23 липня о 18:00Вебінар: STEM-освіта без гендерних стереотипів – запорука успішного майбутнього школярів

Сценарій українських вечорниць «Ну що б, здавалося, слова…» (до Дня української писемності та мови)

Про матеріал

Сценарій українських вечорниць «Ну що б, здавалося, слова…» (до Дня української писемності та мови) / позакласний виховний захід для учнів 5-9 кл. / Учитель української мови та літератури Майданій Т. С.

Перегляд файлу

                                   Українські вечорниці

              «Ну що б, здавалося, слова…»

                                                 (До Дня української писемності

                                                                                     та мови)

 

                       / Святково прибраний зал. На фронтальній стіні назва заходу,вислов –

                       лювання відомих людей про мову. На стінах вишиті рушники. У цент –

                       рі – стіл, накритий білою скатертиною, на якому – портрет класиків

                       української літератури, колоски та пучечок калини /

                          

                                                     Вислови про мову

 

  1. Поки живе мова в устах народу, до того часу живий і народ.

                                                                    К. Ушинський

 

  1. Мова – втілення думки. Що багатша думка, то багатша мова.

Любімо її, вивчаймо її, розвиваймо її!

                                                                                              М. Рильський

 

  1. На Україні повинно мати силу тільки українське слово.     

                                                                       В. Винниченко

 

  1. Безсмертя народу – у його мові.

                                                                       Ч. Айтматов

 

 

Господар: Добрий день вам, люди добрі!

                   Щиро просим до господи!

                   Раді ми усіх вітати,

                   Щастя  і добра бажати!

 

Господиня:Щасливі ми, що народились і живемо на такій чудовій, багатій, мальов –

                    ничій землі – на нашій славній Україні. Тут жили наші прадіди, тут жи –

                    вуть наші батьки, тут корінь роду українського, що сягає сивої давнини.

                    І де б ми не були, скрізь відчуваємо аж до сліз, зачувши рідне слово…

 

Господар: Сьогоднішнє свято – ще одна сходинка до родинного єднання. Заходьте,

                   будь ласка, на свято. Хай буде вам затишно, тепло, мов у хаті своїй, хай

                   щира розмова і бесіда мудра розквітає у душах ваших.

 

Господар: Шановні вчителі, батьки, учні та гості нашої школи! Щиро запрошуємо

                   вас до нашої оселі на хліб та сіль, на слово щире, на бесіду мудру, на на –

                   ше родинне свято – торжество рідної мови...

 

                                                                          1                            

Господар: Ми раді вітати вас на наших вечорницях «Ну що б, здавалося, слова…»

                   Адже мова – це той інструмент, який єднає націю, народ в єдине ціле. Це

                   великий скарб, який треба шанувати, берегти і розумно збагачувати. Я

                   переконаний, що тут зібралися справжні українці, шанувальники рідного

                   слова, знавці бездонної скарбниці нашого фольклору, української пісні.

 

Господар із хлібом на вишитому рушнику:

                    Хлібом у нас зустрічають гостей,

                    Хліб на весіллях цвіте в короваї.

                    І кращих на світі немає вістей,

                    Ніж – хліб уродився у рідному краї!

                    Священна хлібина лежить на столі –

                    Запашна, і рум’яна, й висока.

                    Знають усі – і старі, і малі,

                    Що то рук хліборобських неспокій.

                    Хліб священний лежить на столі –

                    В нього запах жнив’яного літа.

                    Хай завжди буде хліб на столі

                    І, як сонце, сіяє над світом.

Разом:        Хлібом-сіллю вас вітаєм

                    І здоров’я всім бажаєм.

                    Під веселий рідний спів

                    Посилаєм вам уклін.

 

                    / Звучить пісня «Ой зелене жито, зелене» /

 

Господар: А ось і наші перші гості. Ласкаво просимо!

 

                   / Входять діти /

 

І учень:      Біля двору яворина,

                    Все село – моя родина,

                    Краю рідний мій!

                    В мене є свій рідний край билинний,

                    Де народ такий гостинний,

                    Краю рідний мій!

                    Я люблю твої простори

                    Аж до зір і понад зорі,

                    Краю рідний мій!

