Сценарій свята «Вишиванка моя, вишиванка»

Сценарій свята «Вишиванка моя, вишиванка»

( «Ласкаво просимо!», танець)

Виносить дівчина коровай і сіль на рушнику І вклоняється всім, а з нею дві дівчини з рушниками у руках

Ведучий 1. Ось таким сьогодні незвичайним було наше запрошення на свято Вишиванок.Доброго дня шановні вчителі та гості нашого свята!                           

Учень   Вічна пісня барв і кольорів,

Неповторна музика натхнення!

Шепіт трав і шелест яворів,

І дзвінкі турботи сьогодення.

Хрестиком покладено в рядки,

Поспліталось, блиснуло веселкою

Ніжність материнської руки,

                                         Пісні ще весільної, веселої.

Дух народу в колір заплете,

Проросте і піснею, і цвітом.

А над світом, гляньте, а над світом

Українська вишивка цвіте!

Ведучий 2. Шановна громадо! Сьогодні нас усіх згуртувала любов до рідної землі, повага до історії  та культури нашого народу, до традицій і духовних надбань.

Ведучий 1. Упродовж сьогоднішнього дня ми ще раз довели, що ми справжні українці, що гідні нащадки наших славетних пращурів, що свято бережемо духовну спадщину наших прадідів. Саме тому наш парад присвячено українській вишиванці.

Ведучий 2. Ми живемо з вами в Україні, чудовому й благодатному краї. У нас чарівна природа, казкові ліси й загадкові поля, безмежні степи, сині моря, повноводні ріки, цілющі джерела, родючі ґрунти – це наша матінка Земля. Вона жива, вона промовляє до нас живими квітами, повіває прохолодою легкого вітру, співає нам щирі пісні про свою любов до людей, шепоче ніжні слова… Вона жива!

Ведучий 1.  І з давніх-давен наші предки знали про це й глибоко шанували ясне Сонце, живу Землю, рідну Матір, святу Берегиню, вічне Дерево життя. Адже це все, без чого вони не уявляли свого буття, і тому ставились з глибокою пошаною до них, як до могутніх і святих першооснов усього сущого.

Ведучий 2.  Люди любили й шанували все це та вірили, що без цього не було б самого життя, тому складали казки та легенди, повір’я та думи. І, найголовніше, свою любов наші предки висловлювали в чарівних природних візерунках, якими прикрашали свій одяг, взуття, помешкання, бо здавна в благородній душі українця жила краса й любов до всього земного.

Ведучий 1. Україна – це чарівний і благодатний край, і в ній із сивої давнини живе мудрий і добрий, творчий і натхненний народ.

Ведучий 2. Саме тому, мабуть, наш народ і подарував світові неповторну українську вишивку, за якою нас упізнають в різних куточках світу.

 

Дівчинка 1 клас

До вишиванки доторкнусь вустами,

I чорнобривцiв аромат вдихну.

Знов Ваших рук тепло вiдчую, мамо,

Сльозу з щоки непрохану змахну…

Далеко Ви… I, водночас, Ви – поряд:

У злетi птаха, в шелестi трави…

Мене хтось боронить вiд зла i горя;

Якщо це янгол, то, напевно, - Ви…

 

Учень(хлопець)

Синові в дорогу

Сльоза бринить…

З батьківського порогу

У вирій відлітає пташеня.

Лети, дитино, хай земні тривоги

Тебе в дорозі обминуть щодня.

Лети скоріш, вже виріс, мій синочку,

Дорослим став, із сильними крильми.

Прийми в дарунок вишиту сорочку

Й не забувай, що на землі є ми:

Твої батьки, твій дім, твоя родина,

Найкращі друзі – мудрі вчителі.

І збережи у памяті, дитино,

Що на вкраїнській виріс ти землі.

Тобі співала у вишневому садочку

Маленька пташка про найперші почуття…

Лети, моя кровинко, мій синочку,

Щодня молитимусь я за твоє життя…

Ведучий 2.  Але найкращим оберегом була вишита сорочка, бо вона захищала не тільки тіло від хвороб, але й душу від злих духів. Традиційно в Україні сорочку вишивала мати для сина чи доньки, вкладаючи у цей виріб свою любов, думи, мрії і світлі надії, щоб ішли сини в складну дорогу життя з маминим благословенням сміливими й сильними, мужніми й відважними, справжніми українцями.

Ведучий 2. Про вишиту з великою материнською любов’ю сорочку й співається в пісні, яку ви зараз і почуєте.

(пісня «А сорочка мамина»)

 

Учень

Вишиванка

Народ мій на Голгофу йшов з хрестом,

бо так у нас віддавна повелося:

хрестом розходились дороги за селом,

навхрест снопи стояли із колосся.

У шлюбному вінку, як доля, зеленів

таки отой барвіночок хрещатий.

Таки хрестом сорочки для синів

одвіку шила українка-мати.

Бо скільки раз при світлі каганця

вона нитки на полотні хрестила,

то стільки раз ріднесеньке дитя

в далекий шлях життя благословила.

І ми несли свій хрест у вишиті.

Він був, коли, здавалося, нічого

вже не було. Здавалось, всі святі

уже давно зреклись народу мого.

Той мамин з оберегами рушник,

та мамина сорочка-берегиня

на всіх шляхах, кривавих та страшних,

нас сотні раз хрестами осінила.

Німіє світ, зомлівши від краси

червоно-чорних українських узорів.

А там – хрести, хрести, хрести...

молитвами за нашу долю й волю.

Є настил, гладь, стебнівка та низинка,

фантазія людська не знає меж...

Хрестом я доням шила сорочинки.

Ви – українки! То несіть свій Хрест!

 

(пісня «Україна-вишиванка»).

 

Ведучий 1. Вишивання – це давнє заняття людей в Україні, йому тисячі років! Люди вишивали чарівні рушники, які дарували потім своїм дітям у далеку й щасливу дорогу. На барвистих вишитих рушниках у нас підносять дорогим гостям хліб, як найбільшу й найдорожчу святиню, бо хліб – це саме життя. Прикрашали рушниками домівку й вони оберігали її від злих духів; вивішували рушники над образами та над світлинами дорогих людей; над вікнами та над дверима, щоб у хаті панували мир і злагода, затишок і спокій.

 

 

 

 

Учень .Вдягни, дитино, рідну вишиванку

 І українцем йди у білий світ.

  Дивуйся світу в росянім серпанку

  Й люби цю землю вже з дитячих літ

  А щире й рідне українське слово

  Ти гордо через все життя неси.

Живи активно, гідно, веселково

 І милостиню в ката не проси.

  Вдягни, дитино, рідну вишиванку

  І з чистим серцем в білий світ іди.

  Вона зігріє сонцем на світанку

 І оберегом стане від біди.

 

(пісня про рушник»)

 

Учень 2 класу

Вишиванка

Узор вручну, широка планка,

Легенький запах ковили.

Моя сорочка вишиванка,

Вся ніби сплетена з трави.

Дніпра потоки, степ, простори,

По лівій, правій стороні.

Червоно - чорні всі узори,

Мережив ряд на полотні.

Традицій пласт, легенди роду,

Духовний символ, оберіг,

Калини кущ, дівочу вроду,

На полотні все хтось зберіг.

Прості орнаменти народні,

Тягучі, як пісні з степів.

Все актуально і сьогодні,

Хоча й прийшли з далеких днів

 

Ведучий 1. А для вас знову лунає українська пісня, що завжди була неодмінною супутницею вишивання дівчиною свого посагу.

( пісня «Ой з гаєм зелененьким»)

Ведучий 2. Друзі,  а  чи  знаєтеви про кольори на українських вишиванках, адже вони теж мали певне значення?

Ведучий 1. Так, червоний колір – то кохання, то радість і багатство, добробут і злагода, чорний – то розлука, смуток, журба, туга, блакитний – це усвідомлення того, що всі люди – частина природи, білий колір - це чистота душі, одвічне людське.

Ведучий 2. А які існують повір’я про вишиту сорочку?

Ведучий 1.

 Якщо дощ намочив перший раз одягнену сорочку – на багатство.

 Якщо сорочку прогризли миші – в ногах буде слабість.

 Якщо зачепив і роздер сорочку – можеш зганьбитись.

 Не можна лишати замочених сорочок через неділю, щоб у роду не було

полонених.

 Щоб бути гарним та чистим на виду, потрібно повернутися на захід

сонця й утертись спиною сорочки прагнення до високого й світлого.

 

Ведучий 1. А нам хочеться знову звернутися до цілющого джерела української пісні, яку ми присвячуємо всім рідним матусям, що не тільки вишивали з великою любов’ю сорочки своїм дітям, а й молилися за них, за їхню щасливу долю.

Ведучий 2. Ось чомувід материнських рук, серця, відбатьківської хати,від вишитих сорочок та рушників, від посаджених матусею квітів йде така дивовижна, світла енергетика.

( пісня « Два кольори»)

 

Ведучий 2. Дороге, миле серцю, святкове й буденне,

 Й вишиванка, що в спадок дісталась мені.

 Я до серця горну оберіг полотняний,

 Бо у ньому минуле й доля моя.

 

 Прохолодний од вітру, од поля духмяний,

 В ньому мамине серце і спів солов’я.

 Вишиванко моя, я з тобою повсюди,

 У хвилини щасливі і в миті круті

 Українцем іду й пізнають мене люди.

 

 Ну, а я славлю мамині руки святі,

 Що з любов’ю сорочку мені вишивали,

 Додавали у неї і світла, й тепла,

 Щиру пісню і думу у виріб вкладали,

 Щоб щаслива в дітей їхня доля була.

 

 Не цурайтесь традицій своїх, добрі люди,

 Оберегів святих, що живуть у віках.

 Бо без них українців із нас вже не буде,

 Як і квітів зимою у білих полях.

Ведучий 2.  І донечці мати вишивала сорочечку, але до того часу, поки дівчинка вже підросла й сама навчилася уміло вишивати. А вчилися дівчатка вишивати з раннього дитинства, щоб стати майстринею. А як навчилися, то кожна собі вишивала та так майстерно, щоб сорочка була найкращою, якої нема ні в кого, проявляли свою фантазію, творчість, видумку, старання…

Ведучий 1.  Крім того, вишивання, як національна традиція, сприяла формуванню у дівчат і жінок терпіння, наполегливості, відчуття краси, бажання творити добро, дбати про дорогих і милих серцю людей. Що й казати, адже дівчина мусила вишити милому-судженому сорочку, хустинку, рушники – це було найкращим показником її працьовитості і таланту, її смаку. То ж кожна дівчина вишивала свій неповторний узор, який відрізнявся від усіх інших і виражав настрій і думки, її ставлення до людей, до природи і краси навколишнього світу. В цьому була закладена глибока народна філософія.

( пісня « Вишиванка» («З вечора тривожного аж до ранку»))

Ведучий 2. 

Моя вишиванка

 Я встану рано-вранці, на світанку,

 Як спалахне на квіточці роса.

 Вдягну найкращу в світі вишиванку

 І оживе, засвітиться краса

 В промінні сонця. І моя сорочка

 У рунах, в квітах зразу оживе…

 З чарівних квітів я сплету віночка

 Й над світом щира пісня попливе.

 Сорочка, що матуся вишивала,

 Сердечко гріє, душу веселить.

 Бо ж мама щастя-долю закликала.

 Цей оберіг в житті нас захистить.

Ведучий 1.  От і сьогодні, уже в 21 столітті, народна традиція не зникає, а набирає обертів, популярності, стає актуальною й підсилюється сучасними формами одягу, новими візерунками, взятими людьми все з тої живої Землі-матінки, з рідної природи. Народу дуже близькі і дорогі давні традиції, милі серцю вишиті рушники, доріжки, серветки, подушечки, наволочки, килими, скатертини й штори, якими часто прикрашають оселі. То ж кожна хата відрізняється своєю самобутністю, власним баченням краси й затишку.

 

Ведучий 2. І коли все це вишите власними руками з любов’ю і добром, то в домі панує затишок, любов, хороша і благодатна аура. Та й сорочка-вишиванка сьогодні стала модною, її вдягають на свято і в будень, від малих дітей до людей поважного віку.

Ведучий 1. 

 А я іду по світу в вишиванці

 Встає над світом щире сонце вранці

 І землю гріє променем ясним.

 А я іду по світу в вишиванці.

 Я – українець! І горджуся цим.

 В нас обереги вишивають здавна.

 Така традиція в народі прижилась.

 Вона прадавня, вічна й дуже славна.

 В культурі й до сьогодні збереглась.

 Ані вікам, ні моді не здолати…

 Вона в людському серці і в душі.

 У ній любові, мрій, надій багато

 І ти традиції забути не спіши.

Ведучий 1. І ожили наші традиції національної вишивки саме зараз. Так сталося, що прийшла в нашу країну війна. Пішли кращі сини нашого народу захищати рідну землю. Вирушаючи з дому, взяли хлопці із собою вишиті сорочки та обереги.

Ведучий 2.  І волонтери почали хлопцям   привозити з усіх куточків країни зігріті любов’ю й вдячністю вишиті обереги.

Ведучий 1. 

Учіться вишивати

 Учись, дитино, гарно вишивати –

 Це творчість і поезія душі.

 У вишивці закладено багато…

 Від неї відцуратись не спіши.

 У ній краса,билина, дума й казка,

 В ній подих вітру, шепіт квітів й трав,

 Любов, турбота, ніжність мами, ласка,

 Чарівність й диво сонячних заграв.

 Учись, дитино, гарно вишивати,

 У вишиваночку вдягнеш колись дитя

 І будеш колискової співати.

 Усе повториться, таке воно – життя.

Ведучий 2. 

 Якщо людина хоче вишивати,

 Знайдеться в неї голка, нитка, час…

 Зуміє всі відтінки підібрати,

 Й шедеври вийдуть з-під руки не раз.

 Якщо людина хоче вишивати,

 Побачить в цьому радість і красу.

 І по узорах буде мандрувати,

 І вишиє на квіточці росу,

 І створить диво, первозданну казку,

 Їй усміхнеться сонечко в вікні,

 Бо відіб’ється і любов, і ласка

 У хрестиках на білім полотні. 

Флешмоб

Ведучий 1. Наше свято добігло кінця. Ми бажаємо вам миру, злагоди, добра, щастя, достатку!

Ведучий 2. Хай вишиті українські рушники, сорочки, скатертини, ікони, картини стануть оберегами у ваших оселях!

( фінальна пісня « Україна – це я»)