Сценарій виховної години до Дня української писемності та мови «Яке прекрасне рідне слово! Воно - не світ, а всі світи...»

Сценарій виховної години

до Дня української писемності та мови

 

“Яке прекрасне рідне слово!

Воно — не світ, а всі світи...”

 

Мета:

розширювати знання школярів про виникнення української писемності;

красу й багатство української мови; сприяти усвідомленню значення рідної мови;

виховувати любов і повагу до рідного слова, Батьківщини.

 

Наочне оформлення:

портрет Нестора Літописця, вислови відомих людей про мову, тематична виставка книжок.

 

Класний керівник.

 Спробуйте уявити один день свого життя без мови: ось ви прокинулись, мовчки одягаєтесь, снідаєте, йдете до школи. А що тут? Мовчазні друзі походжають широкими коридорами — ніхто ні з ким не спілкується, не розповідає про вчорашні спогади... Стоїть мертва тиша.

 Лунає дзвоник. Ви тихенько заходите до класу, сідаєте за парту. А що далі? Чи змогли би ми за таких обставин чогось навчитися? Якби не було мови? Думаю, що ні.

 Отже, мова — найважливіший засіб спілкування. Мова — це віконця, через які людина бачить світ. Життя без неї уявити неможливо, це найбільше й найдорожче добро кожного народу.

 Слова — це крила ластівки, вона їх не відчуває, але без них не може злетіти.

 Кожна епоха дарує нам нові винаходи й відкриття. Але найбільшим винаходом людства було письмо. Писемні знаки дали нам можливість зберегти істинне знання. Адже саме завдяки написаному слову люди збагнули світ і своє місце в ньому.

 День української писемності та мови — це свято, яке щороку відзначаємо в Україні          9 листопада. За церковним календарем — це день ушанування пам’яті Преподобного Нестора Літописця. Саме з його іменем пов’язують зародження української писемності.

 Преподобний Нестор Літописець — ченець Києво-Печерського монастиря, київський літописець та письменник-агіограф, автор “Повісті минулих літ”. Він був високоосвіченою людиною, знав іноземні мови. Живучи при Києво-Печерському монастирі, збирав і описував важливі історичні події, висловлював власний погляд на них.

Саме з ім’ям Нестора Літописця пов’язують зародження української писемності, книжного слова, літературної традиції.

 День української писемності та мови — свято, яке гуртує усіх нас на історичному шляху, адже кожен народ відбувся тоді, коли усвідомив себе в рідному слові. Багата й милозвучна наша українська мова. Вона найпрекрасніше диво, скарбниця, у якій зберігається історія нашого народу, його душа й культура.

 

 

Учень 1.

Я так люблю, я так люблю тебе,

Моя співуча українська мово!

В тобі шумить Полісся голубе,

І дужі хвилі гомонять Дніпрові.

 

Учень 2.

В тобі живе Карпатська височінь,

Що манить у незвідане майбутнє,

І степова безкрая широчінь,

І Кобзарева дума незабутня!

 

Учень 3.

Ти, рідна мово, чиста, як роса,

Цілюща й невичерпна, як криниця.

Святиня наша, гордість і краса,

Ти — розуму народного скарбниця!

 

Класний керівник.

 Першим до нас приходить слово... Із колисковою материнською піснею, тихою казкою, доброю ласкою... “Мама, тато, киця”, - лепече дитина. Які дивні перші двоскладові слова! А потім знання зі словесності поширюються. Дитина спинається на ноги, пізнає за день десятки нових слів, звучних і красивих: сонечко, квітка, вода, трава... Світ — мов казка. І пізнаємо ми його за допомогою слова. За допомогою слова відкриваємо таємничість і складність інших наук: географії, історії, біології, фізики, математики.

 Отже, словесність — початок усіх наук. Вона — джерело, звідки починається струмок, який ширшає, набирає сили й розливається могутньою рікою. Адже слово до слова — зложиться мова.

 

Учениця.

Мово моя українська -

Батьківська, материнська,

Я тебе знаю не вивчену -

Просту, домашню, звичну,

Не з-за морів прикликану,

Не з словників насмикану.

Ти у мені із кореня -

Полем мені наговорена,

В чистій воді смакована.

 

Учень.

Українська мова — серця мого подих,

Ти — небесна ласка, ясна височінь,

Ти для мене, мово, як ковток повітря.

Ти — моє майбутнє й синя далечінь.

 

 

 

Класний керівник.

 Видатний український письменник і педагог Василь Сухомлинський писав: “Любов до Батьківщини неможлива без любові до рідного слова. Тільки той може осягти своїм розумом і серцем красу, велич і могутність Батьківщини, хто збагнув відтінки й пахощі рідного слова, хто дорожить ним, як честю рідної матері, як добрим ім’ям своєї родини.

 Людина, яка не любить мову рідної матері, якій нічого не промовляє рідне слово, - це людина без роду й племені.”

 

Інсценізація “Як би тобі, доню...”

(Діалог матері й дочки. Обидві у вишиванках.)

 

Мати.

Як би тобі, доню, в світі  не було,

Не скупись ніколи людям на добро.

Бо і так доволі хтось насіяв зла,

І холонуть наші душі без тепла.

