сонечко, квітка, вода, трава... Світ - мов казка. І пізнаємо ми його за допомогою слова.

1-ий ведучий

Слова, Слова, Слова!

З одного народилося два,

А з них – безліч ритмів і рим.

Блискавка!

Грім!

З усієї безодні слів,

Що мови складає спів,

Я вибираю одне –

Єдине,

Слово горде, орлине,

Що з серця до серця лине,

Співуче,

Квітуче,

Болюче…

Найкраще із слів – Україна.

 

2-ий ведучий

Шановні друзі, народна мудрість говорить: «Рідна мова дорога людині, як  саме життя». І це так. Адже без мови не може існувати жоден народ.

1-ий ведучий

І сьогодні, напередодні Дня української писемності та мови, хочеться торкнутися серцем до рідної мови і поринути у сиву давнину, щоб пройти тернистий шлях її розвитку.

1-ий читець

Та звідки ж воно, оце слово,

Ніколи, здається, не чуте?

Ну просто не слово, а чудо –

Та звідки ж воно, оце слово?

Зійшло у свідомості слово,

Таке таємниче, неждане.

2-ий читець

Таке невловиме, жадане.

Зійшло у свідомості слово.

Колише мене оце слово,

Наспівує: люленьки-люлі!

Рясними літами зозулі

Колише мене оце слово.

3-й читець

У слові просвічує слово,

Словечко, слівце, словенятко.

Зіницями праслов’янятка

У слові просвічує слово.

А слово вростає у слово,

А слово живе у розмаї.

І краю праслову немає…

Та звідки ж воно, оце слово?

 

2-ий ведучий

Шановні друзі, сьогодні ми з вами спробуємо прослідкувати розвиток нашої мови від часів Київської Русі. Саме 9 листопада у 1997 році в нашій країні було запроваджено свято української писемності й мови, бо цього ж тижня православна церква вшановує пам'ять святого преподобного Нестора - літописця.

Нестор – літописець

Народився я у Києві. Коли мені було 17 років, я став послушником Печерської обителі. Ченцем я став не одразу. За грецькими церковними правилами той, хто готував себе служінню Богу в монастирі, мав пройти обов’язкове трирічне випробування, за умовами якого необхідно було вивчити статут монастиря, його правила і звичаї, поки серцем і душею не відчуєш потребу перебувати в Божій обителі. Випробування я витримав,ьй ігуменом Стефаном був удостоєний дияконського сану. Час випробування і послушництва для мене не минув марно. У Києво – Печерській обителі жило тоді багато мужів високого розуму, які були взірцем духовної досконалості. Маючи таких наставників та докладаючи терпіння і старанності до подвижництва, я і сам зростав духовно. Я грішний, не гідний ще творити життєпис святого угодника, написав «Житіє Феодосія Печерського», «Чтєніє про Бориса і Гліба». У 1093-1096 роках за розпорядженням ігумена Іоанна склали Києво-Печерський літописний звіт. У 1110 році я взявся за написання нового літописного звіту – «Повісті минулих літ». Щоб написати це творіння, я багато працював у князівських архівах, цікавився усними переказами феодальних родин, народними переказами й легендами.

Я щиро захоплювався героїчним минулим рідної держави. Із 852 до 1110 року описав походи князів і великі битви. Мене дуже непокоїли чвари й розбрат серед князів, а рідну землю хотілося бачити об’єднаною, державу – могутньою, а народ – заможним і щасливим.

1-ий ведучий

«Повість минулих літ» була й залишається найвидатнішою пам’яткою писемної  слов’янської культури. Тому преподобного Нестора – літописця можна по праву вважати не лише батьком вітчизняної історії,а й вітчизняної словесності.

2-ий ведучий

Сьогодні наше свято – це свято української мови та писемності. З часу винайдення писемності фактично почався період документальної історії людства, тому стало можливим не тільки передавати мовну інформацію на відстані, але й закріпити її в часі.

1-ий ведучий

Перші спроби письма відносяться приблизно до 35-50 віків до нашої ери. Спочатку це була гілочка пальми – знак миру. Потім – схематичне зображення предмета чи якогось явища. І нарешті – ієрогліфи. Прямим попередником слов’янської мови – є алфавіт, створений великими просвітителями слов’ян – братами Кирилом і Мефодієм.

