Година спілкування «Ф. Шопена музика чарівна»

 

Мета: Ознайомити учнів з творчістю видатного композитора і піаніста Ф. Шопена, розкрити красу і неповторність його музики.

 

       (На сцені  рояль, відкритий нотний альбом, на стіні портрет композитора.

Звучить музика Шопена. На фоні музики звучить поезія.)

 

1. Торкнулись пальці клавішів блискучих,

Й застигли звуки у повітрі, мов туман.

Полилась музика: спокійна ,та пекуча

У далечінь, в безкрайній океан.

Полилась, поплила на всіх вітрилах,

Запахла цвітом стиглої зорі.

Невже людина чудо це створила,

Чи, може, спів небесних це створінь?

А, може, це танків казкових звуки,

Чи ранішня росиця на траві?

Ні, це чарівні й спритні музиканта руки,

Та ніжне серце і душі вогні.

                                                    (музика поступово затихає)

 

2.Музика…в ній шепіт зелених лісів, журчання струмочка, осіння непогода, запах весни, щастя і страждання народу. Фредерік Шопен - відчайдушний і романтичний, вразливий і сильний слуга її величності Музики та її король.

(знову звучить стиха музика, учень гортає велику книгу-журнал; на першій сторінці напис. учень виголошує його) відкриваємо першу сторінку яка називається «Життєвий шлях Шопена»

3.Уже в дитинстві Шопен виявив надзвичайну музичну обдарованість, чутливість, у дитячі роки з’являються його перші самостійні композиторські спроби. Ось як говорить про дитячі музичні враження Фредеріка Шопена Єжи Брошкевич:

 

4. «Для Фріцека вогонь-це перш за все тріск сучків, ще шипіння води, гуркіт осідаючих, обвуглених полін і гудіння вітру, що ховає полум’я у глибину печі. Для нього темнота особливо виразна. Адже ніхто не знає, в темноті струни роялю не змовкають ні на мить, що завжди можна почути їх слабке тремтіння, для Фріцека музика має свій зміст, свою мову, настільки ж зрозумілу і визначену, як будь-який голос живого світу. І це стосується не тільки пісеньок, де слова нібито повинні пояснити розвиток і малюнок мелодії. Слова не потрібні. Фріцек дуже часто розуміє музику краще ніж слова».

 

1.Першим учителем Шопена з музики був Войцех Живний. Дуже часто, описуючи його, підкреслюють зовнішні вади, старомодність і незграбність, однак в житті композитора він відіграв дуже помітну роль. Саме Живний зумів розпізнати в шестирічному хлопчикові майбутнього геніального музиканта, дав йому перші уроки гри на фортепіано, ввів у високий і прекрасний світ Баха, Моцарта, Бетховена. Саме вони завжди будуть залишатися для Шопена найвищими авторитетами.

2.Коли 1829 року Шопен закінчував Варшавську консерваторію, в екзаменаційному списку з’явилася примітка «Фредерік Шопен-музичний геній» . І, справді, за роки навчання в консерваторії він повністю сформувався як піаніст і як композитор. Він товаришував і захоплювався Яном Людвіком Жуковським, Адамом Міцкевичем, Маврикієм Мохнацьким.

 

(Звучить Ноктюрн №9.читаеться вірш М. Рильського «Ноктюрн»)

 

3.У 1830 році Фредерік Шопен від’їджає у Париж з концертами. Наступного року в Варшаві вибухає повстання. Повернення на батьківщину стає неможливим. Він помирає на чужині, так і не побачивши рідної землі.

 

4.Життя у Парижі мало надзвичайний вплив на творчість композитора. З одного боку-Париж був центром європейського романтизму, Шопен спілкувався з передовими митцями Європи, славетними романтиками - А. Міцкевичем, Ф. Лістом, Е. Делакруа, Г. Гейне, Жорж Санд, Бальзаком. Та з другого боку, відчуженість, самотність митця в аристократичному світі, туга за батьківщиною.

 

1.Сам Шопен так визначає свій девіз у одному з листів до друга: «Неси в душі вантаж, губи сили, але хай ніхто не помічає твоєї ноші”.

 

(Звучить прелюдія № 7,учень оголошує наступну сторінку)

Революційні мотиви у творчості Шопена.

