Сценарій театралізованої вистави "Театр Життя"

ТЕАТР  ЖИТТЯ.

 

Форма роботи яка розкриває життєві проблеми підлітків за допомогою художніх образів; засобів театралізації; використання творчих здібностей учнів. Сприяє формуванню духовно та морально багатої особистості; засвоєнню морально – етичних норм; впливає на розвиток почуттів, волі, характеру та високої моралі.

 

 

Ведучий: сьогодні перед вами буде продемонстровано Театр Життя. Що це,як це, про що і чому саме так - ви дізнаєтесь трохи згодом. У мене до вас є кілька прохань і правил: прошу вас  поважати себе і тих, хто знаходиться на  цій сцені, не розмовляти, не спілкуватись, не шарудіти. Сорок хвилин  повної тиші не віднімуть у вас всього життя. В Театрі Життя є правило -  на початку, в середині, в кінці і, навіть, коли дуже хочеться , неможна аплодувати.  І ще: на цій сцені нині не наші учні, друзі, однокласники. Це люди, які прийшли розповісти вам про свої проблеми, переживання. Ваша справа – зрозуміти , оцінити та зробити свій вибір. Не судіть строго. Театр Життя розпочинається.

 

Читець-І(дитина)

Народжуємось в певний день і час.

Ніхто не змінить дату, бо не знає.

А що чекає у житті на нас,

Ніхто не передбачить, не вгадає.

То доля у людини є чи ні?

Чи кожен долю творить, як уміє?

Читець-ІІ(дорослий)

Прожито вік, та не збагнуть мені…

І хто ту долю на Землі цій сіє?

Мабуть, що доля є на небесах

Й дарується з народженням дитини…

Не знаюсь на магічних чудесах,

Та щось, таки, та є в житті людини…

Бо йдеш, неначе, по одних стежках,

І правильні, розумні робиш кроки…

Але життя в одних суцільний жах,

А в інших — щастя радісне, високе.

То ж доля є у кожного із нас,

Хоч і звучить це так не науково…

Усе приходить в визначений час.

На людський погляд — зовсім випадково.

Та випадковостей нема якраз,

Усе сплановано: і зустрічі, й розлуки…

Усе приходить в визначений час

Хоч що роби, як не заламуй руки…

То ж доля є, але своя у всіх.

І двох подібних у житті немає.

То ж одночасно в світі сльози й сміх,

А що кому — ніхто того не знає…

 

Сюжет перший.

Народження людини і її доля. Норни

На фоні мелодії і постановки  танцю

Неподалік дивовижного джерела боги  вершать свій суд. Кажуть , що там стоїть прекрасний  чертог  , і з нього не зустріч богам виходять три діви : Урд, Верданді і Скульд. Минуле, Теперішнє, Майбутнє -  ось, що означають їхні імена. Їх називають Норнами – пророчицями долі.

Як тільки народжується людина, одразу ж з'являються до неї Норни – наділяти долею. Урд, Верданді , і  Скульд – головні  Норни, але є й багато інших, добрих та злих. Різні дають вони людям долі. Людям здається , що все в житті залежить від того , які  Норни стояли  біля колиски,  і у всіх невдачах звинувачують  саме їх.

Але ж  гідно прожити все життя, щасливе  чи нещасливе воно – доля самої людини, у цьому їй ніхто не помічник.

1

Сюжет другий.

 Щоденник підлітка.

Понеділок. Зранку пішла в школу. Хто вигадав навчання? Знову посварилася з учителькою, вона вигнала мене з уроку, решту дня просиділа на підвіконні.

Додому   йти не хочу – який сенс? Все одно там немає чого робити. Залишається  чекати  вечора, увечері будемо тусуватися.

Вівторок. Вчора збиралися у сусідньому під’їзді . повернулася пізно, ледве зробила уроки, лягла спати, а сьогодні вранці знову до школи пішла. Нічого цікавого.

Середа .сьогодні нам розповідали про піонерів, про їхню готовність віддати життя за  Вітчизну. Ми з хлопцями сперечалися. Вони кажуть , що  немає Батьківщини, але я їх не розумію: як же тоді країна, в якій ми народилися і живемо?

        .Я замислилась: «А навіщо я живу, в чому сенс життя?»

Четвер. Питання вчорашнього дня не дає спокою. Запитала в дівчат, вони теж не знають , очевидно, ще рано над цим замислюватись. Краще я піду пограю на комп’ютері.

П’ятниця. Як здорово! Сьогодні день минув, завтра – на дискотеку. Недавно повернулася з гулянки. Сьогодні тусувалася в під’їзді , випили, про щось покричали, й  розійшлись. Прийшла додому - а тут мама: «Я у твої роки такою не була». У котре вже чую цю фразу. Звідки мені знати, якою вона була в 14 років, мене ж іще не було!

Субота. Відіспалась … і почала збиратись на дискотеку. Годин дві збиралася. Потім з хлопцями  й дівчатами випили, навіщо туди тверезими йти? На сьогодні все.

 

Коли живеш, то треба щось робити,

А не закопувати в бездну хист.

В житті не дай вам, Боже, збайдужіти,

Тоді життя утратить всякий зміст…

Активно треба мріяти, творити,

Сміятися, бо сміх не підведе.

Добро робити і людей любити…

Байдужість всіх в могилу заведе.

То не життя, коли лиш їсти й спати,

Ще треба мислити, творить дива.

Іти вперед, вершини досягати,

Для того людям й дана голова

І серце, що частіше б’ється,

Коли у ньому промінець горить.

Якщо байдужість серця не торкнеться,

Тоді прекрасно в світі можна жить!

 

 

Сюжет третій.

Зрада

Півроку пому зі мною трапилась біда. Я зламала ногу й довго не могла ходити. Коли я знову  з’явилася в нашій дворовій компанії , то виявилося, що моя найкраща подруга, та, якій я вірила як  самій собі , сиділа на колінах мого друга, і вони весело сміялися. Потім виявилося, що   вона розповіла всі мої секрети  всім у компанії, і вони, довго над цим сміялися. Я не могла  більше дивитися в очі цим людям. Я пішла , щоб ніколи сюди на повернутися. Відчуття було таке, ніби на мене  тільки-но плюнули. Я не змогла, як мережить  подвійну зраду. Мене зрадили найкраща подруга і коханий. Я не хочу більше жити, життя  втратило смисл.

 

 

 

 

Читець І.

Є сили руйнівні, а є — що творять

Нове життя, стосунки між людьми.

Про сили руйнівні частіш говорять,

Їх, мабуть, краще відчуваєм ми.

Вони болючі, наче сіль на рану,

І не сховаєшся від них ніде.

Та лікар — час. І пізно, а чи рано

Цей біль страшний тихесенько пройде.

І тільки згадка душу розтривожить,

І тихо згасне, свічка догорить...

А лікар-час нам мудрості примножить,

На власних помилках вчимося жить.

 

Сюжет четвертий.

Літо, або життя наркоманів

У маленькій кімнатці, що знаходиться у підвалі, накурено. Холод проймає до кісток. Біля величезного смугастого матраца на підлозі стоїть попільниця. У ній повно недокурків, а ще там лежать шприци. І стіни які я запам’ятаю на все життя.  На них намальовані  Бог, сонячне світло і ангел, що плаче.

- Подобається? -  запитала дівчина на ім’я Літо. Вона сидить на матраці. Простягає мені  руку з синцями.

- Хто це все малював?

- Я, та ще хлопці допомогли.

- Скільки тобі років?

- Шістнадцять.

- А я б  дала всі двадцять п’ять.

-Коли мені було 7 років, нас із татом покинула мама. Нам було важко, хоча це був , мабуть найщасливіший період. Ми з татом  їздили в Крим, грошей нам вистачало.

Літо показала фотографію, на якій – вона, маленька, з високим красивим чоловіком.

• Через 5 років до нас повернулася мама. Тато їй вибачив, а я – ні. А через півроку вони потрапили  в автокатастрофу. Тато загинув, а в неї – хоч би подряпина. Після цього я втекла з дому. Познайомилась з компанією, у якій мене прихистили, а  тоді посадили на голку. Спочатку  було так добре. А потім… Я пішла по руках. Зараз я в іншій компанії. Ці хлопці й дівчата навіть гроші зібрали мені на лікування.
• Ти будеш лікуватися?
• Ні.
• Чому?
• Хочу померти тут. Літо подивилась на малюнки.
• А чому тебе звати Літо?
• Це  хлопчаки мене так прозвали. Я дуже люблю літо. Жаль , що  я його вже не побачу.
• А може, все-таки..? ( у моїх очах сльози)- ти в Бога віриш?
• Розумієш, важко в нього вірити тут. Для нас Бог один,- і Літо бере в руки шприц.

У кімнату зайшов кароокий хлопець з ромашкою й  плюшевим ведмедиком у руках. Він прийшов привітати  Літо з 30-им днем народження. Хлопці й дівчата придумали відмічати його  щотижня. А день народження  в Літа в липні, але всі бояться , що вона не встигне його  відсвяткувати.

Вони живуть своїм життям. Це їх вибір. Для нас, «нормальних» людей, мабуть, так простіше. А вони  живуть, люблять, помирають. А  Літо  могла б же вчитися зі мною в одному класі, сидіти за одною партою. Але вони в  своїх маленьких підвалах зачинені і живуть там своїм життям.

P.S.: Літо померла від передозування. Вона так і не дочекалася літа.

За вікнами знову світає.

 

 

Ведучий.

Неприємності трапляються в кожного. Але тільки у свідомості підлітка  навіть найменші неприємності , невдачі виростають  до грандіозних розмірів, перетворюючись на трагедію. І тоді здається, що  є тільки один вихід – самогубство. Найчастіше підліток не розуміє , що це – не вихід, а  вхід в темний тунель, вийти з якого , на жаль,  неможливо ніколи.

 

Сюжет п’ятий.

Суїцид.

… Послухай мене, я розповім тобі, як це відбувається.  Неважливо, чи ти лежиш у гарячій ванні із розрізаними венами,  чи наковтався «коліс» . це боляче, дуже боляче – лежати й відчувати , як серце починає битися через раз, як тебе краплинка за краплинкою покидає життя. А ще це  принизливо. Не тому, що ти  виявився нездатним боротися із власними проблемами, а тому, що  останню мить тобі нестерпно хочеться жити, але сил на те , щоб піднятися, немає.

Твоє тіло покладе на холодну каталку в морзі втомлений і байдужий санітар, і це виявиться не так красиво, як натовп любовей,  що не збулися і які ридатимуть біля твоєї домовини.

Це не прикрасить твого обличчя – по ньому розмаже дешеві рум’яна служитель моргу…

У тебе може виникнути враження , що разом це зробити простіше. Так, простіше стати на підвіконня, взятись за руки й  стрибнути, але пам’ятай , що  помиратиме кожен окремо. Поки ти падаєш, серце завмирає від страху, іноді  розривається на частинки, але не у всіх. Хтось долетить до землі і … ти думаєш , що смерть – слабкий поштовх і яскраве світло? Ні . це удар об землю, від якого ламаються кістки. Це останнє бажання вижити  й принизливе розуміння своєї безпомічності.

Пам’ятай – у виборі між «завтра» й «ніколи» тільки майбутнє варте захоплення. Живи майбутнім, не перетворюй себе у  цвинтарне минуле.

 

 

Читець ІІ.

Проблеми часто обступають,

Так, що й дихнути не дають.

Добра вони не обіцяють,

А лиш сітки на нас плетуть

І затягають, затягають,

Не відпускають ні на мить.

Здоров’я й доленьку ламають...

І як тут бути? Як тут жить?

Здається вийти неможливо

Із ситуацій тих складних.

І раптом — вихід, наче диво,

З стежок заплутаних земних...

Лиш треба вірити і жити,

А вихід віднайдеться сам.

Так, треба вірити й любити,

Нате й дані проблеми нам,

Щоб ми боротися навчились

І йти вперед, щоб не було.

Щоб ми не гнулись, не корились

Й щодня долали люте зло.

 

Сюжет шостий.

Рука  допомоги

Усе починалося як звичайно – 1 вересня  в наш клас прийшла нова дівчинка. Якась незграбна, портфель у неї постійно падав, а сама весь час трималася за поручні,  коли спускалась вниз сходами, ніби боялась впасти. Спілкувалась вона мало. Навчалася легко, шпаргалок на контрольні  не робила, не списувала й  сідала завжди на першу парту, перед учителем, сама. Одного разу всі, крім неї, не виконали завдання з географії й домовилися говорити одне – мовляв, нічого додому не загадали.

Продзвенів дзвінок. Учитель зайшов у клас і зразу почав перевірку  домашнього завдання. До дошки першого він викликав її. Як і завжди, відповідь була блискуча. Вона отримала п’ятірку, а весь клас – двійки, і вже завтра зошити з виконаними роботами мали лежати на столі в учителя. Наступного уроку по класу  пішла записка : «Юльку  бойкотуємо. Хто «за» підпишіться». Ця записка пройшла через її руки. Я знаю, їй було дуже погано. Коли вона знову впустила портфеля, всі їдко  сміялися, у  роздягальні на її одяг вилили воду,  робили всілякі підлості. Вона плакала , а всі  сміялись. Як на зло, восени весь клас збирався в її під’їзді. Вона боялася виходити  гуляти  навіть з собакою.

…Того  вечора Костику  стало зле – він упав і втратив свідомість. Усі немов закам’яніли – ніхто назнав, що робить. У цей час Юлька піднімалась сходами. Побачивши, що Кості погано, вона  мовчки  проштовхалася до нього. Дістала хустинку й  почала робити штучне дихання. «Один, два, три, чотири… пульсу нема… Один, два, три, чотири» .усі стояли й дивилися переляканими очима. Раптом Костя закашлявся, розплющив очі. І тільки тоді хтось здогадався викликати «швидку». У ранці на парті, за якою сиділа Юля, лежала біла троянда й листівка з  вибаченнями, під якою  підписався увесь  клас.

 

 

Читець І.

А жити треба просто в світі цьому,

Себе наповнювати радістю завжди.

Та шкоди не приносити нікому,

Не завдавати горя і біди.

Нести добро до кожної людини,

Наповнювати творчістю єство.

Любити світ цей кожної хвилини,

Стрічати сонце, наче божество.

Не заздрити ніколи і нікому,

Щасливим бути, бо життя одне.

Себе відкрити в світі осяйному,

Бо все проходить швидко, все мине.

То ж треба прагнути до радості і світла

І промінь сонця в серденьку нести.

Щоб диво-щастя у душі розквітло,

Щоб тепло стало всім від доброти.

 

Сюжет сьомий

Переборювання страху. Вишка.

Ти пам’ятаєш , як вишка в басейні, ніби з викликом нависла над тобою? Ти довго дивився на неї, а потім настав момент, коли ти видряпався холодними вологими сходинками наверх. І ось, коли ти вже знаходився  з самого верху, ти схилився над краєм. Земля здалася такою маленькою, а басейн – маленьким шматочком наба, який невідомо як натрапив на землю.

І тоді з’явився  він, страх: « А раптом я зроблю щось не так, і тоді-все, кінець- смерть». Ти зробив невпевнений крок уперед і нахилився над прірвою.

Ти пам’ятаєш, як душа затремтіла від жаху, і ти  злякано відступив назад? Лише одне запитання було тоді у твоїй голові: «Що я тут роблю? Чому я взагалі сюди заліз? Я хочу вниз, у безпечне місце.» Але ти тоді переборов себе. Ти  підійшов до краю безодні, нагнувся і …стрибнув. Відчуття неймовірного захоплення охопило тебе. Ти винирнув легко і красиво , як дельфін. І потім ти цілий день провів у басейні, знову піднімаючись на вишку й ниряючи з неї.

Наше життя –це тисячі найвищих вишок, на які ми піднімаємось знову і знову. Для чого це, чому? Тому, що лише переборовши себе, ми дізнаємося, що означає бути справжніми людьми.

О! Сила волі — це наука!

У когось є, в когось — нема.

Це ж успіхові запорука,

А як нема її — пітьма.

Пітьма у тому смислі слова,

Що ти до мрії не дійдеш,

Якщо боротись не готова,

То прозябаючи й помреш.

Бо щоб дістатись до вершини,

То треба жити в боротьбі.

Це дуже треба для людини,

А чи потрібно це тобі?

По-різному прожити можна

Й себе у світі цім знайти:

Чи як травичка придорожна,

Щоб щось було кому скубти...

Чи як зоря, щоб всім світити

І через терни перейти.

Чи день до вечора проскніти

Та так себе і не знайти.

Якщо знайдеш ту силу волі,

То подружися назавжди.

Трудися, часом аж до болю,

Та до мети своєї йди!

 

 

 

Як будеш стукати, тобі відчинять двері,

Як будеш йти — дорога поведе.

А щастя не чекає нас у сквері,

Насправді — не чекає нас ніде.

Його самому треба здобувати

У клопотах, у вічній боротьбі.

В рутинній праці, ну, та що й казати,

Відома істина: всім, кожному й тобі…

Затратиш сили, будеш щось і мати,

І щастя блисне промінцем в росі.

Втрачати легко, важко досягати.

Цю істину життєву знають всі.

Як будеш йти — побачиш і дорогу

Яка тебе до щастя поведе.

То ж крок зроби від власного порогу

І радість у житті тебе знайде.

 

  Читець ІІ.

- Життя складне, живим з нього не вийти,

Тому цінуй життя чарівну мить.

Не треба скиглити і нарікати, й нити,

Що все не так й завжди не там свербить...

Цінуй малу миттєвість і хвилину,

Все те, що є, що можеш досягти.

І дякуй небесам за кожну днину.

Й любов зумій у серці зберегти

До цього світу і людей у ньому,

До ранків, що прокинулись в росі.

Втішайся радістю у лузі запашному

Й живи щасливо в світлі і красі.

Для щастя нам багато і не треба,

Лише здоров’я й до життя жага,

Краса природи і усмішка неба,

Й безслідно згине хмурість і нудьга.

Життя складне. Живим не вийти з нього,

Тому цінуй усе, що в тебе є.

Бо завтра може вже не стать нічого,

Й що маєш зараз — це усе твоє.

Цінуй життя...

 

 

Люби життя — воно таке цікаве,

Казкове, дивне, жаль, лише одне.

Є місце в ньому для любові й слави,

Воно чарівне, хоч і надскладне.

 

Цінуй життя, усі його хвилини,

Воно ж тече, як бистрая ріка.

І, ніби мить, минає для людини

Й насправді мить — коротка і стрімка.

 

Життя таке... Воно гірке й солодке,

У нього дивний, надзвичайний смак.

Воно буває довге і коротке,

Та часом подає чарівний знак.

 

І ти той знак старайся уловити,

Бо, може в ньому — щастя два крила...

Життя складне, та так старайся жити,

Щоб насолоду кожна мить несла.

 

Сюжет восьмий

Аборт

… Усім привіт, це я – Людина, і хоч я ще зовсім маленький, але я вже вмію відчувати й думати. У мене є маленькі ручки й ніжки, здається, це так називається. Тут у маминому  животику, мені дуже тепло й  затишно. Я, звичайно, ще не бачив свою маму, але мені здається, що вона дуже красива й добра. «Мамо!!!»

- Дивно, вона мене не  чує, але коли я трохи підросту й  з’явлюся на світ, я скажу їй, як  я її люблю.

- Доброго дня, я хочу зробити аборт.

- Ви впевнені у своєму рішенні? Аборт –це справа серйозна, подумайте про наслідки…

- Мені все одно, я помилилася…

-Мамо, мамочко, не треба, ні!!!

 

 

Занавіс

 

Пісня «Життя одне» (пісня групи Queen №8)

Твоє здоров’я – лише в одних руках

Життя здорове – усмішка на вустах.

Повітря, сонце , небо, гори, море сили додають.

Люби природу – на зустріч їй іди

Найкраща сила – для тебе в ній одній

Поганим звичкам – сили віднайти

Сказати – ні!

Пр.

Життя одне,

Твоє життя!

Нам разом жити, разом з вами йти у майбуття.

Здоровим!

 

Додаткова  інформація:

1. В сценарії використана поезія Надії Красоткіної  https://krasotkina.com/
2.  Учасники : дорослі (вчителі) в червоному одязі

                   учні (актори сюжетів) в чорному одязі

3. Оформлення сцени чорно-червоне (театральні  маски , назви сюжетів)
4.  Музичний супровід
5. Актори –учні розміщуються на сцені . Після свого сюжету залишають сцену. До восьмого сюжету сцена  порожня.
6. Дорослі читають поезію  із залу.