Сценарій виховного заходу "Чорнобиль – скорбота пам’яті людської…"

Чорнобиль – скорбота пам’яті людської…

 

Уч. 1        Чорнобильський дзвін
                  За ким же б’є він?

 
Уч. 2         За тим, хто пішов
                  У високу блакить,
                  Щоб звідти на мудрість
                  Нам очі відкрить.

Уч. 3         Щоб пам’ять не згасла,
                  Щоб ти пам’ятав
                  Як розлючений
                  Там реактор палав.

Уч. 4         Чорнобильський дзвін
                   Печаль і журба,
                   За тими б'є він
                   Кого вже нема...

 

Лунає дзвін сильніше, учні ставлять лампадки на «стіл – пам’яті».

Виходить ще один учень. Дзвін стихає.

Уч.            Не можна ні про що мовчати, 
                  Горить тривогою чоло. 
                  Ці вірші, роздуми і факти — 
                  Це все було, було, було... 

 

1-ий ведучий.  Лунає дзвін. Тривогою та болем сповнені його звуки. Болем за нашу землю, яку зрошують смертоносні кислотні дощі, за отруєні хімічними відходами ріки, за небо з озоновими дірами, за вирубані ліси. Тривогою — за майбутнє життя. 

 

2-ий ведучий. Стогне дзвін. Та найгіркішими нотами звучать у ньому голоси Чорнобиля, катастрофи, яка ніколи не зітреться з людської історії, не згасне у віках. 

1-ий ведучий. Чорною плямою стала на нашій блакитній планеті чорнобильська катастрофа. Тридцять один рік пройшов з того часу, як вибухнув реактор на четвертому енергоблоці Чорнобильської АЄС. Смертоносна пилюка з ядерної печі покриває білі хати, квітучі сади, зелені ліси, засіяні поля. І тридцять один рік цвітом скорботи і суму зацвітають чорнобильські сади і хворіє серце, тому що знає – не на добро це, не на життя.

 

2-ий ведучий. Горем і болем увійшов в наше життя Чорнобиль, розділив долю людей на „до” і „після”. Безлюдні вулиці Прип’яті, покинуті школи, будинки, дитячі майданчики, колючий дріт зони. Спогади вільно або мимоволі переносять до подій тридцяти однорічної давнини.

 

Жорстокий, ніжний і свавільний світе,

Скажи скоріш, що діяти мені,

Тебе чи ненавидіти, а чи любити

У міражах чорнобильських вогнів?

Мовчиш... А серце жде і прагне слова,

Немов земля обвуглена — тепла

Людських долонь, котрі не пахнуть кров'ю,

Бо маками у полі проросла.

А час іде — не спить.

Не спить і серце, відповіді хоче

За всіх, хто жив, живе і буде жить...

Допоки нам дивитиметься в очі

Зловісний стронцій атомних страхіть?

 

2-ий ведучий. Квітень завершував свою вахту в природі і мав передати її травню. Ту мирну весняну українську ніч на берегах Прип’яті люди ніколи не забудуть. Вона була, як зараз усім здається, найтихішою, найтеплішою і такою звичайною та лагідною. І не сповіщала про біду. Навпаки всім жителям містечка атомників ще звечора, під вихідний, жадалося отримати від природи хорошу погоду.

 

1-ий ведучий. Проте в ту саму ніч з 25 на 26 квітня відлік часу став уже не мирним, а бойовим і аварійним. Відлік пішов на хвилини і секунди. О 1 годині 23 хвилини 40 секунд, коли всі спали безтурботним сном, над четвертим реактором Чорнобильської  АЕС несподівано розірвало нічну темряву велетенське полум’я. Розпочалася пожежа…

 

Яка біда, підступна і падлюча,

І скільки крутизни хова нутро.

Повзе вона, звиваючись гадючо

До прихистку, який звело добро.

Щоб зненацька боляче вжалити,

Лишаючи то рану, то синця,

Метається, мов звір, несамовито.

Цей атом, незбагненний до кінця.

А думалось: впокорений, слухняний.

Гадалося, служитиме як слід.

Та вибухнув пекельно день весняний

Так, що здригнувсь тривожно всенький світ.

Зів’яв пейзаж, зробивсь таким пасивним,

Вгорнулось місто в незвичайний дим.

І мирний атом, ставши агресивним,

Націлився на села і сади.

 

2-ий ведучий. Ті, хто тієї ночі не спали, бачили, як над електростанцією спалахнуло вогняне сяйво, схоже на сніп полум'я. Та ніхто тоді й гадки не мав, що те сяйво смертельно небезпечне. Мирна щаслива весна перестала існувати для українського народу...

