Сценарій виховної години на тему "Лютий довжиною у 2 роки".

Про матеріал
Метою виховної години "Лютий довжиною у 2 роки" є ознайомлення учнів з найважливішими подіями 24 лютого 2022 року. Сценарій присвячений 2-ій річниці повномаштабного вторгнення та початок війни України з російською федерацією.
Перегляд файлу

 

 

Сценарій виховної години

Лютий довжиною                  у 2 роки...

(присвячений 2-ій річниці повномаштабного вторгнення)

 

C:\Users\Andriana\Desktop\Ukraine-Map-PNG-Image.pngФайл:FlagMap of Ukraine.png — Вікіпедія

 

 

C:\Users\Andriana\Desktop\Flag_of_Ukraine_(clear).png 

 

 

 

 

 

Підготувала:

вчитель української мови та літератури

Нагірненського ЗЗСО I-III ст.

Галина Кушнір

 

 

Ведучий: В моїй Україні сьогодні війна,

Небачена людством донині

Весь світ пробудила страшна новина –

Вночі, о четвертій годині…

Ведуча: 24 лютого росіяни розпочали  війну, одночасний наступ з кількох сторін. Тисячі коліс, гусениць та берців почали рвати українську землю…

Ведучий: 24 лютого колона важкої техніки прорвала й український кордон на півночі…Брудною потужною річкою російські танки і бойові машини сунули чорною хмарою в бік нашої Чернігівщини та столиці. Колони йшли змітаючи все на своєму шляху. Хвіст металевого величезного змія, який тягнувся дорогою, здавалось не закінчиться ніколи…

Ведуча: Вони ніж нам встромили у спину

Увірвавшись нахабно вночі,

Але стали ми за Україну єдині

Схрестивши в битві мечі

Ведуча: Тим, хто в боротьбі за волю і кращу долю України не дожив до сьогоднішнього дня, спить у незнаних і безіменних могилах – присвячується!

Ведучий: Цвіту нашого народу, його славним синам і донькам, які у розквіті сил віддали свою молодість, і, найдорожче, життя – присвячується!

Ведуча:  Сьогодні ми зібралися тут, щоб в скорботі схилити низько голови перед пам’яттю людей різного віку, яких було вбито у мирний час ХХІ століття.

 Звучить гімн

Учень 

Не люди по Майдану – боги ходять,
Ці хлопці тілом й духом визначні
Слова в них щирі й красномовні –
Вони Вкраїни славнії сини!

Учень 

Спасибі вам усім звитяжні браття,
Низький уклін від серця до землі,
Ви розпалили не на вулиці багаття,
А в серці кожного жагу до боротьби!

Учень 

Спасибі вам за кожен день й хвилину,
Яку ви на Майдані провели!
Ви захищали весь народ й країну
Від чорної ядучої чуми.

Ведуча. Навіщо вони йшли вперед? Навіщо? Адже Їм так багато було чого втрачати! Вони пішли на смерть, тому що бути солдатом, це не значить вміти тільки добре стріляти та знатися на тактиці. Бути солдатом – значить не відокремлювати свою особисту гідність від гідності за свою державу. Це значить поважати і любити не тільки те, що є в тобі та на тобі, але й все те, що навколо тебе. Твоя країна. Твоя колиска. Твоя відповідальність.

Учень

Цілу Вкраїну затуляли ви собою,

Самі беззахисні на площі у вогні.

Ридало небо, рвалося надвоє,

Бо ще не бачило подібної борні.

Так дорого за волю заплатили,

Такий тернистий до свободи шлях,

Небесну сотню зорі освітили,

Щоби безсмертною лишилась у віках.

Ведуча: Вертайтесь, рідненькі живими!

Хай янгол всіх  вас захищає,

Своїми крилами святими

Від куль ворожих закриває.

Ведучий: Молитви матерів країни

Стануть ворогам стіною…

Вертайтесь, рідні, до родини,

Вертайтесь мирною порою!