                    Все моє – ліси і ріки,

                    Мова, дана нам навіки,

                    Краю рідний мій!

 

ІІ учень:    Мова! А що таке мова? Народ говорить: слово до слова – зложиться мо –

                   ва. А наш славний поет Тарас Шевченко ось як про неї каже:

                   Ну що б, здавалося, слова…

                   Слова та голос – більш нічого,                                  2

                   А серце б’ється – ожива,

                    Як їх почує…

 

ІІІ учень:  «Найбільше і найдорожче добро в кожного народу – це його мова, ота

                   багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої споді –

                   ванки, розум, досвід, почування», - писав Панас Мирний.

                             У світі існує понад 6 тисяч мов. Кожна мова неповторна. Як не іс –

                   нує  веселки без різнобарв’я кольорів, так не існує людства без барвис –

                   того вінка мов, однією з кращих квіток якого є наша українська мова –

                   державна мова України.

 

ІV учень:     Мово рідна, де твої світанки?

                    Де козацтва мудра суєта?

                    Чи зустріне ще тебе на ґанку

                     Мати-Україна золота?

                     Мово рідна! Ох, які ж бо люди…

                     Серце в грудях болісно стиска,

                     Що тебе понівечили люди,

                     Ласого шукаючи шматка.

                     Мово рідна, ти – життя народу

                     І культури рідної краса.

                     З-під меча недолюдка-заброди

                     Твоя сила знову воскреса!

 

                      / На сцені з’являється мати з дочкою /

 

Мати:         Чуєш, дитино, як співає пташина?

                      Скоро народиться день.

                      В білих віночках над ставом калина

                      І у віночках пісень.

                      Неба торкнулося перше проміння,

                      Пісня злітає у світ.

                      Пісня любові і ніжне цвітіння,

                      Щирий весняний привіт!

                      Світиться радісно днина погожа,

                      Сонце веселе сія.

                      Квіточка кожна на іншу не схожа,

                      Пісня своя в солов’я!

                      І у людей на землі різна мова,

                      Кожна на лад свій звучить.

                      А серед них і моя – світанкова –

                      Мова у небо летить.

                      Світла, моя, українська, пречиста –

                      Рідна, як Небо й Земля!

                      Ніжна, барвиста, свята й промениста,

                      Нею любов промовля!

                      Чуєш, співає пташина над містом –                              3

                       Спів її в пісні луна.

                       Мова моя, пресвята і пречиста,

                       В серці моїм ожива.

 

Дочка:           Рідна моя мова – материнське слово!

                       Буду пам’ятати завжди я про те,

                       Як навчала мати слово шанувати

                       І не оскверняти, бо воно святе.

                       Рідна моя мова – пісня колискова

                       Про усе казкове на своїй землі,

                       Ніжнопелюсткова мова світанкова,

                       Та, яку вживають птахи і джмелі.

                       Рідна моя мово! Маминому слову

                       Я вклонюсь, як хлібу і святій воді.

                       Пригадайте, діти, хто ви і чиї ви,

                       І прийдіть додому назавжди,

                       Щоб напитись щедро маминої мови –

                       Чистої, джерельної води.

 

                       /  Мати сідає за вишивання. У задумі схиляє голову. Звучить сумна

                         мелодія /

                                  Інсценізація поезії В.Сіренка «Балада про перевертня»

 

Читець:        Ой за ворітоньками тітка Харитина

                        Билася, мов горлиця, виглядала сина.

Мати:            Зранку виглядаю, лиш зоря заграла,

                        Не видно синочка, синочка немає.

                        Хлопчаком в Росію виїхав блукати

                        І забув дорогу до рідної хати…

                        Тільки прилітають із країв далеких

                        Щовесни до мене стомлені лелеки

                        Та іще дві ластівки під зруділу стріху

                        На легку розраду, на весняну втіху.

 

                        / Мати прислухається до мелодії /

 

Читець:        Защебече пташка на хиткій дротині,

                       І здається тітці, що не в самотині…

                       А як павутиння попливе над лугом

                       Й відлітають птахи, знову стогне мати…

Мати:           Скільки тебе, голубе, буду виглядати?

                       Приїзди скоріше. Ждати вже несила.

                       Вже мене гукає по ночах могила.

 

                       / У глибині сцени з’являється юнак /

 

Читець:       І, почувши, мабуть, матері зітхання,                                4

                        Син таки приїхав рано, на світанні.

                        Йде він через поле, йде він попід гаєм.

                        Тітка Харитина з хати вибігає

                        І летить назустріч, наче біла птиця.

                        Простягає руки, чорні від землиці,

                        До свого серденька сина пригортає.

Мати:            Милий мій лебедику,

                        Як же ти живеш?

 

                         / Син відсторонюється від матері /

 

Син:                В общем я живу неплохо.

                        Ну зачем, маманя, эти слёзы, вздохи?..

Читець:        Тітка заніміла.

Мати:            Що це він белькоче?

Читець:         Уночі не спала, виплакала очі.

                        А як заясніло у долинах зранку,

                        Відшукала в скрині нашу вишиванку.

                        Випрала, на сонці вигріла сорочку,

                        Мов колись у біле одягла синочка

                        Й повела на луки, у густу діброву,

                        У проміння щедре, у росу ранкову.

                        Заспівали сину солов’ї про літо,

                        Посміхнулось небо, уклонились квіти,

                        Закружляло всюди маєво зелене.

                        Син просяяв раптом і промовив: «Нене!»

 

                        / Клякає перед матір’ю на коліна, цілує їй руки /

 

Син:               У рідному краї і серце співає,

                       Лелеки здалека нам весни несуть.

                       У рідному краї і небо безкрає,

                       І ріки-потоки, мов струни, течуть.

                       Тут кожна травинка і кожна билинка  

                       Вигойдують мрії на теплих вітрах.

                       Під вікнами мальви, в саду материнка,

                       Оспівані щедро в піснях.

                       Тут мамина пісня лунає і нині,

                       Її підхопили поля і гаї,

                       Її вечорами по всій Україні

                       Співають в садах солов’ї.

                       І я припадаю до неї вустами,

                       І серцем вбираю, мов спраглий, води.

                       Без рідної мови, без пісні, без мами

                       Бідніє, збідніє земля назавжди…

 

                       / Звучить пісня «Мово рідна, слово рідне…»   /                    5

                        / Входять хлопчик і дівчинка в українському строї /

 

Господар:   Гляньте, а до нас ще гості поспішають. Щиро просимо до нас на свято!

 

Господиня: Хто ти, хлопчику маленький?

Українець: Я – син України – неньки.

                     Українцем я зовуся

                     І тим іменем горджуся.

Господиня: А по чім тебе пізнаю?

Українець:  По вкраїнському звичаю.

                     В мене вдача щира, сміла,

                     Є відвага духа й тіла.

                     І душа моя  здорова!

                     Українська в мене мова!

Господар:  Хто ти, дівчинко маленька?

Українка:  Українка молоденька!

                    Я – дитина українська,

                    З козацького роду.

                    Україна то є назва

                    Славного народу.

                    І як мені Україну

                    Щиро не любити?

                    Мене мати по-вкраїнськи

                    Вчила говорити.

                     І як мені Україну

                     Щиро не любити?

                     Мене вчили по-вкраїнськи

                     Господа молити!

                     За свій рідний край і нарід

                     Ми Господа молим:

                     Зішли, Боже, Україні

                     І щастя, і долю.

 

                      / Входить дівчинка /

 

Дівчинка:   Не ламай у лузі гілку калинову –

                     Сиротою станеш, як забудеш мову.

                     Можеш призабути запах рути-м’яти,

                     Але рідну мову мусиш пам’ятати.

                     Можеш не впізнати голосу діброви…

                     Тільки не зрікайся маминої мови!

 

                      / Звучить пісня «Ще малий, але сміливець» /

 

Господиня: А що за вечорниці без веселого українського танцю? Музики, заграйте

                     нам нашої, української! Потанцюємо, старий? Згадаймо літа молодії!