 

1-ий ведучий. Країна ще нічого не знає. Довгі тривожні дні, правда, придушена муром мовчання. Ще скільки часу буде потрібно, щоб реально осмислити те, що трапилося. 

 

2-ий ведучий. Ніяких сигналів про небезпеку, ніяких звісток про евакуацію. Лише згодом пролунали сигнали ЦО про негайний вивіз населення. Люди були забрані з вулиць, дехто встиг узяти в руки необхідне. Ніхто не думав тоді, що назавжди покидає рідну домівку.

 

1-ий ведучий. Метушня, сльози, розпач… Усі збиралися від’їжджати, забувши, що завтра – Великдень… Дехто біг до могил рідних, щоб попрощатися. У вухах кожного билися дзвони страшної Чорнобильської біди. Парадокс для звичайного людського життя та норма для вічності.

 

Учень.

... йдуть колони, колони, колони ...

Розминаються повні – порожні,

Незбагненна процесів болю,

У автобусах тих подорожні

Ідуть наче із долі в недолю

На вокзали, в лікарні, у безвість

Із Чорнобиля, з Прип’яті, звідки?

Розтривожено вуликів безліч

Невидимого стишені свідки.

 

2-ий ведучий. А що є влада? А яка ж реакція Москви? Перші керівники брехали людям, що нічого страшного не сталося. Так, сталася невеличка аварія в Чорнобилі, але від цього людям нічого не загрожує.

 

1-ий ведучий. «Заспокойтеся, люди, усе в порядку, усе добре, нічого страшного не сталося. А крикуни, які створюють паніку, будуть покарані. Мешканців Прип’яті ми евакуювали на два дні. Це тимчасово. Пожежу погасимо і люди повернуться в свої рідні будинки».

 

2-ий ведучий. І вивели тисячі киян та мешканців навколишніх сіл з Чорнобилем на

Першотравневу демонстрацію.

 

1-ий ведучий. У 1986 році виселено з Чорнобильської зони 91 тисячу мешканців із 76 населених пунктів. Ще протягом 10 років продовжувалося виселення. До 1996 року переселено 160 тисяч осіб. Більше 2 тисяч населених пунктів мають на сьогодні статус постраждалих. 

 

Учень.

Край помер на очах

Від підступних химер.

Наче б довго не чах, –

Взяв собі і помер.

І лежить на столі

України – землі

Поруділі ліси,

Звір обліз на спині.

Породіллі усі

Не радіють з синів.

Не радіють батьки,

Перебравши кюрі...

Шестиноге лоша зводить пресу з ума

Та про наслідки – ША! То ж бо наче й нема.

Бреше людям не без допомоги „медбрат”,

Що то манна з небес, а не атомний град.

І повча, і повча, але віри вже ніц:

Край зачах на очах. Не відкриє зіниць –

Дзвін по ньому з дзвіниць.

 

1-ий ведучий. Аварія на ЧАЕС – смертоносне полум’я зловісної пожежі висвітило кожного, хто там працював і жив, виділило перших із перших, вони, ризикуючи життям, кинулися до реактора, аби своїми грудьми перестерегти трагедію.

 

2-ий ведучий. Їх було 28 – пожежних Чорнобиля , які першими прийняли найжорстокіший удар на четвертому блоці станції. Сьогодні їх називають „шеренгою № 1”. Ніхто із цієї шеренги не здригнуся, не відступив перед лицем неймовірної катастрофи.

 

Коли зловісна блискавиця

Сторуко в серце уп’ялась,

І обпалила ваші лиця

І в танку дикому зайшлась;

Коли вже хмари спопеліли

У знавіснілому вогні, –

Ви ж смерть приборкати зуміли

На тім, останнім рубежі.

Не віддали їй на поталу

Світанків наших ніжний щем.

Ви, як один, супроти стали,

Пекельним всипані дощем.

У тій жорстокій веремії

Ви до кінця тримали бій...

І пронесли свої надії,

Пройшовши шлях останній свій.

 

2-ий ведучий. Вони були серед перших і першими пішли із життя. Коли їм у 1986 році сказали: «Треба», — вони нічого не питали, поїхали в «зону». Працювали. Кожен з них робив там свою звичну спра­ву. Сьогодні зрозуміло: наслідки аварії на ЧАЕС могли б бути значно більшими, якби не самопожертва і мужність тих, хто був там у перші тижні після лиха...

•   Володимир Правик;

•   Микола Ващук;

•   Василь Ігнатенко;

•   Віктор Кибенок;

•   Микола Титенко;

•   Володимир Тишура — перші, хто собою закрили вогонь

 

2-ий ведучий.28 чоловік двох караулів затулили собою не тільки станцію, а й Україну та Європу. Шість чоловік загинули майже відразу. Так вони жили, працювали й увійшли в безсмертя.

 

Уч.  Ті, що згоріли в огні

В перші хвилин двобою,

Землю прикрили собою,

Як наші діди на війні.

Не залишили пости,

Мужньо стояли на герці,

Пам’ятник їм вознести

Треба у кожному серці.

 

Уч.

Зойкнула Земля чаїним криком: 
Сину, вбережи і захисти! 
Вийшла мати і з іконним ликом. 
Йди, синочку. Хто ж, коли не ти? 
Спалахнуло небо, впало крижнем: 

Сину, збережи і захисти!— 
Вийшла Жінка з немовлятком ніжним: 
йди, коханий. Хто ж, коли не ти? 

...І уже ні сина, ані мужа. 
Лиш розверсті зорані поля. 
Та пліч-о-пліч стали Біль і Мужність. 
Дух і Воля. Небо і Земля.

 

2-ий ведучий. У ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи брали участь 600 тисяч чоловік, з них 350 тисяч – українців.

 

1-ий ведучий. Померло після Чорнобильської аварії 14 тисяч ліквідаторів-українців.

 

2-ий ведучий. Доземно схиляємося в подяці перед ліквідаторами цієї страшної аварії. Перед живими. Перед пам’яттю до часу померлих від радіаційного смерчу.

 

1-ий ведучий.  Просимо вшанувати хвилиною мовчання усіх тих, хто ціною власного життя оплатив шанс на життя мільйонів.

 

2-ий ведучий. Коли вчені оцінили масштаби катастрофи, то дійшли висновку, що потрібно висиляти усіх із найбільш небезпечної зони – 30 км навколо станції.

 

1-ий ведучий. Наслідки вибуху четвертого реактора Чорнобильської атомної сколихнули весь світ. В результаті аварії стався величезний викид радіоактивних ізотопів з активної зони реактора, які радіоактивною хмарою перенеслись на великі відстані. Радіоактивного забруднення зазнало майже 50 відсотків території України. В життя мільйонів людей увійшли слова радіація, зона, ліквідатор, відселення.

 

1-ий ведучий. А на квітучий українській землі   з’явились пусті міста і села, мертвий ліс, в який не можна ходити, сади з яблуками, насиченими радіоактивною отрутою, вода, яку не можна пити, і навіть повітря, яким дихаємо, стало ворогом.

 

Дівчинка Латка лісу, вигоріла, бура

Мертве листя, висохла трава.

 А навколо грає зелень буйна.

Дивом уціліла і жива.

Чути птиць із непроглядних нетрів,

Світить сонце з голубих небес.

Грізна зона. Тридцять кілометрів

З центром на Чорнобильській АЕС.

2-ий ведучий. Минув 31 рік, а чорний день Чорнобильської трагедії продовжує хвилювати людей: i тих, кого він зачепив своїм недобрим крилом, i тих, хто пiзнiше народився далеко вiд покривдженої Землі. Цей день не минув  безслідно, він розплодив по світу багато трагедій; він буде завжди об'єднувати всіх одним спогадом, однією печаллю, однією надією.

 

1-ий ведучий.26 квітня! В пам’яті українського народу це день чорнобильського лиха, болю, суму, і забути це й викреслити із нашої пам’яті – неможливо.

Проходять роки після аварії на ЧАЕС. А біль не вщухає, тривога не покидає людей, пов’язаних із скорботним часом ядерного апокаліпсиса

 

Уч.

Страждання людства — зупинити

Безодні атомної смерч.

Ми ж сівачі, Ми — сонця діти —

Спроможні зупинити смерть.

Спинити вибухи, ракети,

Роззброїти віки і дні,

Щоб сонце мирної планети

У кожнім сходило вікні.

Щоб трави, колоски і віття

Вогнем не перетліли в прах.

Щоб грізне ядерне жахіття

Не спалахнуло на світах.

Щоб наша дума і дорога

Єднали глибину і вись,

Вола чорнобильська пересторога:

«Людство! Зупинись!»

2-ий ведучий.  На цьому  лінійку присвячену Дню пам’яті чорнобильської катастрофи завершено. Дякуємо за увагу