2-ий ведучий

Костянтин Філософ (Кирило) і його брат Мефодій походили із Солуня  (сучасні Солоніки). За тих часів людність у цьому місці складалася наполовину з греків, наполовину з слов’ян. Грекинею була мати братів, а батько – болгарином. Тому брати з дитинства добре знали як грецьку так і мову солунських слов’ян. Костянтин (Кирило) (827 – 14 лютого 896 р.), здобувши освіту в Константинополі, знав східні мови, латинську, арабську і староєврейську, був талановитим філологом, працював бібліотекарем у патріаршій бібліотеці, викладав філософію у вищій константинопольській школі. Мефодій (815 – 6 квітня 885 р.) був управителем однієї слов’янської провінції у Візантії, а згодом став помічником Костянтина в місіонерській, літературній і освітній діяльності. 

У 862 році візантійський  імператор Михайло і патріарх Фотій послали Костянтина і Мефодія в Моравію, де вони на прохання місцевого князя Ростислава повинні були вести церковну службу слов’янською мовою, що мала бути протиставлена латинській мові німецьких місіонерів.

– Адже ви обоє солуняни, – сказав Михайло, а солуняни всі говорять по – слов’янськи. Я знаю, – додав він, звертаючись до Костянтина, – ти часто хворієш. Але треба, щоб саме ти вирушив Моравії. Відповідь Костянтина знаходимо у "Житіях Кирила і Мефодія”.

Немічний я тілом і хворий. Але з радістю піду в Моравську землю, якщо мають вони абетку своєї мови. Бо просвіщати народ без письмен його мови однаково, що писати на воді!

За свідченням джерел Костянтин перед від’їздом до Моравії розробив слов’янську азбуку. А вже 863 року Кирило і Мефодій привезли до Велеграфа слов’янську абетку на 3-4 богослужебні книги, перекладені на слов’янську  мову. У посланні папи Іоанна VIII до моравського князя Святополка  (880 р.)  Костянтина названо "творцем слов’янського письма”.

1-ий ведучий

Існує два різновиди старослов’янських писемних знаків: кирилиця (на честь першовчителя слов’ян ) і глаголиця . Кириличний алфавіт з XI ст. широко застосовується в історичній та світській літературі східних слов’ян. Від давньоруського періоду його успадкували всі три східнослов’янські народи: російський, український і білоруський. В історії кириличного письма розрізняють три періоди: устав, півустав і скоропис. У середині XVI ст. у східних слов’ян виникає друкарство, друкований алфавіт створений з деякими змінами, на основі півуставного письма. Перша датована книга під назвою "Апостол” надрукована в Москві в 1564 р., в Україні – у Львові – 1574 р. Іваном Федоровим. У 1708 р. старий друкарський алфавіт зазнав реформ. Петро I ввів нову систему знаків – гражданку. З нього усунені деякі зайві літери. Писемність звільнилася від складної системи знаків наголосу.

2-ий ведучий

У Київській Русі книги цінувалися, як рідкісні скарби. Мати декілька книг означало володіти цілим багатством. "Повість минулих літ” називає книги "ріками, які наповнюють всесвіт мудрістю незмірної глибини”. "Якщо старанно пошукати в книгах мудрості, – зазначав літописець, – то знайдеш користь душі своїй”.

1-ий ведучий

Україна та її культура святкують своє відродження. Але цьому передувала тяжка боротьба. Дуже багато жорстоких літ і століть пережила наша невмируща мова, мужньо знісши і витерпівши наругу наймогутніших царських сатрапів та посіпак шлахетсько-панських і своїх панів.

 (Звучить пісня "Реве та стогне Дніпр широкий”. На сцені 12 дівчат в українському вбранні. Кожна із них зачитує одну із дат в скорботному календарі української мови, після чого повертається і йде в глибину сцени)

1720 рік – російський цар Петро I заборонив друкувати книжки українською мовою.

1796 рік – видано розпорядження про вилучення у населення України українських букварів та українських текстів із церковних книг.

1775 р. – зруйновано Запорізьку Січ і закрито українські школи при полкових козацьких канцеляріях.

1862 р. – закрито українські недільні школи, які безкоштовно організовували видатні діячі української культури.

1863 р. – указ російського міністра Валуєва про заборону видання книжок українською мовою.

1876 р. – указ російського царя Олександра ІІ про заборону друкування нот українських пісень.

1884 р. – закрито всі українські театри.

1908 р. – вся культура і освітня діяльність в Україні визнана царським урядом Росії шкідливою , "могущей визвать последствия, угрожающиє спокойствию и безопасности Российской империи”.

