Сценарій українських вечорниць «Ну що б, здавалося, слова…» (до Дня української писемності та мови)

                                   Українські вечорниці

              «Ну що б, здавалося, слова…»

                                                 (До Дня української писемності

                                                                                     та мови)

 

                       / Святково прибраний зал. На фронтальній стіні назва заходу,вислов –

                       лювання відомих людей про мову. На стінах вишиті рушники. У цент –

                       рі – стіл, накритий білою скатертиною, на якому – портрет класиків

                       української літератури, колоски та пучечок калини /

                          

                                                     Вислови про мову

 

1. Поки живе мова в устах народу, до того часу живий і народ.

                                                                    К. Ушинський

 

2. Мова – втілення думки. Що багатша думка, то багатша мова.

Любімо її, вивчаймо її, розвиваймо її!

                                                                                              М. Рильський

 

3. На Україні повинно мати силу тільки українське слово.     

                                                                       В. Винниченко

 

4. Безсмертя народу – у його мові.

                                                                       Ч. Айтматов

 

 

Господар: Добрий день вам, люди добрі!

                   Щиро просим до господи!

                   Раді ми усіх вітати,

                   Щастя  і добра бажати!

 

Господиня:Щасливі ми, що народились і живемо на такій чудовій, багатій, мальов –

                    ничій землі – на нашій славній Україні. Тут жили наші прадіди, тут жи –

                    вуть наші батьки, тут корінь роду українського, що сягає сивої давнини.

                    І де б ми не були, скрізь відчуваємо аж до сліз, зачувши рідне слово…

 

Господар: Сьогоднішнє свято – ще одна сходинка до родинного єднання. Заходьте,

                   будь ласка, на свято. Хай буде вам затишно, тепло, мов у хаті своїй, хай

                   щира розмова і бесіда мудра розквітає у душах ваших.

 

Господар: Шановні вчителі, батьки, учні та гості нашої школи! Щиро запрошуємо

                   вас до нашої оселі на хліб та сіль, на слово щире, на бесіду мудру, на на –

                   ше родинне свято – торжество рідної мови...

 

                                                                          1                            

Господар: Ми раді вітати вас на наших вечорницях «Ну що б, здавалося, слова…»

                   Адже мова – це той інструмент, який єднає націю, народ в єдине ціле. Це

                   великий скарб, який треба шанувати, берегти і розумно збагачувати. Я

                   переконаний, що тут зібралися справжні українці, шанувальники рідного

                   слова, знавці бездонної скарбниці нашого фольклору, української пісні.

 

Господар із хлібом на вишитому рушнику:

                    Хлібом у нас зустрічають гостей,

                    Хліб на весіллях цвіте в короваї.

                    І кращих на світі немає вістей,

                    Ніж – хліб уродився у рідному краї!

                    Священна хлібина лежить на столі –

                    Запашна, і рум’яна, й висока.

                    Знають усі – і старі, і малі,

                    Що то рук хліборобських неспокій.

                    Хліб священний лежить на столі –

                    В нього запах жнив’яного літа.

                    Хай завжди буде хліб на столі

                    І, як сонце, сіяє над світом.

Разом:        Хлібом-сіллю вас вітаєм

                    І здоров’я всім бажаєм.

                    Під веселий рідний спів

                    Посилаєм вам уклін.

 

                    / Звучить пісня «Ой зелене жито, зелене» /

 

Господар: А ось і наші перші гості. Ласкаво просимо!

 

                   / Входять діти /

 

І учень:      Біля двору яворина,

                    Все село – моя родина,

                    Краю рідний мій!

                    В мене є свій рідний край билинний,

                    Де народ такий гостинний,

                    Краю рідний мій!

                    Я люблю твої простори

                    Аж до зір і понад зорі,

                    Краю рідний мій!

                    Все моє – ліси і ріки,

                    Мова, дана нам навіки,

                    Краю рідний мій!

