Сценарій свята Покрови

Сценарій виховного заходу: «Свято Покрови»

Мета: Навчити учнів шанувати народні традиції, пов'язані   зі святом Покрови; прослідкувати історію появи свята в християнському та народному календарі; розглянути   обряди, пов'язані зі святом Покрови; спонукати учнів замислитись над глибинною сутністю народних традицій; переконати дітей в необхідності берегти традиції, у яких втілюється самобутність українського народу.

Слово ведучого:

У нас сьогодні справжнє свято.

Гостей зібралось багато.

Традицій скарб ми пригадаємо,

Зі святом Покрови всіх вітаємо !

1-й ведучий. 14 жовтня ми святкуємо одне з найбільших народних свят – свято Покрови Пресвятої Богородиці.

2-й ведучий. Цікава історія пов'язана з цим святом. Виникло воно ще в X столітті у Греції, на яку в цей час напали араби. Городяни Константинополя зібралися на всеношну відправу до Влахернської церкви. Під час божої служби вони побачили в горішній частині хмару образ Божої Матері.

1-й ведучий. Сіяла Богородиця великою небесною славою, а покров у її руках виблискував яскравіше за сонячне проміння.

- Царю Небесний, - казала у молитві Діва Марія, - прийми кожного , хто молиться до Тебе, закликаючи ім'я моє у поміч, най не відійде від лиху мого нечутий Тобою...

Так згадували історію Покрови старенькі бабусі.

1-й учень . Уперше, якщо можна так висловитися, національний культ богородиці увічнив Ярослав Мудрий при будівництві святої Софії та церкви Благовіщення на Золотих Воротах у Києві. Своєрідним символом національної опіки є величава запрестольна мозаїка матері Божої Оранти в Софії , на якій Марія, звівши руки вгору, просить благословення вкраїнському народові. В конусі над нею багатомовний напис: „Бог посеред неї і не порушиться, помагає їй день-у-день." Це єдине найдавніше свідчення зображення Богородиці, що дійшло до нашого часу.

2-й учень. Найактивніше будівництво церков та іконописання, пов'язане з Покровом, припадає на добу гетьманування Івана Мазепи. З-поміж сімнадцяти церков, що були збудовані в Києві, три з них носили ім'я Покрови. Одна з них при трапезній Пустинно-Миколаївського монастиря(1690)- зведена ктиторством Мазепи. При виготовленні ікон Богородиці місцеві богомази широко використовували прообрази національних дійових осіб: Мати Божа тримала під своїм покровом Б. Хмельницького, І.Мазепу, єпископів, а згодом польських королів та російських царів. Скажімо, 1708 року для Покровської церкви Переяслава виготовлено запрестольну ікону, котра нагадувала свійське життя-серед оточення святого Романа на повний зріст стояли Петро І, Катерина II,Феофан Прокопович, Іван Мирович.

3-й учень. Козацтво України вважало своєю покровителькою і заступницею Покрову пресвятої Богородиці. Тому на Запоріжжі була збудована церква Святої Покрови. І куди б не заносила доля козаків, завжди з ними був образ Пресвятої Покрови. Ця ікона супроводжувала і оберігала їх у далекій дорозі.
Пресвята Богородиця була символом і покровителькою всієї України.
В народі це свято відзначається восени. Це пора, коли вже урожай зібраний і засипаний у комори, а поля засіяні озиминою.
Учні вперше йшли до школи на Покрову. У цей день вони приносили горщик пшоняної каші. Це для того, щоб “ наука не йшла в ліс”.
Натомість на Запорожжі культ Покрови з'явився значно раніше, ніж у Гетьманщині, й був суголосний з національними устремліннями. Першу церву на честь покрови козаки збудували 1659 року в Чортомлицькій Січі. Як стверджує Д.І.Яворницький, за час існування Січі на Запоріжжі було 13 церков Покрови Богородиці, 8- святого Миколая і 3- архістратига Михайла. Тут культ Богородиці високо пошановувався, оскільки її покровительство цілком узгоджувалося з визвольним рухом.

2-а ведуча: Серед народу свято Покрови мало значно ширший, ніж церковний, ареал дійств. Ясно, що це свято для народу більш загальне, духовне, щось далеко рідніше й вартісніше для душі християнина.