1914 р. – російський цар Микола ІІ ліквідує українську пресу газети і журнали.

1938 р. – сталінський уряд видає постанову про обов´язкове вивчення російської мови, чим підтинає коріння мові українській.

1983 р. – видано постанову про так зване посилене вивчення російської мови в школах і поділ класів в українських школах на дві групи, що привело до нехтування рідною мовою навіть багатьма українцями.

1989 р. – видано постанову яка закріплювала в Україні  російську мову  як офіційну загальнодержавну мову, чим українську мову було відсунуто на третій план, що позначається ще й сьогодні.

 (Музика замовкає. Із глибини сцени виходить дівчина із запаленою свічкою, читає "Молитву” Ольги Яворської . Дівчата стоять обличчям до глядачів. У кожної в руках горить свічка).

Молитва
Гріховний світ вирує неспроста , 
Підступний демон, що керує нами, 
Та піднімається нетлінно над віками
Велична постать вічного Христа.

О Господи ! Знайди нас всіх, знайди,
Бо ми блукаєм хащами ще й нині,
Прости гріхи й провини безневинні,
І до спасіння всіх нас поведи.

О  Господи ! Зціли нас всіх, зціли,
Всели в серця неопалиму мрію,
Щоб ми, пізнавши віру і надію,
Жорстокий світ добром перемогли.

Моя прекрасна українська мово,
Найкраща пісня в стоголоссі трав.
Кохане слово, наше рідне слово,
Яке  колись Шевченко покохав.

Ти все знесла насмішки і зневаги,
Бездушну гру ворожих лжеідей,
Та сповнена любові і відваги
З-за грат летіла птахом до людей.

Ти наш вогонь на темнім полі битви, 
Невинна кров пролита в боротьбі.
Тебе вкладаєм тихо до молитви 
І за спасіння дякуєм тобі.

2-ий ведучий

Як довго ждали ми своєї волі слова,

І ось воно співа, бринить,

Бринить, співає наша мова,

Чарує, тішить і п’янить…

Але ж знову оглянімось назад, у минуле…

1-ий читець

Діамант дорогий на дорозі лежав, -

І ніхто не пізнав діаманта того.

Йшли багато людей і топтали його…

2-й читець

Та Котляревський у щасливий час

Вкраїнським словом розпочав співати,

І спів той виглядав на жарт не раз,

Та був у нім завдаток сил багатий,

І огник, ним засвічений, не згас,

А розгорівсь, щоб всіх нас огрівати.

1-ий ведучий

Саме Іван Котляревський більше 200 років тому явив українцям творіння своєї душі і серця – безсмертну «Енеїду» і довів, що українське слово не лише для хатнього вжитку, а й для створення прекрасного: воно може змусити і плакати і сміятися.

2-ий ведучий

І ось всередині 19 століття з’являється в Україні Всемогутній Тарас – Тарас Шевченко. І зазвучало на весь світ його полум’яне слово! І стало воно зрозуміле всій Україні, бо було

…без золота, без каменю,

Без хитрої мови,

А голосне та правдиве,

Як Господа Слово.

1-ий ведучий

Великий Кобзар на сторожі людської гідності, честі поставив слово:

Не дуріте самі себе,

Учітесь, читайте,

І чужому найучайтесь,

І свого не цурайтесь.

Бо хто матір забуває,

Того Бог карає,

Того діти цураються,

В хату не пускають.

Учні виконують пісню «Думи мої, думи мої…» на слова Т.Г.Шевченка.

1-ий ведучий

В українській мові – доля українського народу. Без неї немає нас, українців, як народу, немає минулого, немає і майбутнього. Увібрало це слово волелюбний поклик козака, який боронив рідну землю від завойовників-заброд, і дзенькіт його шаблі, закличний погук Богдана Хмельницького та передсмертний стогін Івана Гонти.

1-й читець

Мова…

Вона одна у нас така –

Як вірна шабля у Сірка

І як надія у Богдана,

Як віри праведна рука…

І серця, і небес дістане.

2-й читець

Була б вона собі маленька,

Під батогом, у сіряку,

Та геній світовий Шевченка

Іі на руки взяв таку,

І показав їй вись холодну,

І чорні надра у народі,

І свіжий дух, і мудру мисль.

3-й читець

Сказав Шевченко:

З колін побитих,

Ліктів тертих,

Не дай моєму духу вмерти,

Безмовним дух би спопеливсь.