 

Дочка.

 

Забувають діти мову матерів,

Глянь, від того болю світ аж посірів.

Стогне від розпуки зранена земля,

І сивіти стала матінка моя.

Мати.

Доню моя, доню, кароока зірко,

У житті буває солодко і гірко,

Як би твої очі не манили зваби,

Не посмій вчинити Батьківщині зради.

 

Не посмій зламати гілку калинову -

Сиротою станеш, як забудеш мову.

Можеш призабути запах рути-м’яти,

Але рідну мову мусиш пам’ятати.

 

Можеш не впізнати голосу діброви,

Та не смій зректися маминої мови.

 

Класний керівник.

 Мова — це бездонна криниця, невичерпне джерело народної мудрості. Любов українського народу до своєї мови знайшла відображення у прислів’ях та приказках.

 

Учень.

Птицю пізнають по пір’ю, а людину — по мові.

Слово — не горобець, вилетить — не спіймаєш.

Шабля ранить тіло, а слово — душу.

Гостре словечко коле сердечко.

 

Учениця.

Від теплого слова і лід розмерзає.

Слово чемне кожному приємне.

Ласкаве слово — що весняний день.

Умій говорити — умій і слухати.

 

У виконанні учениць звучить пісня про українську мову.

 

Класний керівник.

 Слово — найтонше доторкання до серця. Воно може стати й ніжною квіткою і живою водою, що навертає віру в добро, і гострим ножем, і розпеченим залізом, і брудом. Мудре й добре слово дає радість, незрозуміле й зле, необдумане й нетактовне — приносить біду. Словом можна вбити й оживити, поранити й вилікувати, посіяти тривогу й безнадію, одухотворити, розсіяти сумнів і засмутити, викликати посмішку і сльози, народити віру в себе й зародити зневіру, надихнути й знесилити...

 Зле, невдале, нетактовне, просто кажучи, нерозумне слово може образити, приголомшити людину.

 

Інсценізація “Найкраще і найгірше”

 

Автор. Знаменитий байкар Давньої Греції Езоп був рабом філософа Ксанфа. Якось Ксанф надумав запросити гостей і наказав Езопу приготувати щось якнайкраще. Езоп купив язик і приготував із нього три страви.

Ксанф. Чому ти подаєш тільки язик?

Езоп. Ти велів купити якнайкраще. А що може бути краще, ніж язик? За допомогою язика ми вивчаємо науки й отримуємо знання. За допомогою язика люди можуть спілкуватися один з одним, вирішувати різні проблеми. Тому немає нічого кращого, ніж язик.

Автор. Такі роздуми задовольнили Ксанфа і його гостей.

Ксанф. А тепер приготуй щось найгірше.

Автор. Езоп знову пішов купувати язик.

Езоп. Ти велів приготувати щось найгірше. А що на світі гірше, ніж язик? Язиком люди засмучують і розчаровують один одного, язиком можна обманювати, лицемірити, хитрувати, сваритися. Язик може зраджувати, принижувати. Що може бути гірше, ніж язик?!

 

Класний керівник.

 Слово — це найтонший різець, здатний доторкнутися до найніжнішої рисочки людського характеру. Вміти користуватися ним — велике мистецтво.

 Словом можна створювати красу, а можна спотворювати її. Тож оволодіваймо цим різцем так, щоб з-під наших рук виходила тільки краса.

 

Учень.

Наче з поля чи з лугівки,

У розповні літа

Чую голос перепілки

З чебреців чи жита.

 

То говорить поле хлібне,

Луг, трава шовкова...

Найдзвінкіше слово рідне,

Найрідніша мова.

 

Учень.

Раз казала мені мати:

“Можеш мов багато знати,

Кожну мову шанувати,

Та одну із мов усіх,

Щоб у серці ти зберіг”.

В серці ніжну і погідну

Збережу я мову рідну.

 

Учениця.

На білому світі,

На чорній землі

Є мова у квітів,

Є мова в зорі.

Є мова у бджілки,

В метелика й клена,

В бузкової гілки,

В любистку зеленого,

Є мова в калини,

В дрімучого лісу,

У річки й стежини,

В осіннього листу.

Та тільки тому,

Хто цурається рідної мови

Не промовлять вони ані слова.

 

Класний керівник.

 Мово! Звонкова кринице мого народу! Мудра Берегине з чорнозему, рясту, любистку, м’яти, євшан-зілля, з роси, з дніпровської води, від зорі і місяця народжена!

 Мово! Мудра Берегине, що не давала погаснути вогнищу роду нашого і тримала народ на небесному олімпі волелюбності, слави й гордого духу!

 Мово рідна! Ти, як море, безконечна, могутня, глибинна. Красо наша! У тобі неосяжна душа народу: його мудрість і щедрість, радощі й печалі. Скарбе наш єдиний, з тобою ми найбагатші й найдужчі у світі, а без тебе — перекотиполе.

 Люблю тебе, мово, і в гніві, коли ти клекочеш, як вулкан. Люблю і твою ніжність, коли ти одним-однісіньким словом зігріваєш, мов сонце.

 Ти є Правда, Добро і Краса нашого народу. Тож такою і будь вічно, мово рідна!