СЦЕНАРІЙ

на тему:

Благословен той день і час, коли прослалась килимами земля, яку сходив Тарас...

 (перебування Шевченка на Тернопільщині)

 

 

 

 

Мета: подати учням відомості про перебування Т.Г. Шевченка на Тернопільщині, удосконалювати навички "читання" художніх полотен, розглянути твори, в яких Т. Шевченко ділиться враженнями про Тернопільщину, зробити огляд творів сучасних поетів Тернопільщини, присвячених Кобзареві; прищеплювати любов і повагу до Т.Г. Шевченка, поглиблювати знання про історію рідного краю, розвивати вміння переказувати, виразно читати художні твори.

 

Обладнання: автопортрет Т.Г.Шевченка 1845р. (репродукція), карта "Тернопільщина і Т. Шевченко", репродукції акварелей, зроблених Кобзарем у Почаєві, збірки народних пісень, поеми "Сліпий", "Слепая", "Невольник", "Петрусь", "Варнак", повість "Художник".

 

У записі звучать слова із пісні О. Осадчого "Шлях до Тараса" у виконанні В. Зінкевича:

В дні перемог і в дні поразок,

В щасливі дні і в дні сумні

Іду з дитинства до Тараса,

Несу думки свої земні...

 

Вступне слово учителя.

Пісня О. Осадчого "Шлях до Тараса" у виконанні знаменитого українського співака В. Зінкевича, без перебільшення, висловлює почуття гордості ледь не кожного українця, бо Тарас Григорович Шевченко і сьогодні найвідоміший наш поет. Його "Кобзар" у кожній нашій хаті лежить на найпочеснішому місці, на столі - поруч із хлібом, а пісні його вишиті на рушниках. Шевченків "Кобзар" став символом сумління нашого часу. В цій книзі автор зібрав кожну сльозину, найменший стогін кріпака. Духовну велич і красу народу він підніс на найбільшу височінь, чим збагатив увесь світ. Ім'я Тараса Шевченка стало символом нашого народу.

Нелегко осягнути багатогранність Шевченкової музи. Доля щедро обдарувала його багатьма талантами: і через сторіччя не згасає слава ні Шевченка-художника, ні Шевченка-співака, ні Шевченка-поета, ні Шевченка-прозаїка, ні Шевченка-драматурга.

Священна земля, яка породила велетня мислі і духу. Священні місця, де бував наш великий поет. Тернополяни свято бережуть пам'ять про Кобзаря і його перебування у Кременці, Почаєві та Вишнівці у 1846 p., люблять і знають його слово.

То ж перегорнімо кілька цікавих сторінок історії нашого краю, пройдімо тими дорогами і стежками Тернопілля, які півтора століття тому сходив великий Кобзар.

 

 

(Проектується карта Тернопільщини із позначеними на ній населеними пунктами області, де побував Т. Шевченко)

 

 

Ведучий. Подорож Кобзаря на Волинь відбулася 1846 року. А роком раніше, наприкінці березня 1845-го, Т. Шевченко, закінчивши Академію мистецтв у Петербурзі, прибув до Києва. Тут із серпня 1845 почав співпрацювати із щойно створеною Археографічною комісією ("Тимчасовою комісією для розгляду древніх актів"). Метою її діяльності було вивчення пам'яток слов'янської старовини. Наше заняття побудоване у формі усного журналу.

 

 

І сторінка

Священна земля, що народжує велетів духу,

Священні місця, де бував наш Великий Поет!

 

Ведучий. Сьогодні у нас в гостях - науковий працівник Тернопільського краєзнавчого музею. Він і відповість на деякі ваші запитання

(далі матеріал першої сторінки усного журналу подається у формі інтерв'ю з науковим працівником музею).

 

Ведучий. Що спричинило поїздку Тараса Шевченка на Волинь?