 

ІІ учень:    Мова! А що таке мова? Народ говорить: слово до слова – зложиться мо –

                   ва. А наш славний поет Тарас Шевченко ось як про неї каже:

                   Ну що б, здавалося, слова…

                   Слова та голос – більш нічого,                                  2

                   А серце б’ється – ожива,

                    Як їх почує…

 

ІІІ учень:  «Найбільше і найдорожче добро в кожного народу – це його мова, ота

                   багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої споді –

                   ванки, розум, досвід, почування», - писав Панас Мирний.

                             У світі існує понад 6 тисяч мов. Кожна мова неповторна. Як не іс –

                   нує  веселки без різнобарв’я кольорів, так не існує людства без барвис –

                   того вінка мов, однією з кращих квіток якого є наша українська мова –

                   державна мова України.

 

ІV учень:     Мово рідна, де твої світанки?

                    Де козацтва мудра суєта?

                    Чи зустріне ще тебе на ґанку

                     Мати-Україна золота?

                     Мово рідна! Ох, які ж бо люди…

                     Серце в грудях болісно стиска,

                     Що тебе понівечили люди,

                     Ласого шукаючи шматка.

                     Мово рідна, ти – життя народу

                     І культури рідної краса.

                     З-під меча недолюдка-заброди

                     Твоя сила знову воскреса!

 

                      / На сцені з’являється мати з дочкою /

 

Мати:         Чуєш, дитино, як співає пташина?

                      Скоро народиться день.

                      В білих віночках над ставом калина

                      І у віночках пісень.

                      Неба торкнулося перше проміння,

                      Пісня злітає у світ.

                      Пісня любові і ніжне цвітіння,

                      Щирий весняний привіт!

                      Світиться радісно днина погожа,

                      Сонце веселе сія.

                      Квіточка кожна на іншу не схожа,

                      Пісня своя в солов’я!

                      І у людей на землі різна мова,

                      Кожна на лад свій звучить.

                      А серед них і моя – світанкова –

                      Мова у небо летить.

                      Світла, моя, українська, пречиста –

                      Рідна, як Небо й Земля!

                      Ніжна, барвиста, свята й промениста,

                      Нею любов промовля!

                      Чуєш, співає пташина над містом –                              3

                       Спів її в пісні луна.

                       Мова моя, пресвята і пречиста,

                       В серці моїм ожива.

 

Дочка:           Рідна моя мова – материнське слово!

                       Буду пам’ятати завжди я про те,

                       Як навчала мати слово шанувати

                       І не оскверняти, бо воно святе.

                       Рідна моя мова – пісня колискова

                       Про усе казкове на своїй землі,

                       Ніжнопелюсткова мова світанкова,

                       Та, яку вживають птахи і джмелі.

                       Рідна моя мово! Маминому слову

                       Я вклонюсь, як хлібу і святій воді.

                       Пригадайте, діти, хто ви і чиї ви,

                       І прийдіть додому назавжди,

                       Щоб напитись щедро маминої мови –

                       Чистої, джерельної води.

 

                       /  Мати сідає за вишивання. У задумі схиляє голову. Звучить сумна

                         мелодія /

                                  Інсценізація поезії В.Сіренка «Балада про перевертня»

 

Читець:        Ой за ворітоньками тітка Харитина

                        Билася, мов горлиця, виглядала сина.

Мати:            Зранку виглядаю, лиш зоря заграла,

                        Не видно синочка, синочка немає.

                        Хлопчаком в Росію виїхав блукати

                        І забув дорогу до рідної хати…

                        Тільки прилітають із країв далеких

                        Щовесни до мене стомлені лелеки

                        Та іще дві ластівки під зруділу стріху

                        На легку розраду, на весняну втіху.

 

                        / Мати прислухається до мелодії /

 

Читець:        Защебече пташка на хиткій дротині,

                       І здається тітці, що не в самотині…

                       А як павутиння попливе над лугом

                       Й відлітають птахи, знову стогне мати…

Мати:           Скільки тебе, голубе, буду виглядати?

                       Приїзди скоріше. Ждати вже несила.

                       Вже мене гукає по ночах могила.

 

                       / У глибині сцени з’являється юнак /

 

Читець:       І, почувши, мабуть, матері зітхання,                                4

                        Син таки приїхав рано, на світанні.