4-й читець

Мова -  то чиста криниця,

Де б’є, мов сльоза, джерело,

Мова – це наша світлиця,

Вона, як добірне зерно.

Мова – державна перлина,

Нею завжди дорожіть:

Без мови немає країни –

Мову, як матір, любіть!

5-й читець

Все в тобі з’єдналося, злилося –

Як і помістилося в одній? –

Шепіт зачарований колосся,

Поклик із катами на двобій.

Ти даєш поету дужі крила,

Що підносять правду в вишину,

Вченому ти лагідно відкрила

Мудрості людської глибину.

І тобі рости й не в’януть зроду,

Квітувать в поемах і віршах,

Бо в тобі великого народу

Ніжна і замріяна душа.

2-ий ведучий

 Сила слова безмежна. Особливо, коли воно живе, іскристе, емоційно виважене. Коли воно сліпуче, "як проміння ясне” а могутнє, "як хвилі буйні”. Коли слова – палкі блискавиці. Тоді воно здатне робити чудо і хвилювати найтонші струни людського серця. Століттями мова народу була тією повноводною річкою, яку ми називаємо поезією.

1-й читець

Говоріть, як колись вас навчала матуся, 
Говоріть, як навчав у дитинстві татусь, 
Легко так, вільно так, щоб слова були в русі, 
Не тримайте слова, віддавайте комусь.

Щиро так, м’яко так, починайте казати, 
Як воліла б відкритись ваша душа. 
Може хочеться їй у словах політати 
Привітати когось, а чи дать відкоша. 
Слів у мові мільйон, вибирайте найкращі, 
Кожне з них, лиш торкни, – як струна, виграва, 
Зрозумілі, вагомі й усі вони ваші – 
Мелодійні, дзвінкі, українські слова. 
Говоріть про любов і про віру у щастя, 
Уникайте мовчання, нудьги і ниття, 
Говоріть, хай в розмові слова веселяться, 
Говоріть і продовжуйте мові життя. 
(Олесь Лупій "Говоріть”)

1-ий ведучий

Зверніть увагу на багатющі можливості нашої мови. Ми будемо читати текст, кожне слово якого починається з літери "Б”. "Біля білої берези блукав білий бородань. Борода, брови були білі. Брав бородань бандуру, бурмотів, бубнів. Бандура болісно бриніла”.

2-ий ведучий

 "Багато бачив бандурист бід батьків, братів босих, багато брехні, безчестя, безкультур’я, братовбивства... Боротися! Безстрашно, безперервно боротися. Благати благословення Божого”.

1-ий ведучий

 Боже! Бачиш – боса Батьківщина! Бо брат бив брата, батько – батька. Боже! Біль безжалісний! Боже, буде багата будуччина Батьківщини? Буде!”.

2-ий ведучий

А скільки в нашій мові пестливих, ніжних форм слів до одного вибраного слова. Ось в англійській мові "хенд” – це просто рука і нічого більше, а у нас: ручка, ручечка, рука, рученька, рученя, рученятко. А які слова можна добрати до слова "мама” – неня, матуся, мамуся, мамочко, матінко.

Ой яка чудова українська мова! 
Де береться це, звідкіля і як? 
Є в ній ліс, лісочок, пуща, гай, діброва, 
Бір, перелісок, чорноліс. Є іще й байрак, 
І така розкішна і гнучка, як мрія... 
Є в ній хурделиця, віхола, 
Завірюха, хуртовина, хуга, заметіль. 
Та не в тому справа, що така багата. 
Помагало слово нам у боротьбі, 
Кликало на битву проти супостата 
Та звучало сміхом на полях плаката, 
І за все це, мово, дякуєм тобі.

Учитель

Ось і підходить до кінця наше свято української писемності та української мови. Ми живемо на чудовій, багатій, мальовничій землі – на нашій славній Україні. Тут жили наші прадіди, діди, тут живуть наші батьки, тут корінець роду українського, що сягає сивої давнини. І негоже, просто соромно бути поганими нащадками у таких великих і славних батьків.

Людині визначено Богом місце народження, країна, небо ; вона не може нічого того поміняти, як не може поміняти саму себе. А якщо щось із того призначеного їй, поміняє, то не на краще, бо чуже ніколи не буває кращим. І куди б ти не пішов – твоя Батьківщина, земля твоя, твоя мова, твій народ завжди будуть з тобою.

Звучить пісня про Україну.