Гість. 10 грудня 1845 року Тараса Григоровича затвердили співробітником Археографічної комісії. Саме за її завданням він подорожував Київщиною, Поділлям і Волинню, змальовував визначні місця і краєвиди. Розпорядження за номером 7247 було підписане генерал-губернатором Д.Г. Бібіковим. Тарасу Шевченку було, окрім всього, доручено зняти загальний зовнішній вигляд Почаївської Лаври, вид на околиці з тераси Почаївської Лаври, внутрішній вигляд храму. На цю поїздку Кобзареві виділили 150 крб. сріблом.

Звичайно, основним приводом для поїздки Тараса Григоровича було завдання Археографічної комісії. Але західноукраїнські землі вабили його і з інших причин. Відомо, що поет знав про діяльність гуртка прогресивної української молоді "Руська Трійця", читав альманах "Русалка Дністровая". Цю книгу Тарас Шевченко обговорював із фольклористом і етнографом П.Ю.Лукашевичем.

Ведучий. Ця поїздка була для Тараса Шевченка відкриттям чогось зовсім нового, чи певне уявлення про Волинь у нього уже склалося раніше?

 

Гість. Про Волинь поет і раніше згадував у своїх творах. Скажімо, у поемі "Гайдамаки" (1841 p.). Він писав:

Розбрелись конфедерати

По Польщі, Волині,

По Литві, по Молдаванах

І по Україні.

Горить Корсунь, горить Канів,

Чигирин, Черкаси,

Чорним Шляхом запалало

І кров полилася

Аж у Волинь...

Ведучий. Враження про людину складається через її вчинки, думки, дії. А ще - через зовнішність. На сьогодні відомо багато портретів та автопортретів Кобзаря. Найчастіше зустрічається портрет, де він зображений вже літньою людиною, .в шапці і кожусі. А як виглядав поет тоді, адже він у 1846 році був ще зовсім молодою людиною? Можливо, збереглися якісь свідчення з тих часів?

Гість. 32-річного Тараса Григоровича Шевченка (саме у такому віці він побував на Волині) дає змогу побачити один із автопортретів, виконаний олівцем на папері в кінці серпня 1845 року. На звороті малюнка (розмір 17x13,3 см) є напис: "Портреть Т. Шевченка сделанный имъ самимъ въ зеркало въ до 1845 года въ с. Потокахъ Кієв. губ. и подаренный своей куме Н.В. Тарновской." Наступний з відомих автопортретів виконаний уже на засланні 1847 року в Орську. Ось автопортрет Т. Шевченка 1845 року. Саме таким бачили Кобзаря наші земляки.

Ведучий. . А як подорожував Тарас Григорович на Поділля і Волинь?

Гість. Тогочасний поштовий путівник свідчить, що маршрут пролягав з Кам'янця по Великому польському тракту через Білу Церкву, Сквиру, Могилів-Подільський. У Кам'янці Тарас Шевченко працював не більше тижня: дорога кликала на Волинь. Із Кам'янця, до речі, Тарас Григорович міг навідатися на Тернопільщину - до села Панівці Борщівського району. Принаймні, у селі існують перекази, що поет гостював у місцевого священика.

Ведучий. Куди проліг далі шлях поета?

Гість. Більшість дослідників, у тому числі і автор ґрунтовної книги "Шевченко і Західна Україна" М. Дубина, схильні вважати, що Кобзар їхав із Кам'янця-Подільського через Дунаївці і Ярмолинці до Проскурова (нині Хмельницький). Звідси через Старокостянтинів-Ямпіль поїхав до Почаєва.

Інші, зокрема шевченкознавець Петро Жур, стверджують, що поет із Хмільника вирушив через Бердичів до Житомира, а вже звідти - до Почаєва.

Якщо дотримуватися такої версії, то Тарас Шевченко мав би раніше побувати у Кременці, а вже потім - у Почаеві.

Ведучий. Але у повісті "Варнак" Кобзар устами свого героя згадує: "Возвращаясь из Почаєва, я зашел в Кременец посмотреть на Королеву Бону и на воздвигавшиеся в то время палаты или кляштор для Кременецкого лицея". Можливо, герой повісті повторює шлях Шевченка?

Гість. Очевидно, правомірніше буде згодитися з першою групою дослідників.

Ведучий. Дякую Вам за цікаву розповідь.

 

II сторінка

Напевно, славний Байда Вишневецький

Перед поетом з пісні тут постав...

 

Звучить мелодія "Пісні про Байду".

 

 І ведучий. Дорогою до Почаєва поет на кілька днів зупинився у Вишнівці. Містечко, без сумніву, привабило Тараса Григоровича своєю багатою історією, щедрою на події та імена відомих людей. Тут народився Дмитро Вишневецький, котрий, за переказами, був легендарним засновником Запорозької Січі, Гетьманом України в 1550-1563 роках. Історики ототожнюють Дмитра Вишневецького з Байдою-героєм української народної пісні "В Цареграді на риночку". Цю пісню, як подають перекази, Тарас Шевченко слухав у Вишнівці у виконанні лірника.

 

Звучить грамзапис "Пісні про Байду".

 

Потім поет розпитував про Дмитра Вишневецького, захоплювався його мужністю. II ведучий. Зрозуміло, що Тараса Шевченка зацікавив палацовий комплекс, зведений ще у сімнадцятому столітті. І не тільки архітектурою класицистичного стилю, а й тим, що тут побувало багато відомих історичних осіб. Князі Вишневецькі, а згодом графи Мнішехи зібрали бібліотеку, що налічувала 15 тисяч книг, у тому числі багато стародруків, рідкісних видань. Були тут і древні рукописи, листи магнатів, королів та царів, хроніка роду Вишневецьких.

I ведучий. У замковій картинній галереї зберігалися полотна Рембрандта, Гольбейна, Каналетто та інших великих художників, близько 600 портретів князів і королів. Картинна галерея була на першому поверсі палацу. А на другому - поет мав змогу оглянути великим театральний зал із оздобленими ложами, партером. Дослідники вважають, що Тарас Шевченко зробив зарисовки замку з боку Старого Вишнівця і призамкової церкви з півдня. На жаль, ці його роботи не збереглися.

II ведучий. Кобзаря не раз бачили в оточенні гурту місцевих жителів у парковій альтанці на стрімкому пагорбі побіля палацу. Можливо, саме тут поет і познайомився з панським лакеєм Федором Кружилкою.

 

Виконується діалог-інсценізація.

Тарас Шевченко і Федір Кружилка входять розмовляючи.

 

Шевченко. А що то видніється ген там, удалині?

Федір. Та то гора уже в Австрії. Підкамінь називається. Наші селяни інколи переходять кордон, щоб побазарювати у Підкамені, а тамтешні ходять до нашого Почаєва на прощу...

Шевченко. Цікава така гора. Якби там, у Підкамені, побути часок.

Федір. Чи ви чували, чого то назвали Підкамінь?

Шевченко. А чому ж?

Федір. Та то нечистий взяв каменюку і ніс на кляштор, щоб його придушити, але тут когут запіяв і йому не вдалось. Шевченко (засміявся). То не так було... то чортяка нашого брата мав тим каменем там придушити - і придушив. От і Підкамінь!

 

Підходять селяни, прислухаючись до їх розмови, і додають:

 

Селяни. - Так, Тарасе, і не чортяка то, а наші пани душать нас.

- А чи чули ви, як наші пани бавилися-розважалися? Пан Вишневецький звелів викласти з каменю велетенську шахову дошку, а фігурами на тій дошці були кріпаки. Той із панів, який виграв "фігуру", забирав її собі у власність. Не одній матері тоді довелось оплакувати сина, дівчині - нареченого, братові - сестру.

 

Тарас Шевченко (зірвавшись з місця) довго ходить, а потім співає "Ой горе тій чайці".

 

I ведучий. У повісті "Музикант" (1855 рік) Тарас Григорович згадує, що набожна мати Яреми Вишневецького Раїна Могиляка збудувала монастир у Лубнах. А в написаній через 6 місяців у цьому ж 1855 році повісті "Близнецы" герой переповідає сон дочки злого Ієремії Вишневецького-Корибута, "что она была в раю и ее оттуда вывели ангелы, говоря, что если она своим коштом выстроит храм Божий в добрах своих близ города Лубен, то поселится уже на веки вечные в раю. Она и соорудила храм сей". Важко сказати, чому автор тут приписав зведення храму дочці Вишневецького. Мабуть, це просто помилка.

II ведучий. Жителі Вишнівця увічнили пам'ять про перебування тут Кобзаря. До 150-річчя від його народження при вході у колишній палац була відкрита меморіальна дошка, а у 1989 році з нагоди 175-х роковин великого поета, художника, .мислителя йому встановили пам'ятник (скульптор В.П. Одрахівський, архітектор В.І. Скочеляс) на центральній площі селища.

 

 

III сторінка

У Почаєві, в сховищах книжних,

Що ченцями збирались віки,

Він вивчав не покору у ближніх,

А історії шлях нелегкий.

 

Ведучий. З Вишнівця Т.Г. Шевченко продовжив свій шлях до Почаєва. Відомо, що поет прибув сюди у другій половині жовтня. Тогочасний Почаїв був невеликим містечком, котре, по суті, не могло похвалитися нічим, окрім Лаври. З Лаврою пов'язували і назву містечка: за легендою, першими осіли тут ченці Києво-Печерського монастиря, які втекли з Києва під час татарської навали 1240 року. Нову місцевість ченці назвали Почайною - на згадку про річку Почайну, над якою стояла їхня обитель. В історичних джерелах Почаївський монастир уперше згадується під 1527 роком.

 

Ведуча. Зупинився Кобзар в архієрейському будинку, розташованому безпосередньо на території Лаври. Цей будинок, зображений на двох його акварелях, зберігся донині. У 1964 році на ньому встановлено меморіальну дошку. Цілком можливо, що Т.Г, Шевченку переповідали легенду, як ще о тій порі, коли не було монастиря, в XIII ст. (1261 рік), пастухи побачили на місці, де тепер джерело, Божу Матір. Слід від ноги лишився на землі, і з нього почала сочитися вода. Монастир збудовано на скелі, води поблизу нема, й поява її у ступні - справжнє диво.

 

 

Ведучий. У Лаврі Тарасу Григоровичу, очевидно, показували печеру в скелі, де преподобний Іов перебував в усамітненому богоміллі. Нині в Печерній церкві (1774 рік), покрівля якої служить терасою головного входу в собор, зберігається ще одна реліквія Лаври - мощі Іова.

Під час перебування у Лаврі Т.Г. Шевченко ознайомився з її бібліотекою. Книга здавна була у Почаєві в пошані, тут традиційно розвивалася видавнича справа. Першою книжкою, що побачила світ у містечку, стала "Зерцало Богословій". Його у 1618 році надрукував у власній пересувній друкарні наш земляк письменник і церковно-освітній діяч Кирило Транквіліон-Ставровецький.

Першою книжкою, надрукованою у Почаївській Лаврі, був "Служебник" 1735 року. В архіві Лаври зберігалося чимало цінних документів XVII ст. Ними поет також не міг не зацікавитися.

 

Ведуча. У розпорядженні Д.Г. Бібікова про від'їзд Тараса Шевченка йшлося про те, що він повинен "зняти" три види Лаври. Тарас Григорович виконав тут чотири малюнки аквареллю, два ескізи й начерк олівцем.

Сьогодні ми побуваємо на виставці цих картин і поділимося враженнями від побаченого. Отож, вашій увазі представляємо репортаж з виставки.

 

Ведучий. "Почаївська Лавра з півдня" - один із дуже відомих малюнків, що найкращим чином подає привабливі архітектурні риси Лаврського ансамблю. Розмір акварелі 28,9x37,8 см. Справа внизу є підпис автора: "Шевченко". На звороті - ескіз Лаври зі сходу, а у лівому верхньому куті - напис чорнилом: "1846. Почаївська Лавра з півдня". Стрімкі куполи Успенського Собору та інших споруд чітко прорисовані на тлі погожого осіннього неба. Світло післяобіднього сонця і довгі холодні тіні створюють контрастні зіставлення на пластично виразному фасаді Собору, прямокутному об'ємі Печерної Церкви Іова, масивних контрфорсах. Поруч - Троїцька Церква з високим цоколем, на місці якої з 1912 року височить Троїцький Собор архітектора О.В. Щусєва. Між ними нема існуючої тепер дзвіниці – вона була зведене лише через двадцять років після перебування Тараса Шевченка у Почаєві.

Підніжжя гори віночком огортають пожовклі каштани і рівна стрічка огорожі.

Малюнок відзначається легкістю акварельної техніки, наповнений світлом і повітрям. Незважаючи на суто документальне призначення, він під вправною рукою Майстра набув мистецької вартості.

 

Ведуча. "Почаївська Лавра зі сходу". Розмір акварелі 28,2x37,8 см. Ця робота займає проміжне місце між пейзажем і жанровим малюнком. На цій акварелі - міський мотив з Лаврою на задньому плані. Посеред вулиці на горбку височить дерев'яний хрест із зображенням розп'ятого Ісуса. Хрест оточує ажурна огорожа. Зліва ще один хрест, кам'яний, зі скісними кінцями, що вгрузнув у землю. Вулицю оживляють п'ятеро перехожих. У стіні бокового фасаду архієрейського будинку біліє високий пам'ятник.

Дві високі тополі перед хатою нахилилися під подувом невидимого вітру. Його напрям повторює багряниця на хресті. Всі ці деталі відволікають увагу, але й поступово підводять глядача до Лаври. Успенський собор і фронтон Надвратного корпусу з голубими дахами займають центр акварелі. Завершення хреста, стрільчасті верхи тополь та шпилі собору утворюють неспокійні вертикальні ритми на тлі високої хмари і голубого прозорого неба. Учень. "Вид на околиці з тераси Почаївської Лаври". Розміри цього полотна 28,7x37,7 см. Малюнок виконаний на горизонтальному форматі. На передньому плані художник зобразив частину тераси з металевим парапетом і вхід до Успенського собору. Біля входу - дві масивні фігури монахів у високих клобуках, з рудими бородами. Один із них протягнув руку, ніби запрошуючи оглянути околицю. Чітко зображені ажурна металева решітка, декоративні вази. Тут відчувається досконале володіння засобами повітряної перспективи. Долина губиться в голубому серпанку. І лише гора в Підкамені порушує рівну лінію горизонту.

 

Ведучий. "Собор Почаївської Лаври" (внутрішній вигляд). Вертикальний формат акварелі (37,6x28,4 см) дав змогу краще закомпонувати інтер'єр Успенського собору з його високими склепіннями, оформлення якого виконав у 1807-1810 pp. живописець Лука Долинський. Побудова фронтальна і строго симетрична. М'яке сонячне проміння падає зверху вниз, зі сходу, так, що права стіна затемнена. Лише одна жінка у чорній сукні й хустині, зав'язаній ззаду на шиї, навколішки молиться до Богородиці. Три постаті ченців на різних відстанях сприяють виявленню глибини простору. Окрема група ченців сидить поблизу іконостасу.

Очевидно, для збереження цільності інтер'єру художник відмовився від зображення розписів на стінах, орнаментів і написів на краю арок. Виділені лише ікони в різьблених, із позолотою рамах і капітелій пілястр. Інтер'єр вирішений у теплих золотистих тонах. Двоступеневий клірос посередині центрального нефу перед іконостасом, подіум з огорожею і хустка уклінної жінки - в малиновому тоні. У малюнку просвічуються олівцеві лінії побудови, надаючи йому чіткості і графічної виразності. Де-не-де (арочні прорізи, скло на образах) виділяються холодні ультрамаринові плями. З огляду на мистецтво світлотіні, Т. Шевченко був новатором у графіці XIX ст. Недарма стільки часу присвятив він в Ермітажі вивченню творчої спадщини Рембрандта. Художник творив композиції з художнім внутрішнім змістом. Усі чотири акварелі нині зберігаються в Київському державному музеї Т.Г. Шевченка АН України (інвентарні номери 398-401). Копії цих акварелей можна побачити в Тернопільському краєзнавчому музеї.

Ведуча. У Почаєві поет продовжував фольклорні студії. Відомо, що 20 жовтня він записав тут кілька українських народних пісень.

Гиля-гиля, селезень,

Гиля-гиля, білокрилий,

Ох ти мой милий чорнобривий

Прибудь з ради аж до хати,

Щоб не чули отець, мати. Селезеню...

Ой на тому селезню

Жупан куций.

А сам селезень

Чорноусий.

Ой на тому селезню

Гиля-гиля, селезню,

Та панчішки,

Ой пристав селезень

Та до душечки.

Ой на тім селезню

Та черевички,

І сам селезень

Та невеличкий.

Ой на тому селезню

Ковпак сивий,

Ой сам селезень

Чорнобривий.

Друга із записаних пісень - "Ой, пила, вихилила".

Ой, пила, вихилила,

Сама себе похвалила,

А я доброго роду,

П'ю горілку, як воду.

Обидві ці пісні були записані олівцем у подорожньому альбомі 1846-1850 pp. Третя із записаних пісень - лірично-жартівлива:

Ой у саду, саду

Гуляла кокошка,

Чорнявая, білявая,

Дзюбатая трошки.

- Хотя ж я й дзюбата,

Таки ж бо я пишна.

Сватай мене, серце моє,

Я б за тебе вийшла.

Я б за тебе вийшла,

Я б тебе любила,

Ой я б тобі щосуботи

Кучерики змила...

Ой змила б я, змила.

Та ще й розчесала,

Ой я б тебе, серце моє,

Ще й поцілувала...

Варто додати, що подорожній альбом, в якому Т.Г. Шевченко записав ці пісні, у квітні 1847 року конфіскувала поліція. Поетові повернули альбом тільки після його настійних клопотань.

Ці пісні на Волині можна почути й тепер. їх співають у селах поблизу Почаєва, в Рівненській і Волинській областях. Є свідчення, що у Почаєві Тарас Григорович Шевченко зустрічався з видатним польським скрипалем і композитором Каролем Ліпінським, слухав його віртуозну гру, про що Кобзар пише у повісті "Близнецы". К. Ліпінський у 1818 році давав спільні концерти зі славетним Ніколо Паганіні і за його заповітом отримав одну із скрипок маестро. Про Почаїв Кобзар згадує в поемах "Слепая" (1842), "Невольник" (1845), "Петрусь" (1850), повісті "Варнак" (1853-1854). Дослідники вважають, що Т.Г. Шевченко відвідав також деякі села поблизу містечка - Крутнів, Лідихів, Лопушно, Лосятин та ін.

 

IV Сторінка

 

Шлях до Кременця тягся поволі,

Вітер "бабине літо" снував.

Подивитись на радощі й болі

В наші землі Кобзар мандрував.

 

Ведуча. Шлях до Кременця тягся поволі,

Вітер "бабине літо" снував.

Подивитись на радощі й болі

В наші землі Кобзар мандрував.

Він вслухався у лірників жалі,

А у Кременці - в славу тих днів,

Як Богданові хлопці карали

На палаючій Боні панів.

І змальовував словом гарячим

Ясні думи й жагу людських мрій,

Щиру правду приносив незрячим,

А зневірених кликав на бій...

Так писав про подорож великого Кобзаря Кременеччиною сучасний поет-тернопільчанин Олександр Бугай. Про те, що ж побачив у Кременці Тарас Шевченко, - дослідження наших юних краєзнавців.

1-ий учень. До сьогодні найбільшою окрасою Кременця залишається Бона - Замкова гора, що на 397 метрів піднімається над рівнем моря. На цій горі дотепер залишилися руїни старовинного замку, що належав, за переказами, королівні Бонні. Гора Бона пам'ятає навалу орд хана Батия, татарського воєводи Куремси у XIII ст. Для цих завойовників вона залишилася неприступною. А от полководець Бурондай наказав Галицькому князеві Данилові самому зруйнувати найбільш укріплені фортеці, а серед них і Кременець, коли Данило, щоб уникнути кровопролиття, відправив до нього послів з багатими дарами. Потім замок було відбудовано і знову зруйновано у 1648 році уже козацьким військом під проводом Максима Кривоноса. Думаю, що знайомство із старовинним Кременцем Тарас Шевченко розпочав саме з гори Бони.

2-ий учень. А потім Шевченко міг оглянути Кременецький ліцей, слухав розповіді про історію закладу, його засновників. А засновниками цього навчального закладу були Тадеуш Чацький і Гуго Коллонтай. У повісті "Варнак" Т. Шевченка ми читаємо: "Мир прах твоему, благородный Чацкий! Ты любил мир и просвещение! Ты любил человека, как нам Христос его любить заповедал!"

Знаючи, що Тарас Григорович цікавився пам'ятками архітектури, цілком логічно допустити, що в Кременці він оглянув і комплекс будівель Богоявленського монастиря (поч. XVII ст.), і монастир Францисканців (1636 p.).

3-ий учень. Дотепер невідомо, скільки днів пробув поет у Кременці і де саме зупинявся. Але, без сумніву, тут йому розповіли, що місто - батьківщина Юліуша Словацького. Як відомо, Тарас Шевченко цікавився стародавніми переказами. У Кременці він міг почути оповідь про мужню Ірву, про Дівочі скелі та записати їх, зробити у місті деякі замальовки. Однак документальних підтверджень цього нема. А свої враження після відвідин Кременця поет, як вважають дослідники, передав у повісті "Варнак": "Сижу, бывало, себе и любуюсь на прозрачный небольшой ставок, увенчанный золотым очеретом и греблею, усаженною в два ряда старыми вербами. А ниже гребли старая, как и ее хозяин, мельница об одном колесе, с сладко шепчущими лотоками. А кругом хутора - дубовый лес непроходимый, только в одном месте вроде просеки, как будто нарочно для полноты пейзажа. И в эту просеку далеко на горизонте синеют, как огромные бастионы, отрасли Карпатских гор." "Из Кременца пошел я через село Вербы в Дубно, а из Дубна на Острог, Корец и на Новгород-Волынский",- згадує герой повісті "Варнак".

Відомо, що 29 жовтня 1846 року поет отримав місячну платню в сумі 12 крб. 50 коп. Згодом опрацював зібрані під час експедиції матеріали і 31 грудня передав їх у канцелярію генерал-губернатора Д.Г. Бібікова разом із рапортом на його ім'я.

 

V Сторінка

 

Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття,

І голос твій нам душі окриля...

 

Ведучий. Знову і знову припадаємо до Шевченкового слова, з глибокою пошаною низько схиляємо голови перед талантом геніального сина українського народу, бо не тьмяніє він і поміж наступних відкриттів.

На Тернопільщині свято бережуть пам'ять про Великого Кобзаря, досліджують його творчість. І нині у вінку всенародної шани Великому Кобзареві є внесок тернопільців. На території області встановлено понад шістдесят пам'ятників поетові. Серед них є й роботи тернопільських скульпторів Миколи Невеселого, Володимира Лупійчука. Цікаві роботи на шевченківську тематику є в тернопільських живописців С Львова, Б. Ткачика, Є. Удіна, Г. Миколишина. Свої рядки у художню Шевченкіану вписали і тернопільські майстри слова.

Переможниця всеукраїнського конкурсу учнівської творчості (Ідея соборності України) юна тернополянка Валентина Січкоріс у своїй роботі "І болем озивається душа" пише: "Кажуть, що Шевченко входить у життя українця разом зі словом "мама". Мабуть, так і є. Сама я теж серед перших своїх спогадів зберігаю в душі і пам'яті незабутнє, не раз прочитане мамою: "За сонцем хмаронька пливе, червоні поли розстилає і сонце спатоньки кладе у синє море..." Талант Шевченка має дивовижну здатність пробуджувати інші таланти, спонукати до літературної творчості. Ось і з'являються на літературній карті нові імена. Сьогодні ми прослухаємо вірші поетів Тернопілля, присвячені Тарасу Григоровичу Шевченку, у виконанні наших учнів.

 

1-й учень. Борис Демків. "Везувій гніву і любові"

Духовні не руйнують мости,

Як слів не вбити кулям ні багнету...

З епохою зустрітися на "ти" -

Найвище одкровення для Поета -

І він досяг цього ціною мук,

Ціною жертви, зречення, офіри.

І новий світ тоді одкривсь йому

В узорах струн караючої Ліри!

 

2-й учень. Микола Тимчак. "Дума про Тарасову свічку"

Втомлено схлипує свічка в обіймах руки,

Світло загусле стікає на скроні Тараса.

Знову позую хлопчиною через роки,

Через невитерту шибу прижовклого часу.

Пальці чутливі намацують пульс олівця,

Темрява долі задмухнути пломінь не сміє,

Чистий намір перехоплює порох лиця...

 

3-й учень. Володимир Вихрущ. "Монолог Шевченка у Кременці"

Кременцю, Кремене,

Брате за долею,

Шрами на камені,

Тихі гаї задумані,

Збуджені волею,

Мужні, нескорені

Мури твої.

Кременцю, Кремене,

Орди Батиєві

Стрів ти, як личить

Вою в бою.

Скелі Дівочі

В ніжному вияві

Вкрив ти століттям

Гордість свою...

 

4-й учень. Омелян Чорноус. "Пробач нам, Тарасе!"

Пробач нам, Тарасе, правнукам змореним,

За покору заблудства і страх,

Що так довго були нечестивим покорені,

Що зганьбили прадідівський прах.

Ми в найтяжчі роки розмовляли з тобою,

Брали в руки священний "Кобзар".

І словами твоїми, як водою живою,

Ми гасили зневірення жар.

Ти хотів, щоб тебе в сім'ї вольній згадали ми.

Якщо бачиш і чуєш, то знай:

Ми зібрали святий урожай.

Віще слово твоє й дотепер не втомилося,

В яничарські пробилось серця.

Україні у світле дорога відкрилася

Та, якій вже не буде кінця.

Щоб в майбутньому ми твоїм словом, не молотом,

Пробивались до правди в житті,

В "Кобзарі" будуть літери з чистого золота,

Бо й насправді вони - золоті.

 

Заключне слово вчителя.

У фундаменті сучасної культури лежить надійний моноліт - Шевченкове слово. Воно різне і мінливе, як життя, як людські пристрасті. У ньому правда, і добро, і краса. Та треба вміти їх у слові віднайти і осягнути. Тож припадаймо щодня до поезії "Кобзаря", як спраглий до криниці, бо вона невичерпна.

Приходьмо до Шевченка на сповідь задля очищення від скверни буденщини і ницості духу, бо він - наш космос і наша історія. Він - наш пророк і суддя. Він - наш навчитель і прокурор.

Тож приходьмо до нього на сповідь, на щоденні випроби сумління. Тоді лише станемо людьми, яких Шевченко почує і Україна прийме під свою опіку, як нащадків митця.