                        Йде він через поле, йде він попід гаєм.

                        Тітка Харитина з хати вибігає

                        І летить назустріч, наче біла птиця.

                        Простягає руки, чорні від землиці,

                        До свого серденька сина пригортає.

Мати:            Милий мій лебедику,

                        Як же ти живеш?

 

                         / Син відсторонюється від матері /

 

Син:                В общем я живу неплохо.

                        Ну зачем, маманя, эти слёзы, вздохи?..

Читець:        Тітка заніміла.

Мати:            Що це він белькоче?

Читець:         Уночі не спала, виплакала очі.

                        А як заясніло у долинах зранку,

                        Відшукала в скрині нашу вишиванку.

                        Випрала, на сонці вигріла сорочку,

                        Мов колись у біле одягла синочка

                        Й повела на луки, у густу діброву,

                        У проміння щедре, у росу ранкову.

                        Заспівали сину солов’ї про літо,

                        Посміхнулось небо, уклонились квіти,

                        Закружляло всюди маєво зелене.

                        Син просяяв раптом і промовив: «Нене!»

 

                        / Клякає перед матір’ю на коліна, цілує їй руки /

 

Син:               У рідному краї і серце співає,

                       Лелеки здалека нам весни несуть.

                       У рідному краї і небо безкрає,

                       І ріки-потоки, мов струни, течуть.

                       Тут кожна травинка і кожна билинка  

                       Вигойдують мрії на теплих вітрах.

                       Під вікнами мальви, в саду материнка,

                       Оспівані щедро в піснях.

                       Тут мамина пісня лунає і нині,

                       Її підхопили поля і гаї,

                       Її вечорами по всій Україні

                       Співають в садах солов’ї.

                       І я припадаю до неї вустами,

                       І серцем вбираю, мов спраглий, води.

                       Без рідної мови, без пісні, без мами

                       Бідніє, збідніє земля назавжди…

 

                       / Звучить пісня «Мово рідна, слово рідне…»   /                    5

                        / Входять хлопчик і дівчинка в українському строї /

 

Господар:   Гляньте, а до нас ще гості поспішають. Щиро просимо до нас на свято!

 

Господиня: Хто ти, хлопчику маленький?

Українець: Я – син України – неньки.

                     Українцем я зовуся

                     І тим іменем горджуся.

Господиня: А по чім тебе пізнаю?

Українець:  По вкраїнському звичаю.

                     В мене вдача щира, сміла,

                     Є відвага духа й тіла.

                     І душа моя  здорова!

                     Українська в мене мова!

Господар:  Хто ти, дівчинко маленька?

Українка:  Українка молоденька!

                    Я – дитина українська,

                    З козацького роду.

                    Україна то є назва

                    Славного народу.

                    І як мені Україну

                    Щиро не любити?

                    Мене мати по-вкраїнськи

                    Вчила говорити.

                     І як мені Україну

                     Щиро не любити?

                     Мене вчили по-вкраїнськи

                     Господа молити!

                     За свій рідний край і нарід

                     Ми Господа молим:

                     Зішли, Боже, Україні

                     І щастя, і долю.

 

                      / Входить дівчинка /

 

Дівчинка:   Не ламай у лузі гілку калинову –

                     Сиротою станеш, як забудеш мову.

                     Можеш призабути запах рути-м’яти,

                     Але рідну мову мусиш пам’ятати.

                     Можеш не впізнати голосу діброви…

                     Тільки не зрікайся маминої мови!

 

                      / Звучить пісня «Ще малий, але сміливець» /

 

Господиня: А що за вечорниці без веселого українського танцю? Музики, заграйте

                     нам нашої, української! Потанцюємо, старий? Згадаймо літа молодії!

                     Дівчата, хлопці! Анумо, до танцю!                             6

                     / Виконується український народний танець «Гопачок» /

 

                     / Чути стукіт. Входять хлопець з дівчиною /

 

Хлопець:    Добридень вам, люди добрі! Чи дозволите завітати до вас на вечорниці?