                     Дівчата, хлопці! Анумо, до танцю!                             6

                     / Виконується український народний танець «Гопачок» /

 

                     / Чути стукіт. Входять хлопець з дівчиною /

 

Хлопець:    Добридень вам, люди добрі! Чи дозволите завітати до вас на вечорниці?

Господар:  Авжеж, заходьте, ласкаво просимо! Добрим людям наша хата завжди

                    відчинена.

Господиня: Хоч не знаєм, звідки ви – чи з півдня, чи з півночі – до нашої оселі при-

                     йшли, все ж просимо сідати та добре слово сказати.

Господиня: Ви вслухайтесь, як чудово

                     Звучить вкраїнська рідна мова.

                     Яка співуча й мелодійна,

                     Як пісня мамина спокійна!

                     Яка гучна і величава,

                     Як України в світі слава!

                     Яка до болю рідна й мила!

                     О мово! Ти мене зростила

                     На Україні, в ріднім краї,

                     Де сонце, як окраєць хліба сяє,

                     Де золотом пшениця родить,

                     Де п’є з Дніпра веселка воду,

                     Де на оспіваних просторах

                     Замріяні сади цвітуть.

Дівчина:     Солов’їну, барвінкову,

                     Голосисту – навіки –

                     Українську рідну мову

                     В дар дали мені батьки.

                     Берегти її, плекати

                     Буду всюди й повсякчас,-

                     Бо ж єдина – так, як мати,-

                     Мова в кожного із нас.

Хлопець:    Любіть Україну у сні й наяву,

                     Вишневу свою Україну,

                     Красу її вічно живу і нову,

                     І мову її солов’їну.

Дівчина:     Ой яка чудова українська мова!

                     Є в ній ліс, лісочок, пуща, гай, діброва,

                     Бір, перелісок,  чорноліс. Є іще байрак!

                     І така розкішна, і гнучка, як мрія…

                     Є у ній хурделиця, віхола, завія,

                     Завірюха, хуртовина, хуга, заметіль…

                     Та не в тому справа, що така багата.

                     Помагало слово нам у боротьбі,

                     Кликало на битву проти супостата,

                     То звучало сміхом на полях плаката,

                     І за все це, мово, дякуєм тобі.

                                                                          7

Хлопець:     Як гул століть, як шум віків,

                     Як бурі подих, - рідна мова.

                     Вишнева ніжність пелюстків,

                     Сурма походу світанкова,

                     Неволі стогін, волі спів,

                     Життя духовного основа.

 

Господар:  «І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь…» - закликає нас великий

                     Кобзар. Любов до нашої неньки - України починається з любові до рід –

                     ної батьківської домівки, до пам’яті про стежки дитинства, до мудрості

                     народної казки, пісні, прислів’я.

Господиня: А скільки прислів’їв, приказок склав наш народ про слово та його зна –

                     чення. Давайте послухаємо деякі з них.

 

Учні:             -  Народ скаже – як зав’яже.

  • Слово – не горобець: вилетить – не спіймаєш.
  • Добре слово багато важить.
  • Добре слово – квітка, погане – колючка.
  • Добре слово краще за золото.
  • Краще мудре мовчання, ніж дурне казання.
  • Мотузок добре довгий, а слово – коротке.
  • Одне слово скажи, а два послухай.
  • Рана загоїться, а зле слово – ніколи.
  • Слово кажи, та про наслідки думай.
  • Слово там допоможе, де й рука не може.
  • Тепле слово зігріває душу.

 

 

Учитель:    А зараз ми перевіримо, чи добре знають усну народну творчість наші

                     п’ятикласники, що завітали до нас на вечорниці. Отже, оголошую  кон-

                     курс перший – «Здійсни пошук». Я називаю частину прислів’я, а ви йо –

                     го закінчуєте.

 

  • Спочатку подумай…( а потім скажи).
  • Умій вчасно сказати…( умій і змовчати).
  • Не хочеш почути неприємних слів…( не говори їх сам).
  • Краще недоговорити…( ніж переговорити).
  • Слово – не стріла, а…( ранить глибше).
  • І від солодких слів…( буває гірко).
  • Гостре словечко…( коле сердечко).
  • Слово до слова…( зложиться мова).
  • Дурний язик голові …( не приятель).
  • Птаха пізнають за пір’ям…( а людину за мовою).

 

 

Учитель:  Оголошую конкурс другий. Вам слід відгадати слово за поданими епіте –

                   тами:                                                       8

  1. золота, холодна, мінлива, жовтогаряча, врожайна, багата, сумна, прекрасна, зажурена, багряна, мрійна, поетична (осінь);
  2. свіжий, смачний, священний, батьківський, пшеничний, запашний,

пухкий, рум’яний, хрумкий, білий, чорний (хліб);

  1. легковажна, серйозна, пуста, розумна, працьовита, освічена, порядна,

хороша, несправедлива, щаслива, ввічлива, гуманна, сувора, скромна,

щедра (людина);

  1. важка, легка, людська, натхненна, приємна, щоденна, сумлінна,улюб-

лена, чесна, корисна, титанічна, копітка (праця);

  1. співуча, оксамитова, солов’їна, літературна, ласкава, рідна, зрусифі-

кована, засмічена, тиха, дзвінка (мова).

 

 

Учитель:    Конкурс третій. Визначте, з якої частини мови побудований вірш «Пи –

                     санка».

                     Гарна, дивна, люба, чарівна.

                     Зоряна, чудесная, ясна.

                     Загадкова, мальовнича і свята,

                     Життєрадісна, промовиста, моя…

                     Великодня, жива, розписана,

                     Кольорова, різнобарвна, живописна.

                     Красномовна, самобутня, не німа.

                     Заповітна мамина й бабусина краса.

                     Незнищенна, вічна, славна, дорога,

                     Збережена, відроджена, багатая.

                     Покутська, лемківська, гуцульська і подільська,

                     Херсонська, харківська, одеська і волинська,

                     Барвиста закарпатська і славна запорізька,

                     Полтавська, галицька, поліська й буковинська.

                                                                / Усі слова – прикметники /     

 

Учитель:   Давайте спробуємо ще поекспериментувати! Вашій увазі пропонується

                    оповідання «Поселення Переможне». А ви, прослухавши його, повинні

                    дати відповідь на запитання: «А в чому тут полягає експеримент?»

 

                                                           Поселення Переможне

                           Переповідають прийдущі покоління повчальні та пізнавальні повісті

                    про преславних предків. Переказують повір’я про походження поселен –

                    ня Переможне та про подвиги прехоробрих пращурів.

                           Посунули печенізькі полки на пренепорочних праведних поселенців.

                    Посланці, побачивши поганців, повідомили побратимів про потаємний

                    прихід, по-зрадницьки підготовлене побоїще.     

                            На поталу прадіди поселення не передали, поклявшись праведно й

                    презавзято поквитатись з превражими печенігами. Підготувались до по

                    - ходу правдошукачі, попросили в прадідів прощення, поклонилися пра –

        9            ведним, потім прилаштували похідне повіддя й поїхали з побратимами

                    у пречисте поле.

                             Прелюте побоїще перетерпіли преславні предки. Порохом пістолів

                    та попелом пожеж переповнювалось повітря, пострілами поглинались

                    простори.

                             Перемогли предки, побороли полчища прийшлих покручів поган –

                    ських правдошукачі, помстившись за поселення, і з перемогою, по –

                    дзвенькуючи  поводами, повернулися.

                             По – дідівському поважно поклонилися преславним переможцям

                    прадіди, по – материнському подякували подруги, по – молодечому по –

                    здоровили підлітки.

                              Преславна перемога праслов’ян пам’яталась предовго, а пройшли

                     правіки – і перейшла предвічно у пам’ятне провиддя – поселення Пере –

                     можне.

 

Учитель:    У цьому оповіданні, друзі, використано усього 102 слова, які розпочи –

                      наються буквою «п». Звичайно, щоб створити такі мовно – літературні

                      твори – шедеври, потрібно дуже добре володіти словом, відчувати його

                      багаті можливості й красу. А у цьому допоможуть нам словники.

 

Учень:         Не бійтесь заглядати у словник:

                     Це пишний яр, а не сумне провалля.

                     Збирайте, як дбайливий садівник,

                     Достиглий овоч у Грінченка й Даля.

                     Не майте гніву до моїх порад

                     І не лінуйтесь доглядать свій сад.

 

Учениця:    Мова рідна…

                     Вона мені за пісню і сльозу.

                     Вона мені за тишу і за голос.

                     Вона мені за зранену росу.

                     Вона мені за розіп’ятий колос.

                     Вона мені за кров моїх думок

                     І за дитячу радість купавину.

                     Вона мені – найбільша із тривог,

                     Яку сама ніколи не покину.

                     Вона мені тепло і сила рук,

                     І море в бурю, й спокій на сивинах.

                     Як серця матері моєї стук,

                     Вкраїнська мова на моїй Вкраїні.

 

                     / Звучить пісня «Рідна мова моя»/

 

Господиня: Вже ми і наспівалися, і натанцювалися, а чи не час трохи пожартувати?

                     Ми хочемо розповісти вам пригоду, яка трапилася із ледарем Вітьком.

 

                                               Інсценівка «Домашній твір»

                                                              10

Автор:         Вітько-бідак страждає так,

                      Аж здригує ногами!

                      Він за столом, він пише твір

                      «Я  помагаю мамі».

                      Старанно ручку він гризе

                      Та супить брови грізно,

                      Але нічого – хоч умри –

                      До голови не лізе.

                      Так ось тихесенько

                      Зайшла в його кімнату мама.

Мама:          Вітюнь, будь ласка, в магазин

                      Сходи за сірниками.

Син:             Ідея!

Автор:         Вигукнув синок, а мамі:

Син:             Ну й морока!

                      Сама іди. Я твір пишу –

                      Роблю важкі уроки.

Автор:         І мама вийшла…А Вітько

                      Швиденько пише в зошит.

Син:             / пише /

                      Я в магазин завжди ходжу,

                      Коли мене попросять…

Автор:         Хвилин за десять мама знов

                      З’являється у дверях.

Мама:          Вітюнь, картопельки начисть,

                      А я зварю вечерю.

Син:             Сама начисть!

Автор:        Кричить Вітько.

                     Та так, що ледь не лопне.

Син:             Я твір пишу! Я – зайнятий!

                      Сама вари картоплю!

Автор:        Виходить мама, а синок

                     Писати знов сідає.

Син:            / пише /

                     Я мамі сам варю обід,

                     Вечерю та сніданок…

Автор:        Радіє син.

Син:             Не твір,а люкс!

                     Оцінка буде гарна!

Автор:        І геть не думає про те,

                     Що він радіє марно!

 

Учениця:    Як чудово, коли народ зберігає свою мову. Адже мова – це показник іс –

                     нування нації. Поки існує мова, існує народ. У різних куточках світу

                     лунає сьогодні українська мова.

Господар:    І як боляче усвідомлювати, що ми, живучи на своїй, Богом нам даній

        11          землі, коли постала вже вимріяна Шевченком незалежна Україна, все

                      ще зрікаємося мови наших пращурів, а значить, і свого національного

                      коріння.

 

Учень:          Пишається Париж і Рим

                      Одвічним рідним словом.

                      Чого ж втрачаєм тільки ми

                      Свою співучу мову?

                      Без мови гине всякий слід

                      І роду, і народу.

                      Як пам’ятає мову рід – 

                      Не буде переводу.

                      Ми краще на льоту помрем,

                      Ніж бути в нас руїні.

                      Ми нашу мову збережем,

                      Коли ми – Україна!

 

Учень:         Мова наша, мова - пісня стоголоса,  

                     Нею марять зими, нею плаче осінь.

                     Нею марять зими, нею кличе літо,

                     В ній криваві рими й сльози «Заповіту».

 

Учениця:    Купана-цілована хвилями Дніпровими,

                     Люблена-голублена сивими дібровами.

                     З колоска пахучого, з кореня цілющого,

                     Із усмішки і сльози, сонця, вітру і грози

                     Наша мова!

                     Як осмута матерів, думи сивих кобзарів

                     І дівочі переспіви синіх вечорів,

                     Виплекана веснами і серцями чесними

                     Наша мова!

                     Як путівець між нивами – проста,

                     Барвиста, наче далеч веселкова,

                     Такою увійшла до нас в уста

                     І в долю заясніла

                     Наша мова!

 

                     / Виходить дівчина у білому з розпущеним волоссям і свічкою у руках.

                      Склавши руки, промовляє «Молитву до мови» /

                        

Дівчина:      Мово! Пресвята Богородице мого народу! З чорнозему, з любистку,

                      м’яти, рясту, євшан-зілля, з роси, з дніпровської води, від зорі і місяця

                      народжена!

                             Ти зцілювала втомлених духом, давала силу і здоров’я, довгий вік

                      і навіть безсмертя тим, що пили  Тебе, і невмирущими ставали ті, що

                      молилися на дароване Тобою слово…

                              Мово наша! Пресвятая незаймана Діво! Яничарами в степах впій –

     12            мана, на курному шляху зґвалтована, в дикий кривавий ясир ордищем

                      погнана…

                               Мово наша! Передчасно постаріла, посивіла, змарніла, на хресті

                      мук розіп’ята, в сибіри і на колими погнана, в соловецьких ямах згно –

                      єна, за моря і океани розвіяна, голодомором викошена, лютим чоботом

                      розтоптана, стонадцять разів розстріляна, чорнобильською смертю за –

                      сіяна…

                               Стаю перед Тобою і за всіх благаю: прости нас, грішних, повер –

                      нись до нашої хати, звідки Тебе вигнано, вернись до нашого краю…

                                Прости! Воскресни! Повернися! Возродися! Забуяй вічним і ві –

                       щим словом від лісів до моря, від гір до степів.Освіти від мороку і

                       освяти святоруську землю, Русь-Україну возвелич, порятуй народ наш

                       назавжди!

                               Амінь.

 

                      / Виконується танець під мелодію пісні «А сорочка мамина біла-біла» /

 

Господар:    Наше свято потроху наближається до кінця. Ми були б раді та щасливі,

                      якщо ви почерпнули з нього хоча б крихту чогось нового та корисного

                      для себе, якщо понесли б у своєму серці бодай краплину любові до рід-

                      ної мови.

 

Господиня:  Не цурайтесь мови, люди,

                      Рідного джерельця.

                      Хай вона струмочком буде,

                      Хай дійде до серця!

 

Учень:          Хай вона в піснях лунає

                      Кожен день і в свято.

                      Соловейком хай співає

                      В українській хаті.

 

Учениця:     Не цурайтесь, люди, мови,

                      Не цурайтесь роду.

                      Як зачахне рідне слово –

                      Не буде народу.

 

Учень:         Вивчайте, любіть рідну мову,

                     Як світлу Вітчизну любіть,

                     Як стягів красу калинову,

                     Як рідного неба блакить.

 

Учениця:    Українська рідна мова –

                     Милозвучна й чарівна.

                     Сміло всім сказати можу:

                     «Мови кращої нема!»

 

                    / Виходить мати з сином /                                                     13

Мати:         Над всі багатства і припливи мод

                     Шануймо мову серцем і вустами.

                     Народ без мови – це вже не народ.

                     Без мови всі б ми сиротами стали.

                     Не одцурайсь, мій сину, мови –

                     У тебе іншої нема.

                     Ти – плоть і дух – одне-єдине,

                     Зі словом батьківським – Людина,

                     Без нього – просто плоть німа.

                     Ідуть гріхи за нами і борги.

                     Від них зректися – не шукаймо броду.

                     Шануймо мову над усі боги,

                     Якщо ми хочем зватися народом!

 

                      / Звучить пісня «Гей, шуми, великий луже» /

 

Господар:   Щось вечір такий довгий! І наговорилися, і насміялися, і наспівалися, і

                     натанцювалися, аж їсти захотілося. А ви, дорогі гості, чи не хочете по –

                     смакувати чимсь смачненьким? Що ти скажеш, господине? Чим почас –

                     туєш наших гостей?

 

Господиня: Милі гості, прошу пригощатися!

 

                     / Господиня частує гостей пампушками / 

 

   

                        

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                      

 

                                                                14

doc
Додано
2 липня 2018
Переглядів
1262
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку