Сценарій виховної години " Пам’ятаймо минуле заради майбутнього"

Мета: поглибити знання учнів про голодомор 1932-1933 рр., його причини та наслідки; показати всю жорстокість, з якою винищували наш народ; виховувати особисту стурбованість кожного за події тих років; навчати сприймати чужу біду, чужий біль, як свої власні; сприяти пробудженню бажання вивчати історію своєї держави, берегти и традиції, уболівати за майбутнє країни, вшанувати пам'ять жертв Голодомору 1932-1933 рр.

Обладнання: книжкова експозиція «Із минулого,із безвісти…», свічка, черствий хліб, вода, колоски, перев’язані чорною стрічкою, музичні записи, фоторепродукції.

Хід заходу.

Звучить «Реквієм» А. Моцарта. Учні стають журавлиним ключем. Юнак запалює свічку

Пекельні цифри та слова

У серце б'ють, неначе молот,

Немов прокляття ожива,

Рік тридцять третій?

Голод? Голод?

1-й ведучий. Пам'ять - нескінченна книга, в якій записано все: і життя людини, і життя країни. Та багато сторінок у нашу історію вписано кривавим і чорним. Особливо вражаючі сторінки, де смертельним шрифтом вкарбовані слова: голод, голодомор.

2-й ведучий. Трагічна пам'ять про голодомор - то як чорний, незглибимий колодязь, у який, можливо, і не хотілося б заглядати, бо ж побачимо себе далеко не такими, якими б хотіли бачити. Але мусимо подивитися в цей колодязь чесно, нічого не приховувати, аби очистити власні душі від скверни, самовисповідатись і покаятись, аби не повторилося найстрашніше за всю історію України. Штучне, насильницьке винищення людей.

1-й ведучий. Голод на Україні в 1932-1933 роках — одна з трагічних сторінок нашої історії.

2-й ведучий. Їм — неоплаканим і невідспіваним... Їм — похованим без труни й молитви, позбавленим могили й шани — присвячується наша година - пам’яті.

Пом'янімо мільйоннії жертви,

Які голодом винищив кат.

В тридцять третьому році, що вмерли

І лишились лежать коло хат.

Слайд.

1-й ведучий. «Літа 7441 від створення світу (літа 1933 від Різдва Христового) був в Україні великий голод. Не було тоді ні війни, ні суші, ні потопу, ані моровиці. А була тільки зла воля одних людей проти інших. І ніхто не знав, скільки невинного люду зійшло в могилу — старих, молодих, і дітей, і іще ненароджених — у лонах матерів.

2-й ведучий. Такими словами починається книга-меморіал «Голод — 33» — енциклопедія горя та смутку. Трагедія народу, висповідана голосом людей-мучеників. Книга Народної пам'яті, де люди звіряються, виважують, свідчать, де правда історії озивається в тисячах людських доль.

 

 

1-й ведучий. Тож перегорнемо скорботні сторінки достовірної народної пам'яті. Бо без повної правди про минуле, якою б страшною вона не була, неможливий процес оновлення та очищення.

Виходить дівчина, запалює свічку, ставить.

У ТОЙ РІК ЗАНІМІЛИ ЗОЗУЛІ

У той рік заніміли зозулі,

Накувавши знедолений вік,

Наші ноги розпухлі узули

В кирзяки-різаки у той рік.

У той рік мати рідну дитину

Клала в яму, копнувши під бік,

Без труни, загорнувши в ряднину...

А на ранок — помер чоловік.

І невтому-трудягу старого

Без хреста повезли у той бік...

І кістьми забіліли дороги

За сто земель сибірських, за сто рік.

У той рік і гілля, і коріння —

Все трощив буревій навкруги...

І стоїть ще й тепер Україна,

Як скорботна німа край могил.

Дмитро Головко

2-й ведучий. Світ мав би розколотися надвоє, сонце мало би перестати світити, земля перевернутися — від того, що це було на Землі. Але світ не розколовся, Земля обертається, як їй належить, і ми ходимо по цій землі зі своїми тривогами і надіями, ми — єдині спадкоємці всього, що було.

1-й ведучий. Тож пом'янемо хоч сьогодні, із запізненням у декілька довгих десятиліть мовчання, тих великомучеників нашої тяжкої історії — мільйони українських селян, жертв небаченого в історії людської цивілізації голодомору.

Хвилина мовчання.

 

 

Не звільняється пам'ять,

Відлунює знову роками.

Я зітхну. Запалю обгорілу свічу,

Помічаю. Не замки-твердині, а храми,

Скам'янілий чорнозем — потріскані стіни плачу.

Піднялись. Озиваються в десятиліттях

З далини, аж немов з кам'яної гори.

І не рік, а криваве клеймо «33».

Рік 33-й. Клятий холодний,

З голоду пухне село.

Вже чиясь мати встати не годна: —

Смерть опустила крило.

 

Була весна, був 33-й рік.

Оракули, і ті чомусь замовкли.

Хоча б десь блимнула нічна сова,

Судомних днів стражденна оркестровка.

Зникала новороджена трава.

1-й ведучий. 1930-1932 рр. були дуже бурхливими. Людей примушували вступати до колгоспів. Записували до колгоспів іноді всіх членів родини. Вступ до колгоспу був добровільним лише на словах, а насправді все це здійснювалось насильно під загрозою позбавити всього і навіть виселити із землі дідів та прадідів. До колгоспу забирали все, що було в господарстві: коней, корів, плуги, борони.

 

 

2-й ведучий. У селян було відібрано землю, коней, худобу, реманент. Вони перестали бути господарями на своїй землі. Хліборобів перетворили у безправних колгоспників, які вже не розпоряджалися зібраним урожаєм, його можна було вільно вивозити з України. Було запроваджено масовий терор проти заможного селянства - куркулів, як їх називали. Сотні тисяч українських селян виселено, з рідного краю на далеку північ; у Сибір.

Слайд.

1-й ведучий. Становище в країні було катастрофічним. В жовтні 1932 року партійно-державна верхівка прийняла рішення вийти із кризи через конфіскацію всіх запасів зерна. У селах було організовано спеціальні бригади, які проводили подвірні обшуки з конфіскацією всіх запасів їжі. Коли здавати було нічого, організували «буксир» (четверо-п'ятеро чоловіків-активістів на чолі з уповноваженим), який ходив дворами і відбирав хліб. Спочатку забирали ніби залишки, а потім усе підряд: зерно, бобові та інші продукти. Люди кричали, плакали, лаяли, проклинали. За кілька місяців надзвичайні комісії під керівництвом Кагановича, Молотова, Постишева викачали у селян внутрішні фонди — продовольчий, фуражний, насіннєвий.

Слайд.

 

2-й ведучий. Представники місцевої влади організували в селах спеціальні бригади, які вимагали від кожного негайно відвезти на станцію мішок зерна, а в разі непослуху позбавляли волі на 10 років. Це був розбій, свідомо спрямований на фізичне винищення селянства.

ОБДИРАЛИ СЕЛЯН

Обдирали селян, наче липку.

Мав коня — то вже був з куркулів.

Супротивних — в Сибір, там крізь шибку

Скільки глянеш — дроти таборів.

В таборах той, що землю леліяв,

У буремні відстояв грудьми.

«Вождь великий» всю тундру засіяв

З України моєї кістьми.

Петро Головатюк

Їдуть, їдуть людомори

У червоних прапорах,

Забирають із комори

Порох, зниділий на прах.

Вимітають пил зі скрині,

Зерен запашні сліди,

Залишають Україні

Хліб з кропиви й лободи.

Світ виносять із халупи,

Що віками там горів,

І складають поміж трупи

Недовмерлих матерів,

Їдуть, їдуть без осмути,

Борошно везуть вочу

І співають, щоб не чути

З ями стогону й плачу.

(Д. Павличко)

1-й ведучий. Це було не стихійне лихо, а зумисне підготовлений голодомор. У 1933 році Сталін, говорячи про підсумки першої п'ятирічки, говорив: «Ми, безперечно, досягли того, що матеріальне становище робітників і селян поліпшується у нас із року в рік. У цьому можуть сумніватися хіба що тільки запеклі вороги радянської влади». Після такої заяви мало хто міг наважитися висловити іншу точку зору. Не наважувалися сказати правду не тільки при Сталіні, а й при інших вождях-генсеках цілих 60 років. У жодних підручниках історії не можна було знайти жодного слова про голодомор.

В жахливий час зникає раптом жах,

Аби не збожеволіти завчасно!

Збирає Пам'ять на гірких полях

Людську зневагу, що вродила рясно!

І каменіє з нелюдського страху!

Куди не глянеш — скривджені мерці.

А як же ті живі?! Під смертним дахом.

...На цвинтарі розкажуть чебреці,

Та цвинтарів якраз-то і нема.

...Ні сповіді, ні навіть домовини.

Без тризни поховала всіх зима.

Ніхто, ніде — і кущика калини.

І півстоліття правдоньки — ні з вуст.

Чи, Господи, то не страшна крамола?!

Та ж мусить скрізь дзвонити Златоуст,

Щоби не повторилося ніколи!

2-й ведучий. Голод руйнував громадські і суспільні зв'язки, кожен голодуючий думав лише про те, як би врятуватися від смерті. Але порятунку не було.

Українська нестерпна сюїта...

А навколо — одна сон-трава.

Умирать почали... у квітні.

Коли всюди і все ожива.

Ні живої води... ні порому,

Що єднає життя на порі.

Чи ж то легко смеркать молодому

На ранковій веселій зорі?!

Вже і проліски, і блавати...

Ще би трохи — і садж зацвів!

Як було тим очам закриватися

Під лункий солов'їний спів?!

…Умирать почали у квітні.

 

Ні труни, ні хрестів,

І ні тризни!

Прямо в яму. Навіки-віків!

Чорна сповідь моєї Вітчизни,

І її затамований гнів.

Ні віночка. Ні навіть барвінку...

Наче падалиць — під вітрюган.

То причастя твоє, Українко.

Українцю, то твій талісман.

Ні могили, ні хресного знаку.

Щоби пам'ять розтерти на дерть!

Це тобі, Україно, подяка.

Щоб на всі покоління.

Ущерть!

 

1-й ведучий. У жовтні 1932 року в Україну було направлено з Москви комісію на чолі з В.Молотовим, яка мала надзвичайні повноваження. Вона перевела Україну на блокадне становище. У поїздах і на станціях бригади ГПУ перевіряли багаж пасажирів, конфісковували продовольство, яке селяни купили за власні великі гроші або обміняли на цінні речі за межами України, щоб урятувати сім'ї від голодної смерті. Деякі села заносилися в «чорну дошку». У них селян позбавляли права на виїзд, і, якщо в селі не було запасів їжі, село вимирало. Забирали із селянських господарств не тільки зерно, а й худобу, птицю, будь-які запаси їжі: картоплю, сухарі, буряки, сало, соління, сушки, квасолю та ін. Конфіскація подавалась як кара за «куркульський саботаж хлібозаготівель».

Фактично ж це була дія, свідомо спрямована на повільне фізичне винищення селянських родин — кореня нації.

Під виглядом хлібозаготівельної кампанії на величезній території України було розгорнуто небачений терор голодом, щоб навчити тих, хто виживе, «уму-розуму» (вислів Косіора), тобто сумлінній праці на державу в громадському господарстві колгоспів.

2-й ведучий. Наприкінці зими 1933 р. голод в Україні набув нечуваних розмірів. Намагаючись урятуватися, тисячі селян ішли до міст, де навесні скасували хлібні карточки і можна було купити хліб. Але сільським жителям нічого не продавали.

Дороги, що вели до міст, були блоковані. Все ж тисячі селян пробиралися туди, та не знаходили порятунку, вмирали прямо на вулицях.

Слайд.

Це остання хлібина, остання...

Очі горем налиті вщент.

Батько й діти не їли зрання,

Це остання хлібина, остання...