Тож щиро вітаємо всіх вас зі святом Покрови!

(Звучить пісня на мотив пісні „ Ой у вишневому садку ")

Традицій скарб ми пригадаєм.

Зі святом Покрови всіх вітаєм.

З радістю, щирістю, Божою милістю.

З святом Покрови всіх вітаєм!

А в серці радість і тривога.

Чекаєм ми обрядів нових.

З радістю, щирістю, Божою милістю.

Чекаєм ми обрядів нових.

Шануйте всі традицій силу,

Щоб відродити Україну.

З радістю, щирістю,Божою милістю.

Щоб відродити Україну.

Ми ліцеїстів всіх вітаєм,

Долі щасливої бажаєм.

З радістю, щирістю, Божою милістю.

Долі щасливої бажаєм!

1-й учень: Жінки вважали день Покрови своїм святом. З особливим нетерпінням його чекали заручені чи ті юнки, які сподівалися на сватів. Традиційно свататися можна було з Семена (14. 09), а справляти весілля від Покрови і до пилипівських заговин (27.11). відтак до Покрови (14.10) дівчата вивішували під стріхою червоні пучки перцю чи калини, обмазували коричневою глиною тильні стіни хат, щоб у такий спосіб оповісти - тут є відданиця.

2-й учень: В народі існує безліч легенд про те, як ощедрює Покрова дівчат своєю ласкою. Вона милостива до тих, хто слухався й шанував батька-матір, переймав неньчину науку до праці, охайності, підтримував духовну і фізичну чистоту. Але Покрова була непоступливою, якщо юнка зневажала моральні звичаї, нехтувала традиційними законами суспільного життя, ці дохристиянські апокрифічні сюжети, що збереглися в народній пам'яті, позначені моралістичним і дидактичним характером, у них віддзеркалюють виховавчо-повчальні настанови до ідеалізованого образу жіночої статі як охоронниці родинного життя. Не випадково в українському побуті образ жінки завше посідав вагоме місце.

Ведуча. З Покровом колись в Україні були пов'язані дівочі мрії і сподівання , бо вона покровителька жіночої, а більш всього дівочої долі. Дівки чекали сватів і молилися: „Свята мати Покровителько, накрий мою головоньку, хоч ганчіркою, аби не зостатися дівкою".

Дівчина. А мене моя бабуся навчила так молитися і приказувати:

Свята Покровонько,

Покрий мою головоньку

Оцею осінню.

Хоч і драною хустинкою,

Аби з хорошою дитинкою,

Щоб із сторони,

Щоб свекорко, як батенько,

До мене були,

Свекрівонька, як матінка,

Мене прийняли.

Щоб діверки та зовиці,

Мов братики і сестриці,

До мене були.

Щоб ділечко поробила,

Чужій сім ї угодила,

Всім мила була,

Не лаяна і не бита,

Нагодована і вкрита

Спатоньки лягла.

(Заглянула у вікно).

А до нашої хати йдуть свати! Мамо, тату, зустрічайте гостей! (Вибігає).

(У двері тричі стукають, входять два свати з хлібом, низько кланяються господарям і кладуть хліб на стіл).

Свати. Дай, Боже, вечір добрий господарям цього дому!

Батько. Добрий вечір і вам (кланяється гостям). Просимо сідати. А відкіля се Бог вас несе? Може ви мисливці які? Може рибалки, або, може, вольнії козаки?

Сват (тихо підкашлює). І рибалки, і вольнії козаки. Шукаємо звіриного сліду. Ходили, ходили, нічого не знайшли. Аж гульк — назустріч нам іде князь і говорить нам такі речі: «Гей ви, мисливці, ловці-молодці, покажіть дружбу. Трапилась мені куниця — красная дівиця; не їм, не пю і не сплю, а все думаю: як би її дістати. Допоможіть мені впіймати, тоді, чого душа ваша забажає, усе просіть, усе дам.

2-й сват. Ну, нам того і треба. Пішли. Бачимо сліди. Звір наш пішов у двір ваш. Тут застряла наша куниця, в вашій хаті красна дівиця. Оце ж нашому слову кінець, а ви дайте ділу вінець. Кажіть де ділом, чи віддасте, чи нехай ще підросте.

Батько. Що за напасть така! Галю! Чи ти чуєш? Галю, порадь же мені, що робити з цими ловцями молодими?

(Галя виходить на середину сцени, засоромишся, перебирає пальцями фартух).

Батько. Бачите, що ви натворили? Мене, старого, з дочкою пристидили!.. Гай-гай. Так ось що ми зробимо: хліб святий приймемо, доброго слова не цураймося, а щоб ви нас не минали, буцім, ми передержуємо куницю, вас пов'яжемо. (До Галі). Чи не­ма в тебе може рушників? Не придбала? Не вміла прясти, не вміла шити — в'яжи ж чим знаєш, хоч мотузком.

(Галя виходить і заносить на тарелі два вишиті рушники і кладе на хліб, який принесли свати. Підходить до батька, низько кланяється і цілує руку. Бере таріль і підносить сватам — спочатку одному, потім другому. Свати з рушниками в руках низько вклоняються батькові).

1-й сват. Спасибі ж батьку, що свою дитину рано будив і усякому добру учив. Спасибі й тобі, дівчино, що рано вставала, тонку пряжу пряла, придане дбала.(Галя через плече по черзі перев'язує сватів). —

2-й сват. Ну, а князя ти завтра зав'яжеш. Він сам прилетить, як зачує, що так вдало все склалося.

Батько. Проходьте в світлицю. Сядемо за стіл,  та за все й Домовимось. (Виходять).

1-й ведучий. Все на сватанні закінчується добре тоді, коли і хлопець, і дівчина згодні на шлюб. А було й таке, коли й силоміць батьки заставляли брати шлюб з нелюбим.

(На сцені стіл. За столом сидить батько, поруч стоять два свати, Стецько, осторонь — Олексій. Уляна перед матір'ю гірко плаче).

Уляна. Ненечко моя рідненька! У останній раз тебе прошу: не топи свого дитяти!.. Дай мені на світі пожити!

Мати. Годі ж, Уляно, годі, донечко! Сьогодні вже не буду. Давай там, що є. От тільки не винесеш, то я тебе зроду не била, а тут за гапки потягну.

(Уляна проходить в іншу кімнату і до Олексія).

Тепер, Олексію, прощай на віки вічні.

Мати. Дурна! Дурна! Так і я не хотіла за свого Прокопа, на стінку лізла. А далі — й нічогісінько.

(Уляна виносить рушники і подає їх сватам. Ті перев'язують одне одного).

Стецько. Давай же, Улясю, хусточку молодому.

Уляна. Лай, бий, хоч до смерті вбий, а не дам нелюбу хустки!

Стецько. Та чого ти їй у пику дивишся? За патли та в потилицю! (В цей час сват щось шепоче Уляні).

Уляна (весела). Зараз, дядьку, зараз! (Уляна виносить хустку і гарбуз на тарелі). Хустку дає Олексію, а гарбуз — Стецьку. (А в цей час сват заговорює батька й матір).

Мати (побачивши у Стецька гарбуз). Що се? Що се?

Стецько (заслонивши Олексія і Уляну собою). Гарбуз, хіба повилазило? Ось" бач, хоч покуштуй!

Мати. Та се нас обморочено!

Олексій. Ні, матусенько, се не морока, се правда святая. Таке моє щастя: мені дісталась хустка, а ворогові моєму — гарбуз.

Стецько. Поблагослови їх оцим гарбузом по потилиці.

Мати (плаче). Не бачити нам тепер ні волика, ні корови. Серце болить, як згадаю... (Тим часом батько Уляни садовить Олексія і Уляну за стіл. Сідають і свати).

Батько. Мерщій давай, мати, страву: пора по чарці.

Стецько. Бач, як попарувались! (Бере шапку, гарбуз і виходить з хати).Кріпачко, зачини двері.

1-й ведучий. Свято Покрови було останнім терміном праці заробітчан. На Херсонщині щороку наймали з числа безземельних заробітчан дешеву робочу силу. Сюди йшли з інших губерній в найми: з Полтавської, з Сумської, Київської... Строкачі працювали од весняного Миколи (22 травня) і до Покрови. Останній день був початком скріплення нової угоди на наступний рік.

2-й ведучий. Додому повертались строкачі, співаючи веселі українські пісні. Давайте й ми заспіваємо гарну пісню.

Ведуча.  У багатьох селах на честь Покрови будували і освячували храми, оскільки Покрова вважалась не тільки народно релігійним, а й національним святом. На честь цього свята в Україні зведено чимало сіл.

Зі святом покрови пов'язано чимало метереологічних спостережень та приказок.

Учень 1. Яка погода на Покрову, така буде і зима.

Якщо в цей день сніг не покрив землю, не покриє в листопаді і в грудні.

Як по Покрові, то і по теплові. Якщо до цього дня не опаде листя з вишень- на теплу зиму, а опаде - на сувору.

Зранку вітер з півдня, а пообіді з півночі - початок зими буде теплим, але згодом похолодає.

1-ша Дівка :Як по Покрові —то скоро буде і по теплові.

2-га Дівка: Покрова як не з дощем, так із снігом.

1-ша Дівка: Хочеш мене переговорити приказкою та прикметою?

2-га Дівка: А чому б і ні? І ми не ликом шиті! Знаємо українську прикмету. І нетільки знаємо, але й намагаємося скористатися нею до Покрови. Адже всім відомо: хто на Покрову дев'ять прикмет чи прислів'їв скаже, той захист до наступної Покрови матиме.

1-ша Дівка: Добре ,спробуймо! Тільки цур: хто затнувся — той програв... Хто лежить до Покрови — той продасть усі корови.

2-га Дівка: Якщо на Покрову спориш зелений — гарний врожай зернових наступного року буде.

1-ша Дівка: Минула Покрова   — з'їла ясний вечір корова.

2-га Дівка: Білка на Покрову високо гніздо зробила — тепла зима буде.

1-ша Дівка: Як прийшла Покрова  — кожна баба здорова.

2-га Дівка: Якщо гриби пішли тільки на Покрову — пізній сніг буде.

1-ша Дівка: Прийшла Покрова  — висохла діброва.

2-га Дівка: Якщо червоний вогонь у печі на Покрову  — морозяні вечори будуть.

1-ша Дівка: Покрова накриває траву листям, а дівчат шлюбним вінцем.

2-га Дівка: Та тебе не переговориш... Нумо, дівчата, заспіваймо!

1-ша Дівка: Прийшла Покрова, заревіла кожна мати, як корова.

Усі дівчата: Ну!.. Утнула!..

2-га Дівка: От і збилась!..

1-ша   Дівка: І зовсім не збилась. Колись дівка заміж ішла, до свекрухи. А тепер їй батьки хату купують та не знають, чи надовго дочка заміж вийшла, а чи ні. А мати плаче: чи не відсудить півхати в неї чоловік при розлученні,

1-ша Молодиця: Бо тепер, не знаючи броду, скачуть у воду... А раніше хіба ж так було?.. Раніше — і оглядини, і змовини, і сватання, і заручини... А тепер...

Та що тепер! Колись на вечорницях дивилися, чи хлопець співати вміє, чи на гармошці заграти зможе; чи дотепний, чи телепень; чи приніс на Покрову медовуху та до медовухи... А тепер нічого не знають про того, за кого заміж вискакують. А колись було: кожен парубок, хоч і на Січі, а на жнива — як закон — був добрий воїн на своєму городі, на своєму полі, на своєму дворі. А на Покрову гарно оком було кинути, бо все було прибрано, вичищено, виметено. Бо ж гріх було таке свято зустрічати в безпорядку в хазяйстві. Адже Покрова — то не тільки охоронниця жіночої долі, але й козацький оберіг; покровительство тим, хто рід продовжує, хто дає можливість Землі рясніти не кров'ю, а плодами праці.

3-тя Дівка: Дівчатонька, дівчатонька! Хіба ж годиться на Покровоньку козаків ганити? Покрова — захисниця козацького роду. І щоб не переводився козацький рід сьогодні слід кожному добре слово про козаків сказати. Щоб козацькому древу —дужати, а матінці Покрові наших захисників зеленіти, козацькому саду  —оберігати.

4-та дівка: Нумо всі, дівки, до столу! Гляньмо, чого тільки на нашому столі немає! Та перейдімо до древньої української традиції: разом із матінкою Покровом віддамо данину козацькій славі. Бо в українського народу: де слава козацька проживає — там народ булаву має. Заводьмо, дівчата, пісню.

(Співають пісню «Лілея»)

Не сама, не сама лілію садила.

Не сама, не сама лілію ростила.

Ой ти, лілія, лілія, рости ж, моя лілія,

Рости ж, моя лілія, ти моя лілея. }2 р.

Ми удвох, ми удвох лілію садили.

Ми удвох, ми удвох лілію ростили.

Ой ти, лілія, лілія, рости ж, моя лілія,

Рости ж, моя лілія, ти моя лілея. }2 р.

Нащо брати, нащо брати мені пару з міста.

Що не вміє шити, прати, замісити тісто.

Ой ти, лілія, лілія, рости ж, моя лілія,

Рости ж, моя лілія, ти моя лілея. }2 р

Не сама, не сама лілію садила.

Не сама, не сама лілію ростила.

Ой ти, лілія, лілія, рости ж, моя лілія,

Рости ж, моя лілія, ти моя лілея. }2 р.

2-й ведучий. З 24 серпня 1991 року Україна нарешті стала вільною і незалежною.

Почалось відродження мови, традицій, звичаїв і народних свят. Відроджується і свято Покрови Пресвятої. Українці щиро вірять, що Пречистая Діва допомогла нам вибороти незалежність.

1-й Ведучий. З приходом Покрови починалися масові храмові свята. У давнину майже кожне село мало свій празник, на який з'їжджалися люди з ближніх і далеких сіл, відбувалася врочиста відправа, найбільше таких свят припадало саме на Пресвяту Покрову.

Ось саме в таку осінню пору, коли все добро із садів, городів, полів і лісів було зібране і звезене в двори, сховане у комори, льохи і клуні, люди збирались на великий осінній ярмарок, щоб продати лишки виробленої продукції, обміняти на інший товар та й, навіть, похвалитися вирощеними овочами, фруктами, зерновими культурами, медом, хлібом, гончарними і ткацькими виробами… Чого тільки не було на тих ярмарках у незапам’ятні часи в Україні!

2-й Ведучий. А ще на ярмарку можна було відпочити і повеселитися, зустрітися з родичами, знайомими друзями, обмінятися думками, рецептами, своїми знаннями та секретами. Бо осінній ярмарок – це справжнє свято! Тож і в нашій школі доброю традицією стало проводити ярмарки. Тож запрошуємо всіх Вас на наш ярмарок. Куштуйте, смакуйте і відразу купуйте, бо все найкраще тільки у нас.

1. Увага! Увага! Спішіть – поспішайте!

 Господарі й гості, глядіть не минайте!

 На ярмарок прошу – гуртом, поодинці.

Чекають на вас тут чудові гостинці .

 

2. На ярмарку нашім веселім, багатім,

 є чим дивувати і є що придбати.

Тут щедрі дарунки саду й городу,

тут пісні і жарти усім в нагороду.

 

3. Всі хто має, продавайте!

 Всі, хто хоче тут купляйте!

 

4. Та мерщій, додайте ходу,
Просинайтеся, не спіть!
Вже на ярмарку народу!
То ж і ви сюди біжіть!

5. То ж торгуйтеся, старайтесь,
До товару придивляйтесь,
Усміхайтеся, жартуйте,
І потрібне все купуйте!

6. Ярмарок у нас багатий,
Можете всього придбати:
Солодощі, чай, компот                                                                                                 Ну і з  маслом бутерброд.

7. Грушу, гарбуза, капусту –
Тут всього багато й густо!
То ж, скоріше! Поспішайте!
Всі на ярмарок рушайте! (разом)

Заключне слово ведучих.

2.Тож не дамо загинути, зів'янути, піти в небуття традиціям нашого народу! Збережемо! Піднімемо! Відродимо! До побачення! До нових зустрічей!