Господар:  Авжеж, заходьте, ласкаво просимо! Добрим людям наша хата завжди

                    відчинена.

Господиня: Хоч не знаєм, звідки ви – чи з півдня, чи з півночі – до нашої оселі при-

                     йшли, все ж просимо сідати та добре слово сказати.

Господиня: Ви вслухайтесь, як чудово

                     Звучить вкраїнська рідна мова.

                     Яка співуча й мелодійна,

                     Як пісня мамина спокійна!

                     Яка гучна і величава,

                     Як України в світі слава!

                     Яка до болю рідна й мила!

                     О мово! Ти мене зростила

                     На Україні, в ріднім краї,

                     Де сонце, як окраєць хліба сяє,

                     Де золотом пшениця родить,

                     Де п’є з Дніпра веселка воду,

                     Де на оспіваних просторах

                     Замріяні сади цвітуть.

Дівчина:     Солов’їну, барвінкову,

                     Голосисту – навіки –

                     Українську рідну мову

                     В дар дали мені батьки.

                     Берегти її, плекати

                     Буду всюди й повсякчас,-

                     Бо ж єдина – так, як мати,-

                     Мова в кожного із нас.

Хлопець:    Любіть Україну у сні й наяву,

                     Вишневу свою Україну,

                     Красу її вічно живу і нову,

                     І мову її солов’їну.

Дівчина:     Ой яка чудова українська мова!

                     Є в ній ліс, лісочок, пуща, гай, діброва,

                     Бір, перелісок,  чорноліс. Є іще байрак!

                     І така розкішна, і гнучка, як мрія…

                     Є у ній хурделиця, віхола, завія,

                     Завірюха, хуртовина, хуга, заметіль…

                     Та не в тому справа, що така багата.

                     Помагало слово нам у боротьбі,

                     Кликало на битву проти супостата,

                     То звучало сміхом на полях плаката,

                     І за все це, мово, дякуєм тобі.

                                                                          7

Хлопець:     Як гул століть, як шум віків,

                     Як бурі подих, - рідна мова.

                     Вишнева ніжність пелюстків,

                     Сурма походу світанкова,

                     Неволі стогін, волі спів,

                     Життя духовного основа.

 

Господар:  «І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь…» - закликає нас великий

                     Кобзар. Любов до нашої неньки - України починається з любові до рід –

                     ної батьківської домівки, до пам’яті про стежки дитинства, до мудрості

                     народної казки, пісні, прислів’я.

Господиня: А скільки прислів’їв, приказок склав наш народ про слово та його зна –

                     чення. Давайте послухаємо деякі з них.

 

Учні:             -  Народ скаже – як зав’яже.

• Слово – не горобець: вилетить – не спіймаєш.
• Добре слово багато важить.
• Добре слово – квітка, погане – колючка.
• Добре слово краще за золото.
• Краще мудре мовчання, ніж дурне казання.
• Мотузок добре довгий, а слово – коротке.
• Одне слово скажи, а два послухай.
• Рана загоїться, а зле слово – ніколи.
• Слово кажи, та про наслідки думай.
• Слово там допоможе, де й рука не може.
• Тепле слово зігріває душу.

 

 

Учитель:    А зараз ми перевіримо, чи добре знають усну народну творчість наші

                     п’ятикласники, що завітали до нас на вечорниці. Отже, оголошую  кон-

                     курс перший – «Здійсни пошук». Я називаю частину прислів’я, а ви йо –

                     го закінчуєте.

 

• Спочатку подумай…( а потім скажи).
• Умій вчасно сказати…( умій і змовчати).
• Не хочеш почути неприємних слів…( не говори їх сам).
• Краще недоговорити…( ніж переговорити).
• Слово – не стріла, а…( ранить глибше).
• І від солодких слів…( буває гірко).
• Гостре словечко…( коле сердечко).
• Слово до слова…( зложиться мова).
• Дурний язик голові …( не приятель).
• Птаха пізнають за пір’ям…( а людину за мовою).

 

 

Учитель:  Оголошую конкурс другий. Вам слід відгадати слово за поданими епіте –

                   тами:                                                       8

1. золота, холодна, мінлива, жовтогаряча, врожайна, багата, сумна, прекрасна, зажурена, багряна, мрійна, поетична (осінь);
2. свіжий, смачний, священний, батьківський, пшеничний, запашний,

пухкий, рум’яний, хрумкий, білий, чорний (хліб);

3. легковажна, серйозна, пуста, розумна, працьовита, освічена, порядна,

хороша, несправедлива, щаслива, ввічлива, гуманна, сувора, скромна,

щедра (людина);

4. важка, легка, людська, натхненна, приємна, щоденна, сумлінна,улюб-

лена, чесна, корисна, титанічна, копітка (праця);

5. співуча, оксамитова, солов’їна, літературна, ласкава, рідна, зрусифі-

кована, засмічена, тиха, дзвінка (мова).

 

 

Учитель:    Конкурс третій. Визначте, з якої частини мови побудований вірш «Пи –

                     санка».

                     Гарна, дивна, люба, чарівна.

                     Зоряна, чудесная, ясна.

                     Загадкова, мальовнича і свята,

                     Життєрадісна, промовиста, моя…

                     Великодня, жива, розписана,

                     Кольорова, різнобарвна, живописна.

                     Красномовна, самобутня, не німа.

                     Заповітна мамина й бабусина краса.

                     Незнищенна, вічна, славна, дорога,

                     Збережена, відроджена, багатая.

                     Покутська, лемківська, гуцульська і подільська,

                     Херсонська, харківська, одеська і волинська,

                     Барвиста закарпатська і славна запорізька,

                     Полтавська, галицька, поліська й буковинська.

                                                                / Усі слова – прикметники /     

 

Учитель:   Давайте спробуємо ще поекспериментувати! Вашій увазі пропонується

                    оповідання «Поселення Переможне». А ви, прослухавши його, повинні

                    дати відповідь на запитання: «А в чому тут полягає експеримент?»

 

                                                           Поселення Переможне

                           Переповідають прийдущі покоління повчальні та пізнавальні повісті

                    про преславних предків. Переказують повір’я про походження поселен –

                    ня Переможне та про подвиги прехоробрих пращурів.

                           Посунули печенізькі полки на пренепорочних праведних поселенців.

                    Посланці, побачивши поганців, повідомили побратимів про потаємний

                    прихід, по-зрадницьки підготовлене побоїще.     

                            На поталу прадіди поселення не передали, поклявшись праведно й

                    презавзято поквитатись з превражими печенігами. Підготувались до по

                    - ходу правдошукачі, попросили в прадідів прощення, поклонилися пра –

        9            ведним, потім прилаштували похідне повіддя й поїхали з побратимами

                    у пречисте поле.

                             Прелюте побоїще перетерпіли преславні предки. Порохом пістолів

                    та попелом пожеж переповнювалось повітря, пострілами поглинались

                    простори.

                             Перемогли предки, побороли полчища прийшлих покручів поган –

                    ських правдошукачі, помстившись за поселення, і з перемогою, по –

                    дзвенькуючи  поводами, повернулися.

                             По – дідівському поважно поклонилися преславним переможцям

                    прадіди, по – материнському подякували подруги, по – молодечому по –

                    здоровили підлітки.

                              Преславна перемога праслов’ян пам’яталась предовго, а пройшли

                     правіки – і перейшла предвічно у пам’ятне провиддя – поселення Пере –

                     можне.

 

Учитель:    У цьому оповіданні, друзі, використано усього 102 слова, які розпочи –

                      наються буквою «п». Звичайно, щоб створити такі мовно – літературні

                      твори – шедеври, потрібно дуже добре володіти словом, відчувати його

                      багаті можливості й красу. А у цьому допоможуть нам словники.

 

Учень:         Не бійтесь заглядати у словник:

                     Це пишний яр, а не сумне провалля.

                     Збирайте, як дбайливий садівник,

                     Достиглий овоч у Грінченка й Даля.

                     Не майте гніву до моїх порад

                     І не лінуйтесь доглядать свій сад.

 

Учениця:    Мова рідна…

                     Вона мені за пісню і сльозу.

                     Вона мені за тишу і за голос.

                     Вона мені за зранену росу.

                     Вона мені за розіп’ятий колос.

                     Вона мені за кров моїх думок

                     І за дитячу радість купавину.

                     Вона мені – найбільша із тривог,

                     Яку сама ніколи не покину.

                     Вона мені тепло і сила рук,

                     І море в бурю, й спокій на сивинах.

                     Як серця матері моєї стук,

                     Вкраїнська мова на моїй Вкраїні.

 

                     / Звучить пісня «Рідна мова моя»/

 

Господиня: Вже ми і наспівалися, і натанцювалися, а чи не час трохи пожартувати?

                     Ми хочемо розповісти вам пригоду, яка трапилася із ледарем Вітьком.

 

                                               Інсценівка «Домашній твір»

                                                              10

Автор:         Вітько-бідак страждає так,

                      Аж здригує ногами!

                      Він за столом, він пише твір

                      «Я  помагаю мамі».

                      Старанно ручку він гризе

                      Та супить брови грізно,

                      Але нічого – хоч умри –

                      До голови не лізе.

                      Так ось тихесенько

                      Зайшла в його кімнату мама.

Мама:          Вітюнь, будь ласка, в магазин

                      Сходи за сірниками.

Син:             Ідея!

Автор:         Вигукнув синок, а мамі:

Син:             Ну й морока!

                      Сама іди. Я твір пишу –

                      Роблю важкі уроки.

Автор:         І мама вийшла…А Вітько

                      Швиденько пише в зошит.

Син:             / пише /

                      Я в магазин завжди ходжу,

                      Коли мене попросять…

Автор:         Хвилин за десять мама знов

                      З’являється у дверях.

Мама:          Вітюнь, картопельки начисть,

                      А я зварю вечерю.

Син:             Сама начисть!

Автор:        Кричить Вітько.

                     Та так, що ледь не лопне.

Син:             Я твір пишу! Я – зайнятий!

                      Сама вари картоплю!

Автор:        Виходить мама, а синок

                     Писати знов сідає.

Син:            / пише /

                     Я мамі сам варю обід,

                     Вечерю та сніданок…

Автор:        Радіє син.

Син:             Не твір,а люкс!

                     Оцінка буде гарна!

Автор:        І геть не думає про те,

                     Що він радіє марно!

 

Учениця:    Як чудово, коли народ зберігає свою мову. Адже мова – це показник іс –

                     нування нації. Поки існує мова, існує народ. У різних куточках світу

                     лунає сьогодні українська мова.

Господар:    І як боляче усвідомлювати, що ми, живучи на своїй, Богом нам даній

        11          землі, коли постала вже вимріяна Шевченком незалежна Україна, все

                      ще зрікаємося мови наших пращурів, а значить, і свого національного

                      коріння.

 

Учень:          Пишається Париж і Рим

                      Одвічним рідним словом.

                      Чого ж втрачаєм тільки ми

                      Свою співучу мову?

                      Без мови гине всякий слід

                      І роду, і народу.

                      Як пам’ятає мову рід – 

                      Не буде переводу.

                      Ми краще на льоту помрем,

                      Ніж бути в нас руїні.

                      Ми нашу мову збережем,

                      Коли ми – Україна!

 

Учень:         Мова наша, мова - пісня стоголоса,  

                     Нею марять зими, нею плаче осінь.

                     Нею марять зими, нею кличе літо,

                     В ній криваві рими й сльози «Заповіту».

 

Учениця:    Купана-цілована хвилями Дніпровими,

                     Люблена-голублена сивими дібровами.

                     З колоска пахучого, з кореня цілющого,

                     Із усмішки і сльози, сонця, вітру і грози

                     Наша мова!

                     Як осмута матерів, думи сивих кобзарів

                     І дівочі переспіви синіх вечорів,

                     Виплекана веснами і серцями чесними

                     Наша мова!

