Сценарій відкриття меморіальної дошки

Сценарій відкриття меморіальної дошки в ліцеї

ХІД ЗАХОДУ

(На фоні музики «Плине кача» звучить вірш)

 

Отримали чергову звістку…. з фронту

Знову загинув…і знову наш земляк…

Сховалось сонце для батьків за горизонтом

Як їм змиритись з втратою?...

Мабуть…ніяк..

Вкладали душу, берегли, навчали…

Щоби віддати в лапи нікому не потрібної війни…

Щоби сьогодні на колінах всі клянчали

Знову прощатись…знову вдягати чорні хустини…

 

Ведуча 1: Пам’ять…Таке коротке слово. Вона нетлінна і вічна…. Пам’ять! Гірка пам’ять! Вона ніколи не згасне! Пам’ять! Що ти залишила? Пам’ятники, як символ про тих, хто пройшов війну, хто своїми грудьми прикривав рідну землю.

 

Уч. Запалим вічний ми вогонь скорботи

За тих героїв, що не впали духом.

І не дали країну побороти.

Нехай земля усім їм буде пухом.

 

 Уч. Герої наші у безсмертя йдуть

Щоб Україна мирно квітувала

В серцях живих, полеглі оживуть

У обелісках і меморіалах.

 

(Учні виносять лампадки, ставлять на стіл)

 

 Вч. Шановні учні та вчителі, поважна громадо, дорогі присутні. Сьогодні ми зібралися з нагоди вшанування пам'яті випускника нашої школи Дарчича Михайла Степановича. Сьогодні в нашій школі відкривається меморіальна дошка, пам’ятний знак, який знову і знову буде нагадувати нам про війну, про загибель людей, про материнське, людське горе.

 

 Мітинг відкриття меморіальної дошки оголошується відкритим

(звучить гімн)

Вч. Родина втратила сина, чоловіка, брата. У вирішальний для країни час він без вагань пішов на війну, бо ж знав, що він повинен бути там, повинен рятувати чужі життя. Тільки не знав, що ціною власного!

 

Ведуча 1.Михайло Дарчич народився 21 листопада 1972 року  нашому селі. Виріс у багатодітній сім’ї, де крім нього виховувалось ще семеро дітей. Дуже рано родина втратила батька, і Михайлові, як найстаршому, довелось стати опорою і підтримкою усієї сім'ї.

За роки навчання в школі показав себе старанним, відповідальним і наполегливим учнем. І ця праця дала плоди - в 1990 році закінчив Бихівську середню школу із срібною медаллю.У 1990-1992 роках проходив строкову службу в Естонії.

Ведуча 2.Завжди мріяв стати лікарем і наполегливо йшов до своєї мети. Він пробував поступати у медичні заклади: Луцьк (1988р.), Львів (1990р.), Київ (1993р.). І лише з четвертого разу, у 1994 році, Михайло вступив у Дніпропетровську державну медичну академію. Вдень навчався, а вечорами працював. У 1999 році отримав повну вищу освіту за спеціальністю «Стоматологія» та здобув кваліфікацію лікаря-стоматолога.

Після закінчення вузу працював у Луцьку лікарем-стоматологом.

У 2001 році одружився.

Ведуча 1. На другий день повномасштабного вторгнення Росії,26 лютого, приєднався до лав територіальної оборони міста Луцьк на посаду фельдшера.Пізніше проходив службу в 14 окремій механізованій бригаді імені князя Романа Великого.

Ведуча 2.Михайло Дарчич загинув 31 липня 2022 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Соледар Донецької області. Загинув внаслідок ворожого обстрілу, рятуючи життя своїх побратимів. Похований на Алеї почесних поховань на кладовищі у селі Гаразджа.

Уч.Герої! Герої! Герої!
І туга, і гордість без меж!
По серцю знов мчить борозною
Черговий солдатський кортеж.

Уч.«Не я, тоді хто? — кожен каже. —
Хто край від навали спасе?»
І цілому світу докаже:
«Вітчизна нам - понад усе!»

Уч. І молиться мати й дружина:
«Коли ж люте горе минеться?»
І тужить уся Україна,
І бореться, та не здається.

 

Уч.Герої! Герої! Герої!
Найкращі Вкраїни сини!
Цей світ лиш врятують герої,
Герої нової війни!

 

Ведуча 1. Війна … явище жорстоке, страшне. Поки на землі існує злоба і ненависть, існуватимуть і війни, які наносять бойові рани людям, забирають з життя дітей і близьких. Українцям властива любов до своєї прекрасної Батьківщини. Ця любов споконвіків проявляється в їх готовності захищати свою Вітчизну.

Слово надається директору школи

Ведучий 2. Гірко, образливо, важко на душі.  Йдуть від нас  кращі з кращих. Нічим не заповнити ці втрати. Жодними словами не утішити рідних і близьких. І одне лише може пом’якшити гіркоту втрат – наша пам’ять, розуміння, що ця жертва була не марна. Він загинув – в ім’я життя інших, у ім’я спокою і миру на нашій землі.

Вч:Ми сьогодні схиляємо голови перед стійкістю матерів, які втратили своїх синів на війні за єдність і цілісність України. Шановна Тетяно Трохимівно,для нас завжди буде прикладом героїзм і мужність вашого сина. Низький Вам уклін і велике спасибі.

Мамо, не плач. Я повернусь весною.
У шибку пташинкою вдарюсь твою.
Прийду на світанні в садок із росою,
А, може, дощем на поріг упаду.

Голубко, не плач.
Так судилося, ненько,
Вже слово, матусю, не буде моїм.
Прийду і попрошуся в сон твій тихенько
Розкажу, як мається в домі новім.

Мені колискову ангел співає
I рана смертельна уже не болить.
Ти знаєш, матусю, й тут сумно буває
Душа за тобою, рідненька, щемить.

Мамочко, вибач за чорну хустину
За те, що віднині будеш сама.
Тебе я люблю. I люблю Україну
Вона, як і ти, була в мене одна

(Пісня)

 

Ведуча 1. Хвилина мовчання – затихли всі кроки,

Скорботи хвилина – громада мовчить.

Ніколи нехай не вертають ті роки,

Щоб димом не вкрилася неба блакить.

 

 Ведуча 2. Вітер війни по душах мете,

Пил від гармат на роки опадає

Годинник життя безупинно іде.

Лише пам'ять, лиш пам'ять, усе пам'ятає.

 

Вч.Схилімо голови перед світлою пам'яттю полеглого героя, пошануймо усіх українців, які віддали життя за самостійність і незалежність України.

 

(хвилина мовчання)

 

Уч. Холодний смуток душу охопив,
Дощем заплакав... Свічка догорає...
Він не дожив, не докохав, не долюбив...
Та праведна душа не помирає...

 

 Уч.Вона тепер у світлому раю

Вона тепер на небі вже, у Бога

Поліг із честю, воїн у бою

Щоб ближче стала наша Перемога.

 

Вч. Здається, я знаю, якою буде наша Перемога.  А вона точно буде. Питання лише часу і ціни. На жаль, уже дуже страшної ціни.

Я не знаю, скільки і що нас чекає попереду. Я не знаю, які жахіття нам ще відкриються з кожним звільненим містом і селом. Я не знаю, скільки найкращих людей ще мають загинути, допоки згине росія.

Але я точно знаю, що в день, коли наша Перемога таки прийде, ми всі будемо плакати і мовчати.

Мовчати і плакати…

І дякувати, дякувати, дякувати. Тим, хто повернеться. І тим, хто навіки янгол.

А поки стоїмо.

Стоїмо що є сил.

Попереду важка зима.

Але наша весна прийде.

І вона буде синьо-жовта
Слава Україні!

ГЕРОЯМ СЛАВА!

    Ведуча 1:

Мітинг, присвячений відкриттю меморіальної дошки, оголошується закритим.

(Звучить гімн)

Ведуча 2:  Дякуємо, що були сьогодні з нами.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

У обелісках і меморіалах.

 Вч. Шановні учні та вчителі, поважна громадо, дорогі присутні. Сьогодні ми зібралися з нагоди вшанування пам'яті випускника нашої школи Дарчича Михайла Степановича. Сьогодні в нашій школі відкривається меморіальна дошка, пам’ятний знак, який знову і знову буде нагадувати нам про війну, про загибель людей, про материнське, людське горе.

 

 Мітинг відкриття меморіальної дошки оголошується відкритим

(звучить гімн)

Вч. Родина втратила сина, чоловіка, брата. У вирішальний для країни час він без вагань пішов на війну, бо ж знав, що він повинен бути там, повинен рятувати чужі життя. Тільки не знав, що ціною власного!

 

Ця любов споконвіків проявляється в їх готовності захищати свою Вітчизну.

Слово надається директору школи

 

Він загинув – в ім’я життя інших, у ім’я спокою і миру на нашій землі.

Слово надається однокласнику

Вч:Ми сьогодні схиляємо голови перед стійкістю матерів, які втратили своїх синів на війні за єдність і цілісність України. Шановна Тетяно Трохимівно,для нас завжди буде прикладом героїзм і мужність вашого сина. Низький Вам уклін і велике спасибі.

                           Лише пам'ять, лиш пам'ять, усе пам'ятає.

Вч.Схилімо голови перед світлою пам'яттю полеглого героя, пошануймо усіх українців, які віддали життя за самостійність і незалежність України.

 

(хвилина мовчання)

Щоб ближче стала наша Перемога.

 

Вч. Здається, я знаю, якою буде наша Перемога.  А вона точно буде. Питання лише часу і ціни. На жаль, уже дуже страшної ціни.

Я не знаю, скільки і що нас чекає попереду. Я не знаю, які жахіття нам ще відкриються з кожним звільненим містом і селом. Я не знаю, скільки найкращих людей ще мають загинути, допоки згине росія.

Але я точно знаю, що в день, коли наша Перемога таки прийде, ми всі будемо плакати і мовчати.

Мовчати і плакати…

І дякувати, дякувати, дякувати. Тим, хто повернеться. І тим, хто навіки янгол.

А поки стоїмо.

Стоїмо що є сил.

Попереду важка зима.

Але наша весна прийде.

І вона буде синьо-жовта
Слава Україні!

ГЕРОЯМ СЛАВА!