 

2.Як передовий митець свого часу, в творах якого знайшли відгук найбільш актуальні проблеми епохи, Шопен не міг обминути тему революційного протесту народу. Революція, яку оспівує Шопен, і поразку якої буде переживати все життя,- це революція 1830 року в Польщі, потоплена в крові російським самодержавством. Тому твори композитора, в яких відлунює революція,- “Революційний етюд № 12, балада №1,прелюдія №20 , ноктюрн №13, -завжди такі невимовно трагічні, сповнені глибоким відчаєм.

 

         (Звучить “Революційний етюд №12, на фоні музики говорить учень.)

 

3.Композитор Роберт Шуман захоплено сприйняв революційний етюд Шопена. Він сказав: «Твори Шопена-гармати, покриті квітами». Оноре де Бальзак так охарактеризував композитора: «Цей прекрасний геній-швидше страждаюча душа, аніж музикант».

 

4.Революційні образи Шопена «завуальовані» салонними або й відверто технічними віртуозними жанрами. Етюд, написаний по гарячих слідах революційних подій,-є прекрасною справою для тренування лівої руки в пасажах. Шопен і далі ховатиме свої образи революції в епічній картинності балади, в швидкоплинній течії прелюдії, в філософські концепції сонати, у тьмяній нічній поезії ноктюрну.

 

          (Етюд звучить голосніше до завершення. Учень гортає сторінку, оголошує наступну назву.)

Зв’язок музики Шопена з польською народною творчістю.

 

1.Шопен не зважаючи на те, що жив далеко від батьківщини, є глибоко національним композитором. Він уперше переніс селянський танець-мазурку у професійну музику, зберігши ]ї своєрідність, свіжість, самобутність. Часто в його мазурках вчувається відзвук інструментальних ансамблів, розповсюджених у польському селі. В одній з них відтворюються звучання волинки і котра-басу, в іншій, з добродушним гумором відтворюється гра сільського скрипаля.

 

2.Невичерпною є палітра образних барв Шопенівських мазурок: тут і невигадливі награвання пастухів, і  невигойний смуток за батьківщиною, і шалений вихор танцю, і заглиблене спогадання…Часто вони перетворюються в ліричні, іноді трагічні поеми.             

(Звучить Мазурка соль мінор.)

3.Якщо мазурка була для композитора носієм сучасної демократичної повсякденності, то інший жанр –полонез-висвітлював епічну героїку, втілення героїчних образів батьківщини.

4.Ці два жанри були запозичені композитором з польської фольклорної спадщини, і стали чи не провідними у його творчості. Про те до якого жанру не звертався б Шопен упродовж свого творчого шляху –він завжди залишався польським композитором, в його музиці неодмінно присутні задушевні наспіви, гострі запальні ритми, наслідування інструментальних звучань свого рідного народу.

         ( Звучить полонез, учень перегортає сторінку і оголошує її)

 

Зв’язок музики Шопена з літературою та живописом.

1.Фредерік Шопен не вдавався до програмних пояснень своєї творчості. І навіть нечисленні назви, які існують в музичних колах(Революційний етюд, прелюдія “Краплини дощу”)належать сучасникам композитора, а не самому автору. Але це не тому, що музика Шопена абстрактна та раціональна.

 

2.Просто композитор обирає інший шлях образної конкретизації звертаючись до побутових і народних музичних жанрів, які самі по собі несуть якісь образні уявлення. Адже звичайними є ,наприклад, сполучення «захоплюючий вальс», «войовничий. суворий марш», «задушевна, ніжна колискова»; однак неможливо уявити собі войовничий менует чи траурну польку.   

( звучить балада №10.)

3.Особливо помітними у творчості Шопена є паралелі «Шопен і Міцкевич», «Шопен і Гейне», «Шопен і Делакруа», Шопен і Байрон». У нашій залі можна побачити репродукції Е. Делакруа «Портрет Шопена», «Свобода на барикадах»; А. Гротгера «Ноктюрн», присвячені творчості Ф. Шопена.

 

4.І все ж завдяки відсутності конкретних назв своїм творам ,виникає при їх слуханні    стільки тлумачень, яких не знала музика біль жодного композитора. Музика Шопена “провокує “яскраві образні асоціації, будить уявлення слухача. Один з найбільш популярних творів композитора-вальс №7-став навіть об’єктом поезії відомого українського поета М. Рильського «Шопен»

         (Звучить вальс №7,читається вірш на фоні звучання музики).

 

1. Шопена вальс… ну хто не грав його

І хто не слухав? На чиїх устах

Не виникала усмішка примхлива,

В чиїх очах не заблищала іскра

Напів кохання чи напів журби

Від звуків тих кокетно-своєвільних,

Жагучих, як нескінчений цілунок?

Шопена вальс, пробреньканий невміло,

На піаніно, що, мовляв, поет

У неладі «достигло ідеалу»,

О! Даль яку він срібну від слонив

Мені в цей час вечірньої утоми.

 

2.Коли шукає злагідніле серце

Ласкавих ліній і не гострих фарб,

А десь ховає і жагу , і пристрасть,

І мрій, і силу, як земля ховає

Непереборні парості трави…

В снігу, у сиву сніжну невідомість,

Мережені, оздобні линуть сани.

І в них, як сонце, блиснув із –під вій

Лукавий чи журливий-хто вгадає?-

Гарячий чи холодний-хто збагне?-

Останній може ,може  перший успіх.

Це щастя! Щастя! Руки простягаю-

Б’є сніг із –під холодних копитів,

Метнулось гайвороння край дороги-

І простяглась пустиня навкруги.

Сідлать коня! Гей, у погоню швидше!

Це щастя! Щастя як приліг до гриви,

Я втис у теплі боки остроги-

І знову бачу те лице, що ледве

Із хутра виглядає…Що мені?

То сльози радості-хто теє скаже?

То сльози смутку-хто те розгада?

 

3.А вечір палить вікна незнайомі,

А синя хмара жаром пройнялася,

А синій ліс просвічує вогнем,

А вітер віти клонить і співає,

Мені у вухах…Це щастя! Це любов!

Це безнадія! Пане Федеріку,

Я знаю, що ні вітру, ні саней,

Ані коня немає в Вашім вальсі,

Що все це-тільки вигадка моя.

Про т е…Нехай Вам Польща чи Жорж Санд-

Коханки дві однаково жорстокі!-

Навіяли той ніжний вихор звуків,-

Ну що ж по тому? А сьогодні я

Люблю свій сон, і вас люблю за нього,

Примхливий худорлявий музиканте…

  (із закінченням вірша музика стихає)

 

4.  Я. Івашкевич у книзі про Шопена пов’язує цей твір з нещасливим коханням композитора до польської аристократки Марії Водзінської, на зв’язці листів якої він надписав  «Моє горе».

1.А ще цей пластичний ,гнучкий вальс став одним з найважливіших епізодів у балеті «Шопеніанна», поставленому російським балетмейстером Фокіним і складений з музики Шопена. Він звучить як лейтмотив образу Поета, символізує нездійсненні прагнення, далекий, недосяжний ідеал. 

(Учень перегортає сторінку і оголошує назву)

 

Серце поета.

2.Це сталося осінньої ночі 1940 року в окупованій гітлерівськими загарбниками Варшаві. У напівмертвому місті панувала насторожена тиша. Почулися чиїсь скрадливі кроки, і в невиразних обрисах майже зруйнованого костьолу майнули ледве помітні силуети людей-один…другий…третій…їх небагато, цих сміливців-патріотів, що, ризикуючи життям пробралися у саме лігво ворога, щоб врятувати від наруги найдорогоціннішу реліквію польського народу серце Фредеріка Шопена.

3.Немало, днів, десятиліть, минуло з того пам’ятного дня 1849 року, коли смертельно хворий композитор сказав старшій сестрі Людвіці в Парижі: «Генерал Пасеквич не дозволить вам перевести моє тіло у Варшаву ,тому візьміть туди хоч моє серце». Зробити це було не легко. Але дорогоцінну посудину з серцем Шопена було перевезено до Варшави і замуровано в одну з колон костьолу Святого Христа. Там вона пролежала до тієї осінньої холодної ночі 1940 року, коли патріоти польського Руху Опору врятували від знищення гітлерівцями цей безцінний дар Шопена своєму народові

 

                         (Звучить Мазурка ля мінор )

4.Він слухає, сховавшись у зарослях бузкових,

Дівочий, тихий голос, співання солов’їв,

Збирає з листя без роси краплини чисті,

Щоб кинуть їх на землю, коли він землю кине.

В салоні він опустить на клавіші рояля,

Мов лебедів Бояна свої похудлі руки,

І ,наче квіти, збліднуть здивовані красуні,

А важне панство скаже : «Це хворобливі звуки».

А мислі б’ють у серце,-нехай воно хоч мертве

Повернеться в країну, де бур виття страхітнею.

Плюндрує житла. сади, серця, поеми,

Вернулось серце й вічним цвітом квітне.

( Звучить Мазурка. Учень закриває альбом.

Музика стиха лунає до закінчення.)