                     Як путівець між нивами – проста,

                     Барвиста, наче далеч веселкова,

                     Такою увійшла до нас в уста

                     І в долю заясніла

                     Наша мова!

 

                     / Виходить дівчина у білому з розпущеним волоссям і свічкою у руках.

                      Склавши руки, промовляє «Молитву до мови» /

                        

Дівчина:      Мово! Пресвята Богородице мого народу! З чорнозему, з любистку,

                      м’яти, рясту, євшан-зілля, з роси, з дніпровської води, від зорі і місяця

                      народжена!

                             Ти зцілювала втомлених духом, давала силу і здоров’я, довгий вік

                      і навіть безсмертя тим, що пили  Тебе, і невмирущими ставали ті, що

                      молилися на дароване Тобою слово…

                              Мово наша! Пресвятая незаймана Діво! Яничарами в степах впій –

     12            мана, на курному шляху зґвалтована, в дикий кривавий ясир ордищем

                      погнана…

                               Мово наша! Передчасно постаріла, посивіла, змарніла, на хресті

                      мук розіп’ята, в сибіри і на колими погнана, в соловецьких ямах згно –

                      єна, за моря і океани розвіяна, голодомором викошена, лютим чоботом

                      розтоптана, стонадцять разів розстріляна, чорнобильською смертю за –

                      сіяна…

                               Стаю перед Тобою і за всіх благаю: прости нас, грішних, повер –

                      нись до нашої хати, звідки Тебе вигнано, вернись до нашого краю…

                                Прости! Воскресни! Повернися! Возродися! Забуяй вічним і ві –

                       щим словом від лісів до моря, від гір до степів.Освіти від мороку і

                       освяти святоруську землю, Русь-Україну возвелич, порятуй народ наш

                       назавжди!

                               Амінь.

 

                      / Виконується танець під мелодію пісні «А сорочка мамина біла-біла» /

 

Господар:    Наше свято потроху наближається до кінця. Ми були б раді та щасливі,

                      якщо ви почерпнули з нього хоча б крихту чогось нового та корисного

                      для себе, якщо понесли б у своєму серці бодай краплину любові до рід-

                      ної мови.

 

Господиня:  Не цурайтесь мови, люди,

                      Рідного джерельця.

                      Хай вона струмочком буде,

                      Хай дійде до серця!

 

Учень:          Хай вона в піснях лунає

                      Кожен день і в свято.

                      Соловейком хай співає

                      В українській хаті.

 

Учениця:     Не цурайтесь, люди, мови,

                      Не цурайтесь роду.

                      Як зачахне рідне слово –

                      Не буде народу.

 

Учень:         Вивчайте, любіть рідну мову,

                     Як світлу Вітчизну любіть,

                     Як стягів красу калинову,

                     Як рідного неба блакить.

 

Учениця:    Українська рідна мова –

                     Милозвучна й чарівна.

                     Сміло всім сказати можу:

                     «Мови кращої нема!»

 

                    / Виходить мати з сином /                                                     13

Мати:         Над всі багатства і припливи мод

                     Шануймо мову серцем і вустами.

                     Народ без мови – це вже не народ.

                     Без мови всі б ми сиротами стали.

                     Не одцурайсь, мій сину, мови –

                     У тебе іншої нема.

                     Ти – плоть і дух – одне-єдине,

                     Зі словом батьківським – Людина,

                     Без нього – просто плоть німа.

                     Ідуть гріхи за нами і борги.

                     Від них зректися – не шукаймо броду.

                     Шануймо мову над усі боги,

                     Якщо ми хочем зватися народом!

 

                      / Звучить пісня «Гей, шуми, великий луже» /

 

Господар:   Щось вечір такий довгий! І наговорилися, і насміялися, і наспівалися, і

                     натанцювалися, аж їсти захотілося. А ви, дорогі гості, чи не хочете по –

                     смакувати чимсь смачненьким? Що ти скажеш, господине? Чим почас –

                     туєш наших гостей?

 

Господиня: Милі гості, прошу пригощатися!

 

                     / Господиня частує гостей пампушками / 

 

   

                        

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                      

 

                                                                14