Після неї голодна смерть.

Плаче й крає, мов соломину,

Пильно дивиться дітвора. —

Тату, їжте ось цю шкуринку,

Майте жалю до нас краплинку,

Умирати вже вам пора.

Взяв шкуринку дідусь і плаче,

І стареча рука тремтить,

Сиве око, — сліпе, не зряче,

Але серце його козаче

Б'ється рівно і хоче жить.

Стали кожному крихти в горлі,

Спазми в горлі.

Немає слів.

А над хатою — клекіт орлів,

А на вигоні — трупи чорні

Там, де саваном сніг білів.

 

1-й ведучий. Доведені до відчаю люди їли жаб, мишей, щурів, горобців, земляних хробаків і слимаків, мололи кістки на борошно, варили шкіру із взуття, уживали в їжу кульбабу, реп'яхи, проліски, липу, акацію, щавель, кропиву. А законом від 7 серпня 1932 року заборонялося збирати колоски на полі навіть перед їх заорюванням. За збирання колосків звинувачений карався не нижче п'яти років ув'язнення в далеких таборах з конфіскацією майна обвинувачуваного і вище, аж до найвищої міри покарання (розстрілу).

2-й ведучий. За зиму 1932-1933 рр. у селах з'їли всіх собак, котів, щурів. Переловили ворон і горобців, корови, свині, кози ще раніше були забрані й вивезені. Щодня на цвинтар десятками вивозили мертвих. Люди від голоду божеволіли.

У людей розпухали обличчя, ноги, животи. Померлих, а часто й ще живих звозили й скидали в ями й закопували. Прагнучи врятувати від голодної смерті хоча б дітей, селячи везли їх у міста й залишали в установах, лікарнях, на вулицях. Голод охопив усю Україну, але небачених розмірів набув на півдні, сході та в центрі України.

1-й ведучий. Відомості про голод в Україні надійшли на Захід. Перші відгукнулися українці західних земель та еміграція. Було створено допомогові комітети в Європі й за океаном, надіслало меморіали до Ліги Націй, питання порушувалося в Британському парламенті. Але радянський уряд відкинув пропозиції про допомогу з-за кордону, стверджуючи, що інформацію, про голод навмисне поширюють вороги радянського Союзу.

У 1932-1933 рр. українці з польських берегів Збруча і Бугу пускали плоти з харчами, і польські прикордонники дивилися на це крізь пальці. Вони не стріляли. Стрілили радянські прикордонники в українців, які намагалися перехопити ці плоти.

2-й ведучий. Те, що відбувалося в Україні в 1932-1933 рр., ніде в офіційних документах того часу не зафіксовано, бо Сталін наказав ставитися до голодомору як до неіснуючого явища. До загибелі мільйонів селян привело холоднокровне рішення Сталіна відібрати в українських селян всі їстівні припаси, а потім оповити голодуючих завісою мовчання, заборонити будь-яку допомогу їм з боку міжнародної або радянської громадськості (тобто милостиню нещасним прохачам давати було заборонено).

Щоб перешкодити втечам голодних людей за межі України, на її кордонах було розміщено загороджувальні загони внутрішніх військ, які нікого не випускали. Знаючи про те, що від голоду вимруть цілі села, Сталін і його прибічники організували переселення цілих родин з російського нечорнозем'я та віддалених областей у порожні села в Україні. Приїжджали в готові хати, на оброблені землі переселенці, які заповнювали цілі села і об'єднувалися в колгоспи. Таке явище особливо було характерне для північних і східних областей України: Чернігівської, Сумської, Харківської, Луганської, Донецької, Кіровоградської, Херсонської областей.

 

1-й ведучий. Без болю не згадати страшні муки і переживання українського народу. Ще довго-довго, з покоління в покоління будуть передавати батьки синам і дочкам, а ті — своїм дітям спогади про тих, які залишили життя земне в пекельних муках.

 

Свідчення очевидців.

Відеоролик.

***

Скорботна мати ішла поволі

Туди, де зріло колосся в полі.

Несла на грудях дитя, мов птаху,

Не стало сина, лягла край шляху,

Мов стебла, руки син простягає

І хліба в мами все благає.

Але благання свого пташати

Уже не чує стражденна мати —

Згасла тихо біля дитини...

Проснися, нене, проснися, нене.

Дозріло жито уже зелене!

Голодомори, голодомори

Все до зернини взяли з комори,

Все до зернини в неньки й дитини,

В неньки й дитини із України.

Слайд

 

1-й ведучий. В Україні, якщо всебічно проаналізувати соціально-економічні та політичні причини голоду, було вчинено акт геноциду. Що означає цей термін і коли він з'явився?

Дослівно «геноцид» означає вбивство роду чи племені. Дехто з дослідників називає трагічні події 1932-1933 рр. селяноцидом, тобто вбивством селян штучним голодом. І таке визначення є науково обґрунтованим.

Слайд.

Політика Голодомору полягала в насильному вилученні всіх продовольчих припасів:

• липень 1932 р. — влада ухвалила завідомо нереальні до виконання плани хлібозаготівель;
• серпень 1932 р. — прийнято закон «Про п'ять колосків», за яким засуджували навіть дітей, які збирали колоски пшениці на полях;
• листопад 1932 р. — запроваджено натуральні штрафи, що означало вилучення всіх харчів у селян;
• грудень 1932 р. — примусово вивезено із колгоспів усі фонди, в тому числі і насіннєві.

2-й ведучий. Коли дослідники говорять про голодомор 30-х рр., то мається на увазі період з квітня 1932 по листопад 1933 р. Саме за ці 17 місяців, тобто, приблизно за 500 днів, в Україні загинули мільйони людей.

Слайд.

 

Пік голодомору прийшовся на весну 1933 року. В Україні тоді вмирало 17 людей щохвилини, 1000 — щогодини, майже 25 000 - щодня.

Слайд

 

1-й ведучий. Найбільше постраждали від голоду Полтавська, Харківська, Сумська, Черкаська, Київська, Житомирська області. На них припадає 52,8% загиблих. Смертність населення тут перевищувала середній рівень у 8-9 і більше разів.

У Вінницькій, Одеській, Дніпропетровській — рівень смертності був вищий у 5-6 разів. У Донбасі — 3-4 рази. Фактично голод охопив весь Центр, Південь, Північ, Схід сучасної України. В таких же масштабах голод спостерігався у тих районах Кубані, Північного Кавказу та Поволжя, де жили українці.

 

Слайд.(діаграма Богодухів)

Народилося і померло в 1933р. в м. Богодухів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Дослідники називають різні цифри загиблих під час голодомору: від 3 до 10 мільйонів. Але в будь-якому випадку мова йде про мільйони безневинних жертв.

У кожному з 55 тис. сіл по Україні помирали сотні дітей, а скільки було ненароджених, фізично і духовно понівечених. Селян довели до такого стану фізичного виснаження, що батьки забивали своїх дітей, аби прогодувати людським м'ясом інших, які зосталися.

 

2-й ведучий. Смертність дітей сягала, за деякими неповними підрахунками, 50 і більше відсотків до загальної кількості померлих. Діти значно швидше захворювали внаслідок тривалого недоїдання і фізичного виснаження. Для забезпечення життєздатності дитячого організму, необхідно було мати щодня: 300 грамів хліба, склянку молока, пів яйця, 5 грамів цукру, жирів і 25 грамів м'яса. Такої норми не мали навіть робітники в містах, діти тим паче. Уряд дбав про новобудови п'ятирічки, зводив підвалини «світового майбутнього», а затьмарені від голоду діти мріяли тоді про рятівний шмат хліба.

 

 

1-й ведучий. Таким чином, дитяча смертність збільшує соціально-демографічні рамки жертв голодомору, а відтак засвідчує його глобальний характер і катастрофічні наслідки для українського народу. Голод 1933-го чорніє великою плямою на демографічній карті України, втрат від цього ще не вдалося повернути — ні матеріальних, ні тим більш людських.

Достигали жита. І тремтіли Дитячі коліна —

Косоокої смерті чорнів продірявлений плащ...

Вимирало Село — потопала в сльозах Україна,

І розгублене небо ковтало задушений плач.

Шаленів людомор — лютували нові яничари,

І старенька Бабуся міняла Ікону на Сніп...

Над Полями Святими замучені душі ячали,

І Дніпро захлинувся у розпачі страчених Слів.

Палахкоче свіча Поминальної нині Молитви,

І розгнуздана Пам'ять малює Історії слід...

Тільки ті Колоски — Життєдайного Виміру Витвір,

Як і завше, Очима Дитячими міряють Світ.

(І.Качуровський)

 

1-ведучий. Кажемо нині: село постаріло. А це прямий наслідок голодомору. «Матеріальний» відгомін ненароджених поколінь. Ми з болем говоримо сьогодні про генофонд українського народу, непоправно підірваний голодомором 33-го року. Що ж забрали з собою в могили ті мільйони великомучеників голодного року?

2-й ведучий. Не тільки те, що вони самі могли створити на цьому світі, а й те, чого вони так і не передали нащадкам. Зяюче провалля утворилося на місці 33-го року в демографічній структурі населення України. Це провалля невідворотно повторювалося потім ще й ще — коли наставала пора народжувати своїх дітей, яких давно вже забрала голодна смерть, і дітям цих ненароджених.

1-й ведучий. А пішли ж найкращі, несли в могилу найкоштовніше, що є в нації,— гени розуму, гени здоров'я, досконалості фізичної й духовної, гени милосердя, справедливості, людяності й відваги, всіх людських чеснот і талантів.

2-й ведучий. Обривався вічний живий ланцюг поколінь. Українському народові, якого ніколи не щадила доля, , було завдано такого удару, якого ще не знав ні він, ні весь цивілізований світ.

В селі весна повзе на ліктях,

Повзе по мертвих і живих,

В долинах сонце ловлять діти,

Що дзвінко падає зі стріх,

І п'ють опухлими вустами

Оту пшеницю молоду,

Їм жить і жить, та над полями

Знов ворон каркає біду.

Забрали тих, хто їх комори

Пашню останню вимітав,

Хто ще активним був учора —

Сьогодні ворогом він став!

Голодний рік.

Жорстокий світе,

Дай хоч надію для живих!

Весна. І сонце ловлять діти,

що дзвінко падає зі стріх.

М. Будлянський

 

ТИ КАЖЕШ, НЕ БУЛО ГОЛОДОМОРУ?

Ти кажеш, не було голодомору?

І не було голодного села?

А бачив ти в селі пусту комору,

З якої зерно вимели до тла?

Як навіть марево виймали з печі

І забирали прямо із горшків,

Окрайці виривали з рук малечі

І з торбинок нужденних стариків?

Ти кажеш, не було голодомору?

Чому ж тоді, як був і урожай.

Усе суціль викачували з двору,

Греби, нічого людям не лишай!

Хто ж села, вимерлі на Україні,

Російським людом поспіль заселяв?

Хто? На чиєму це лежить сумлінні?

Я бачив у ту зловісну пору

І пухлих, і померлих на шляхах

І досі ще стоять мені в очах...

А кажеш — не було голодомору!

Дмитро Білоус

Слайд.

 

1-й ведучий. Поблизу Лубен на Полтавщині (на щедрих чорноземах, де голодомор дійшов найвищої позначки) українці вивершили Курган Скорботи на вічну пам'ять землякам своїм, які залишили життя земне в пекельних муках. Не було на тому полі ні пишних промов, ні музик, ні кварти на помин душ. А були тільки вода і хліб.

Черствий хліб, який люди принесли із собою. Та ще жменьку землі зі своєї оселі. Кожен прийшов туди за покликом матері-землі, яка сховала в ті страшні часи чи то батька, чи то сестру, чи ще кого з рідних. У давнину, коли гинули герої, то кожен висипав шапку землі на могилу — і виростав у степу віковічний курган. Бо земля, як саме життя, — вічна. І заплакала Україна, скорбна мати наша, адже тоді, в 1933-му, не мала змоги спорядити дітей своїх в останню путь: сама була на краю загибелі, із сухими очима відчаю.

2-й ведучий Стоїть гора Зажури неподалік Лубен. А на ній Хрест здійнявся — символ розп'яття українського народу. Височезний хрест. Здається, дістає неба, вічності і самого Бога...

А люди в сумі, а люди кличуть,

Підбитим птахом до нас кигичуть.

На чорних плитах у сльозах квіти.

Ще досі чути, як плачуть діти.

Як стогне батько, як скиглить мати...

Таке не можна нам забувати.

Слайд.

 

1-й ведучий Вшановуючи пам'ять мільйонів громадян, які стали жертвами Голодомору 1932-1933 років, з метою донесення правди про геноцид українського народу до української громадськості і міжнародної спільноти 28 листопада 2006 року Верховна Рада прийняла Закон «Про Голодомор 1932-1933 років в Україні», яким Голодомор визнано геноцидом українського народу.

Щороку в ці дні по всій Україні відбуваються чисельні заходи-реквієми. Ми відчиняємо душі і серця для пам’яті про ті страшні роки, робимо все для того, щоб ніколи за будь-яких обставин подібна трагедія більше не спіткала Україну.

 

2-й ведучий. Пройдуть роки, минуть десятиліття, а трагедія 1933 року, все одно хвилюватиме серця людей. І тих, кого вона зачепила своїм чорним крилом, і тих, хто народився після, тих. страшних років. Вона завжди, буде об'єднувати всіх живих одним спогадом, одним сумом, однією надією. Адже й нині живе^: у пам'яті народу прокляття тим, хто, збиткувався над його долею і життям. Ще й досі у сни селян приходять ці похмурі тіні, же й досі кровоточать роз'ятрені серця, болить душа, що звідала горя до краю.

Нехай кожен із нас торкнеться пам'яттю цього священного вогню - частинки вічного. А світло оцих свічок хай буде нашою даниною тим, хто навічно пішов від нас, хто заради торжества справедливості жертвував собою. Вони повинні жити в нашій пам'яті.

1-й ведучий. Сьогодні, коли від початку голодомору минули десятки років, ми не маємо права забувати народне слово правди і довічного прокляття, послане на голови катам. Бо це слово здолало смерть, аби дійти до нас, збудити в наших серцях пам'ять про мільйони безвинно замучених предків і застерегти від повторення страшних помилок.

Прости нас, Господи великий,

Прости ще раз, в останній раз —

Позбав нас від такого лиха,

Народи всі і грішних нас.

 

Прости безумство наше, Боже,

Безвір'я й гордощі прости...

Хто в бідах наших нам поможе?

Спасти нас можеш тільки Ти.

 

Дай силу нам себе здолати,

Себе в собі перемогти,

Тебе благають діти й мати —

Спасти нас можеш тільки Ти.

 

Пречиста Діво, Божа Мати,

Своїм нас сяйвом опромінь,

Дай сил гріхи нам подолати

На віки вічнії. Амінь!

Слайд.

 

2-й ведучий Сьогодні ми говоримо про минуле задля майбутнього, адже безпам'ятність продовжує бездуховність, котра, наче ракова пухлина, роз'їдає тіло й душу нації – перекреслює її історію, паплюжить традиції.

Дякуємо Богові і тим натрудженим рукам за те, що сьогодні ми маємо святий хліб. Адже без цього скарбу ніхто не сідає до столу.

Учениця (тримаючи коровай).

Хліб…Стільки приємного щемету появляється в душі кожного при згадці про Тебе. Святий хлібе, про Тебе не сміли згадувати жертви 33-го. Ти являвся їм уві сні рожевою мрією.

Скільки померло з твоїм іменем на вустах. Іменем жертв 33-го року благаю вас – бережіть цей святий хліб. І нехай смак цього короваю не дозволяє нам забувати, що Хліб – це Життя.

(Роздає порізаний коровай усім гостям. Всі з’їдають свої шматочки стоячи.)