Сценарій СВЯТО КАЗКИ « Ми до тебе в гості, казко, завітали»

СВЯТО КАЗКИ

« Ми до тебе в гості, казко, завітали»

 

           Казкар: Що за дивні чудеса.

                           Зал святковий, гамір всюди,

                           З дітьми – фея чарівна…

                           Чи не казка раптом буде?

 

          Ведуча:  Сьогодні у нас незвичайне свято. Сьогодні ми зустрінемося із чарівною

                         країною – казкою.  Казки – це надзвичайний і захопливий світ пригод.

                         Вони приваблюють усіх своєю чарівністю, незвичайністю. Вони

                         навчають нас мудрості, чуйності, винахідливості, сміливості, доброти.

                         Любі друзі! Чи замислювались ви над тим, чому живуть народні казки?

                         А безсмертні вони тому, що в них живе і не вмирає сам народ. Казки

                         упродовж  віків були і залишаються чарівними провідниками доброти і

                         милосердя.

                                Гортаючи сторінки улюблених казок, ви зрозумієте, що казки – це

                          наші великі вчителі, що спочатку виховують, а вже потім розважають.

                          У казках народ завжди оцінює людину: добра вона чи зла, правдива чи

                           підступна, що несе своїм існуванням  іншим людям.

 

                            Сьогодні ми казку до нас запросили,

                            Щоб бачити її і слухати гуртом.

                            А казка у залі десь там заблудилась,

                            Давайте її погукаєм разом.

                            (Діти гукають казку).

 

        Фея:    Добрий день, любі діти! Сьогодні ми зібралися тут, щоб потрапити у гості

                     до казки, ще раз перегорнути сторінки улюблених книжок, зустрітися із

                     улюбленими героями і, звичайно, побачити, як, у котрий вже раз, добро

                     переможе зло.

                       Я навіть не запитую, чи любите ви казки.

                        Звичайно, любите!

         Фея: Давайте рушимо у нашу казкову мандрівку. Вмощуйтесь зручніше.

 

                  (Діти співають пісню на мелодію «Голубий вагон»)

 

                   Їдемо ми з вами казку відшукать,

                   Їдемо ми у далеку путь.

                   За минулим ми не будем сумувать:

                   Попереду нас пригоди ждуть!

 

                  Широко, широко, білий шлях стелиться

                  І добігає він прямо в небеса.

                  Їдемо, їдемо ми разом весело,

                  Десь там чекають нас справжні чудеса.

 

 

 

         Ведуча:  А чи знаєте ви українську казку, чи зможете вказати без підказки? Отож

                        мої голуб’ята, прошу вас загадочки відгадати.

 

                         Дід бив – бив –

                         Не розбив,

                         Баба била –

                         Не розбила.

                         Мишка справу доробила

                         І яєчко те розбила.

                         Дід ридає,

                         Баба плаче,

                         А курочка кудкудаче:

                         Не плач, бабо,

                         Не плач, діду,

                         Буде нове до обіду,

                         І повірте, не простеньке,

                         А яєчко золотеньке.  

 

• Вгадали! Я дуже рада,

Бо справді, це  «Курочка Ряба»!

• Отож, мої любі малята, спробуєм знов відгадати. 

 

               Ця брехуха і рогата,

               І баньката, й бородата

               Обдурила свого діда,

               Принесла в родину біди.

               Хату в зайчика украла,

               Жити в його домі стала.

               Добрий рак її прогнав

               І зайчика врятував.

 

• Як же звати цю рогату вередуху бородату? ( «Коза-дереза»)
• Як-як?  Моя дитино,

Ти справжній молодчина.

Це кізонька вередлива,

Хоч молочна і вродлива.

 

            Ще загадую загадку

            І чекаю на відгадку.

            Ну й старий цей був собака,

            Не собака – неборака!

            Чоловік його прогнав

            І шкуриночки не дав.

            Вовк собаку врятував –

            Знов господар його взяв.

• Про яку йде мова казку,

            Відгадайте всі, будь ласка! («Сірко»).

• Цю казочку ми вам зараз і покажемо.

           Сірко. Скільки років я вірно служив своєму господарю, годив, добро йому

                       робив, а тепер, на старості літ, він мені шматка хліба жаліє і з двору

                       прогнав.

                        ( Сів, зажурився. З-за дерева визирає вовк, дивиться, потім підходить.)

 

          Вовк. Здоров-був, собако!

          Сірко. Здоров, якщо не жартуєш!

          Вовк. А чого ти тут ходиш?

          Сірко. Що ж, брате, прогнав мене хазяїн з двору, старий став…

          Вовк. А зробити так, щоб хазяїн знову взяв тебе до себе?

          Сірко. Зроби, голубчику, а я вже віддячу тобі.

          Вовк. Гаразд, тільки слухайся мене. Ховаймося!

          ( Ховаються за деревами. Входить молодиця з дитиною.)

          Жінка. Посидь ось тут, Іванку, на пеньочку, а я ягідок назбираю.

 

         ( Починає збирати. Вовк тихенько підкрадається до дитини, хапає її і хоче тікати

          в ліс. Сірко з голосним гавканням кидається навперейми і забирає дитину. Жінка

          сплескує в долоні.)

         Жінка. Та це ж Сірко! Спасибі тобі, що врятував дитину, хай їм грець – отим

                      Ягодам! Ходімо  додому!

         Вовк. Так. Зробив добро собаці, а сам з голоду пропадаю. Отака вона, правда!

                    ( Вбігає Сірко.)

         Вовк. (схоплюється). Що, знову вигнали?

         Сірко. А ні! Так вже годять, що аж незручно стає.

         Вовк. Добре тобі, а мені від голоду живіт звело!

         Сірко. Та я тобі торбу харчів приволік. Пригощайся.

          Вовк. Справді? То де ж вони?

          Сірко. Сідай! (Вовк сідає на пеньку, розв’язує торбу.)

          Сірко. Ти мені добро зробив, а я тобі. Прощавай!

          Вовк. Прощавай, прощавай, а мене не забувай.

 

 

        Ведуча.  – Любі діти, коли я йшла,

                           На дорозі це знайшла.

                          Це хатинка невеличка,

                          Ми у казці … («Рукавичка»).

• Пригадаймо казку. 

 

        (Макет рукавички. Входять казкарі.)

 

        1-казкар. У маленькій рукавичці

                          Дуже-дуже мало місця.

                          Та живемо ми у ній,

                           В рукавичці у своїй.

         2-казкар. Це не «варєжка», не варто

                           Назви плутати, громадо!

                           Це стара народна казка.

                           Слухайте її, будь ласка.

                       (Входить ведмідь.)

           Ведмідь. Десь на стежечці у лісі

                            Загубив я рукавицю.

                            Заглядав туди й сюди –

                            Як мені її знайти?

                        (Ведмідь шукає рукавицю. З’являються мишенята.)

          Мишенята. Пі-пі-пі, що тут за дірка?

                                Ой, яка м’якенька нірка!

                                Прогриземо тут віконце,

                                Хай до нас загляне сонце!

           Казкарі. І маленькі сірі мишки

                            Влаштували собі ліжка.

          І віконце, і комірку,

          Схоже щоб було на нірку.

( Вбігають зайченята.)

          Зайченята.  – Ми веселі зайченята,

                            Дуже любимо стрибати.

• Ой, який гарненький дім!

Чи живе хтось в домі цім?

(Із рукавички визирають мишенята.)

            Мишенята. Нірка наша! Відійдіть!

            Зайченята. Дуже просимо, пустіть!

                               Ми вам будемо годити,

                               Можем грядок насадити.

                               Бульбу, моркву, буряки

                                Їстимемо залюбки.

           Мишенята. Ну, ходіть вже, де вас діти.

                                Разом веселіше жити.

                                (Зайченята заходять до рукавички).

          Казкарі.   На галявці день за днем

                            В рукавичці ми живем.

                            Хоч мала вона й тісненька,

                            Це для нас – єдиний дім.

                         (Звучить музика. З’являються лисички.)

          Казкарі. По доріжці йдуть лисички,

                           Потомились у них ніжки.

          Лисички. В рукавичку нас пустіть!

                            Хочемо із вами жить!

          Казкарі. І руденькі дві сестрички

                          Теж залізли в рукавичку.

                          (Музика. Ідуть вовки.)

          Вовки. Ми вовки, вовки, вовки,

                        Всіх хапаєм за боки.

                        Гей, а хто у рукавичці?

                        Хто вовків тут не боїться?

         Звірі. Мишенята!

                    І лисички!

                    Йдіть до нас, у рукавичку!

           Вовки. Що ж ми будемо робити?

           Звірі. Рукавичку боронити!

                      Це – єдина наша хата,

                      Страшно нам її втрачати.

            Вовки. Добре, добре, не тужіть,

                        Будем ми вас боронить!

                        (Ідуть у рукавичку.)

            Казкарі. – В рукавичці стало тісно.

                               Вже нема де і присісти.

                               Та куди ж іти звірятам,

                                Де новий їм дім шукати?

                      (Звучить музика. Входить кабан.)                    

           Кабан. Хрю-хрю-хрю! Город цвіте –

                        Звірі, що ви там їсте?

                        Що у вас тут – рукавичка

                        Чи хатинка невеличка?

                         Якщо хатка, то пустіть,

                         Бо мені нема де жить!

           Звірі. Так, кабанчику, це хата,

                      Та нема вже де і стати.

           Кабан.  Ой, пустіть хоч на поріг,

                         Бо уже не чую ніг!

                         Дуже прошу!

           Звірі.  Що ж робити?             

                       Вже заходь, та й будем жити.

           Казкарі. – У маленькій рукавичці

                          Миші, зайці і лисички,

• Два вовки, кабан сидить…

Коли раптом йде ведмідь.

          Ведмідь. Загубив я рукавицю.

                       Ось вона лежить, дивіться!

                       Та у ній малі звірята!

                        Ого-го, як вас багато!

          Казкарі. Налякалися малята,

                         Почали його благати.

          Звірі. Не бери її від нас!

                     Хто хатиночку нам дасть?

                     Ти великий, сильний, дужий –

                      Поможи нам, любий друже!

          Казкарі. Наш ведмедик слухав, слухав

                        І потилицю все чухав…

          Ведмідь. От халепа! Що ж робити?

                          Вас не можна тут лишити…

                          Всім вам я збудую дім,

                          Вам не тісно буде в нім.

          Казкарі. І звіряточка веселі

                          Стали жить в новій оселі.

                           (Діти ведуть веселий танок.)

           Шапокляк. (Вбігає .)

• А мене на свято не запросили? Ну я вам покажу! Робитиму дрібні

капості. Діти забудуть усі казки. Ха-ха-ха! Ура! Придумала! Треба

сказати три чарівних слова «Крекс! Бекс! Фекс!»

 

               (Входить Лікар Айболить.)

          Айболить.  Гей, скоріше, поспішайте,

                               Гей, у кого що болить!

                               Вам завжди прийде на поміч

                               Добрий лікар Айболить.

                               Черепашки, приповзайте,

                               І метелики летіть,

                               І горобчики стрибайте,

                               Всім поможе Айболить.

                               Так, так…

               Ось вам пілюлі, ось вам гірчичник, ось вам малина, ось вам калина.

• Діти, а ви знаєте, що треба робити, щоб менше хворіти?
• Правильно, зарядку! (Діти виконують ритмічну зарядку).

 

        Айболить.  – А хто це така? (Показує на Шапокляк.)

 

          Діти. Це Шапокляк. Вона робить капості.

 

        Айболить. – А ми її зараз вилікуємо від цієї шкідливої звички.

                        ( Підходить і дає їй пілюлі). 

        Шапокляк. – Як мені добре стало!   Я більше не буду робити нікому капості.

                        Сподіваюсь, діти пам’ятатимуть казки. 

                         Давайте перевіримо.

• Ведуча, загадуй далі загадки про казки.

 

         Ведуча.  Хто на гусячих крилятах

                         Прилетів до мами й тата,

                         Був міцний, бо їв кулешик,

                         Це відомий всім… (Телесик).               

 

                         Від цієї булави  змій позбувся голови.

                         Прагне хлопчик буть хоч трошки

                         Схожим на … (Котигорошка.)

 

           Ведуча. –Молодці, діти! Впорались із завданням, не подіяли капості Шапокляк.       Вона вилікувалась.

          Фея. – Ви знаєте, що на наше свято надійшли телеграми від казкових героїв.

• Хто з казкових героїв міг дати такі телеграми?

 

«Я просте яйце знесла. Як знесу золоте, приїду до вас у гості».

                                                                  («Курочка Ряба»).

«Купив насіння, посадив на городі». (Дід із казки «Ріпка»).

«Хату звільнили, плакати перестав.»  (Зайчик із казки «Коза-дереза»).

«Пір’ячко мені скинули, лечу до вас». (Кривенька качечка).

«Рятуйте, нас хоче з’їсти вовк!» (Семеро козенят із казки «Вовк і семеро козенят»).

     Фея. До нас на свято потрапила незвичайна торбинка із «Бюро знахідок». В ній

               якісь предмети. Щоб вони потрапили до свого хазяїна, нам потрібно

              відгадати, із яких вони казок. 

              «Бюро знахідок»:

                 - Яйце. («Курочка Ряба»).

                 - Солома. («Солом’яний бичок»).

                 - Пір’я.  («Кривенька качечка»).

                 - Колосок.  («Колосок»).

                 - Рукавиця. («Рукавичка»).

                 - Глечик. («Лисичка та Журавель»).

         Фея. – Дякую вам, дітки. Тепер усі знахідки повернуться до свого хазяїна.

                   Нам настав час повертатися з чарівної країни казок, мені треба йти.

                   А ввечері, коли ви лягатимете спати, ми знову зустрінемося. Отож, до

                   зустрічі! Т

• От і казочці кінець, а хто слухав – молодець!

 

 

 

            Використана література:

1. Початкова освіта №29 (537) березень 2010.
2. Початкова освіта № 30-31 (462-463) серпень 2008.
3. Початкова освіта №9 (537) березень 2010.
4. Початкова освіта №30-31 (174-175) серпень 2002.
5. Початкова освіта №30-31 (558-559) серпень 2010.
6. Початкова освіта №30-31 (606-607) серпень 2011.
7. Початкова освіта № 21-23 ( 693-695) червень 2013.