(під фонову мелодію)

Дівчина-Україна:

Стою на колінах вмиваюсь сльозами,

Не можу молитву сказати словами,

Та ти наперед усе, Господи, знаєш,

І кожну сльозу із очей витираєш.

Мій Боже, молитва моя не за себе,

Не прагну даремно тривожити небо

Усе, що потрібно, я, Господи маю,

За інших людей тебе нині благаю!..

За тих, хто сьогодні в підвалах ночують,

Хто вдень і вночі страшні вибухи чують,

Хто вже призабув запах свіжого хліба,

У кого від дому немає вже й сліду,

За тих матерів і батьків, що ніколи

Не будуть вести своїх діток до школи,

За доньку і сина, що плачуть ночами,

Бо вже не побачать ні тата, ні мами.

 

Сценка. Героям Небесної сотні. (Виходять учень і учениця)

               Син: Мамо, чи це вже весна, що квітами

встелена площа?

Мамо, чом пташка сумна?

А ще вчора співала в віконце.

             Мати: Синку, це ще не весна.

А квітами землю встелили,

Бо в рай відлітає душа, а тіло—

В холодну могилу.

               Син: Мамо, а може, це сон, і, може,

Зі сну я прокинусь?

Як сонечко за горизонт,

У твої обійми полину?

             Мати: Так, моя пташко, ти спиш,

Та більше уже не проснешся.

Спогадом в небо злетиш,

Янголом в сон мій вернешся.

               Син: Мамочко, мамо, не плач,

Витри сльозу, посміхнися,

За серце в скорботі—пробач,

Пробач, що не міг я скориться.

             Мати: Як же я можу, мій сину,

Гнів в своїм серці носити?

Ти ж моя мила дитина,

Як же без тебе нам жити?

Син: Матусю, поглянь в синє небо—

Це ж очі мої, як у тебе.

Вдивися у жовте колосся—

Це моє, як у батька волосся.

Не плачте за мною у хаті.

Я землю відстояв свою.

Перегляд відео «Мамо, не плач»

 

Ведучий: Мені ще так Вкраїна не боліла…

Так рани в серці не пекли…

Ще так  ми Бога щиро не молили,

За кожний клаптик рідної землі!

Ведуча: Скільки прекрасних людей загинуло на війні, скільки згоріло міст, скільки людей покинули свої домівки. У кожній родині, в кожному домі пам’ятають тих, хто боронив нашу землю і не повернувся додому. Вони очима – зоряними дивляться на нас із небес, журавлями пролітають над нами, сумно курличуть в небесній далині.

Ведучий: Українські воїни – справжні герої, сила, мужність, чуйність, вірність… Вони віддали найцінніше – своє життя заради нашого світлого майбутнього.

Ведучий: У кінці березня лелеки традиційно повертаються додому, щоб створити родину та виростити пташенят. Цього року через бойові дії та сильні обстріли шлях додому затягнувся…

Ведуча: Птахи прилетіли лише на початку квітня, коли територію їх гніздувань звільнили від російських військ. У цій місцевості завжди було багато їхніх гнізд. На жаль, вціліли не всі…Зруйновані родинні гніздечка та вулиці чекали своїх господарів…

Учень: Пишаємось козацьким духом,

Незламним, сильним та міцним,

Потужним волонтерським рухом,

Та як народ наш - вольовим.

Учень: Непереможним, нескоримим,

Що став під жовто-синій стяг,

Єдиним, як ніколи, вільним,

Твердим, немов сталевий цвях.

Ведучий: Наша єдність нездоланна,

Бо в нас тече козацька кров

За скільки літ нас не здолали,

А отже вистоїмо знов!

РАЗОМ: За нами правда! Скоро згине зло!
Непереможна наша Україна!
 

docx
Додано
7 травня
Переглядів
72
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку